Ця стаття є про християнську церкву як спільноту, про християнство як віровчення див. Християнство
Християнська церква (, дослівно — Зібрання або покликані) — у християнському розумінні це спільнота людей, які сповідують Ісуса Христа Богом і Спасителем від рабства дияволу і гріху.
Слідом за св. Павлом, християни вважають церкву «Тілом Ісуса Христа», зокрема через таїнство Причастя Тіла і Крові Господньої — таїнство єднання віруючих з Христом.
Розділ християнського богослов'я, що розвиває вчення про церкву називається еклезіологією. Християнське богослов'я розглядає церкву в єдності земної (видимої) та небесної (невидимої)Основи догматичного богослов'я. — Львів: Місіонер,1997;. Під земною церквою розуміють всіх християн, що живуть на землі, а також ієрархічну структуру церкви. Головою небесної церкви є Ісус Христос, як її засновник, до неї входять також святі християни, що відійшли у вічне блаженство, янголи та Діва Марія.
Церква розглядається християнами як найважливіший та необхідний інститут християнства. Відповідно до вчення Кипріана спасіння душі поза церквою вважається неможливим (лат. Extra Ecclesiam nulla salus — поза церквою немає спасіння). В цьому аспекті церква стає предметом християнської віри, зокрема Нікейський символ віри, що сповідується католицькою, православною та більшістю протестантськими церквами, включає такі слова:
Становлення церкви Християнство виникло у I столітті в Юдеї, на той час провінції Римської Імперії, його засновником став Ісус з Назарета, який вважається християнами Сином Божим. Поява Ісуса Христа передбачалася багатьма пророками, про що зазначено у Старому Заповіті, а безпосередньо початку проповідування Ісуса передувала діяльність Івана Хрестителя, який, очікуючи Христа, проповідував і хрестив людей на річці Йордан з жовтня 27 р. н. е.
Богослови виділяють кілька етапів встановленням Христом Церкви. Ісус покликав до себе учнівдив. напр. , вибрав з-поміж них апостолів та послав їх проповідувати «Царство Боже». Важливим етапом було встановлення таїнств, зокрема хрещення, Причастя, Покути і священства. Перед смертю Ісус Христос заповів своєму учневі Петру, що на ньому Він збудує «Церкву Свою» і заповів Петрові «ключі» «від Царства Небесного»
Кульмінаційним моментом християнства вважається мученицька смерть і воскресіння Христове. Християни вважають, що саме завдяки жертвенній смерті Ісуса Христа кожна людина отримала можливість спасіння, а згідно зі словами самого Ісуса «ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене». Воскресіння Христа нерозривно пов'язується з майбутнім воскресінням мертвихГ. і А. Щепанські, Т. Кунда Святе Письмо заперечує навчання Свідків Єгови. Переклад з польської, Львів 1996, «бо як не воскреснуть мертві, то і Христос не воскрес. А як Христос не воскрес, то марна віра ваша, — ви ще у гріхах ваших»
Вознесіння та сходження Святого Духа є завершальним етапом творення Церкви, вважається, що з цього моменту Христос постійно діє у Церкві через Святого Духа. Першими священиками стали апостоли, яким Ісус перед вознесінням заповідав зробити учнями «всі народи, христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа», обіцяючи бути з ними «по всі дні аж до кінця віку». В свою чергу, апостоли надавали священицьку владу іншим, настановляли їх єпископами, заповідаючи їм наступне:
Єдність і розколи церкви
Христос заповідав християнам єдність, про що, зокрема свідчать такі слова: Богослови також наголошують на тому, що слово церква в Біблії вживається в однині, зокрема й Ісусом у заповіті апостолові Петрові. Апостол Павло застерігав християн, «щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній!».
Проте історія християнської церкви засвідчила декілька розколів, що можна прослідкувати з наступної таблиці:
Найбільшим в історії християнської церкви став Розкол 1054 року, що розділив християнство на дві великі конфесії — католицизм і православ'я. В період реформації від католицизму відокремився протестантизм, який в свою чергу також поділився на кілька течій. Внутрішні церковні розколи відбувалися і всередині найбільших конфесій, наприклад Папська схизма в кінці XIV століття, або поява «неканонічних» православних церков.
Протягом історії неодноразово здійснювались спроби подолання церковних розколів. Так, Папська схизма була подолана на Констанцькому соборі. Спроби подолання розколу між католицизмом і православ'ям були здійснені на Флорентійському соборі. Флорентійська унія була підписана, зокрема, Константинопольським патріархом Йосифом II і митрополитом Київським і всієї Руси Ісидором, проте ця унія не була визнана московським духовенством, а пізніше від неї відмовились і інші східні православні церкви. Намаганням об'єднання християн католицькі богослови вважають Берестейську унію 1596 року, результатом якої стало виникнення української греко-католицької церкви, в той же час на думку істориків ця унія поглибила розкол суспільства, започаткувала нову площину розшарування
У XX столітті рухом за зближення церков стає екуменізм. Переломним в історії православно-католицьких відносин став 1965 рік, коли Патріарх Константинопольський Афінагор I і Папа Римський Павло VI скасували взаємні анафеми, накладені 1054 року. Проте екуменічний рух має як прихильників, так і супротивників, наприклад протоєрей Олександр Лєбєдєв вважає екуменізм «духовною хворобою»http://www.fatheralexander.org/booklets/russian/ecumenism_a_lebedev.htm Православная Протоиерей Александр Лебедев. Церковь и экуменическое движение сегодня.
Межі церкви
Межі церкви в Біблії Образ тіла, вказуючи на органічну єдність вірних зі своїм главою Христом і між собою (), разом з тим передбачає існування межі (границі), яка відділяє їх від решти людства. Неможливо брати участь у житті тіла, не будучи його членом. Тих, хто належить до Церкви, ап. Павло називає «внутрішніми», протиставляючи їм синів світу цього як «зовнішніх» (). Разом з тим можливі випадки, коли при збереженні видимої приналежності до Церкви фактично людина опиняється поза Нею (пор.: ). Тобто сам факт вступу до Церкви через хрещення ще не гарантує незмінної участі у властивому Їй благодатному житті. Дар Христовий повинен бути не тільки збережений, але й примножений (пор.: ). Він вимагає динамічного сприйняття і невпинного розвитку, «зігрівання» () перш за все через дотримання заповідей (Ін. 15, 10) і достойне євхаристійне причастя (Ін. 6, 56). Навпаки, відступаючи від євангельської правди, людина знову стає заручником світу цього, робиться «рабом тління» (2 Петр. 2, 19-21) і тим самим вивергається з Тіла Церкви (Ін. 15, 6). Відпадіння від Церкви не завжди пов'язане з відлученням як видимим церковним актом (1 Кор. 5, 2, 5, 13), відпадіння від Тіла Христового може бути й невидимими (пор.: Об. 3, 1). Однак розрив з Церквою не є незворотнім. Через покаяння дар Христового життя може бути відновлений (пор.: Об. 3, 3), це дозволяє припустити, що якийсь таємничий зв'язок між Церквою і відпалим від неї грішником усе ж зберігається.
Межі церкви в православ'ї Згідно православному катехизису митрополита Філарета (Дроздова), «Церква це — встановлене від Бога суспільство людей, які з'єднані православною вірою, Законом Божим, священноначаллям і Таїнствами»Пространный христианский катехизис Православной Кафолической Восточной Церкви (адаптированная редакция) // О девятом члене Символа веры (§ 250). Згідно з найпоширенішою точкою зору вважається, що Вселенська церква збігається з межами світового православ'яПротопресвитер Феодор Зисис. Границы Церкви и экуменизм Кураев А. В., диакон Мнимый модернизм (Еще раз к вопросу о границах Церкви) , а ті що знаходяться поза її канонічних кордонів можуть належати до неї «невидимо» (в цьому принципова відмінність православного і католицького екуменізму, який говорить про невидиме членство видимої Церкви (православної або католицької відповідно), від протестантських екуменічних концепцій — «теорії гілок» і «невидимої церкви»).
Згідно з «Основними принципами ставленню до інослав'я РПЦ»,
При цьому дискусійним є наявність апостольського спадкоємства в інославних сповіданнях, які зберегли формальний канонічний лад, дійсного священства, а значить, і благодатності інших таїнств. Вчення про наявність апостольського спадкоємства поза православною церквою засноване на вченні про дійсність єретичного хрещення в ім'я Трійці, вчиненого з метою зробити людину частиною церкви (4 канон, розділ «Про Хрещення», 7 сесія, 19 Вселенського собору — Тридентського собору); а також на документах Флорентійського собору, буллі паи Євгена 8–22 листопада 1439 про незгладимість священства. Вперше вчення про незгладимість священства формулюється в православ'ї на Україні в XVII столітті, у великому катехізисі Лаврентія Зизанія ТустановськогоЛаврентий Зизаний Тустановский. КАТЕХИЗИС БОЛЬШОЙ , потім свт. Петро Могила у своєму Требнику викладає вже вчення про наявність апостольського передання поза православ'ям.Требник Петра Могилы том I стр. рча(191) 213 У новітній час в Росії цю точку зору відстоювали патр. Сергій (Страгородський)патр. Сергий (Страгородский). Значение апостольского преемства в инославии і прот. Сергій Булгаков.
Відповідно до такого погляду, що збігається з сучасним офіційним вченням католицької церкви, до церкви невидимо причетні не тільки окремі інославні християни в силу їхньої віри і благочестя, а й ті які зберігають неушкодженим передання хіротоній через те що у них дійсні таїнства. Однак викладена вище офіційна позиція РПЦ залишає це питання відкритим, посилаючись на «таємницю Промислу і суду Божого». Різко звужував межі церкви Іларіон (Троїцький). Миколай Афанасєв висловлювався навпаки в протилежному руслі.
З плином часу, коли з'являлися все нові й нові єресі й спотворення у вірі, і церква поступово в процесі вирішення виниклих складностей і непорозумінь виробляла й відточувала Свою точку зору, як на самі єресі, так і на Саму Себе, на Свої суттєві ознаки та границі Свого містичного тіла.
Межі церкви в католицизмі
Християнські церкви сьогодні
Загалом близько 2 106 962 000 людей із 238 країн світу або 33 % земного населення вважають себе християнами. На сьогоднішній день в християнській церкві, як спільноті виділяють 3 основних течії: католицизм, протестантизм, православ'я, та низку дрібніших.
Католицизм представлений римо-католицькою церквою та рядом Східних католицьких церков. На чолі католицької церкви стоїть Римський єпископ — Римський Папа.
Православ'я представлено 15 автокефальними церквами, що мають між собою євхаристійне спілкування, а також рядом церков, які не визнаються цими 15 церквами.
Як єдиної в адміністративно-організаційному плані протестантської церкви не існує. Ця течія представлена сотнями течій, з чисельністю від сотні членів до багатомільйонних спільнот. В цьому напрямі існують безліч відгалужень зокрема: адвентисти, англікани, баптисти, кальвіністи, лютерани, п'ятидесятники, харизмати та безліч інших.
Суть християнського віровчення є викладена в 12 постулатах Символу віри, який виголошується тими хто вступають в християнську церкву через обряд Хрещення, що вважається духовним перенародженням та омиттям від гріхів через Христову Кров. В православній і католицькій церквах Символ віри виголошується вірними християнами під час кожного богослужіння з Причастя.
Вчення про церкву у Біблії Біблія описує церкву Христову як небесно-земний організм, в якому віруючі таємничим чином з'єднуються з Христом. Христос створив і освятив церкву Своїми хресними стражданнями. Він управляє її життям. Церква — це Царство добра. Її мета — морально відроджувати людей: учити, освячувати і привертати до добра. Духовне відродження досягається зусиллями самої людини, і, одночасно, за допомогою благодатної сили Христової, подається в таїнствах, богослужіннях і приватній молитві.