Капелан

Капела́н (від ) або військовий священник — у християнських церквах та деяких інших релігійних організаціях різних держав світу це представник духовенства, якому на постійних засадах доручають пастирську опіку над якоюсь спільнотою або особливою групою вірних, наприклад:

військовий священник в армії (посада, прирівняна до заступника командира полку або батальйону, якому надається особистий озброєний ад'ютант). Відповідальний за виховання солдатів, матросів, офіцерів та їхніх родин. У його функції входить богослужіння серед військовослужбовців, контроль за їх моральним станом, відспівування померлих (загиблих) тощо. священник у поліції (пенітенціарних установ), у пожежній охороні, лікарні (шпиталі), гауптвахті та в інших установах. священник, закріплений за якоюсь громадською (мирянською) організацією, який періодично здійснює відправи, сповідь, надає духовну опіку членам організації. священник при каплиці (капелі) чи домашній церкві, а також помічник парафіяльного священника (приходський вікарій).

Звідси є слово капеланство — термін, що походить від слова капелан і означає службу капелана, таке історичне явище, інститут духівників у суспільстві тощо. Бере свій початок із IV століття. Покровителем капеланів є святий Мартин Турський.

Зараз в Українській армії більшість капеланів є з Православної церкви України, керує ними Синодальне управління військового духовенства (СУВД), також є капелани з УГКЦ та Перший український батальйон військових капеланів від протестантських пасторів.

Капеланство і зброя

У православ'ї Згідно з канонами Православної церкви, військовий священник не може брати до рук зброю з метою виконання бойових задач. Винятком є душпастирська мета, допомога воїну, який потрапив у стресову ситуацію, аби він не наробив шкоди ні собі, ні іншим воїнам. Для священників в східно-християнській традиції є абсолютно неприпустимим носіння зброї і застосування сили. Про це свідчить в «Алексіаді» Анна Комніна: «Уявлення про священнослужителів у нас зовсім інше, ніж у латинян. Ми керуємося канонами, законами і євангельської догмою: Не торкайся, не кричи, ані рухай, бо ти священнослужитель (пор. ). Але варвар-латинянин робить службу, тримаючи щит у лівій руці і потрясаючи списом у правій, він причащає Тіла і Крові Господньої, дивлячись на вбивство, і сам стає чоловіком крові, як в псалмі Давида (). Такі ці варвари, однаково віддані і Богу і війні»Алексіада. Кн. Х, гл. 8. Були і винятки з правил. Наприклад, єпископи в Чорногорії були одночасно і князями й тому брали участь у військових діях зі зброєю в руках. Але в цілому для Східної Церкви це не характерно.

27 апостольське правило забороняє священнику піднімати руку на людину. Кожен священник, який наважився вдарити «вірного чи невірного» підлягає позбавлення сану. «Бо Господь аж ніяк нас цьому не вчив: навпаки — Сам бувши битим, не завдавав ударів, докорів, не докоряв взаємно, страждаючи, не погрожував». 9 правило Двократного собору підтверджує цю ж норму і додає, позбавлення сану підлягає не лише той священник, який побив когось «власноруч», але і той, який наказав комусь іншому вчинити «катування до жорстокості і до смерті»,

Про правила стосовно священиків, які вчинили вбивство:

5 правило Григорія Нісського говорить про те, що той, хто скоїв навіть мимовільне вбивство не може бути рукопокладений на священника. Зонара у тлумаченні на це правило додає, що священник, який здійснив навіть мимовільне вбивство, підлягає виверженню з сану. 55 правило Василя Великого свідчить, що священник, який вбив когось в цілях самооборони, також підлягає позбавлення сану.

«У нас був випадок, — розповідає владика Іоан (Яременко), — коли необстріляний воїн у стресовому стані після першого бою нікого до себе не підпускав і погрожував, що усіх розстріляє. До нього вдалося підійти лише капелану. Він заспокоїв солдата і забрав зброю».

Зброя сама по собі не є злом, не є скверною. Вона використовується для захисту Батьківщини. Є чин освячення зброї, якою захищають Батьківщину. Цей чин ще з древності прописаний в богослужбових книгах православної церкви.

В католицизмі Наприкінці XI століття біля стін Константинополя з'явилися перші загони хрестоносців, серед яких були в тому числі і озброєні священники, це сильно здивувало греків.

Історія Термін «капелан» виник за часів життя святого Мартина (архієпископ міста Тур 317–397), коли він був офіцером на військовій службі в Галлії. Побачивши жебрака, котрий не мав вбрання прикритися від холоду, Мартин розірвав надвоє свій військовий плащ «капу» і одну половину віддав жебракові. Цей жебрак явився йому уві сні в образі Ісуса Христа. Після чого друга половина капи св. Мартина стала предметом вшанування у французькій армії. Для неї був створений похідний храм, який назвали «капелою», а священника, який служив у цьому храмі, почали називати «капеланус» (капелан). В кожному легіоні імператора Римської імперії Костянтина I Великого була похідна церква (окремий намет) із християнським священником. У 742–743 р. у м. Регенсбурзі (Німеччина) на першому східно-франкському соборі (Consilium Germanicum) ухвалено рішення про участь священиків у військовій службі із застереженням про заборону носіння ними зброї і безпосередньої участі в бойових діях.

Капеланство у армії Франції засноване едиктом Карла Великого. У 1539 р. король Франциск I заснував службу капеланів крім армії і на флоті, а в 1555 р. ордонансом Генріха II капелани закріплюються за кожним полком і загоном. Людовик XIV наказав будувати церкви у кожній фортеці. Указом Папи Римського 21 квітня 1986 р. введено найменування «єпархія збройних сил Франції» і «єпископи у збройних силах» (створена комісія з виховання, благодійна організація для ветеранів, для догляду за пораненими й інвалідами «Притулок Богоматері»).У війську Київської Русі були священники, також і в військових походах. Про це свідчить Повість временних літ, Руський літопис (Іпатіївський літопис), Радзивіллівський літопис (Кенігсберзький літопис) та інші історичні документи. З літопису (Крип'якевич І., «Історія українського війська»): «…зустрічаємо у війську духовенство, а під час походу на половців 1111 р., коли князь Володимир Мономах приставив попів своїх, щоб їхали наперед війська і співали тропарі та кондаки Чесного Хреста і Канон Святої Богородиці»Михалевич Віктор, , 2012 р. // «Волинь і волиняни у Другій світовій війні: збірник наукових праць». —— С.129..Безумовно також священники були і на Січі, а козацькі ради проходили коло церкви і в присутності священника. Про це свідчать Літопис Самійла Величка, літопис Рігельмана, Літопис Самовидця та інші історичні документи. А у Донських козаків збереглася традиція обов'язкової присутності священника на вищій козацькій раді (козачому крузі) для дотримання атмосфери розсудливості під час наради на справедливе рішення, ведення молитви спочатку та благословення наради. Агіологія та агіографія містить багато фактів благословення війська перед битвою і їх перемогу, молитви і духовні подвиги за успіхи в обороні вітчизни, освячення прапорів, прийняття хрещення військовими, їх сповідь і причастя, благочестиве сімейне життя після вінчання, вимоги козаків до підбору гарних церковних хористів і освічених священиків з Межигірського монастиря, прийняття військовими чернецтва та священства і т. д. У Речі Посполитій (Польщі, Білорусі, Україні та Литві) Варшавським сеймом 1690 року було впроваджено військове священство з утриманням з королівської казни 36 капеланських ставок».

Митрополит Йосип Коринфський служив при гетьмані Богданові Хмельницькому. Цей капелан був убитий у битві під Берестечком. Перед смертю архієрей встиг посповідати гетьмана та козацьку старшину, а також подарував Б. Хмельницькому меча освяченого на Гробі Господньому в Єрусалимі.

У Речі Посполитій (Польщі, Білорусі, Україні та Литві) Варшавським сеймом 1690 року було впроваджено військове священство з утриманням з королівської казни 36 капеланських ставок. Відомий військовий капелян, котрий служив у війську Станіслава Конєцпольського, домініканський монах Окольський С., залишив важливі свідчення для історії як «щоденник кампанії 1637—1638 років»Розділ X , ЗАПОРОЗЬКЕ КОЗАЦТВО ПІД ЧАС ПОВСТАННЯ 1637—1638 РОКІВ, сайт «Ізборник» .

14 березня 1848 р. після указу австрійського цісаря Фердинанда про формування Національної гвардії Австро-Угорщини у західних землях України військовими формуваннями опікувалися місцеві священники (у Стрию о. М. Білинський, у Львові о. І. Яворівський та інші). Першим відомим українським капеланом був професор Львівського університету доктор наук священник УГКЦ отец Яків Гаровський (1794–1860 р.ж.) у Батальйоні руських гірських стрільців. Після 1869 р. у Австро-Угорської імперії утворено було 17 штатних посад військових капеланів УГКЦ за назвою «фельдкурат», котрі носили військову форму капітана без офіцерських відмінностей, але з хрестом. Військові декани (благочинні) мали назву «фельдсуперіор» — з військовим званням майора. У війську підкорялися римо-католицькому воєнно-польовому єпископу, а у релігійних справах — єпископу УГКЦ.

Посада капелана в армії і флоті Російської імперії була до 1917 р.. Замість нього в армію СРСР була призначена посада «замполіт» (заступник командира з політичної частини) з обов'язковим членством у КПРС (та атеїзмом у світогляді). Капелани були в арміях УСС (1914–1918 р.), УГА (1918–1921 р.), в Січових Стрільцях УНР (1917–1921 р.), в УПА (1943–1954).

Під час Першої світової війни в лавах армії Австро-Угорської імперії нараховувалось близько 100 капеланів українського походження (так звані «фельдкурати» або «польові духівники», «військові священники»). Українські капелани гинули разом з військовим підрозділом у бою, потрапляли у ворожий полон разом із своєю паствою (військовим братством). Тому вже тоді була розроблена чітка система резерву капеланів з тилу фронту для заміни відсутніх.

В армії УПА були священники від греко-католиків і православних, і два пастори від протестантів Української євангельсько-реформованої церкви (Филимон Семенюк і Петро Мельничук). В Польщі є священники римо-католики і православні, протестантські пастори-євангелісти.

419 американських капеланів загинули в різних війнах, включаючи капеланів Конфедерації під час громадянської війни в США.

В армії Вермахту часів Другої світової війни в кожній дивізії існувало два капелани: католицький та лютеранський.

Сучасність В сучасному Бундесвері (Німеччина) капелани є від католиків та протестантів (лютерани і євангелісти), якими керує католицький і протестантський військові єпископи, котрі підпорядковані безпосередньо міністру оборони (Управління католицького військового єпископа у справах Бундесверу й Управління Євангелістської Церкви у справах Бундесверу). Підбір у капелани Німеччини — тільки зі священників з вищою теологічною освітою, досвідом служіння на парафії не менше трьох років, вишколених на короткострокових капеланських курсах. Капелани в армії ФРН супроводжують військо на польові заняття і вчення, ведуть працю з сім'ями військовослужбовців для підтримки професійної діяльності військових.

В сучасній армії США дотримуються того ж принципу багатоконфесійності капеланів. До того ж, капелани США мають три розряди, і якщо старший капелан сповідує католицтво чи протестантизм, а молодший буде належати до іншої конфесії — то відповідно регламентованої дисципліни він підпорядковується. У часи Другої світової війни в армії США серед капеланів були й представники юдаїзму, рабиниАмериканские раввины-капелланы в годы Второй мировой войны , пер. Е. Левин. // «Я Тора» (еврейская Библия и мир). NADAV Foundation.World War Ii Jewish Chaplain Fought Hard for His Religion, Soldiers . August 29, 2006. NEW YORK. // Jewish Telegraphic Agency.. В країнах (наприклад Італія та Польща), де понад 90% сповідує католицтво — при підборі на капеланську службу намагаються брати більше католицьких священників. Тому в Польщі їх 150, а православних 19.