Марк Ту́ллій Цицеро́н (, 3 січня 106 до н. е. — 7 грудня 43 до н. е.) — давньоримський політичний діяч республіканського періоду, видатний оратор, філософ і літератор. Один із зачинателів римської розповідної прози. Виходець із впливової сім'ї, який завдяки своєму ораторському талантові зробив блискучу кар'єру: увійшов до сенату у 73 році до н. е. і став консулом у 63 році до н. е. Відіграв головну роль у розкритті та розгромі змови Катіліни. Надалі, за умов громадянських війн, залишався одним із найвидатніших і найпослідовніших прибічників збереження республіканського ладу. Був страчений членами другого тріумвірату, які прагнули необмеженої влади.
Цицерон залишив велику літературну спадщину, значна частина якої збереглася до наших днів. Його твори вже в античну епоху здобули репутацію еталонних з погляду стилю, а зараз є найважливішим джерелом відомостей про всі сторони життя Риму в I столітті до н. е. Численні листи Цицерона стали основою європейської епістолярної культури; його промови, насамперед катилінарії, належать до найвидатніших зразків жанру. Філософські трактати Цицерона є унікальним за охопленням викладу всієї давньогрецької філософії, призначений для латиномовних читачів, і в цьому сенсі вони відіграли важливу роль в історії давньоримської культури.
Життєпис
Цицерон народився 3 січня 106 до н. е. в маєтку свого батька поблизу м. Арпіна (південний Лацій). Його родина була доволі впливовою в місті, належала до вершницького стану. Дід Цицерона — Марк Туллій — очолював консерваторів у місцевому сенаті, а також у 120 до н. е. був монетарієм Римської республіки, мав підтримку принцепса римського сенату Марка Емілія Скавра. Саме він отримав когномен «Цицерон» завдяки м'ясистій бородавці, що нагадувала нут ()Plutarco, Vita di Cicerone, 1, 3-5. Батько Цицерона — Марк Туллій Цицерон Старший — через слабке здоров'я державної служби не прагнув, займався літературними справами. Освіті своїх дітей він приділяв особливу увагу, тому переїхав із семирічним Марком та його братом Квінтієм до Рима, де вони навчались ораторського мистецтва, віршування та філософії. Освіті також допомагав дядько Луцій Туллій Цицерон, що був другом Марка Антонія Оратора.
У 90-х до н. е. Цицерон перебував рік на військовій службі під час Союзницької війни, спочатку під командуванням Помпея Страбона, а потім — Сулли. Повернувшись до Риму посилено займався філософією у Філона Ларисського та стоїка Діодота. Як свідчив сам Цицерон, він присвячував заняттям «дні й ночі».
Прихильник свободи і республіки, Цицерон захищав свої ідеали у викривальних промовах. Уперше виступив на суді у 81–80 до н. е. при Суллі. Справа набула політичного забарвлення й Цицерону довелось на деякий час виїхати з Риму під приводом хвороби. За наступні два роки він відвідав Афіни, Малу Азію та Родос.
Після зречення та смерті Сулли Цицерон повернувся до Риму, де одружився з Теренцією, представницею заможної й знатної родини. Хоча цей шлюб укладався швидше з розрахунку, вони прожили разом наступні тридцять років і мали сина Марка Туллія Цицерона і дочку Туллію Цицероніс.
Політичну кар'єру Цицерон почав 76 до н. е. на посаді квестора в сицилійському місті Лілібей, де завідував постачанням продовольства до Риму; завдання, з яким Цицерон впорався блискуче, набувши репутації непідкупного та чесного правителя. Повернувшись до Риму й переконавшись, що про його досягнення в провінції ніхто не знає, вирішив, за власними свідченнями, жити постійно в місті й перебувати ближче до Форуму. Цицерон увійшов до складу сенату, де одразу ж набув слави блискучого оратора.
70 до н. е. Цицерон привернув загальну увагу своїми виступами проти Гая Ліцинія Верреса, намісника Сицилії. Цицерон створив одіозний портрет жорстокої і жадібної людини, яка безкарно пригноблювала рядових громадян, не нехтувала грабунком, і разом з тим показав сумну картину суспільного життя свого часу, коли Римська республіка опинилася на межі катастрофи. Промови збереглися до наших часів. Ораторський талант Цицерона підняв таку хвилю обурення, що осоромлений правитель змушений був ще до закінчення суду податися у вигнання, виплативши 3 млн сестерціїв.
Того ж року Цицерон став едилом, до обов'язків якого входило проведення за власний рахунок громадських ігор. Як едил, влаштовував ігри тричі, з невеликими витратами коштів.
Виграш справи перетворив Цицерона на найпопулярнішого адвоката в Римі. У 70–67 до н. е. він неодноразово виступав у цивільних процесах: до нас дійшли фрагменти його промов за М. Фонтея, пропретора Галлії, за квестора П. Оппія і, нарешті, повністю зберіглася його промова за Авла Цецину, письменника того часу, знатну людину з етруського міста Волатерри.
Улітку 67 до н. е. Цицерона було одностайно обрано претором. У той час він придбав розкішний будинок на Палатині та маєток у Тускулумі (суч. Фраскаті).
Наступним кроком мало стати консульство. Для здобуття такої поважної посади людині його походження необхідна була підтримка впливових діячів, і Цицерон зробив ставку на Гнея Помпея Великого, який у ті часи був найпопулярнішою фігурою римського політикуму. У промові на захист законопроєкту трибуна Манілія, Цицерон закликав обрати Помпея одноосібним верховним командувачем. Суперниками Цицерона на здобутті консулату були Луцій Сергій Катіліна й Гай Антоній, котрих підтримували Гая Юлія Цезара й Марка Красса. У своїй промові кандидата в консули, оратор розкрив минуле своїх конкурентів, звинувативши тих у зраді й підготовці державного перевороту. У результаті, 63 до н. е. Цицерона було обрано голосами всіх центурій. Для Цицерона, «нової людини» на консульській посаді (чого не траплялося вже 30 років) це був пік політичної кар'єри. Під час консульства за викриття змови Сергія Катіліни він був радо проголошений «Батьком Вітчизни».
Після складання Цицероном консульських повноважень, народний трибун Квінт Метелл Непот скликав концію 3 січня 62 до н. е., на якій намагався притягнути колишнього консула до відповідальності за зловживання і неправомірну страту римських громадян — учасників змови. Метелла підтримував ще один народний трибун Кальпурній Бестія та претор Юлій Цезар. Цицерон виголосив промову на свій захист, але вона не збереглася. Відомо, що опісля на його захист виступав Катон Молодший. В той самий час, сенат ухвалив рішення, що кожен, хто спробує вимагати звіту від учасників страти катілінців, буде оголошений ворогом держави, що стало виправданням Цицерона.
Внаслідок відмови підтримати перший тріумвірат Цезаря, Помпея та Красса, Цицерон поступово все більше втрачав вплив і відійшов від активної політики, у квітні 58 до н. е. він був змушений податися у вигнання в Македонію через закон Публія Клодія, за яким до «позбавлення води та вогню» (тобто вигнання) мав бути засуджений той магістрат, який був винен у страті римських громадян без суду. Під час заслання Цицерону допомагав його близький друг Луцій Лівіней Регул.
Повернувшись до Риму у вересні 57 до н. е., Цицерон долучився до партії Помпея.
У лютому 51 до н. е. сенат призначив Цицерона проконсулом до Кілікії (Мала Азія), де той виявив неабияку енергію, справедливість і поблажливість стосовно підлеглих, скасував зайві витрати міст, зв'язані з утриманням намісників, полегшив і зменшив податковий гніт. Особливий подив у провінції викликала його особиста безкорисливість та помірність. Несподівано Цицерон набував слави полководця. Перемігши у битві неподалеку Ісси гірські племена Амана й підкоривши фортецю Пінденісс, Цицерон був проголошений своїми військами імператором, отримав право на тріумф. Але за першої ж нагоди він повернувся до Італії 49 до н. е. і знову приєднався до Помпея.
У громадянській війні 49–47 років Цицерон безуспішно намагався бути посередником між Помпеєм і Цезарем, а після поразки Помпея у Фарсальській битві (48 до н. е.) Цицерон здався на милість Цезаря (який відтоді став фактично одноосібним диктатором) і відійшов від активної політики. У 46 до н. е. розлучився з Теренцією та оженився на Публілії.
44 до н. е. Цицерон створив філософську повість-діалог «Тускуланські бесіди», присвячену Марку Юнію Бруту — майбутньому вбивці Цезаря, людині, близькій автору за захопленням філософією. Це в основному моральні міркування в діалогах про те, що найбільше турбує людину в його житті, робить її вразливою, про презирство до смерті, подолання болю, розраду в горі, пристрасті.
У день березневих ід (15 березня 44 до н. е.) Цицерона не було серед убивць Цезаря, він навіть не був утаємничений щодо заколоту. Але його ставлення до диктатора було настільки відоме, що за переказом, убивці вигукували його ім'я, вибігши на Форум. У день убивства Цицерон написав одному з заколотників: «Вітаю тебе і радію за себе!».Схваливши убивство Цезаря, він опинився в опозиції до Марка Антонія, якого вважав продовжувачем справи узурпації влади. Серія відомих промов проти Антонія («філіппіки») підбила підсумок політичної кар'єри Цицерона. У них Цицерон, наслідуючи традиції давньогрецького оратора IV ст. до н. е. Демосфена, чиї промови проти македонського царя Філіппа ІІ були названі філіппіками, виступив проти консула Марка Антонія. У 14 памфлетах Цицерон оголосив свого супротивника нахабою, негідником, дурнем і боягузом, носієм мерзенних людських пороків і погрожував йому долею Катіліни й оголошенням громадянської війни. Для боротьби проти Марка Антонія Цицерон намагався використати Октавіана Августа, який прагнув підтримки в боротьбі за спадщину названого батька. Після перемоги при Мутині (21 квітня 43 до н. е.) Цицерон та республіканці святкували перемогу, здавалося, що ця звитяга покладе край зазіханням Марка Антонія на диктаторство, а молодого Октавіана можна не брати до уваги, надавши овацію замість тріумфу. За висловом Аппіана, Цицерон користувався цими днями єдиновладдям демагога.
У липні 43 до н. е. Октавіан звернувся до Цицерона, вимагаючи собі консулат, але отримав відмову. Тоді спадкоємець Цезаря ввів свої легіони до Риму і 19 серпня був проголошений консулом. У листопаді між Октавіаном Августом, Марком Антонієм та Марком Емілієм Лепідом був укладений другий тріумвірат, а вже 27 листопада, коли тріумвірам була надана верховна влада, почалися політичні переслідування проти республіканців.
Цицерона було внесено до проскрипційних списків одним із перших, про що він дізнався, перебуваючи в своєму Тускулумському маєтку. Він намагався втекти до Македонії, але був схоплений переслідувачами й по звірячому вбитий 7 грудня 43 до н.е. біля містечка Формій. Його голова й рука були виставлені на Форумі, де раніше він таврував соціальне зло й відстоював справедливість. За переказом Плутарха, дружина Марка Антонія, Фульвія, колола язик Цицерона шпильками, таким чином помстившися за дошкульні промови.
Цицерон як оратор і теоретик риторики
За всю свою кар'єру, Цицерон працював і судовим, і політичним оратором. В античності для таких професій головним завданням було переконати слухачів в істинності суті справи, чим майстерно володів Цицерон. Насамперед він створив свій особистий стиль промови, який вирізнявся водночас лаконічністю і пишністю. Відомий оратор умовно ділив промову на три частини: вступ, основна частина і завершальна. Перша та остання частини виділялися своєю емоційністю, адже в першій потрібно було завоювати увагу авдиторії, а в останній — вказати на те, яке рішення мають прийняти слухачі. В основній частині Цицерон навпаки не використовував маніпуляцій емоціями, а проговорював чіткі аргументи, адже саме ця частина мала переконувати натовп.Гаспаров М. Л. Цицерон и античная риторика / Михаил Леонович Гаспаров // Марк Туллий Цицерон. Три трактата об ораторском искусстве. — М. : Наука, 1972. — 472 с. — С. 7–73Мельниченко Р. Г. Адвокатура: учебное пособие. — М.: ИТК «Дашков и К», 2009. — 276 с.