The Cure — англійський рок-гурт, утворений в Кроулі (, Сассекс, Англія) 1978 року. За час існування склад гурту неодноразово змінювався. Лише Роберт Сміт, будучи фронтменом, вокалістом, гітаристом та композитором, є єдиним постійним учасником гурту. Гурт виник наприкінці 1970-х, під час буму пост-панку та нової хвилі, що прийшли у Великій Британії на зміну панк-року. Його дебютом стали сингл «Killing an Arab» і альбом Three Imaginary Boys (1979). На початку 1980-х The Cure записували нігілістичні, похмурі та наповнені трагізмом роботи, які відіграли важливу роль у формуванні готичного року.
Після випуску Pornography (1982) подальше існування гурту було під питанням, і Сміт вирішив змінити його імідж. Починаючи з синглу «Let's Go to Bed» (1982) The Cure все частіше стали записувати легкі, орієнтовані на поп-сцену пісні. B кінці 1980-х завдяки серії вдалих альбомів популярність The Cure росла, в тому числі в США, де сингли «Lovesong», «Just Like Heaven» та «Friday I'm in Love» потрапили в Billboard Hot 100. До початку 1990-х The Cure стали одним з найпопулярніших гуртів в жанрі альтернативного року. Станом на 2004 рік сумарні продажі всіх альбомів становили 27 мільйонів копій .
За понад тридцять років The Cure випустили тринадцять студійних альбомів та тридцять дев'ять синглів.
Британський рок-гурт The Cure підтримав українців, які постраждали внаслідок вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року, створенням мерчу з цитатою з пісні Lovesong: «Як би далеко ти не була — я завжди любитиму тебе». Напис англійською мовою виконано у жовто-синіх кольорах українського прапора. Гроші від купівлі футболки надходитимуть організації ООН, яка займається допомогою українським біженцям.
Історія
Попередники The Cure (1973—1978) Попередником The Cure був гурт The Obelisk, створений учнями середньої школи Нотр-Дам в англійському місті Кроулі, Західний Сассекс. Єдиний його виступ відбувся в квітні 1973 року. Тоді гурт складався з Роберта Сміта (піаніно), Майкла Демпсі (гітара), Лоуренса «Лола» Толхерста (ударні), Марка Секкано (соло-гітара) та Алана Гілла (бас-гітара). В січні 1976 року Секкано заснував гурт Malice, до якого входили Сміт, Демпсі і ще два однокласника з католицької школи Сент-Вілфрід. Секкано незабаром покинув Malice і заснував команду Amulet, яка грала в стилі джаз-рок. Натхненні панк-роком, який захопив в той час Великої Британію, учасники Malice в січні 1977 року стали знані як Easy Cure. До цього часу в їхній склад влилися барабанщик Лоуренс Толхерст та соло-гітарист Порл Томпсон. Після декількох невдалих спроб знайти гідного кандидата на роль вокаліста, Сміт у вересні 1977 року сам став фронтменом.
Приблизно в ці ж роки Easy Cure перемогли в конкурсі талантів німецького лейблу Hansa Records та отримали право укласти контракт зі студією. Музиканти записали для лейблу кілька пісень, але жодна з них так і не вийшла. Через розбіжності з керівництвом студії контракт був розірваний в березні 1978 року. Роки потому Сміт заявив в інтерв'ю: «Ми були дуже молоді. Боси студії хотіли зробити з нас поп-гурт та просили записувати аранжування на відомі хіти, але нам це не було цікаво». Томпсон пішов з гурту в травні, а тріо (Сміт, Толхерст та Демпсі) взяло назву The Cure, яке запропонував Роберт.
Перші релізи (1978—1980)
Того ж місяця гурт провів свої перші студійні сесії як тріо і розіслав демо-запис десяткам великих звукозаписних лейблів. Це принесло свої плоди: у вересні 1978 року скаут (розвідник) рекорд-лейблу Polydor Records Кріс Перрі запросив молодих артистів в нову студію Fiction Records, що відбрунькувалися від Polydor. Однак Fiction не була повністю облаштована та готова до роботи, тому The Cure в грудні 1978 року випустили свій дебютний сингл «Killing an Arab» на маленькому лейблі Small Wonder Label. Раніше The Cure зіграли цю пісню в ефірі передачі впливового діджея Джона Піла. Через провокаційну назву «Killing an Arab» отримав змішані оцінки. Гурт звинувачували в расизмі, але насправді пісня була написана під натхненням від повісті французького письменника Альбера Камю «Сторонній». Під час видання синглу на Fiction в 1979 році гуртові довелося помістити на обкладинку синглу напис, який заперечував будь-які расистські конотації. Рання стаття NME про гурт називала The Cure «ковтком свіжого приміського повітря в атмосфері столичної кіптяви та бруду».
The Cure видали свій дебютний альбом Three Imaginary Boys в травні 1979 року. Через малий досвід гурту в студійній роботі Перрі та звукорежисер Майк Хеджес повністю контролювали хід запису. Музиканти, особливо Сміт, були не дуже задоволені своїм дебютом. В інтерв'ю 1987 року Роберт сказав: «Поверхнева робота, вона мені не подобалася навіть під час запису. Було багато зауважень, що альбом звучить занадто примітивно, і я думаю, що вони виявилися виправданими. Навіть коли ми закінчили його, я все ще хотів внести певні зміни».
Другий сингл «Boys Don't Cry» вийшов в червні. Після цього як розігріваюча група The Cure вирушили в турне з Siouxsie and the Banshees з нагоди виходу у останніх альбому Join Hands. Тур тривав з серпня по жовтень та охопив Англію, Північну Ірландію та Уельс. Під час туру Сміту доводилося щовечора виступати в складі одразу двох гуртів, оскільки гітарист The Banshees Джон Маккей покинув гурт. Цей досвід дуже сильно вплинув на Роберта: «У першу ніч виступи з The Banshees я був вражений тим, наскільки добре я можу грати подібну музику. Вона так відрізнялася від музики The Cure. До цього моменту я хотів, щоб ми грали щось подібне до Buzzcocks, Елвіса Костелло або припанкованих The Beatles. Будучи одним з Banshee, я повністю поміняв свої погляди»[Interview of Robert Smith made by Alexis Petridis in 2003, Mark Paytress, 'the Siouxsie & The Banshees official biography', Sanctuary 2003, page 96] .
Третій за рахунком сингл «Jumping Someone Else's Train» вийшов у світ в жовтні 1979 року. Трохи пізніше Демпсі звільнили з гурту через неприйняття матеріалу, який Сміт надав для запису нового альбому. Демпсі став учасником гурту Associates, а до The Cure приєдналися Саймон Геллап (бас-гітара) та Метью Гартлі (клавішні) з колективу The Magspies. The Cure, The Passions та Associates на розігріві — всі три гурти мали контракти з Fiction Records — в листопаді-грудні 1979 року провели Future Pastimes Tour по Англії. The Cure зміненим складом виконували і кілька пісень з майбутнього альбому. Одночасно з цим Сміт, Толхерст, Демпсі, Геллап, Гартлі та Томпсон, їхні друзі та родичі на бек-вокалі та місцевий листоноша Френкі Белл як основний вокаліст випустили вініловий сингл «I'm a Cult Hero» під вигаданим ім'ям Cult Hero.
Готичний період творчості (1980—1982)
Оскільки при зведенні першої платівки гурт не повністю контролював процес запису, Сміт більш уважно підійшов до запису другого альбому Seventeen Seconds, який він продюсував в тандемі з Майком Хеджесом. Seventeen Seconds вийшов в 1980 році і досяг 20 позиції в офіційному британському чарті. Альбомний сингл «A Forest» став першим хітом гурту, зайнявши 31 позицію в національному чарті. На новій платівці The Cure відійшли від поп-настрою першого альбому: сюжети пісень песимістичні або зовсім безвихідні . Хеджес назвав новий запис «похмурим, атмосферним і зовсім відмінним від Three Imaginary Boys». У рецензії на альбом журналіст NME зазначив: «Здається неймовірним, що такий молодий гурт як The Cure подолав таку відстань за такий короткий проміжок часу». У той же час Сміт болісно сприйняв створену в пресі концепцію «анти-іміджу» гурту . Роберт публічно заявляв, що вже ситий по горло натяками на «анти-імідж», який приписували гурту, вважаючи, що вона таким чином продумано маскує простоту своєї творчості. За його словами, «ми повинні були відірвати від себе цей анти-імідж, який ми ніколи не створювали. Таке відчуття, що ми намагалися бути якимись незрозумілими. Ми просто не любимо штампи в рок-музиці. Але все це вийшло з-під контролю» . У тому ж році Three Imaginary Boys вийшов на американський ринок під назвою Boys Don't Cry. Альбом змінив обкладинку, і в нього додали сингли, що вийшли в 1979 році. The Cure вирушили в своє перше світове турне на підтримку нових релізів. Після туру Метью Гартлі покинув гурт. «Я прийшов до висновку, що гурт рухався в бік похмурої суїцидної музики, а це не зовсім те, що мене цікавить», — говорив він.
Гурт разом з Майком Хеджесом зібрався для роботи над своїм третім альбомом Faith (1981), який продовжував тему страждань, розпочату Seventeen Seconds. Альбом досяг 14 позиції у британському чарті. На касетах також був присутній інструментальний саундтрек до фільму «Carnage Visors». Ця анімаційна робота показувалася перед початком виступів гурту під час Picture Tour 1981. В самому кінці того ж року вийшов сингл «Charlotte Sometimes», що не увійшов до альбому. У цей період настрій альбомів передавався самим музикантам: The Cure відмовлялися виконувати ранні пісні, а іноді Сміт, який увійшов в образ, залишав сцену після концерту весь у сльозах.
У 1982 році The Cure записали і випустили альбом Pornography, який закріпив за гуртом статус лідерів сцени готичного рокуReynolds, Simon. Rip It Up and Start Again: Postpunk 1978—1984. Penguin, 2005. Pg. 358. ISBN 0-14-303672-6 . Сміт зізнався, що під час роботи в студії він «переживав серйозний емоційний стрес. Але це не мало ніякого відношення до гурту, просто я перейшов на новий щабель, я виріс, і змінилися погляди на життя. Думаю, я підійшов до запису, перебуваючи на самому дні. Озираючись назад і вислуховуючи думки людей, що оточували мене, я розумію, що був скоріше чудовиськом в обличчі людини». Геллап так згадував про альбом: «Нас захопив нігілізм […] Ми співали: „Зовсім неважливо, якщо ми всі помремо“ — і адже ми справді так думали тоді». Кріс Перрі був стурбований тим, що на альбомі не було хіта для радіо, і попросив Сміта і продюсера Філа Торнеллі підготувати пісню «The Hanging Garden» для випуску у вигляді синглу. Попри зовсім не мейнстрімне звучання платівки Pornography, проте, став першою роботою гурту, що потрапила в Топ 10 британського чарту, досягнувши восьмого номера. На підтримку альбому стартував тур Fourteen Explicit Moments, під час якого гурт вперше почав виходити на сцену у своєму класичному образі — з масивними зачісками і великою кількістю розмазаної губної помади на обличчі. Під час турне відбулося кілька інцидентів (у тому числі бійка з Робертом), які підштовхнули Саймона Геллапа до відходу з гурту. Геллап і Сміт не розмовляли протягом вісімнадцяти місяців після сварки.
Зростаючий комерційний успіх (1983—1986)
Відхід Геллапа з гурту і співробітництво Сміта з Siouxsie and the Banshees породили чутки про розпад The Cure. В грудні 1982 року Роберт зауважив в інтерв'ю виданню Melody Maker: «Чи продовжить The Cure своє існування? Я постійно ставлю собі це запитання […] я не думаю що зможу і далі працювати в тому ж форматі. Що б не трапилося, я, Лоуренс і Саймон ніколи не будемо разом. Я в цьому упевнений» .