Газа́лі, повне ім'я Абу-Хамід Мухаммад ібн-Мухаммад аль-Газалі (1058, Тус — 19 грудня 1111, Тус) — мусульманський теолог, філософ, суфій. Відомий на Заході під латинізованим ім'ям Альгазель (, або Algazel) - середньовічний ісламський богослов і полімат. Він відомий як один з найвидатніших і найвпливовіших правознавців, , муфтіїв, філософів, теологів, логіків і містиків в історії ісламу.
Викладав законознавство в багдадському медресе Нізамія, зробив внесок в розвиток каламу ашаритського тлумачення. У своїй головній праці «Воскресіння наук про віру» («Іхйа улум ад-Дін») розробив релігійно-філософську та етичну доктрину, в якій об'єднав догмати сунітського традиціоналізму з ідеалами суфізму (наприклад доповнив обрядність шаріату, ритуалами суфізму).
Розглядаючи питання про свободу волі людини і божественне її призначення, Газалі розвивав концепцію «привласнення» — касба, за якою людина вільна вибирати між поганими і добрими вчинками, що начебто пропонуються їй Алахом, і тому несе за них відповідальність. У ряді творів розгорнув полеміку з мусульманськими філософами, представниками східного аристотелізму (Аль-Фарабі, Ібн Сіна та іншими), з проблем вічності світу, теорії причинності тощо. Викладаючи погляди філософів, фактично сприяв їх розповсюдженню в мусульманському світі.
Його вважають муджаддідом XI століття,William Montgomery Watt, Al-Ghazali: The Muslim Intellectual, p. 180. — оновлювачем віри, який, згідно з пророцьким хадисом, з'являється раз на 100 років, щоб відродити віру ісламської громади. Dhahabi, Siyar, 4.566 Твори Аль-Газалі були настільки високо оцінені його сучасниками, що йому було присвоєно почесне звання «Доказ ісламу» (Худжат аль-іслам). Аль-Газалі був видатним муджтахідом у шафіїтській школі права.
Біографія
Абу Хамід аль-Газалі народився в 1058. Його сім'я жила в Тусі й мала перське походження. Батько Абу Хаміда був прядильником вовни. Він рано пішов із життя, і вихованням Абу Хаміда та його брата Абуль-Футуха Ахмада зайнявся один із друзів батька. Незабаром спадок, залишений батьком, вичерпався, і, оскільки друг батька сам був дуже бідний, він запропонував братам вступити до медресе як учні, щоб прогодувати себе.
У 1070 році аль-Газалі разом з братом переїхали в Джурджан (Горган) для продовження навчання в імама Ахмада ар-Разікані та Абуль-Касіма Джурджіані. У 1080 році аль-Газалі поїхав до Нішапуру, щоб стати учнем відомого мусульманського вченого Абуль-Маалі аль-Джувайні (пом. 1085), відомого як Імам аль-Харамайн.Имам аль-Харамайн означает «имам двух харамов» (Мекки и Медины) В імама аль-Джувайні Абу Хамід вивчав фікх, усуль аль-фікх, ашаритський калам та інші дисципліни. Серед вчителів аль-Газалі, що навчили його тонкощам суфізму, були Фазл ібн Мухаммад аль-Фарамізі (учень Абуль-Касіма аль-Кушайрі) і Юсуф ан-Насадж.
Після того як молодого Абу-Хаміда помітив сельджуцький візир Незам уль-Мульк, він потрапив у Багдад і отримав високу посаду при дворі, став авторитетним вченим і богословом. З 1091 по 1095 Аль-Газалі викладав у медресе Аль-Нізамія. Серед його учнів, зокрема, був Абу Бакр Ібн аль-АрабіThe Encyclopaedia of Islam. New edition. Prepared by a number of leading orientalists. Edited by B. Lewis, VLMenage, Ch.Pellat and J. Schancht. Volume III: H-Iram. Fascicules 51-52, Al-Husri — Ibn al-Furat. E. J. Brill, Leiden; Luzac & C °, London, 1968, p. 707: «In 489/1096 he performed the Pilgrimage, after which he returned to Baghdad and studied under Abu Hamid al-Ghazali and others»..
1092 року Незам уль-Мульк загинув від руки вбивці-асасина.
1095-го аль-Газалі відправляється в хадж, і покинув Багдад, завершивши придворну кар'єру в момент її розквіту. 11 років до 1106 він вів життя самітника. Аль-Газалі пояснював свій вчинок тим, що в середовищі богословів і законознавців настало розкладання, і його охопила «боязнь пекла». Аль-Газалі відвідав святі місця Мекку, Медину, також Єрусалим, Дамаск, Багдад і прожив на самоті в Тусі. У ці роки він написав найзначніші із своїх творів.
У 1106 Фахр аль-Мульк змусив Газалі повернутися до викладання, і аль-Газалі відновив свої лекції в медресе аль-Нізамія в Нішапурі.
Незадовго до смерті він знову облишив викладання і повернувся до Тусу, де жив у келії, навчаючи молодих послідовників суфійського способу життя.
Аль-Газалі помер 19 грудня 1111 року. За словами Абд аль-Гафіра аль-Фарісі, у нього було кілька дочок, але не було синів. Його поховали поблизу його дому в Тусі, Іран.
Приналежність до школи Аль-Газалі зробив значний внесок у формування систематичного погляду на суфізм, його інтеграцію та визнання в рамках основного ісламу. Як вчений-ісламознавець, він належав до шафіїтської школи ісламської юриспруденції та до ашаритської школи теології.R.M. Frank, Al-Ghazali and the Ashʿarite School, Duke University Press, London 1994 Аль-Газалі отримав багато титулів, таких як Зейн аль-Дін () та Худжат аль-Іслам ().Dhahabi, Siyar, 4.566
Його вважають ключовою постаттю впливової школи ашаритів у ранній мусульманській філософії та найважливішим критиком мутазілітів. Однак, він обрав дещо іншу позицію порівняно з ашаритами. Його переконання та погляди в деяких аспектах відрізняються від ортодоксальної школи ашаритів.R.M. Frank, Al-Ghazali and the Ashʿarite School, Duke University Press, London 1994
Праці Аль-Газалі написав понад 70 книг, присвячених питанням науки, філософії, ісламу й суфізму.«about five dozen authentic works, in addition to which some 300 other titles of works of uncertain, doubtful, or spurious authorship, many of them duplicates owing to varying titles, are cited in Muslim bibliographical literature. […] Already Ebn Ṭofayl (d. 581/1185, q.v.) observed that Ḡazālī wrote for different audiences, ordinary men and the elite (pp. 69-72), and Ḡazālī himself completed the rather moderate theological treatise, Eljām al-ʿawāmmʿan ʿelm al-kalām „The restraining of ordinary men from theology,“ in the last month before his death» Encyclopedia Iranica. Відомо також, що він написав фетву проти королів Тайфи в Аль-Андалусі, в якій назвав їх безпринципними, непридатними до правління та такими, що їх слід усунути від влади. Цю фетву Юсуф ібн Ташфін використав для виправдання свого завоювання Аль-Андалусу.
Непослідовність філософів Книга Непослідовність філософів знаменує собою значну зміну в ісламській епістемології. Знайомство зі скептицизмом змусило Аль-Газалі стати на позиції теологічного оказіоналізму — віри в те, що причиною всіх подій є не матеріальні передумови, а безпосередня воля Бога.
Непослідовність стала також поворотним пунктом у ставленні ісламської філософії до Арістотеля й Платона. Під вогонь критики Аль-Газалі потрапила фаласіфа — нестрого визначена група філософів, які з 8 по 11 століття черпали мудрість у книгах стародавніх греків. До цієї групи належав, зокрема, Авіцена. Для Аль-Газалі Арістотель, Сократ, Платон та інші грецькі мислителі — невірні, а ті, хто використовує їхні методи й ідеї, служать тільки викривленню й спотворенню віри.
У наступному столітті Аверроес відповів на критику Аль-Газалі працею Непослідовність непослідовності, але на той час загальна антигрецька тенденція серед ісламських мислителів уже утвердилася.
Воскресіння наук про віру Воскресіння наук про віру охоплює усі області ісламських наук: юриспруденцію, теологію та суфізм. Книга складається з чотирьох великих частин: Акти поклоніння, Норми щоденного життя, Шлях до загибелі та Шлях до спасіння. Аль-Газалі написав також скорочений виклад змісту книги перською мовою під назвою Алхімія щастя.
Алхімія щастя «Алхімія щастя» — це переписана версія твору «Відродження релігійних наук». Після екзистенційної кризи, яка змусила його повністю переглянути свій спосіб життя та підхід до релігії, Аль-Газалі створив «Алхімію щастя».Translated into English by Mohammed Asim Bilal and available at archive.org
Дисциплінування душі Одним з ключових розділів праці Газалі « Відродження релігійних наук» є «Виховання душі», присвячений внутрішнім конфліктам, з якими кожен мусульманин стикається протягом свого життя. Перший розділ здебільшого присвячений тому, як людина може розвивати в собі позитивні якості та благородні риси характеру. Другий розділ має більш конкретну спрямованість: сексуальне задоволення та обжерливість. Тут Газалі стверджує, що справді кожна людина відчуває ці бажання та потреби, і що прагнення до них є природним. Однак ісламський пророк Мухаммед чітко заявляє, що людині необхідно дотримуватися золотої середини, щоб вірно слідувати принципам ісламу. Кінцева мета, яку Газалі викладає не тільки в цих двох розділах, а й у всій книзі «Відродження релігійних наук», полягає в тому, що в усіх аспектах душі людини має бути помірність, рівновага. Ці два розділи були, відповідно, 22-м і 23-м розділами у книзі Газалі «Відродження релігійних наук».
Вічність світу Аль-Газалі виклав свою критику арістотелівської точки зору щодо створення світу у праці «Вічність світу». Аль-Газалі, по суті, формулює два основні аргументи проти того, що він вважає блюзнірським способом мислення. В основі арістотелівського підходу лежить концепція, згідно з якою рух завжди передує руху, або, іншими словами, одна сила завжди породжує іншу силу, а отже, щоб сила виникла, на неї має діяти інша сила. Це означає, що, по суті, час простягається нескінченно як у майбутнє, так і в минуле, що, відповідно, доводить: Бог не створив Всесвіт у якийсь конкретний момент часу. Аль-Газалі заперечує це, спочатку стверджуючи, що якби світ був створений з точними межами, то в його нинішньому вигляді не було б потреби в часі, що передував створенню світу Богом.
Економічна філософія На економічну філософію Аль-Газалі в першу чергу вплинули його ісламські переконання. Він стверджував, що важливість економічної діяльності полягає як у її користі для суспільства, так і в її необхідності для порятунку.
Він встановив три цілі економічної діяльності, які, на його думку, були частиною релігійного обов'язку людини: «досягнення самозабезпечення для виживання; забезпечення добробуту свого потомства; та надання допомоги тим, хто зазнає економічних труднощів». Він стверджував, що життя на рівні прожиткового мінімуму, або життя, що забезпечує тільки основні потреби своєї сім'ї, не є прийнятною практикою для широких мас населення через шкідливі наслідки, які, на його думку, це може мати для економіки, але він визнавав, що деякі люди можуть за власним бажанням вибрати такий спосіб життя заради свого особистого релігійного шляху. З іншого боку, він не схвалював купівлю або володіння надмірною кількістю матеріальних благ, пропонуючи віддавати додаткові зароблені гроші на потреби бідних.
Аль-Газалі вважав, що нав'язування рівності доходів у суспільстві не повинно бути необхідністю. Натомість він закликав людей керуватися «духом ісламського братерства», заохочуючи їх добровільно ділитися своїм багатством. Однак він визнавав, що цей ідеал не є загальноприйнятим. ЗНа його думку, зароблене багатство може служити двом потенційним цілям. Перша — для власного блага, що включає підтримання власного здоров'я та здоров'я своєї родини, а також турботу про інших і участь у діях, корисних для ісламської спільноти. Інша — те, що аль-Газалі вважав зловживанням, тобто егоїстичне витрачання багатства на розкішні або непотрібні матеріальні речі.
Що стосується торгівлі, аль-Газалі обговорював необхідність обміну товарами між сусідніми містами, а також між більш віддаленими країнами, оскільки це дозволяє більшій кількості людей в різних місцях отримати доступ до більшої кількості товарів, які можуть бути необхідними, але поки що недоступними. Він визнавав необхідність торгівлі та її загальний позитивний вплив на економіку, але заробляння грошей таким чином, на його думку, не можна вважати найдоброчеснішим заняттям. Він не підтримував людей, які отримували «надмірний» прибуток від своїх торгових продажів.
Титули