Гора Ме́ру () або Сумеру «велика Меру» — священна гора в індуїстський та буддистській космології, де вона розглядається як центр всіх матеріальних і духовних світів. Світи, розташовані на цій горі, відомі як Сварґа, вважаються обителлю Брахми та інших дев. У Пуранах описується, що висота гори становить 80 000 йоджан (1 106 000 км) і, що вона розташовується на Джамбудвіпі — одному з континентів на Землі. Багато індуїстських храмів, наприклад, Анґкор-Ват в Камбоджі, були побудовані як символічна репрезентація гори Меру. За однією з інтерпретацій, гора Меру знаходиться в тонкому світі над Північним полюсом, інші розташовують її у Гімалаях.
Меру в індуїстській космології
За індуїстською традицією всесвіт часто зображається у формі лотосу, з центру якого підноситься Меру — гора, на вершині якої розташовується Сварґа — рай головного зі всіх дев Індри де, як мовиться в Пуранах, перебувають й інші ведичні деви. В індуїстській космології священна гора Меру знаходиться в центрі всесвіту.
У деяких індуїстських джерелах Меру згадується як одна з 16 гімалайських вершин, що уціліли під час потопу, і що весь час підносилися над водою. Серед сучасних назв гімалайських вершин також є вершина Меру, але в представленні індусів найбільш священною вважається гора Кайлас, яка вважалася вічною обителлю Шиви. Практично у всіх першоджерелах гора Меру поміщається на далекій півночі.
В античній традиції було панувало уявлення, що земля підвищується на північ. Стародавні індійці, іранці і скіфи вважали, що всі великі річки течуть зі священних північних гір. Уявлення про високі північні гори, що протягнулися із заходу на схід увдовж берега північного океану, також відображені на карті до «Географії» Птоломея, яка була видана в Римі 1490 року. Ця думка була поширена до 16 століття.
У своїй роботі «Дослідження Індії» відомий середньовіковий перський енциклопедист Аль-Біруні пише:
Брахмаґупта каже:
Опис Меру в Махабхараті
У Махабхараті Меру — це гірська країна з вершинами до самого неба, де головна вершина — це гора Мандара. В епосі описуються землі, що лежать за Гімалаями: хребти Тибету й Паміру, пустелі Середньої Азії, непрохідні ліси, полярні області та такі арктичні явища, як нерухома Полярна зірка, зірки, які не сходять і не заходять, але обертаються в горизонтальній площині, завершуючи кожне коло за 24 години, сузір'я Великої Ведмедиці, що залишається в зеніті, сонце, яке встає лише раз на рік, день і ніч, що продовжуються по шість місяців, полярне сяйво, область довгого мороку тощо. Мовиться, що на краю цієї області височіє гора Меру, північний схил якої є узбережжям Молочного моря. У Махабхараті мовиться:
Розташована на горі країна Сварґа описується як: «країна вічного щастя», «плем'я не знає ні хвороб, ні слабкості віку», «всюди стада антилоп і зграї птахів», «пішовши туди, знов в цей світ не приходять». Це — «Земля вибраних», «Земля святих», «Земля блаженних». Подібні деталі мають велику схожість з пізнішим описом Шамбали. Вона розташована віддаленому північному краю, високо на вершинах Меру і на її схилах біля берегів Молочного північного океану. Це — обитель богів і країна «блаженного народу». Із земного світу сюди можуть потрапити лише вибрані праведники, і те лише після закінчення свого життя. Там — рай Індри: «Пішовши туди, знов в цей світ не приходять». Живими в ту країну можуть піднестися лише деякі прославлені герої або мудреці-ріші. Потрапляють туди чудовим чином, по божественному зволенню, лише на крилах священного птаха Ґаруди. Це — країна вічного щастя, яка високо підноситься над злом. Тут не холодно і не жарко. Покрита гаями і лісами земля проводить рясні плоди, всюди стада антилоп і зграї птахів, все пахне ароматами квітів. Тут не живе жорстокої, бездушної і беззаконної людини. Тут не може бути воєн і битв. Люди цієї країни всі рівно між собою, не знають турбот і горя; насолоджуються всіма благами життя.
Опис Меру в Пуранах
Згідно з пуранічною космологією, навколо Меру обертаються всі світила, а на її вершині перебувають всесильні деви, такі як і Брахма. Причому Сварґа (або Індралока) — обитель головних ведичних дев — розташовується на самій вершині Меру. Там знаходиться прекрасний палац Індри, в саду якого виростає рослина сома, з якої виготовляється священний напій безсмертя. У «Матсья-Пурані» сказано:
У «Вішну-Пурані», одній з найавторитетніших Пуран індуїзму, в якій міститься великий матеріал з філософії, космології і теології, про гору Меру повідомляється таке:
Яйце Брахми містить в собі весь всесвіт і складається з декількох світів, або лок. Всі локи об'єднуються в три основні групи: верхні локи, середні локи (куди відноситься і земля), і підземні локи. Верхні локи складаються з вищих або райських світів, де мешкають деви. Центр всіх світів — гора Меру, яка підноситься над верхніми райськими локами. Під ними розташовано сім концентричних островів-континентів. Центральною з них є кругла і плоска земля Джамбудвіпа. Другий континент, за назвою Плакша (або Ґомедака) омиває море патоки (соку цукрової тростини). Третій континент Шалмала опоясаний винним морем Сура. Четвертий континент, названий Куша, оточує море очищеного масла Сарпіс. П'ятий континент, що носить назву Краунчха — море простокваші Дадхи. Шостий континент Шветадвіпа омиває молочне море Кшира. Сьомий континент Пушкара оточений величезним круглим морем чистої води Джала. Це море граничить із землею високих гір Локалака, яка відокремлює видимий мир від світу тьми. За горами Локалока тягнеться зона вічної ночі, а далі — шкаралупа світового яйця.
Подібна схема будови світового яйця є типовою як для пуранічних писань, так і для епосу і упанішад. Проте кількість і назви різних світів варіюєтьсяВишну-Пурана (пер. с санскрита) кн.1. Изд. СПб.: Издательство ОВК., 1995 г..
Гора Меру в індуїстських легендах
Меру в буддистській космології
Примітки
Джерела Мифы буддизма и индуизма. Ананд Кумарасвами, Маргарет Нобель.- 2010 г.- 459 с. ISBN 5457033929, ISBN 9785457033924 (раздел: Мифологическая география)
Ресурси Інтернету Меру Описание горы Меру и Джамбудвипы в «Бхагавата-пуране»