Сирійсько-Ліванська операція (кодова назва — операція «Експортер») — стратегічна військова операція збройних сил Великої Британії і Вільної Франції проти Франції режиму Віші з метою захоплення французьких колоній Сирії і Лівану, під час Другої світової війни, у червні-липні 1941 року.
Генеза
Британці були стурбовані можливістю використання Третім Райхом контрольованих французьким режимом Віші Лівану і Сирії як бази для нападу на британський Єгипет. Це дало б німцям певні пріоритети у Північно-Африканській кампанії. Крім того, Райх надавав допомогу Іраку, під час антибританського повстання, використовуючи терен Лівану і Сирії.
У травні 1941 року Вішістський французький верховний комісар в регіоні, генерал Анрі Денц, відповідно до вказівок військового міністерства, дозволив німецьким і італійським літакам дозаправку на аеродромах Сирії. Крім того, вішістська французька влада надала Райху для використання залізницю прямуючу через Сирію для транспортування палива та військової техніки до/з Мосулу на півночі Іраку.
У відповідь на це командувач британськими військами на Близькому Сході, фельдмаршал Арчибальд Вейвелл, розробив план по окупації Лівану та Сирії — операція «Експортер».
Сили сторін
Вішістська французька армія На терені Лівану і Сирії, французи мали армію Леванту (Armée du Levant) під командуванням генерала Josepha de Verdilhaca. Головком ВПС генерал Jeannekyn. Командувачем військово-морськими силами був адмірал Pierre Gouton. Ліван і Сирія були розділені на регіональні підрозділи. На чолі північного підрозділу Сирії, базованого в Алеппо став полковник Rottier, Ліванський підрозділ зі штаб-квартирою у Бейруті — генерал Paul Arlabosse (два алжирські полки), і південно-сирійський підрозділ, зі штаб-квартирою у Дамаску — на чолі з генералом Delhomme (туніські і сенегальські частини, батальйон марокканців, сирійський батальйон Леванту). Резерв складав 24 колоніальний піхотний полк і Іноземний легіон.
Армія Леванту складалася з регулярних французьких колоніальних військ, так званого «Спецназу» (troupes speciales), які складались з ліванського, сирійського і африканського контингенту. У цілому близько 35-40 тисяч вояків, у тому числі близько 8 тисяч французів і близько 25 тисяч інших.
Регулярна французька армія складалася з: 6-го полку Іноземного легіону (чотири піхотні батальйони) 24-го колоніального піхотного полку (три батальйони) Змішаного Колоніального полку (два батальйони гарнізону, що складалися з Сенегальських вояків) — пізніше увійшов до складу 6-го полку Іноземного легіону і 24-го колоніального піхотного полку.
У склад Troupes Spéciales du Levant входило одинадцяти піхотних батальйонів, у тому числі три ліванських батальйони легкої піхоти (bataillons de chasseurs Libanais) і вісім сирійських батальйонів Леванту (bataillons de Levant). У складі також була кіннота, що нараховувала близько п'яти тисяч вояків, що мали поділ на ескадрони по 100 кавалеристів у кожному, з них три моторизованих. Спеціальні війська були під командуванням сирійських та ліванських офіцерів з невеликою кількістю французів.
Ще французи мали партизанські пустельні загони що складалися з сирійських арабів — Fawzi el Quwukji, чисельністю близько 500 осіб. що мали на меті діяти у тилу ворога.
Крім того, французи мали 120 гармат і бронетанкові частини (6-й і 7-й африканський єгерський полк — 90 танків, в основному, R35, і декілька FT-17 і така ж кількість броньованих автомобілів).
Французькі військово-повітряні сили були чисельнішими за авіацію альянсу. Під час загрози німецького вторгнення у 1940 році багато літаків вилетіли до Франції, але після її капітуляції — через зростаючу загрозу британського нападу на Ліван і Сирію — повернулися на летовища постійної дислокації. В результаті, вішістська авіація мала загалом 289 літаків, у тому числі 100 бойові (винищувачі Dewoitine D.520, Bloch MB.167F, Morane-Saulnier MS.406, бомбардувальники Martin 167F, Bloch MB.200, LeO 451, літаки-розвідники Potez 63.11, Potez 25 TOE, морської авіації Loire 130 (розвідка літаючих човнів), Latecoere 298 (торпедоносці), авіація здійснила значний опір — французький ас Pierre Le Gloan збив в ході кампанії сім британських літаків.
Вішісти мали також певну авіаційну підтримку з боку німців. Щоправда в перші дні кампанії німці вивели всі свої літаки з Сирії, але бомбардувальники типу Junkers Ju 88 з Криту і Північної Африки атакували британські морські сили узбережжя Лівану і Сирії. У їх результаті були пошкоджені 2 есмінця.
Війська альянсу На чолі військ альянсу стояв генерал-полковник Генрі Мейтленд Вильсон, який був головкомом військ у Палестині і Трансйорданії. Війська дислокувались на терені Палестини, яка була британською підмандатною територією а також в Іраку (Іракфорс під командуванням генерал-полковника Е.Квінана). Морські сили підпорядковувались віце-адміралові І. Л. С. Кінгові, авіація — командувачу авіації Й. О. Браувнові (Палестина і Трансйорданія) і віцемаршалу авіації Йохнові Д'Албіацові (Ірак). Загалом війська альянсу нараховували близько 35 тис. солдатів, з них близько 18 тис. австралійців, близько 9 тис. англійців, близько 2 тис. індійців і близько 5 тис. вояків Вільної Франції.
Складалися з наступних військових підрозділів: 7-ї австралійської піхотної дивізії (у складі двох бригади піхоти) — на чолі генерал-майор Джон Лаварак, пізніше генерал-майор Артур Аллен, 1-ша Дивізія Вільної Франції (дві піхотні бригади і відряджена 13-та напівбригада Іноземського Легіону) — на чолі генерал-майор Пауль Луї Ле Гентілхомме (Paul Louis Le Gentilhomme) 5-та Індійська бригада (5-та піхотна бригада із складу 4-ї піхотної дивізій, а також підрозділи артилерії, саперів і підтримки), командувач — бригадир Вілфрід Льюїс Ллойд, 10-та Індуська піхотна дивізія, командувач — генерал-майор Вільям Слім, 17-та Індуська піхотна бригада із складу 8-ї дивізій піхоти, командувач — бригадир Дуглас Грацей, Британська 4-та бригади кавалерії із складу 1-ї дивізії кавалерії, командувач — бригадир Джеймс Джозеф Кінгстон, Механізований полк Арабського Легіону, командувач — генерал Джон Глабб.
У резерві знаходилися британська 6 дивізія піхоти під командуванням генерал-майора Еветтса з відрядженим 11-м Чехословацьким батальйоном піхоти, а також 17-ю австралійською бригадою піхоти із складу 6-ї піхотної дивізій.
Британці мали також спецпідрозділ — 11 підрозділ командос і підрозділ, складений з євреїв, завербованих в Палестині, — Пальмах (Plugot Mahatz).
Після початку кампанії війська альянсу були підсилені механізованим і кінним полком, а також мобільним ескадроном охорони із складу Трансйорданських прикордонних сил.
ВПС альянсу складались з Королівських ВПС, Королівських австралійських ВПС і наземних протиповітряних підрозділів. Вони налічували близько 70 бойових літаків (винищувачів Hawker Hurricane, Curtiss P-40, Gloster Gladiator, бомбардувальники Bristol Blenheim IV, морської авіації Fairey Swordfish, Fairey Albacore, Fairey Fulmar). Після початку кампанії було додано британські ескадрильї бомбардувальників в Єгипті (Vickers Wellington).
Союзні війська в ході кампанії була також підтримана бойовими кораблями ВМФ і ВМС Австралії.
План атаки
Докладний план нападу на Вішістські французькі сили в Лівані і Сирії, був розроблений генералом Х. Мейтленд Вільсон. Це забезпечило чотири напрямки: З Палестини до Дамаска — наступає 5-та індійська бригада, після перетину кордону з Сирією захопити села Ель-Кунейтра і Дара, відкрити 1-му підрозділу Вільної Франції дорогу на Дамаск, З Палестини на Бейруті — 7-ма австралійська піхотна дивізія мала наступати вздовж морського узбережжя Сирії і захопити Бейрут. Завданням 21 піхотної бригади було захопити Бейрута, і 25 піхотної бригади — французьку авіабазу в Рижак. Наступу мали сприяти десант командос з Кіпру в район на північ від річки Літані. З Іраку на центральну і північну частини Сирії — 10-та Індійська стрілецька дивізія повинна була наступати в напрямку Дейр-ез-Зор, а потім Ар-Ракка і Алеппо, щоб порушити лінії зв'язку військ вішістської Франції, які обороняли Бейрут, і зокрема залізницю прямуючу від Алеппо до Туреччини, яка у той час була пронімецькою. З Іраку на Пальміру і Триполі — Британська 4 кавалерійська бригада, 1-й батальйон полку Ессекса і механізований полк Арабського легіону посилений трьома батареями артилерії польової, протитанкової та протипіхотної. Хабфорс, повинні були вести наступ у північно-західному напрямку для захоплення Пальміри. Їх завданням було захопити нафтопровід прямуючий від Хадита (Ірак) на Триполі (ліванське узбережжя).
Військові дії 8 червня війська альянсу почали наступ з терену Палестини на позиції вішістської Франції. При форсуванні прикордонної річки Літані, 7-ма австралійська дивізія піхоти і британські командос відчули сильний опір французької армії, яка зруйнувала єдиний міст. За підтримки британської артилерії і кораблів у морі, австралійці і британці 9 червня форсували річку на човнах, і 7-ма дивізія піхоти попрямувала узбережжям на Бейрут, проте знову зустріли запеклий опір 13 червня в Джаззин.
8 червня 5-та індійська бригада і 1-ша дивізія Вільної Франції, утворюючи спільну групу Гентерфорс, перетнули палестино-сирійський кордон у напрямку Дамаска. 12 червня ця група захопила Ель-Кунейтра і Дара, проте вже 15 червня вони зустріли запеклий опір вішістів в селі Кісве, яке того ж дня було захоплено індійськими вояками. У той же час війська Вільної Франції прямували гірською дорогою на Дамаск, де зазнали артобстрілу. У той же час прийшли погані новини з Кунейтри, де війська альянсу були атаковані великими силами вішістів з півночі., під час контратаки вішістів було захоплено англійський батальйон. Вішісти відбили село Езраа, загрожуючи перерізати лінії комунікації альянсу. Ллойд вирішив, що найкращий вихід з кризи - швидке захоплення Дамаску, тому вішістам прийшлося відтягти війська для захисту міста. У результаті, 16 і 18 червня було відновлено контроль альянсу над Езраа і Кунейтра.
Після короткого відпочинку і реорганізації Гентерфорс продовжили наступ на Дамаск, рухаючись двома провідними дорогами, прямуючими з півдня на Дамаск. 18 червня індійська бригада після запеклого опору захопила велике село Мецци. Проте постачання альянсу було перервано, коли вішісти захопили село Кадим . Вранці 20 червня Ллойд відправив французьку морську піхоту і артилерію для розблокування Гентерфорс, за добу контроль над Кадимом було відновлено. У цій ситуації вішісти здали Дамаск, дозволивши альянсу опівночі 21 червня взяти місто, розпочавши відступ на захід уздовж дороги, що веде на Бейрут.
7 австралійська дивізія отримавши підкріплення — 6 британську піхотну дивізію, продовжили наступ уздовж узбережжя на Бейрут, проте 9—22 червня застрягли біля Мардж-Уюн через запеклий опір вішістів. У результаті запеклих боїв, у ході яких була низка атак і контратак, вішістські позиції були захоплені військами альянсу 24 червня. Обидві сторони понесли важкі втрати вбитими і пораненими.