Український далекосхідний рух — національно-державницька та культурно-просвітницька діяльність українців, що творилась на території колишньої Російської імперії в районах Зеленого Клину, з претензіями на національно-територіальну та національно-культурну автономію з 1917 рокуЗелений Клин. Енциклопедичний довідник / Укл. В. А. Чорномаз. Владивосток: Вид-во Далекосх. федерал. ун-ту, 2011. — 288 с. ISBN 978-5-7444-2636-1.
Для координації української діяльності на Зеленому Клині були створені Українська Далекосхідна Крайова Рада, її виконавчий орган — Український Далекосхідній Секретаріат та десять українських окружних рад, ухвалено проєкт конституції національно-культурної автономії.
В місцях компактного проживання переселенців зорганізувались українські кооперації, об'єднання, видавництва та гуртки, що займалися національною освітою, економікою та культурою.
Весь час свого існування державницький рух на Зеленому Клині орієнтувався на об'єднання з Українською Народною Республікою та планував переселення українців Далекого Сходу до України .
В жовтні-листопаді 1922 року Далекосхідна республіка, разом з нею — і українська діяльність, була повністю ліквідована російськими більшовиками, які підкорили Далекий Схід та почали репресії проти українського населення.
Після ліквідації Далекосхідної республіки всі українські громадські установи переїхали до Харбіна, що залишився на території Китаю, де у 1935 році створили Українську Національну Колонію — єдиний український координаційний центр, котрий діяв і після заборони військовою владою Японії в 1937 році всіх українських товариств.
Після розпаду СРСР та незалежності України відбулася ще одна спроба відновити діяльність українських національних організацій на Далекому Сході — 19 березня 1993 року у Владивостоці відбувся П'ятий Далекосхідний з'їзд українців.
На сьогодні майже все українське населення Далекого Сходу асимільоване та русифіковане. Відсоток українців на цій території зменшився з 60 % в 1913 році до 2,8 % у 2010. Останній український громадський діяч Анатолій Кріль, який спробував заснувати на Зеленому Клині українську церкву був забитий росіянами на смерть 1 квітня 2004 рокуЕлена Солнцева. Взмахнула горлица крылом. // Словесница Искусств. № 1 (29) 2012. .
Назва та символіка
Території Приморської та Амурської областей, що були найбільш компактно заселені вихідцями з України, в українському етнічному середовищі запам'яталися під назвою «Зелений Клин». Походження цієї назви пов'язується із зеленою рослинністю Примор'я, а також географічним положенням Південно-Уссурійського краю, який «клином» втиснувся між Китаєм і Японським морем. Також слово «клин» використовувалося в значенні певної частини земної поверхні, земельних угідь («земельний клин»), адже саме тут український селянин отримував у своє володіння величезні, за європейськими мірками, наділи.
За деякими джерелами, перша назва даних територій в українців йменувалася як «Закитайщина».
Відносно українських поселенських земель на півдні Далекого Сходу поряд з назвою «Зелений Клин» використовувалися також найменування «Нова Україна», «Далекосхідна Україна», «Зелена Україна». У краєзнавчій літературі використання назви «Далекосхідна Україна» зафіксовано вже в 1905 році, стосовно південної частині Уссурійського краю.
Далекосхідні з'їзди розглядали як варіанти прапорів українців синьо-жовтий прапор із зеленим клином та зелений прапор із зменшеною копією синьо-жовтого прапора в лівому верхньому куті.
Історія
Причина переселення
Однією з причин заселення українцями Далекого Сходу було зростання національної свідомості українців. Влада Росії боялась, що українці можуть почати рух за незалежність України, підняти повстання та вийти з-під їхнього контролю. Планувалося переселити збідніле українське населення подалі від своєї батьківщини, де вони б швидше позбулися свого українського коріння, русифікувались та стали вірними слугами Російської імперії, а на їх місце заселити росіян, які б почали русифікацію українського населення на українській етнічній території.
Щоб пришвидшити процес переселення українців добровольцям надавали деякі пільги у вигляді більших наділів землі, ніж вони мали в Україні, а також велася пропаганда про багатство Далекосхідного краю.
Переселення українців (1765—1905)
Початок формування українського населення Зеленого Клину пов'язаний з приєднанням цього терену до Російської імперії й припадає на 1860 рік, коли сюди починають прибувати перші окремі українські родини. Разом з тим відомо, що до південно-східних районів регіону українці потрапляли і раніше. Так, ще у другій половині XVIII століття (1765—1785 років) на Камчатці опинились учасники гайдамацького руху (Коліївщини), які були заслані сюди царським урядом. Тут із них та якутських козаків було утворено камчатське козацтво, яке згодом зазнало значної метисації з місцевим тубільним населенням, внаслідок чого на початку XX століття лише наявність у мові камчатських козаків окремих українських слів свідчила про їх українське проходження.
Відомо, що у квітні 1771 року в Большерецьку, тодішній столиці Камчатки, під проводом засланих українців боцмана Серегородського, М. Беньовського і засланця Тимофія Семененка почалось антиросійське повстання.
Перші українці — вихідці з Полтавщини прибувають на терен Амурської області в 1860—1861 роках, а вже в 1863—1864 роках вихідцями з Полтавської губернії тут було засновано перші українські села — Троїцьке (1863), Середнєбільське та Новотроїцьке (1864) на річці Біла (Голуба). На цьому етапі переселенці пересувалися валками через весь Сибір, тому шлях з України до Зеленого Клину тривав декілька років. До 1880 року на далекосхідних землях проживало близько 100 тисяч осіб.
Різкий стрибок переселення відбувся після того, як з ініціативи генерала Павла Унтерберґера з 1882 року організовується безкоштовний перевіз поселенців — майже винятково українських селян — морем з Одеси та відведення їм найліпших земель в Уссурійсько-Ханківській низовині. У березні 1883 року прибув пароплав з кількома сотнями переселенців на борту, переважно з Чернігівської губернії. Саме з цього періоду починається масове заселення цих земель українцями.
Переселення українців відбувалося з всіх українських земель Наддніпрянської України, але найбільше переселенців було з Чернігівської, Полтавської та Київської губерній. З побудовою в 1890-х роках Транссибірської магістралі та Китайсько-Східньої залізниці перевезення переселенців морем від 1902 року припиняється. Від цього часу вони рухалися вже залізницею, що суттєво збільшує їх приплив. З початком у 1914 році Першої Світової війни на Далекий Схід депортуються тисячі українців з Східної Галичини, Буковини і Закарпаття, що були захоплені Російською імперією у Австро-Угорщини. З цього моменту на території Зеленого Клину були присутні представники всіх історико-етнографічних регіонів України.
Загалом за 1850—1916 роки з України офіційно на Далекий Схід переселилося 276 300 осіб, або 56,54 % всіх поселенців. В Амурській області кількість українців складала 49,7 % поселенців, у Приморській — 61,2 %.
Також багато українців переселялося в китайську північну Маньчжурію, де вони працювали на станціях російської Китайсько-Східньої залізниці, і оселялися поблизу неї. На початку XX століття там вже проживало 22 тисячі українців, що складало близько 33 % всього населення.
Вже на початку XX століття, із загальної кількости в півтора мільйони населення цієї околиці Російської імперії, що знаходилась на узбережжі Тихого океану, близько мільйона осіб походили з України. Українською мовою розмовляли 39,9 % мешканців Зеленого Клину, а українці складали тут 50 — 60 % всього населення. Різниця між мовою і національністю пояснювалась русифікацією, відсутністю українських шкіл, та низькою національною самосвідомістю. Деяких українців, що звикли до етнонімів русин та козак — записували, як росіян.
Одним з перших проявів українського культурного життя на Зеленому Клині стало заснування у Владивостоці у грудні 1893 року першого українського хору.
Створення перших українських громад (1905—1917)
Після 1905 року збільшується кількість книжок, часописів та газет українською мовою, розвивається українське театральна та громадська діяльність, здійснюються практичні кроки до української самовизначеності.
Першою українською національною організацією на Зеленому Клині стала Владивостоцька студентська Українська Громада (голова — К. Андрущенко, секретар — Б. Воблий), яка була створена при місцевому Східному інституті восени 1907 року. Правда вона проіснувала недовго і вже 1909 року була заборонена за наказом міністра народної освіти.
7 грудня 1907 року в Харбіні було заснували Український клуб, з бібліотекою, театральним гуртком та хором. В часи Першої світової війни клубом організовувався збір коштів для допомоги українцям, постраждалим через бойові дії.
1909 року, одразу після закриття «Української громади» у Владивостоці утворився Український гурток (керівники — І. Мостипан, І. Антонюк, Ю.Глушко-Мова), який напівлегально діяв аж до 1917 року. 1916 року було зроблено спробу легалізувати українське громадське життя у Владивостоці шляхом створення Владивостоцького українського громадського благодійного зібрання, однак влада не дозволила його реєстрації. З 1909 року українці Зеленого Клину регулярно відзначали Шевченківські дні.
У 1910 році в місті Микольську-Уссурійському було створено товариство «Просвіта» (засновники — Й. Переверзєв-Розсуда, С. Ніжинецький, П. Хоменко), якому також було відмовлено в офіційній реєстрації. Ще 1907 року у Микольську-Уссурійському робилися заходи щодо видання газети «Молода Україна». 1911 року у Олександрівську на Сахаліні діяв український аматорський театральний гурток, який був створений Б. Воблим.
Напередодні першої світової війни в Микольську-Уссурійському В. Ткаличем та Юрієм Глушко-Мовою був організований книжковий кіоск, через який поширювалася українська періодика та література. Такий же кіоск діяв і у Владивостоці. Єдиною легальною організацією, що діяла в цей період на терені Зеленого Клину, був Український клуб, створений 1911 року в Благовіщенську (організатори й керівники — Л. Глібоцький, М. Мацюк, О. Грищенко, Л. Шаля, д-р Підгаєцький). Формуванню української національної самосвідомості в цей період значною мірою сприяла діяльність українських театральних труп К. Кармелюка-Каменського, Й. Переверзєва-Розсуди, М. Каганця, які активно гастролювали на Зеленому Клині.
Найбільшим досягненням української далекосхідної громади стало відкриття при Харбінському українському клубі у 1916 році першої далекосхідної української початкової школи. Згодом на пожертви українців у Харбіні був зведений Український Народний Дім.
Українській мові та українській культурі доводилося виборювати право на існування навіть попри низький відсоток осіб російського походження (близько 5 %). Однією з причин такого було утримання державних посад росіянами, викладачами навчальних закладів також були росіяни. Невизнання українців за окрему націю, що володіє високою і стародавньою культурою, призводило до переваги мови російської навіть серед українців, які приїздили до міста — чимало було таких, котрі соромилися говорити на своїй рідній мові, тим паче, якщо вони соціально піднімалися вище своїх співвітчизників. Популярне тоді твердження, що українська мова — це «сільське наріччя» російської мови, робило свою справу і багато українців, аби надати солідности власним прізвищам, русифікували їх, додаючи закінчення «-ов» або «-єв» .
Початок українського руху за незалежність (березень — травень 1917)