Альтернативний рок (також відомий як альтернативна музика, альт-рок або просто альтернатива; ) — жанр рок-музики, що сформувався з музичного андеграунду 1980-х і набув популярності в 1990-х і 2000-і роках. У цьому випадку слово «альтернатива» передбачає антитезу мейнстримовій рок-музиці. Спочатку термін мав ще ширше значення, ним описували покоління музикантів, об'єднаних певними поглядами, музичним стилем або просто незалежними ідеалами панк-року, який заклав наприкінці 1970-х основу для альтернативної музикиdi Perna, Alan. «Brave Noise—The History of Alternative Rock Guitar». Guitar World. Грудень 1995.. Періодично термін «альтернатива» використовували для універсального опису музики андеґраундних рок-виконавців, які досягнули мейнстримової популярності, або будь-якої іншої музики, яку вважали похідною від панк-року.

Альтернативний рок — збірне поняття для музики, зміст якої значно різниться в плані звучання, соціального контексту і регіональних особливостей. До кінця 1980-х журнали, фензини, а також студентське і «сарафанне радіо» істотно розширили популярність жанру серед мейнстримової аудиторії, підкресливши розмаїття альтернативного року, широкий спектр його музичних сцен і стилів, таких як готик-рок, дженгл-поп, нойз-поп, інді-рок, інді-поп, грандж, індастріал, альтернативний хіп-хоп і реп-рок. Більшість цих піджанрів були популярними лише короткий час, але кілька альтернативних гуртів, таких як Hüsker Dü і R.E.M., згодом уклали контракти з мейджор-лейблами. Проте комерційний успіх більшої частини цієї субкультури був незрівнянно нижчим, ніж у інших тогочасних рок — і поп-музикантів. Більша частина колективів залишалася невідомою масовому слухачеві й випускала свої записи на інді-лейблах, не отримуючи значної ротації на популярних радіостанціях, телебаченні чи в газетах. Тільки після прориву Nirvana і стрімкої популяризації гранджу і бритпопу в 1990-х, альтернативний рок став частиною музичного мейнстриму, і багато альтернативних гуртів досягли успіху серед масової аудиторії.

До кінця десятиліття популярність жанру пішла на спад — грандж і бритпоп стали нішевими напрямками, а музичний фестиваль Lollapalooza, який вважався квінтесенцією альтернативного року, не проводився кілька років поспіль. Втім, пост-ґрандж знайшов відгук серед публіки і мав помірний комерційний успіх, зокрема гурти Creed і Matchbox Twenty; також популярності досягли деякі пост-брит-поп колективи, як-от Coldplay і Radiohead. Одним з найвідоміших відгалужень альтернативного року в 2000-х став жанр емо, згодом цей термін був застосований до багатьох виконавців, деякі з них записали дуже успішні альбоми. В період кінця 1990-х — початку 2000-х сформувалося кілька альтернативних груп, які зробили значний внесок у збереження інтересу до жанру, таких як The White Stripes, The Strokes, Arcade Fire, Franz Ferdinand і Interpol, звучання яких було навіяно музикою постпанку і нью-вейв. На початку і в середині 2000-х комерційний успіх мали колективи нової хвилі Modest Mouse і The Killers.

Наразі альтернативний рок розділяють на дві стадії: перша — це гурти 1980-их років із широким діапазоном музичної самоідентифікації; друга — гурти 1990-их років, що одержали після комерційного успіху американського гранджу в 1991—1993 роках таку ж підтримку великих лейблів і розкручування, як і традиційні естрадні й рок-колективи (сам альтернативний рок в ті роки став асоціюватися в основному із гранджом і пост-гранджовими гуртами, таким чином, ставши жанром), при цьому більше безкомпромісні ансамблі пішли в андерграунд.

Термін «альтернативний рок» найуживаніший в США, в той час як у Великій Британії, а також Росії частіше використовують назви «альтернативна музика» й «альтернатива». В Україні використовують обидва терміни.

Походження терміна Вихід альбомів Патті Сміт () і Лу Ріда (), а також виникнення гурту Sex Pistols, називали трьома чинниками, що сформували альт-рокLibrary Journal, David M. Turkalo, 2001; Suffolk Univ. Law Sch., Law Lib., Boston; Цитата: «In the historically fascinating introduction, Thompson provides a time line that traces the jelling of three factors in 1975 that led to a rock sound whose main rule is that there are no rules: the release of Lou Reed's Metal Machine Music, Patti Smith's Horses, and the blowup of the Sex Pistols».. Перш ніж термін «альтернативний рок» укорінився в масовому вжитку — приблизно до 1990 року — музику, яку він характеризував, називали багатьма різними термінами. 1979 року застосував позначення «альтернативна музика», до гуртів, про які він писав у своїх публікаціях. Того ж року на радіостанції (Даллас) у нічному ефірі почала виходити передача, присвячена музиці нової хвилі «Rock and Roll Alternative»«Are We Not New Wave Modern Pop at the Turn of the 1980s by Theo Cateforis University of Michigan Press 2011 p. 38 ISBN 9780472115556. Водночас упродовж 1980-х років у США використовували термін „коледж-рок“, що описує музику, яку крутили на вузівських радіостанціях і популярну серед студентів. У Великій Британії під впливом субкультури панків з'явилися десятки приватних лейблів звукозапису, чиїх творців надихали ідеї DIY. За словами засновника одного з таких видавництв (Cherry Red Records), журнали NME і Sounds публікували свої чарти на основі даних невеликих музичних магазинів під назвою „Dance Charts“. Перший національний чарт, що базується на продажі цієї мережі — Dance Chart, — опубліковано в січні 1980 року; він одразу ж став каталізатором успіху незалежних видавництв. В той час термін „інді“ вживали в буквальному сенсі, щоб описати записи, які випускаються незалежно. Проте вже до 1985 року „інді“ стали застосовувати для опису конкретного жанру або групи піджанрів, а не просто статусу дистрибуції.

Вживання терміна „альтернатива“ для опису рок-музики почалося близько середини 1980-х роківThompson, Dave. „Introduction“. Third Ear: Alternative Rock. San Francisco: Miller Freeman, 2000. p. viii.; на той момент найпоширенішими термінами в музичній індустрії, які позначали ультрасучасну музику, були „нью-вейв“ і „пост-модерн“, під якими розуміли відповідно новизну стилю і повернення до актуального звучання минулого. Люди, які працювали ді-джеями і промоутерами в 1980-х, стверджують, що термін бере свій початок від американського FM-радіо 1970-х, яке було прогресивною альтернативою класичному радіо-формату . Воно транслювало довші пісні і надавало діджеям більшу свободу у виборі композицій. Згодом один з них згадував: „Якимось чином цей термін [альтернатива] отримав друге народження у 80-х, завдяки вузівського радіо, які вживали його для позначення постпанку, інді або будь андерграундної музики“Mullen, Brendan. Whores: An Oral Biography of Perry Farrell and Jane's Addiction. Cambridge: Da Capo, 2005. p. 19. ISBN 0-306-81347-5..

Спочатку термін означав матеріал, навмисно записаний в андеграундному (не мейнстрімовому) стилі і не схильний до впливу „хеві-метал-балад, витонченого нью-вейву“ і „потужних танцювальних гімнів“. Однак сьогоднішнє використання терміна дозволило суттєво розширити його значення, включивши такі жанри як поп, панк-рок, постпанк, а іноді і коледж-рок та інді-рок. Пісні цих жанрів складали репертуар т. зв. „комерційних альтернативних радіостанцій“ того часу, наприклад, (Лос-Анджелес). Вживання терміна набуло подальшого розвитку завдяки успіхові фестивалю Lollapalooza, після того як його засновник — і фронтмен гурту jane's Addiction — Перрі Фаррелл ввів ще одне схоже словосполучення — „альтернативна нація“ (). Наприкінці 1990-х визначення „альтернативи“ стало більш конкретним. Так, 1997 року публіцист газети The New York Times Ніл Страусс охарактеризував альтернативний рок як „жорсткий рок з нервовими гітарними рифами, натхненними музикою 1970-х, і фронтменами, що страждають від своїх проблем, поки ті не досягають епічних масштабів“.

Найчастіше складно визначити статус твору як альтернативний, оскільки термін має два протилежних значення. Альтернатива може являти собою музику, яка кидає виклик статус-кво — „люто крамольну, антикомерційну і антимейнстримову“, проте термін також вживають у музичній індустрії, щоб позначити „вибір, доступний споживачам з допомогою магазинів аудіозаписів, радіо, кабельного телебачення та інтернету“Starr, Larry; Waterman, Christopher. American Popular Music: From Minstrelsy to MTV. New York: Oxford University Press, 2003. p. 430. ISBN 0-19-510854-X.. Альтернативна музика парадоксальним чином стала настільки ж комерційним і затребуваним ринком, як і мейнстримовий рок — звукозаписні компанії використовували цей термін для продажу продукту аудиторії, яку не охоплювали більш масові стилі. У книзі „Alternative Rock“ Дейв Томпсон відзначає виникнення гурту Sex Pistols, а також вихід альбомів Патті Сміт і Лу Ріда як три ключові події, які сформували цей жанр. До останніх років (початок 2000-х), коли найбільш поширеним терміном у США для опису сучасної поп-музики та року був „інді-рок“, цей термін і поняття „альтернативний рок“ часто вживали як синоніми; хоча ці жанри об'єднує низка аспектів, інді-рок вважають британським терміном, а альтернативний рок — більш американським .

Характеристика По суті, термін „альтернативний рок“ служить узагальнювальним поняттям для андеґраундної музики, яка виникла в середині 1980-х, після зниження інтересу до панк-рокуErlewine, Stephen Thomas. [ „American Alternative Rock/Post-Punk“]. AllMusic. Retrieved May 20, 2006. . Упродовж більшої частини своєї історії альтернативний рок асоціювали значною мірою з запереченням мейнстримової музики, хоча ця сторона визначення стала спірною відтоді, як ще в 1990-х роках низка альтернативних виконавців досягли міжнародної популярності або уклали контракти з великою четвіркою лейблів. Упродовж 1980-х років більшість виконавців альтернативного року виступали в невеликих клубах, записувалися на незалежних лейблах і знаходили популярність завдяки сарафанному радіо„Rock Music“. Microsoft Encarta 2006 [CD]. Redmond, WA: Microsoft Corporation, 2005.. По суті, альтернативний рок не має якогось узагальнювального музичного стилю, хоча в 1989 році редакція New York Times описувала жанр як „передусім гітарну музику, насичену пауер-акордами, яскраво вираженими дзвінкими рифами, дисторшном і верескливим фідбеком“Pareles, Jon. „A New Kind of Rock“ . The New York Times. 5 березня 1989. Retrieved 19 липня 2009.. Звучання „альтернативи“ варіюється від похмурих звукових гам готик-року і бринких гітар інді до мелодизму брит-попу та „брудної“ гітарної музики гранджу. Крім того, однією з характерних особливостей жанру є тексти бунтарського змісту. З моменту становлення в 1970-х роках рок-музики як частини масової культури, альтернатива частіше, ніж інші рок-стилі, торкається тем соціальної проблематики, таких як наркоманія, депресія, самогубство та охорона довкілля. Причиною цього було віддзеркалення соціально-економічної напруги в Сполучених Штатах і Об'єднаному Королівстві в 1980-х і початку 1990-х років.

Історія

1980-ті