Вільне кохання () — цей термін використовується з кінця XIX століття для опису соціального руху, що зародився в XIX столітті і розвинувся в 60-х і на початку 70-х років завдяки хіпі.
Прихильники вільного кохання вважають взаємні емоційні і сексуальні стосунки прямим виразом свободи особистості, що має бути вільною від втручання держави та суспільства. Вільне кохання особливо підкреслювало права жінок, оскільки більшість законів, що стосувалися сексуальних стосунків і шлюбу, дискримінували жінок. На початку розвитку цього руху така позиція сприймалася як форма бунту. Хоча рух був пов'язаний з фемінізмом і підтримував радикальні соціальні зміни, часто переважали чоловічі погляди, які критикували рух за його нездатність суттєво змінити домінуючі гендерні норми.
Історія Протягом історії різні утопічні та радикальні рухи сприймали концепцію вільного кохання як виклик традиційним шлюбним та сексуальним нормам. Ранні приклади включають адамітів та маздакітів, які відкидали шлюб та пропагували комунальні або вільні сексуальні стосунки. У середньовічній Європі такі секти, як катари та Брати й сестри вільного духу, переслідувалися за свої неортодоксальні переконання, включаючи критику шлюбу та пропаганду целібату або вільного кохання.
Такі мислителі епохи Просвітництва, як Мері Волстонкрафт та Вільям Блейк, засуджували шлюб як гнітючий, причому Волстонкрафт зображувала жіночу сексуальну автономію у своїх романах та особистому житті, тоді як Блейк критикував релігійну цнотливість та виступав за пристрасне кохання, не обмежене законом. Поети-романтики, такі як Персі Біші Шеллі та Мері Шеллі, також втілювали ідеали вільного кохання у своїх творах та стосунках. Ці ідеї продовжилися через утопічний соціалізм таких мислителів, як Шарль Фур'є та Роберт Овен, які вважали придушення сексуальної свободи соціально шкідливим. До XIX століття такі діячі, як Герберт Спенсер, виступали за вільне розлучення, що відображало зростаючий зв'язок між вільним коханням, фемінізмом та індивідуальною свободою. Літо кохання 1967 року допомогло впровадити ідеали покоління бітників, підживлюючи ширшу контркультуру та рух «Нових лівих», які відстоювали вільне кохання, антивоєнні настрої та сексуальне визволення.
Принципи Значна частина традиції вільного кохання відображає ліберальну філософію, яка прагне свободи від втручання держави або будь-яких соціальних інститутів (скажімо, церкви) в особисті стосунки. За цією концепцією, вільні союзи дорослих (або осіб, які досягли віку згоди чи старше) є законними стосунками, які повинні поважатися всіма третіми сторонами, незалежно від того, чи є це емоційними чи сексуальними стосунками. Крім того, деякі праці про вільне кохання стверджують, що як чоловіки, так і жінки мають право на сексуальне задоволення без соціальних чи правових обмежень. У вікторіанську епоху це було радикальною ідеєю. Пізніше розвинулася нова тема, яка пов'язує вільне кохання з радикальними соціальними змінами та зображує його як передвісник нової антиавторитарної, антирепресивної чутливості. Хоча ця концепція часто асоціюється з правом на задоволення або множинними стосунками, історично цей рух вимагав скоріше відсутності законодавчого регулювання вільно обраних любовних стосунків.
Зазвичай вільне кохання є традицією серед хіпі, анархістів і лібертаріанців, які протистоять системі державної політики та впливу громадської думки у відносинах між собою. Концепція цього типу кохання, що є свободою або навіть окремим світом для закоханих, полягає у відсутності обов'язків, обіцянок та обмежень між парами, які своєю ідилією відсторонюються від усіх обмежень. Прибічники вільного кохання переконані, що такі питання, як романтичні та сексуальні взаємовідносини, контроль народжуваності, кохання і шлюб, стосуються лише безпосередньо самих учасників і нікого іншого, і що втручання держави чи суспільства в ці питання є неприйнятним. Вони заперечують «право» претендувати одне на одного або контролювати одне одного, прив'язуватися одне до одного, бути егоїстами, порушувати особистий простір одне одного, бути ревнивими (вважати партнера своєю власністю)McElroy, Wendy. «The Free Love Movement and Radical Individualism.» Libertarian Enterprise.19 (1996): 1..
За сучасним стереотипом, раніше американці середнього класу хотіли, щоб дім був місцем стабільності в непевному світі. Цій ментальності приписують чітко визначені гендерні ролі, що призвело до реакції меншості у вигляді руху за вільне коханняSpurlock, John C. Free Love Marriage and Middle-Class Radicalism in America. New York: New York UP, 1988..
Хоча фраза «вільне кохання» часто асоціюється з розбещеністю в масовій уяві, особливо стосовно контркультури 1960-х і 1970-х років, історично рух за вільне кохання не пропагував існування кількох сексуальних партнерів чи короткострокових сексуальних стосунків. Швидше, він стверджував, що сексуальні стосунки, які вступають вільно, не повинні регулюватися законом і можуть бути ініційовані або припинені сторонами за бажанням. Проте, було визнано, що багато чоловіків, які брали участь у русі за вільне кохання, також розглядали вільне кохання як спосіб отримати безкоштовний секс.
Термін sex radical часто використовується як взаємозамінний з терміном free lover. Як би їх не називали, прихильники вільного кохання мали два тверді переконання: протидія ідеї примусової сексуальної активності у стосунках та захист права жінки використовувати своє тіло будь-яким способом, який їй заманетьсяPasset, Joanne E. Sex Radicals and the Quest for Women's Equality. Chicago, IL: U of Illinois P, 2003..
Серед законів, що викликають особливе занепокоєння у рухів за вільне кохання, є ті, що забороняють неодруженим парам проживати разом, і ті, що регулюють подружню зраду та розлучення, а також вік згоди, контроль народжуваності, гомосексуальність, аборти та іноді проституцію; хоча не всі прихильники вільного кохання погоджуються з цими питаннями. Скасування індивідуальних прав у шлюбі також викликає занепокоєння — наприклад, деякі юрисдикції не визнають зґвалтування подружжя або ставляться до нього менш серйозно, ніж до зґвалтування поза подружжям. Рухи за вільне кохання з XIX століття також захищали право публічно обговорювати сексуальність і боролися із законами про непристойність.
Зв'язок з фемінізмом Історія вільного кохання переплітається з історією фемінізму. З кінця XVIII століття провідні феміністки, такі як Мері Волстонкрафт, оскаржували інститут шлюбу, і багато хто виступали за його скасуванняKreis, Steven. «Mary Wollstonecraft, 1759—1797». The History Guide. 23 November 2009 <http://www.historyguide.org/intellect/wollstonecraft.html >..
За феміністичною критикою, одружена жінка була виключно дружиною та матір'ю, що позбавляло її можливості займатися іншими професіями; іноді це закріплювалося законодавчо, як-от заборона на працевлаштування одружених жінок та матерів на посадах вчительок. У 1855 році захисниця вільного кохання Мері Ґоув Ніколс (1810—1884) описала шлюб як «знищення жінки», пояснюючи, що жінки вважалися власністю чоловіків за законом та громадськими думками, що давало змогу тиранічним чоловікам позбавляти своїх дружин будь-якої свободи Full text at Internet Archive (archive.org).. Наприклад, часто закон дозволяв чоловікові бити дружину. Прихильники вільного кохання стверджували, що багато дітей народжуються в нелюблячих шлюбах з примусу, а натомість повинні бути результатом вибору та прихильності, проте діти, народжені поза шлюбом, не мали тих самих прав, що й діти від одружених батьків.
У 1857 році в журналі Social Revolutionist Мінерва Патнем скаржилася, що «в обговоренні вільного кохання жодна жінка не намагалася висловити свою думку з цього питання», і закликала кожну читачку «піднятися у гідності своєї природи та оголосити себе вільною»Joanne E. Passet, Grassroots feminists: women, free love, and the power of print (1999), p. 119.
Очолювальними фігурами руху за вільне кохання часто були чоловіки, які керували організаціями та робили свій внесок у його ідеологію. Майже всі книги, що схвалювали вільне кохання у 1850-х роках, були написані чоловіками, за винятком автобіографії Мері Ґоув Ніколс 1855 рокуSpurlock 1994, p. 36. Це була перша повноформатна аргументація проти шлюбу, написана жінкоюSpurlock 1994, p. 37. З чотирьох основних періодичних видань про вільне кохання в епоху Реконструкції половина мала жінок-редакторокSpurlock, John. «A Masculine View of Women's Freedom: Free Love in the Nineteenth Century.» International Social Science Review 69.3/4 (1994): 34–45. Print. .
Для прихильників вільного кохання акт сексу був не лише питанням розмноження. Доступ до контрацепції вважався засобом досягнення незалежності жінок, і провідні активісти контрацепції також підтримували вільне кохання. Сексуальні радикали зосереджувалися на спробах відстояти право жінки контролювати своє тіло та вільно обговорювати такі питання, як контрацепція, сексуальне насильство в шлюбі (емоційне та фізичне) та сексуальна освіта. Вони вірили, що обговорення жіночої сексуальності допоможуть розширити можливості жінок. Щоб досягти цієї мети, такі мислителі спиралися на письмове слово, книги, брошури та періодичні видання, і за допомогою цих засобів рух підтримувався понад п'ятдесят років, поширюючи ідею вільного кохання по всіх Сполучених Штатах. Однак багато феміністок зазначають, що рух за вільне кохання 1960-х років суттєво не змінив поглядів на роль жінок у мейнстрімній Америці. Засновник безкоштовної клініки Haight-Ashbury, доктор Девід Сміт, який був помітним учасником Літа кохання 1967 року, у 2007 році визнав, що багато чоловіків, які брали участь у заході, вважали жінок до цього схильними.
Історія
Ранні прецеденти
Протягом історії низка утопічних соціальних рухів поділяла бачення вільного кохання. Рання християнська секта, відома як адаміти, існувала в Північній Африці у II, III та IV століттях і відкидала шлюб. Вони практикували нудизм і вважали себе особами без первородного гріха.
У VI столітті прихильники маздакизму в домусульманській Персії, очевидно, підтримували певний вид вільного кохання замість шлюбуCrone, Patricia, Kavad's Heresy and Mazdak's Revolt, in: Iran 29 (1991), S. 21–40. Одна народна історія того періоду, яка містить згадку про спільноту вільного кохання (і нудистів) під водою, — це «Казка про рибалку Абдуллу та водяного Абдуллу» з «Книги тисячі й однієї ночі» (приблизно Х-XII ст.)Irwin, Robert, Political Thought in The Thousand and One Nights, in: Marvels & Tales — Volume 18, Number 2, 2004, pp. 246—257. Wayne State University Press.
Карл Каутський, пишучи в 1895 році, зазначав, що низка «комуністичних» рухів протягом Середньовіччя також відкидала шлюбKautsky, Karl (1895), Die Vorläufer des neuen Sozialismus, vol. I: Kommunistische Bewegungen in Mittelalter, Stuttgart: J.W. Dietz.. Типовими представниками таких рухів були катари Західної Європи X—XIV століть, які звільняли своїх послідовників від усіх моральних заборон та релігійних зобов'язань, але поважали тих, хто жив просто, уникав позбавлення людського чи тваринного життя та дотримувався целібату. Жінки мали незвичайну рівність та автономію, навіть як релігійні лідери. Катари та подібні групи (вальденси, брати-апостоли, беггарди та бегінки, лоларди та гусити) були затавровані та придушені Римо-католицькою церквою як єретики. Інші рухи поділяли їхню критику шлюбу, але виступали за вільні сексуальні стосунки, а не за целібат, такі як Брати й сестри вільного духу, таборити та пікарди.
Вільне кохання було елементом радикального мислення під час «Англійської революції» 1640—1660 років, найбільш тісно пов'язаної з «рантерами». У цих радикальних рухах також існувала прониклива критика, як-от від Джеррарда Вінстенлі:«Мати і дитина, зачаті таким чином, будуть мати найгірше, бо чоловік піде і залишить їх … після того, як отримає задоволення. ….. Шукаючи власної свободи, вони поневолюють інших».
Просвітницька думка