Операція «Фастіан» — повітрянодесантна операція британських повітрянодесантних військ, яка проводилась з 13 по 16 липня 1943 року у південній частині острову Сицилія (Італія). Складова частина Сицилійської повітрянодесантної операції.
О 19:30 12 липня 1943 року 105 перших транспортних літаків С-47 «Скайтрейн» з причепленими планерами з 1 856 десантниками 1-ї британської парашутної бригади під проводом її командира Дж. Латбері злетіли з аеродромів у Північній Африці. Для доставляння вантажів, боєприпасів та майна на поле бою використовувались 11 транспортних літаків «Альбермарл». Другою хвилею злетіли 12 «Альбермарл» та 7 «Галіфакс», що тягнули 11 планерів «Горса» й 8 «Вако». На борту цих літальних апаратів було 77 осіб, переважно особовий склад протитанкової батареї з 10 57-мм протитанковими гарматами QF 6-pounder 7 cwt й 18 джипів «Вілліс».
Головною метою висадки планерами десанту було захоплення мосту Примосоле через річку Сімето, що на півдні Сицилії, який з'єднував Катанію та Сиракузи. За задумом командування британські парашутисти мали висадитись по обидві сторони мосту, з ходу захопити його й утримувати до підходу головних сил британського XIII корпусу генерала М. Демпсі. Цей корпус висадився трьома днями раніше на південному узбережжі італійського острову й стрімко долаючи спротив італійських військ просувався на Катанію. Прорив британських військ на оперативний простір значно сприяв замислу англо-американського керівництва щодо розгрому противника на Сицилії.
Багато транспортних літаків з десантом було збито в небі, або пошкоджено, в тому числі через «дружній вогонь», тому повернули назад. При посадці планерів підрозділи були розсіяні на великій площі, лише приблизно дві роти висадились у визначеному районі. Попри організованій німецько-італійськими військами обороні мосту, той був хутко захоплений британцями, які негайно влаштували кругову оборону навколо споруди, відбиваючи спроби ворога знову захопити міст Примосоле.
Тим часом піхотні підрозділи 50-ї Нортумбрійської дивізії генерал-майора С.Кіркмана зупинились ближче до ночі на відстані лише 1,5 км від мосту. Позбавлені можливості поповнювати боєприпаси, зазнавши значних втрат у живій силі, десантні підрозділи бригадира Дж. Латбері вимушено відступили від мосту, поступившись німецьким десантникам 1-ї парашутної дивізії генерал-лейтенанта Р. Гайдріха.
Зранку 15 липня 1943 року британці, об'єднавши зусилля зведеного десантного підрозділу та 9-го піхотного батальйону за підтримки танків, що підійшли до району бою, вжили спробу контратакувати та відбити міст у німецько-італійської групи. Англійські війська декілька разів спробували захопити важливий міст Примосоле, одного разу декілька танків M4 «Шерман» навіть прорвалися на північний берег річки Сімето, але були підбиті німецькими 88-мм зенітними гарматами.
Тільки після трьох днів боїв, отримавши артилерійську підтримку та посилення, британці змогли захопити міст і зачепитись за протилежний берег річки, утворивши міцний плацдарм. Однак, захоплення важливого транспортного об'єкту значною мірою не сприяло подальшому успіху британських військ, до того часу німці провели низку маневрів і встигли організувати добру лінію оборони на підступах до Катанії. Тільки на початку серпня 8-ма армія генерала Б.Монтгомері увійшла до Катанії. Але до того часу, 1-ша бригада британських десантників була вже виведена з бою та передислокована на Мальту.
Історія
Передумови
У травні 1943 року, після успішного розгрому військ країн Осі у Північній Африці, армія союзників зосередилась на території Тунісу. Логічним продовженням військової кампанії в Середземномор'ї мало стати подальше просування англо-американських військ на територію континентальної Європи. Але регіонів, де союзні армії мали вторгнутись, було багато: південь Франції, Балкани, середземноморські острови (Корсика, Сардинія, Сицилія) або Італія. Врешті-решт після довгих спорів s роздумів Верховне командування союзників на Середземномор'ї ухвалило рішення першою ціллю обрати італійський острів Сицилія, як найближчий та найзручніший для проведення першої кампанії. У відповідності до плану операції «Хаскі» вторгнення планувалось розпочати 10 липня 1943 року.
Для виконання завдань морської десантної операції союзники сформували 15-ту групу армій, яку очолив британський генерал сер Г. Александер. 15-та група армій складалась з американської 7-ї армії генерал-лейтенанта Дж. Паттона, яка мала висаджуватись на південно-західному узбережжі острову між Лікатою та Скоджлітті, та британської 8-ї армії генерала Б. Монтгомері, котра мала завдання висадитись на південно-східній околиці острову між Портопало-ді-Капо-Пассеро та Сиракузою.
Для посилення морського десанту керівництво вирішило висадити повітряний десант у глибині обох плацдармів. В американському секторі висадки для підтримки 7-ї армії десантувалась парашутним способом частина сил 82-ї повітрянодесантної дивізії генерал-майора М. Ріджвея, у той час, як у британській зоні відповідальності десантувалась посадочним способом одна бригада 1-ї повітрянодесантної дивізії генерал-майора Дж. Гопкінсона.
Перший десант У ніч з 9 на 10 липня 1943 року британський десант розпочав перший етап повітрянодесантної операції на Сицилію. Основне угруповання десанту висаджувалось за планом операції «Ледброук», головною метою якої було опанування стратегічно важливого мосту Понте-Гранде через річку Анапо, південніше Сиракузи. Британський десант мав з ходу опанувати міст та передмостові споруди та підступи до них і стійко утримувати їх до прориву з морського узбережжя підрозділів 5-ї піхотної дивізії, яка висаджувалась на плацдарм біля селища Кассіблі на відстані 11 км південніше. Захоплене місто в подальшому повинно було стати плацдармом для повномасштабного вторгнення на Сицилію.
1-ша британська планерно-десантна бригада під командуванням бригадира Філіпа Гікса здійснювала зліт з аеродромів у Тунісі. Для перекидання 2075 десантників залучалось 136 десантних Waco CG-4 і 8 транспортних планерів «Хорса».
Першими вночі парашутним способом висадились патфайндери 21-ї окремої парашутної роти, в обов'язки яких входило встановлення визначених позначок на майданчики приземлення головних сил повітряного десанту. Угруповання основних сил з 69 планерів відчепили від літаків занадто рано і вони затонули на шляху до острова, загинуло 252 британських парашутисти. Серед тих, хто впали в море, був командир 1-ї повітрянодесантної дивізії генерал-майор Дж. Гопкінсон, який декілька годин тримався на воді на уламках планера, доки не був підібраний у відкритому морі великим десантним судном «Керен»
Через проблеми з висадкою 1-ї британської планерно-десантної бригади біля мосту Понте-Гранде через річку Анапо, друга частина десантної операції — операція «Глаттон» — десантування 2-ї парашутної бригади бригадира Е.Дауна для захоплення мосту поблизу Аугусти була скасована.
Третя частина десантної операції — операція «Фастіан» — планувалось провести силами 1-ї британської парашутної бригади під командуванням бригадира Дж. Латбері в ніч з 13 на 14 липня. Головною метою висадки цього десанту було захоплення мосту Примосоле через річку Сімето, що на півдні Сицилії. Міст, який з'єднував Катанію та Сиракузи, грав стратегічну роль у планах генерала Б.Монтгомері. За задумом командування британські парашутисти мали висадитись по обидві сторони мосту, з ходу захопити його й утримувати до підходу головних сил британського XIII корпусу генерала М. Демпсі. Цей корпус висадився трьома днями раніше на південному узбережжі італійського острову й стрімко долаючи спротив італійських військ просувався на Катанію. Вихід британських військ на оперативний простір на цьому напрямку значно сприяв замислу англо-американського керівництва стосовно розгрому противника на Сицилії.
Одночасно з проведення операції «Фастіан» британці висаджували з моря на відстані 13 км південніше району десантування своїх військ 3-й загін командос, який мав завдання захопити ще один важливий міст Малаті через річку Сан-Леонардо.
Склад сторін
Британські війська 1-ша парашутна бригада 1-ї повітрянодесантної дивізії бригадира Дж. Латбері мала у своєму складі 1-й, 2-й та 3-й парашутні батальйони, 16-у парашутну медчастину, 1-й парашутний загін Королівських інженерів, 1-шу протитанкову батарею Королівської артилерії. Найважчою зброєю бригади були 57-мм протитанкові гармати QF 6-pounder 7 cwt. Попри тому, що особовий склад мав десантуватись лише парашутним способом, висадка техніки та озброєння здійснювались виключно посадочним способом за допомогою планерів.
Десантники 1-ї парашутної бригади вже мали бойовий досвід, брали участь у десантуванні в Північній Африці під час вторгнення до Алжиру в листопаді 1942 року й в подальших боях у Тунісі. В ході цих боїв кожен з батальйонів десантувався парашутами в тил противника.
За задумом операції парашутисти бригади мали приземлитися на чотири майданчики приземлення, водночас планери сідали на дві окремі зони висадки. Головне завдання із захоплення мосту виконували десантники 1-го парашутного батальйону, які приземлялись двома групами поруч зі спорудою. 2-й батальйон десантувався південніше мосту Примосоле поблизу каналу річки Горналунга й опанував важливі підходи до району висадки 1-го батальйону, а також висоти, що панували над місцевістю. В подальшому він мав стримувати спроби італійців контратакувати з південного боку. 3-й парашутний батальйон висаджувався 1 км північніше мосту Примосоле через річку Сімето та мав завдання відбивати контратаки противника, що може підійти зі сторони Катанії. Напередодні початку десантування парашутним способом висаджувались патфайндери 21-ї окремої парашутної роти, які повинні були встановити спеціальні світлові позначки та радіомаячки на майданчики приземлення для наведення головних сил повітряного десанту.
З суходолу на підтримку повітряного десанту 1-ї парашутної бригади та британських командос 3-го загону наступали передові підрозділи британського XIII корпусу генерал-лейтенанта М.Демпсі. Корпус мав у своєму складі 5-ту та 50-ту піхотні дивізії й 4-ту бронетанкову бригаду, озброєну американськими M4 «Шерман».
Зранку 13 липня 1943 року командир 50-ї Нортумбрійської дивізії генерал-майор С.Кіркман отримав від командувача 8-ї армії генерала Б.Монтгомері прямий наказ якомога швидше прорватись до районів дії десантників і командос та взяти мости неушкодженими. На час проведення операції командувач підпорядкував 4-ту бронетанкову бригаду з метою посилення піхотної дивізії та наказав прорватись на відстань 40 км до району боїв за 24 години. На той час 50-та піхотна дивізія з моменту висадки на сицилійський берег практично безперервно вела бої вже протягом трьох діб. Враховуючи те, що середня температура вдень сягала 38 °C, більшість воїнів дивізії були вже виснажені бойовими діями. Разом з цим, 8-ма армія була доволі обмежена у транспортних засобах, тому усі пересування піхоти здійснювались у пішому порядку.
Сили країн Осі Основу охорони мосту Примосоле складали підрозділи італійської 213-ї дивізії берегової оборони генерала Карло Готті. Особовий склад у таких формуваннях був, як правило, 40-50-річні чоловіки, які в основному виконували другорядні функції й мали слабкі навички в мистецтві ведення бою. Переважно вони комплектувались з місцевого призовного контингенту, а офіцери були відставниками чи звільненими за станом здоров'я від служби в регулярних частинах. Моральний дух також був доволі низьким у ротах та взводах дивізії.
Через загрозу висадки союзників на Сицилію, німецьке командування віддало наказ на передислокацію частини своїх військ з інших напрямків та регіонів. Так, італійські формування були посилені німецькими десантниками 1-ї парашутної дивізії генерал-лейтенанта Р.Гайдріха, яку перекинули з Франції.