Естонія — країна Північної Європи, розташована на північно-західній околиці Східно-Європейської рівнини біля східних берегів Балтійського моря, між Фінською і Ризькою затоками. Середня висота території Естонії становить близько 50 м, вища — південно-східна частина Естонії з височинами Хаанья (найвища точка республіки — гора Суур Мунамяґі, висота 318 м). Площа країни становить 45,227 тис. км² Енциклопедія Кольєра Collier's Encyclopedia. (1902—1998) Crowell, Collier and Macmillan.. Клімат морський, перехідний до помірно-континентального; погода мінлива. Країна цілковито лежить у смузі мішаних лісів, переважно хвойні породи — сосна і ялина Краткая географическая энциклопедия. Том 5. / Главный редактор Григорьєв А. А. — М.: Советская энциклопедия, 1960—1966. — 544 с. з ілюстраціями та картами.. Фауна типова для зони мішаних лісів. Багато видів ссавців, птахів, як і неповторні ландшафти й пам'ятки природи, знаходяться під охороною держави.
Етимологія Назва країни Естонія () походить від латинізованої версії германського слова Естланд (), яке можливо походить від германського слова східний (шлях). Інша версія виводить назву країни від назви народу естії (), що вперше згадуються в текстах у Тацита в I столітті н. е. щодо пруссів Мазурії у Польщі, а не Естонії Поспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь. — М: АСТ, 2001.. Давньоруською мовою естонців звали чудь () — від готського слова народ (), а в народній етимології воно також пов'язане зі слов'янським коренем чудний. Литовська назва країни () походить від назви давнього племені Ugaunian, що мешкало в південно-східній Естонії. Фінська ж назва країни () походить від назви давнього племені Vironian, що мешкало в північній частині країни на узбережжі Фінської затоки.
Розташування
Естонія лежить між 59°49′17′′ і 57°30′33′′ північної широти, 21°45′51′′ і 28°12′38′′ східної довготи, на північно-західній околиці Східно-Європейської рівнини біля берегів Балтійського моря, між Фінською і Ризькою затоками Тармисто В. Ю., Феоктистова Л. Х., Вареп Э. Ф. Эстония / Страны и народы в 20 томах. Советский Союз. Республики Прибалтики. Белоруссия. Украина. Молдавия. — М.: Мысль, 1984. — 349 с., ил., карт. На півночі країна через Фінську затоку межує з Фінляндією; на сході, річкою Нарва, водами Нарвського водосховища, Чудського і Псковського озер, — з Росією; на півдні — з Латвією; на заході, через води Балтійського моря — зі Швецією. Естонія простягається із півночі на південь на 240 км, а із заходу на схід — на 350 км.
Крайні пункти
Крайні пункти Естонії з островами: північна точка — острів Вайндло () ; південна точка — поблизу села Карісьооді (), волость Миністе ; західна точка — острів Ноотамаа () ; східна точка — Нарва ()
Крайні пункти материкової Естонії: північна точка — мис Пуреккарі () ; південна точка — село Карісьооді () ; західна точка — мис Рамсі () ; східна точка — Нарва () .
Вайндло з моряУ волості МиністеЛандшафт західних островівНарвський замокМис Пуреккаріна мисі Рамсі
Геологія
Естонія лежить на східному узбережжі Балтійського моря, на рівній північно-західній частині Східноєвропейської платформи. Корінні породи північного узбережжя — кембрійські глини і пісковики; в центральній смузі — силурійські й ордовицькі вапняки, доломіти, мергелі; південну частину складають девонські пісковики, які на південному сході розбавляють девонські вапняки й доломіти.
Четвертинні покрови країни досить різнобарвні: більша частина вкрита карбонатною мореною, південна — безкарбонатною піщаною, або глинистою мореною. Поширені флювіогляціальні, озерно-льодовикові, морські відкладення, торф.
Епоха Анцилового озераЕпоха Літоринового моряОголення девонських пісковиків,Херма МаємінеОрдовицький кукерсит(горючі сланці)на північному сході країниВикопні рештки у горючих сланцях
Сейсмічність
Корисні копалини
Корисні копалини Естонії: горючі сланці (загальні запаси близько 6 млрд тон), торф (загальні запаси на площі 910 тис. га близько 14 млрд м³ сирця), фосфорити (промислові запаси 250 млн тон), глини, вапняки, доломіт і піски, лікувальні грязі й мінеральні води («Вярска»). Північно-східна частина Естонії, Сланцевий басейн — головний гірничо-промисловий район країни, багатий на горючі сланці й фосфорити.
Рельєф
Рельєф рівнинний та горбистий, переважно хвиляста низовина з пересічною висотою 50-100 м, що підіймається із заходу і півночі на південний схід, лише 10 % території лежить вище 100 м над рівнем моря. Великий вплив на формування рельєфу країни завдали плейстоценові льодовики. Після танення льодовика територія країни зазнає висхідних рухів зі швидкістю 1,5 м в сторіччя, внаслідок чого води поблизу узбережжя міліють, з'являються нові острови, які з часом поєднуються з материком.
Пересічна висота західних районів країни не вище 20 м. Тут поширені морські, абразійні, моренні й заболочені рівнини. У центральних і південних районах домінують льодовикові і водно-льодовикові форми рельєфу — поряд із моренними рівнинами поширені кінцеві моренні вали, ланцюги озів і друмлінів, ками. На південному сході горбисто-моренний рельєф височин переходить у зандрову рівнину талих льодовикових потоків. На узбережжі переважають форми рельєфу морського походження.
Низини Естонії: Західно-Естонська, Північно-Естонська, Пярнауська та прибережні низини озера Виртс'ярв і Чудського.
Окремі височини підносяться на південному сході — Хаанья (Суур-Мунамягі, 318 м), Отепя (Куюсє, 217 м), Сакала (145 м) та на північному сході, серед вапнякового плато — Пандівере (166 м). На виходах карбонатних порід силуру й ордовика розвинений карст.
Відомі метеоритні кратери — Каалі, Ілуметса, Тсиирікмяе і Кярдласька астроблема.
Узбережжя Узбережжя Естонії досить звивисте, з безліччю заток (Талліннська бухта, затоки Мардіхансу, Лахепере, Матсалу, Пярну, Нарвська), островів і мисів, загалом низьке кам'янисте, скелясте, або піщане, загальною довжиною 3794 км. Вздовж північного узбережжя Естонії простягається Північно-Естонський глінт (західна частина Балтійсько-Ладозького уступу). Північне узбережжя островів Муху і Сааремаа складене уступами. На узбережжі поширені берегові вали, дюни, місцями вапнякові уступи (глінти). Піщані пляжі в гирлах річок улюблені місця відпочинку естонців. Річки, що течуть через уступ, прорізують глибокі долини, утворюють перекати й водоспади.
Поблизу узбережжя море неглибоке, особливо протока Вяйнамері (Муху), або «море проток», багато підводних скель та мілин, що значно ускладнюють судноплавство. Найбільша глибина спостерігається у Фінській затоці (121 м). Глибокі бухти сконцентровані, головним чином, на північному узбережжі — Талліннська бухта.
Узбережжя КіхнуТалліннна березі Фінської затокиПівнічно-західне узбережжяКліф Пейте поблизу Сілламяе
Острови
Близько 9 % території країни (4,2 тис. км²) займають 1521 острови; західні острови Сааремаа (; 2673 км², що більше за площу Люксембургу), Хіюмаа (; 965 км²), Муху (; 198 км²), Вормсі (; 93 км²) та інші утворюють Західно-Естонський (Моонзундський) архіпелаг Словарь современных географических названий. / Под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург: У-Фактория, 2006. На північному узбережжі значними за площею є острова: Мохні (; 62 га), Найссар (; 18 км²), Аегна (; 3 км²), Пакрі (; 24,7 км²), Осмусаар (; 5 км²).
Вранішні краєвидиСааремааМаяка Тахкунана ХіюмааУзбережжя островаМухуСільський краєвидострова ВормсіОстрів Найсаар
Найпівденніший острів Естонії, Рухну (; 12 км²), омивається водами Ризької затоки; найпівнічніший, Вайндло (; 6 га) — водами Фінської.
Клімат
Клімат Естонії м'який і вологий, перехідний від морського до помірно континентального. Естонія знаходиться під впливом вологих повітряних мас з Атлантики, що надходять із заходу, а також сухого арктичного повітря, що надходить з північного сходу, з Руської рівнини. За кліматичними умовами виокремлюють приморський район і внутрішню Естонію, де зима більш прохолодна, а літо жаркіше.
Зима м'яка й волога. Пересічна температура січня від −3,4 °C (на острові Вільсанді) до −6,6 °C на південному сході (Тарту). Літо тепле, нежарке; пересічна температура липня від +16,5 °C (на узбережжі Фінської затоки та на островах Балтійського моря) до +17,5 °C (на південному сході). Бувають роки, коли літо видається посушливим і жарким, а зима морозною, або літо прохолодне і дощове, а зима досить м'яка.
Опадів 550—700 мм на рік, на узвишшях, що затримують вологі повітряні маси із заходу, — до 700 мм, на західному узбережжі місцями до 500 мм. Максимум опадів припадає на другу половину літа. Сніговий покрив лежить від 70 до 130 днів на рік.
Вегетаційний період триває 170—185 діб, період активної вегетації — 120—130. Такі умови дозволяють вирощувати в країні усі типи культур північної смуги землеробства. Неврожаї, раз на 3-5 років, зумовлює дощове холодне літо.
Постійний вплив циклонів робить погоду досить нестійкою, особливо навесні й восени. Про погоду в Естонії можна дізнатись із сайту ilm.ee .
Тривалість найкоротшого і найтривалішого днів в річному циклі: день зимового сонцестояння триває від 6 годин 2 хвилини (Таллінн) до 6 годин 39 хвилин (Валга); день літнього сонцестояння триває від 18 годин 40 хвилин до 18 годин 10 хвилин, відповідно General overview of Estonian nature. Climate — стаття на сайті Estonica. Encyclopedia about Estonia..
Туманв заказнику Пих'я-Кирвемаа
Море поблизу Естонії замерзає на недовгий час, наприклад, Талліннська затока лише на 1,5 місяця.
Гідрографія
Естонія має розвинену річкову мережу (0,2 км/км²), але більшість річок влітку маловодні, більше тисячі озер і безліч боліт. Головний вододіл країни, що відділяє річки Балтійського моря від річок Чудського озера, починається на півдні на узвишші Сакала, далі йде на північ майже меридіонально до височину Пандівере, де повертає на схід і далі на північний схід, майже до самої Фінської затоки. Озера й річки Естонії багаті на рибу, на їх берегах створено багато місць відпочинку. Гідроенергетичний потенціал річок незначний, половина з якого припадає на Нарву, на якій створено Нарвське водосховище.
Річки
Річки Естонії несуть свої води до Балтійського моря та Чудського озера, басейн Балтійського моря. Річки короткі, переважно маловодні, лише 9 з них довші за 100 км: Пярну (144 км) з притокою Навесті, Нарва (), Казарі і Емайигі () з притоками Ах'я, Педья, Пилтсамаа; Піріта, Казарі з притокою Тезнузе, Виханду.
Північні річки Нарва, Кунда, Лообу, Валгейигі, Ягала, Піріта, Кейле, прорізують вапняки Північно-Естонського глінта глибокими долинами з перекатами, водоспадами і несуть свої води до Фінської затоки. Річки півдня, Ах'я, Виханду і Піуза прорізують червоні девонські пісковики.
Повінь на естонських річках настає в період весняного танення снігу (до 5 м). Осінні дощи рідко викликають паводки.
При меліорації річки слугують водоприймачами меліоративних систем. На окремих ділянках Нарва і Емайигі судноплавні.
Водоспади
Річки Нарва, Лообу, Валгейигі, Ягале, Кейле, що течуть через Північно-Естонський уступ, прорізують глибокі долини, утворюють перекати й численні водоспади.
Озера
На території країни налічується понад 1150 озер і 250 ставків і водосховищ, що займають 4,8 % території країни (2200 км²). Найбільші з них — судноплавні: Чудське (), площею 3,56 тис. км², з яких Естонії належить 1,53 тис. км²; Виртс'ярв (), площею 270 км²; Нарвське водосховище, площею 0,2 тис. км², з яких Естонії належить 0,04 км². Лише 50 озер мають площу більшу за 1 км², лише 3 з них більші за 10 км² (Чудське, Виртс'ярв, Суурлахт на острові Сааремаа).
Більшість озер займають льодовикові котловини (Пюхарв, або «святе озеро»), западини між озами, камами і кінцевими моренами (Куртна, Нєеруті, Аегвійду, Паункюла), друмлінами (Саад'ярв), або долини (Вільянді). Унікальне озеро Каалі на острові Сааремаа заповнює метеоритний кратер. На північному й, особливо, західному узбережжі багато реліктових берегових озер, що утворилися під час зниження рівня моря.
Озера Виртс'ярв і Чудське судноплавні.
Болота