Оле́г Іва́нович Янко́вський (; 23 лютого 1944, Джезказган, Казахська РСР, СССР — 20 травня 2009, Москва, Росія) — радянський і російський актор кіно та московського театру «Ленком», режисер. Народний артист СРСР (1991). Лауреат Державних премій СРСР (1987) і РФ (1996 і 2002), почесний президент Сочинського кінофестивалю «Кінотавр». За великий внесок у розвиток театрального мистецтва і багаторічну плідну діяльність нагороджений російськими орденами «За заслуги перед Вітчизною» IV, III і II ступенів. Лауреат ряду вітчизняних і міжнародних кінофестивалів.

Біографія Народився 23 лютого 1944 року в родині спадкових дворян (батько — з польсько-білоруської шляхти, мати — з російської дворянської сім'ї).

Батько актора, Іван (Ян) Павлович Янковський, був штабс-капітаном. Наприкінці 1930-х років його з сім'єю вислали до Казахстану. Невдовзі після народження сина Олега — заарештували. Згодом Іван Янковський помирає, і мати Олега, Марина Іванівна Янковська, одна виховує Олега і ще двох його старших братів — Ростислава і Миколу.

Після смерті Сталіна Янковські змогли залишити Середню Азію і переїхати до Саратова. Старший Янковський — Ростислав — у 1957 році перебрався до Мінська, куди через рік забрав і Олега. Ростислав працював актором та грав у місцевому драматичному театрі. Але за першої ж нагоди Олег повернувся до Саратова, закінчив там школу.

Олег хотів стати медиком, але волею обставин вступив до Саратівського театрального училища, яке закінчив у 1965 році. Того ж року він стає актором Саратівського драматичного театру.

Дебютними ролями Янковського в кіно стали роль Генріха Шварцкопфа в картині Володимира Басова «Щит і меч», поставленою по однойменному роману Вадима Кожевникова, і роль червоноармійця Некрасова у фільмі «Служили два товариші» Євгена Карелова. Після виходу фільмів на екран в 1968 році актор відразу став знаменитим.

В 1973 році — на запрошення Марка Захарова — Олег Янковський переходить до московського театру імені Ленінського комсомолу (Ленком).

Починаючи з 1970-х років, Янковський представив ряд цікавих робіт на телебаченні і в кіно. Серед них ролі у фільмах Андрія Тарковського «Дзеркало» і «Ностальгія», Романа Балаяна («Польоти уві сні та наяву», «Бережи мене, мій талісмане», «Обранець»), Михайла Швейцера («Крейцерова соната»), Еміля Лотяну («Мій ласкавий і ніжний звір»), а також в поставлених головним режисером «Ленкома» Марком Захаровим теле- і кінофільмах «Звичайне диво», «Той самий Мюнхгаузен», «Будинок, який побудував Свіфт», «Убити дракона». До безумовних успіхів актора критики також відносили його ролі фільмах «Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона: Собака Баскервілів» Ігоря Масленнікова, «Закоханий за власним бажанням» Сергія Мікаеляна, «Царевбивця», «Фатальні яйця» Сергія Ломкина, «Бідний, бідний Павло» Віталія Мельникова, «Коханець» і «Стиляги» Валерія Тодоровського. Всього Янковський зіграв близько 90 ролей в кіно.

Знявся в декількох українських картинах: «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1983), «Два гусари» (1984), у фільмах Романа Балаяна.

У 2000 році Янковський також дебютував як режисер: разом з оператором Михайлом Аграновичем він представив на суд глядачів фільм «Приходь на мене подивитися».

Олег Янковський є лауреатом премії Ленінського комсомолу (1977), лауреатом Державної премії СРСР (1987), лауреатом Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих (1989). У 1991 йому було присвоєне звання народного артиста СРСР.

З 1993 року — Президент Відкритого Російського кінофестивалю в Сочі (МКФ «Кінотавр»).

Олег Янковский помер вранці 20 травня 2009 року в Москві після тривалої хвороби (рак підшлункової залози, виявлений на пізній стадії).

Родина:

Батько — Іван (Ян) Павлович Янковський. Мати — Марія Іванівна Янковська. Брат — Ростислав Янковський (1930—2016), актор театру та кіно, народний артист СРСР (1978). Племінники — Ігор (род. 1951—2025), актор кіно та Володимир (род. 1960), актор та кінорежисер. Другий брат — Микола Янковський (1941—2015). Дружина актора — Людмила Олександрівна Зоріна. Син Олега Янковського — Пилип — актор та кінорежисер. Фандера Оксана Олегівна — невістка, російська актриса. Внуки — Іван (1990) та Єлизавета (1995).

Нагороди Заслужений артист РРФСР (23.12.1977) Народний артист РРФСР (2.11.1984) Народний артист СРСР (21.12.1991)

Фільмографія «Служили два товариші» (1968, Андрій Нєкрасов) «Щит і меч» (1968, Генріх Шварцкопф; реж. В. Басов) «Я, Франциск Скорина...» (1969, Франциск Скорина) «Розплата» (1970, Олексій Михайлович Платов) «Жди мене, Анно» (1970, Сергій Новіков, журналіст-спецкор з Москви (озвучений іншим актором) «Біла земля» (1970, Франц Ріттер) «Про кохання» (1970, Андрій, приятель Миколи) «Ті, що зберегли вогонь» (1970, Семен; реж. Є. Карелов) «Несподівані радощі» (1972, актор Льоша Канін) «Гонщики» (1972, Микола Миколайович Сергачов; реж. І. Масленников) «Гнів» (1974, Леонте Чеботару) «Сержант міліції» (1974, «Князь») «Премія» (1974, секретар парткому Лев Олексійович Соломахін) «Дзеркало» (1974, батько; реж. А. Тарковський) «Під кам'яним небом» (1974, Яшка, шофер-одесит) «Мій будинок — театр» (1975, Дмитро Андрійович Горєв, провінційний актор-трагік) «Довіра» (1975, Юрій П'ятаков) «Чужі листи» (1975, Женя Пряхін; реж. І. Авербах) «Зірка привабливого щастя» (1975, Кіндрат Федорович Рилєєв; реж. В. Мотиль) «Полковник у відставці» (1975, син полковника, Олексій) «Довга, довга справа...» (1976, слідчий Воронцов) «Слово для захисту» (1976, Руслан Шеверньов, наречений Ірини; реж В. Абдрашитов) «Сімдесят два градуси нижче нуля» (1976, Сергій Попов, штурман) «Солодка жінка» (1976, Тихон Дмитрович Соколов) «Сентиментальний роман» (1976, Ілля Городницький, брат Сьомки; реж. І. Масленников) «Зворотний зв'язок» (1977, Леонід Олександрович Сакулін) «Відкрита книга» (1977, Раєвський, видавець листів актриси Кречетової до професора Лебедєва) «Поворот» (1978, Віктор Вєдєнєєв; реж В. Абдрашитов) «Мій ласкавий та ніжний звір» (1978, Сергій Петрович Камишев; реж. Е. Лотяну) «Звичайне диво» (1978, господар (Чарівник); реж. М. Захаров) «Той самий Мюнхгаузен» (1979, Барон Мюнхгаузен; реж. М. Захаров) «Ми, що нижче підписалися» (1981, Геннадій Михайлович Семенов (член комісії); реж. Т. Ліознова) «Повісті Бєлкіна. Постріл» (1981, граф; реж. П. Фоменко) «Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона: Собака Баскервілів» (1981, Джек Степлтон; реж. І. Масленников) «Капелюх» (1981, Дмитро Денисов; реж. Л. Квініхідзе) «Польоти уві сні та наяву» (1982, Сергій Іванович Макаров; реж. Р. Балаян, кіностудія ім. О. Довженка) «Закоханий за власним бажанням» (1982, Ігор Брагін) «Будинок, який побудував Свіфт» (1982, Джонатан Свіфт; реж. М. Захаров) «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1983, Оповідач; реж. Ю. Ткаченко, Укртелефільм) «Ностальгія» (1983; реж. А. Тарковський) «Поцілунок» (1983, поручик Михайло Рябович; реж. Р. Балаян, кіностудія ім. О. Довженка) «Два гусари» (1984, граф Федір Іванович Турбін / граф Турбін-молодший; реж. В. Криштофович, кіностудія ім. О. Довженка) «Бережи мене, мій талісмане» (1986, Олексій Петрович Дмитрієв, журналіст; реж. Р. Балаян, кіностудія ім. О. Довженка) «Крейцерова соната» (1987, Василь Позднишев; реж. М. Швейцер) «Філер» (1987, Петро Васильович Воробйов, учитель гімназії; реж. Р. Балаян, кіностудія ім. О. Довженка) «Убити дракона» (1988, Дракон; реж. М. Захаров) «Диктатура совісті» (1988, фільм-спектакль), Фрідріх Енгельс) «Паспорт» (1990, Боря, емігрант із СРСР; реж. Г. Данелія) «Царевбивця» (1991, психіатр Смирнов/ Микола II; реж. К. Шахназаров) «Сни про Росію» (1992, Кирило Лаксман, академік; реж. Дзюнйя Сато, Росія—Японія) «Я — Іван, ти — Абрам» (1993, Князь) «Німий свідок» (1994, Ларсен) «Терра інкогніта» (1995, Оді Атрагон, письменник) «Фатальні яйця» (1995, Володимир Іпатійович Персиков, професор) «Ревізор» (1996, Аммос Федорович Ляпкин-Тяпкін, суддя) «Шизофренія» (1997, камео) «Аліса» (1997, Кутц; Франція) «Райське яблучко» (1998, Жора, культпрацівник) «Китайський сервіз» (1999, Дмитро Петрович Строганов, граф) «Бременські музиканти & Co» (2000, старий Трубадур, батько Трубадура; реж. О. Абдулов) «Спогади про Шерлока Холмса» (2000, Джек Степлтон) «Приходь на мене подивитися» (2000, Ігор; також — співрежисер-постановник фільму) «Людина, яка плакала» (2000, батько Сьюзі; Велика Британія—Франція) «Прокрустове ложе» (2001, Джордж Ладіма; Молдова—Румунія) «Блазень Балакірєв» (2002, фільм-спектакль, Петро Великий) «Коханець» (2002, професор Дмитро Чаришев; реж. В. Тодоровський) «Бідний, бідний Павло» (2003, Петро Олексійович Пален, граф, військовий губернатор Санкт-Петербурга; реж. В. Мельников) «Чайка» (2005, фільм-спектакль, Борис Олексійович Тригорин, белетрист) «Доктор Живаго» (2005, Віктор Комаровський; реж. О. Прошкін) «Без вини винуваті» (2008, Григорій Львович Муров; реж. Г. Панфілов) «Райські птахи» (2008, Микола; реж. Р. Балаян, Україна) «Стиляги» (2008, Брусніцин-ст. (Батько Фреда); реж. В. Тодоровський) «Одруження» (2009, фільм-спектакль, Жевакін, моряк) «Анна Кареніна» (2009, Олексій Олександрович Каренін; реж. С. Соловйов) «Цар» (2009, митрополит Пилип (Количов) — остання роль в кіно; реж. П. Лунгін) та ін.

Примітки

Посилання Олег Янковський в Лентапедії Олег Янковський на peoples.ru https://www.kino-teatr.ru/kino/acter/m/sov/5075/works/