Я́лтинська конфере́нція (також Кримська) — дипломатична зустріч лідерів США, Великої Британії й СРСР 4-11 лютого 1945, аби вирішити проблеми, пов'язані із закінченням Другої світової війни, а також повоєнного ладу.

Перебіг конференції Президент США Ф. Д. Рузвельт, прем'єр міністр Великої Британії Вінстон Черчилль та глава уряду СРСР Йосип Сталін прибули зі своїми делегаціями до колишнього царського палацу в Лівадії (поблизу міста Ялта у Криму) й ухвалили далекосяжні рішення про подальше ведення війни й повоєнний уклад міжнародних взаємин.

Головні рішення конференції Серед важливіших рішень були: участь СРСР у війні проти Японської імперії (таємний протокол), кордони Польщі на сході по лінії Керзона з незначними відхиленнями на користь Польщі, відшкодування Польщі за рахунок німецьких східних територій і утворення в цій країні так званого «уряду національної єдності». Щодо Німеччини схвалено принципи її розчленування, окупаційного режиму та репарацій. У справі створення ООН ухвалено скликати конференцію на квітень 1945 у США, запросити як членів-засновників радянські республіки Україну (УРСР) та Білорусь (БРСР) (західні делегації відкинули первісну пропозицію СРСР про участь усіх 16 союзних республік), затверджено принцип одноголосності постійних членів Ради Безпеки ООН у засадничих справах (право «вето» великих держав).

Рішення конференції, що стосувалися України Україна також була зацікавлена в Ялтинській конференції оскільки на ній вирішувалися два дуже важливих питання для України, а саме щодо кордонів та участі в майбутній міжнародній організації безпеки. Продовження дискусії з «польського питання», започаткованої в Тегерані, охоплювало проблему Польщі в широкому контексті перспектив утворення тимчасового уряду національної єдності, майбутнього ладу, переселення, територіальних змін. Природно, одним з головних питаннь цієї дискусії стало визначення майбутніх кордонів Польщі. Безумовно, для СРСР головним було встановлення східного кордону Польщі. Позиція США і Британії ґрунтувалася на тезі про передання Львова до рук Варшави, проте Сталін рішуче не погодився з цим, посилаючись на запропоновану англійцями 1920 р. «лінію Керзона». Отже, сторони вирішили, що «східний кордон Польщі проходитиме вздовж „лінії Керзона“ з відхиленням від неї в деяких районах від п'яти до восьми кілометрів на користь Польщі». Це було досягнення й України, попри те, що частина земель, населених українцями, залишалася під польською владою. Вперше за довгі роки Західна Україна об'єдналась з Наддніпрянською Україною.

Жваву дискусію в Ялті викликала підготовка до проведення установчої конференції щодо створення ООН. СРСР зажадав, щоб разом з ним у повноправні члени ООН були залучені хоча б деякі республіки Радянського Союзу. Це мотивувалося тим, що Британія мала в ООН кілька голосів завдяки своїм домініонам (Канаді, Австралії, Південній Африці, Новій Зеландії). СРСР запропонував три кандидатури на роль членства в ООН — Литву, Білорусь, Україну. У зв'язку з тим, що США було проти протягування протеже у таку структуру як ООН, а Велика Британія пішла на поступки, бо сподівалася на таку ж відповідь СРСР у питанні з Індією, учасники конференції прийняли компромісну формулу, яка передбачала участь лише двох союзних республік — України та Білорусі.

Наслідки рішень

Так звана «Декларація про визволену Європу» як частина рішень Ялтинської конференції залишила радянській стороні вільні руки в інтерпретації «допомоги» визволеним народам. Внаслідок цього СРСР забезпечив собі політичний контроль над окупованими ним країнами, що довело до радянизації Східної та Центральної Європи й спричинило «холодну війну».

Багата література про Ялтинську конференцію засвідчує, що Сталін та його дорадники максимально використали воєнні успіхи СРСР і завершили окупацію Центральної та Східної Європи, позаяк цьому сприяла поступливість президента Рузвельта. Радянські історики й досі оцінюють Ялтинську конференцію як найбільший успіх радянської дипломатії й особисто Сталіна. З українського погляду, Ялтинська конференція мала найважливіше значення, адже було визнано принцип етнічного кордону межи Польщею й Україною. Вона на довгий час визначила долю Центрально-Східної Європи й зміцнила роль СРСР у світовій політиці.

Див. також Перша Московська конференція Англо-американська конференція у Вашингтоні 1941-1942 — Перша Вашингтонська конференція 1941-1942 Друга Московська конференція 1942 Англо-американська конференція у Квебеці 1943 Конференція керівників урядів трьох союзних держав у Тегерані 1943 Четверта Московська конференція 1944 Думбартон-Окська конференція 1944

Конференція Об'єднаних Націй у Сан-Франциско (1945) Потсдамська конференція Лінія Керзона

Джерела та література Лисенко О. Є., Дерейко І. І.. Кримська конференція 1945, Ялтинська конференція 1945 // О. Є. Лисенко. Кримська конференція 1945 //

Література

І. С. Покровська. Кримська (Ялтинська) конференція 1945 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X

Тегеран. Ялта. Потсдам. Сб. документов / Составители Ш. П. Санакоев, Б. Л. Цыбулевский. Изд. 2-е, дополненное. — М. : Международные отношения, 1970. — 416 с. Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной вой-ны, 1941—1945 гг.: Сборник документов / М-во иностр. дел СССР.— М.: Политиздат, 1984. Т. 4. Крымская конференция руководителей трех союзных держав — СССР, США и Великобритании (4—11 февр. 1945 г.).— 302 с. Эдвард Стеттиниус. «Аргонавт».— В кн.: От «Барбароссы» до «Терминала»: Взгляд с Запада / Сост. Ю. И. Логинов: Перевод.— М.: Политиздат, 1988. — С. 356—376. Edward R. Stettinius, Jr. Roosevelt and the Russians: the Yalta Conference. Edited by Walter Johnson. Doubleday & Company, Inc., 1949, Garden City, New York.— 370 p. Mc Neill W. H. America, Britain and Russia 1941-46. Оксфорд 1953. Clemens D. C. Yalta. Нью-Йорк 1970. Яковлев А. (ред.). Ялтинская Конференция 1945. Уроки истории. Москва 1985.

Посилання Кримська (Ялтинська) конференція 1945 //