Зиґмунт Щенсний Фелінський (; 1 листопада 1822, Воютин — 17 вересня 1895, Краків) — архієпископ Варшавський у 1862—1883 роках, святий римо-католицької церкви.

Ранні роки Народився Зиґмунт у 1822 році в селі Воютин на Волині в дворянській сім'ї. Батьки — Герард Фелінский та Єва Вендорф. Сьомий із 11 дітей, з яких більшість померли в ранньому віці. Ім'я Зиґмунт — родове, а Щенсний (переклад на польську латинського імені Фелікс — щасливий) — в честь святого. Вдома хлопця називали лише другим іменем — Філя або Щенсний, так він і сам себе називав; Зиґмунтом він став підписуватися лише ставши архієпископом. Коли йому було 11 років, помер батько. Навчався в гімназіях Луцька та Кременця. У 1838 році, мати була відправлена на силку за участь в польському визвольному русі, а її майно було конфісковане. Завдяки знайомим Феліксу таки вдалося продовжити навчання.

У нього були хороші математичні здібності, проте вступити в Корпус інженерів шляхів сполучення в Петербурзі і на математичний факультет у Києві йому не вдалося через його національність. До того ж у нього не було атестата про повну гімназичну освіту. Йому вдалося лише записатися слухачем на Фізико-математичний факультет Московського університету, який через 4 роки він закінчив з відзнакою. У цей час благодійник Фелінського, Бжозовський, запропонував Щенсному стати вихователем його сина, що дозволило б Фелінському пізніше продовжити власну освіту. Два роки він прожив у свого благодійника. У ці роки почав формуватися його світогляд:

Життя у Європі У 1847 році Зиґмунд поїхав у Париж, де вивчав французьку літературу в Сорбонні і в Коллеж де Франс. Здобув тут собі повагу співвітчизників, був знайомий з багатьма діячами польської еміграції, наприклад, з Адамом Міцкевичом. Був другом націоналістичного поета Юліуша Словацького.

У 1848 році взяв участь у революційному русі в Познані і був важко поранений в битві під Мілославом. Через рік повернувся у Париж, де на його руках від туберкульозу помер Юліуш Словацький. У 1848—1850 роках був наставником дітей свого покровителя Бжозовського в Мюнхені та і Парижі.

Повернення у Російську імперію У цей час Фелінський вирішив присвятити себе духовному званню. У 1851 році повернувся у Російську імперію, почав вчитися в Житомирській єпархіальній семінарії, потім, з кінця 1852 року — в Санкт-Петербурзькій Римсько-католицькій Духовній академії. 8 вересня 1855 висвячений архієпископом Ігнатієм Головінським в священики. Був вікарієм в Храмі Святої Катерини Олександрійської на Невському проспекті, викладав в чоловічій і жіночій школах при ньому, потім з 1857 року служив професором філософії і духовним батьком в Духовній академії. Завдяки йому у 1856 році був заснований у Петербурзі притулок для старців і сиріт, за якими доглядала створена ним же францисканська конгрегація , яку він підтримував і надалі.

Архієпископство Варшавське 6 січня 1862 року папа римський Пій IX назначив Зигмунта Фелінського Архієпископом Варшавським, він був висунутий на цей пост російським урядом; єпископський сан отримав 26 січня 1862 року в Санкт-Пітербурзі від архієпископа Вацлава Жилінського. Займався реформуванням програм навчання в Духовній академії у Варшаві та у єпархіальній семінарії.

Зигмунт Фелінський прагнув послабити державне втручання у внутрішні справи церкви, відмовився призначити на вищі пости в архієпископстві лояльних священиків, намагався спілкуватися з Ватиканом без посередництва Імперії. Однак до можливостей збройного повстання він ставився скептично, розмірковуючи, що воно принесе тільки лиха. Положення Фелінського, який вважав своїм обов'язком відстоювати права церкви, але й бачив розумним не йти на конфлікт з владою, було дуже скрутне: з одного боку, недовіра частини пастви, що звинувачувала його у співпраці з урядом (навіть ходили чутки про підготовлюваний замах), з іншого — неможливість задовольнити вимоги світської влади.

Протиріччя посилилося під час національно-визвольного повстання 1863 року. Фелінський докладав зусиль для звільнення ув'язнених священиків, підтримав заборонені у зв'язку з облоговим становищем святкові релігійні процесії. Вийшов з Державної ради Царства Польського і 15 березня 1863 року звернувся з листом до імператора Олександра II, закликаючи його покласти край насильству при придушенні повстання і дати полякам велику політичну автономію. Послання було засуджено революціонерами і негативно зустрінуте імператором.

Заслання у Ярославлі Все це призвело до того, що після 16-місячного перебування у Варшаві (9 лютого 1862 — 14 червня 1863) Фелінський мав виїхати в Гатчину, а звідти, через 3 тижні — в Ярославль, де прожив близько 20 років, не маючи права покидати місто. Олександр II усунув його від юридичних обов'язків у Варшавській єпархії, заборонивши йому контактувати з Польщею під загрозою посилання в Соловецький монастир — писати листи Фелінському дозволялося тільки з дозволу поліції. Однак, Пій IX в своїй енцикліці «Ubi urbaniano» закликав вірних Варшавської єпархії і далі вважати Зигмунта Фелінського своїм пастирем. У 1871 році Фелінський відмовився зректися посади взамін на право виїзду за кордон і пенсію в 6000 рублів, пославшись, що може зробити це тільки за вказівкою Папи.

Смерть та вшанування

Зигмунт Фелінський помер 17 вересня 1895 року в Кракові, повертаючись з лікування в Карлових Варах, де й був похоронений 20 вересня. Перезахоронений 10 жовтня в Дзвинячці. 1920 року його останки перенесли до Варшавського кафедрального собору, де 14 квітня поховали в одній з крипт.

Від 19 лютого 2016 року одна з вулиць Житомира носить ім'я Святого Зигмунта Фелінського.

6 жовтня 2013 року в рамках святкування 250-річчя Семінарійського костелу Святого Йоана з Дуклі в місті Житомирі відбулося урочисте відкриття пам'ятної дошки на стіні святині Зигмунту Щенсному Фелінському, який навчався у 1851—1852 роках у Житомирській римсько-католицькій духовній семінарії ..

Праці Konferencje duchowne (Львов, 1885) Wiedza chrzescianska i bezbozna, wobec zadan spolecznych (Львов, 1889) Wiara i niewiara w stosunku do szczescia spolecznego (Краков, 1890) Pamietniki ks. Zyg. Szczesn. Felinskiego, arcybisk. warsz. (Краков, 1897)

Примітки

Джерела Польковский (Правдицкий) К. И. Wspomnienie o Zygm. Szcesnym Felinskim, arcyb. metrop. warsz. (Краков, 1866) Смочинский В. Ks. Zygm. Szcz. Felnski, arcyb. metrop. warsz. (Краков, 1896) Mowa zalobna na pogrzebie s. p. Zygm. Szczesnego Felinsk. (Краков, 1895) Ks. Hieronim Eug. Wyczawski. Arcybiskup Zygmunt Szczęsny Feliński, 1822—1895, Warszawa, 1975, Akademia Teologii Katolickiej

Посилання

Святой Зигмунт Щенсный Фелинский (1822—1895) . СПб, 2009.

Zygmunt Szczęsny Feliński (1822—1895) . vatican.va (Офіційний сайт Ватикану)