Олександр Пилипович Осадчий (*14 вересня 1947, Київ, УРСР) — радянський, український композитор. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1987).

БІОГРАФІЧНИЙ ЖИТТЄПИС Олександр Пилипович Осадчий народився 14 вересня 1947 р. у Києві. В дитячі та юнацькі роки жив на Подолі - історичному, духовному серці міста.

Його шановані батьки Пилип Петрович та Параска Олексіївна - неймовірні за своєю драматичною життєвою історією люди, які зуміли пронести через увесь свій тернистий земний шлях силу духу, гідність, оптимізм, високу культуру, людяність. Пилип Петрович народився на Черкащині, в селі Білозір’я. Параска Олексіївна - на Київщині, в селі Янковичі. У ранньому дитинстві, обоє залишилися сиротами у занедбаних селах. Тож на їхню долю випало пройти трагічні випробування. Пізніше, мама Олександра із душевним щемом згадувала, як до їхньої убогої хатини, де від голоду ледь жевріли шестеро дітей-сиріт, серед яких мама була наймолодшою, зле приходили червоні актівісти та своїми списами проштрихували кожну щілину, аби знайти останнє зернятко. А взяти вже не було чого... Від недогляду та голоду, мама захворіла на туберкульоз кісток - стала інвалідом. Тато Олександра також розповідав, як голодний та босий, ранньою весною, коли ще не зійшов із землі останній сніг, бігав до лісу, аби знайти хоч щось їстівне та набрати глечик березового соку. На усю сім’ю була лише одна пара чобіт. Тож доводилось бігати босоніж. Через переохолодження, почалася гангрена обох кінцівок. За рішенням лікарів, було зроблено ампутацію. На той час, Пилипу Петровичу було 9 років... З горя померла мама Пилипа, Софія. Хлопчик залишився круглим сиротою. В подальшому, батьки Олександра виховувались у київському сиротинці для дітей-інвалідів, що був розташований у Святошині, там вони і зустрілися. Пилип Петрович опанував професію чоботаря, потім здобув свідоцтво бухгалтера. Параска Олексіївна опанувала професію швачки. Саме в сиротинці, батьки долучилися до аматорського музикування на гітарі та до співочих виступів, де відкрилися їхні музичні здібності. Музика сповнила життя новим емоційним забарвленням. Інтерес до музичного навчання Пилип Петрович та Параска Олексіївна прищепили своєму сину Олександру та двом донькам Людмилі та Валентині. Батьки створили всі належні сприятливі умови для здобуття ними музичної освіти.

Свої перші кроки у сходженні до вершин професійної майстерності, Олександр Осадчий зробив у музичній школі Nr.1 м. Києва у Подільському р-ні. Вчився грати на домрі. Його першими музичними вчителям були Олександр Іванович та Ніна Іванівна Ржанови-батьки відомого українського піаніста Євгена Ржанова.

Виявивши там свої неординарні музичні здібності, невдовзі вступив до Київської середньої спеціальної музичної школи-десятирічки імені М. В. Лисенка. Треба наголосити, що цей навчальний заклад, будучи духовною оазою української культури, став для Олександра живільним підгрунтям ще більшого усвідомлення та відчуття української ідентичності, витоки якої йшли із родини. Український менталітет Сашка формувся також під впливом незабутніх вражень від нерусифікованої української мови, аутентичного багатоголосся, мелодійності та смислів українських пісень, сільського побуту, які він душею сприймав, коли їздив на гостини до батькового черкаського краю, багатого на народно-історичні традиції.

Викладачі школи імені М. В. Лисенка відрізнялись високим професіоналізмом, інтелігентністю, блискучою ерудицією, здійснювали індивідуальний підхід до кожного учня. Вивчення навчального матеріалу закріплювалось у форматі обговорення, дискусії. Це розвивало критичне мислення, підвищувало музичний інтелект учнів, формувало їх естетичні смаки. Педагогічна візія ефективно сприяла формуванню творчої особистості, що також мало позитивний вплив на змістовне проведення вихованцями школи вільного від занять часу. Олександр Пилипович мав такі креативні хобі як філателія, написання гуморесок до газети “Вечірній Київ”, створення шкільного дівочого вокального ансамблю та аранжування його репертуару. Під час навчання у музичній школі-десятирічці, Олександр цілеспрямовано, самотужки опанував гру на електрогітарі та мав у цьому успіх, що також, в певній мірі, відкрило йому шлях на професійну сцену.

Педагогічний колектив музичної школи-десятирічки активно займався селекційною роботою. Викладачі системно їздили по Україні в пошуках юних обдарувань, запрошували їх до Києва на навчання. Учні 8 -11 класів отримували стипендію. Ефективний менеджмент, вдумливий підхід до виховання та плекання молодої української музичної генерації, приносили яскраві результати.

В період навчання Олександра Осадчого в музичній школі-десятирічці, разом із ним професійно та творчо зростали невідомі ще тоді у музичному просторі юні музиканти. Вони не тільки по 6 годин на день самостійно, крім шкільних занять, вдосконалювались в обраній спеціальності, але й весело та завзято товаришували, з драйвом грали у футбол на шкільному подвір’ї. Зараз це знані постаті української культури. Але тоді-ще юні та обдаровані Володя Івасюк, Гена Татарченко, Тарас Петриненко, Сашко Осадчий, Вова Бистряков, Саша Злотнік, Вадик Храпачов.

Олександр Пилипович Осадчий завжди прагнув до професійної досконалості. Постійний рух вперед щодо оволодіння новими знаннями та підвищення фахової компетентності, визначив його інтерес до навчання на музично-педагогічному факультеті Київського державного педагогічного інституту імені М. Горького. Це був наступний щабель у сходженні до вершин професійної майстерності. Навчаючись на факультеті, Олександр набув високий рівень актуальних знань та практичних навичок з диригування, читання хорових партитур, постановки голосу, керування хором та оркестром народних інструментів, аранжування. Велику увагу приділяв удосконаленню гри на фортепіано. Вивчав вікову педагогіку та психологію, методику музичного виховання. Також проходив навчальну практику з музики та співів у загальноосвітній школі. Після закінчення інституту, отримавши Диплом, розпочав трудову діяльність. Набутий багаж знань реалізував у співпраці з дитячими хоровими колективами, у написанні пісень для дітей.

У 1988 р., під егідою Міжнародного фонду “Чорнобиль,” разом із дружиною Людмилою Снєжиною, став співзасновником та художнім керівником дитячого вокально-хореографічного ансамблю “Лелеченьки”, визначивши його репертуарну та візуальну концепцію промоції української народної творчості в інших країнах. Ансамбль з успіхом гастролював в Японії, Німеччині та інших країнах Європи.

Завершення навчання на муз-пед факультеті Київського педінституту, стало високим трампліном для досягнення амбітної мети - бути професійним композитором. Для Олександра Пилиповича було важливим почути об’єктивну професійну думку щодо перспективи своєї діяльності у цій творчій сфері. Відбулася доленосна подія. На прослуховування творів, написаних для вступу на композиторський факультет Київської державної консерваторії, люб’язно зголосився відомий український композитор Георгій Ілларіонович Майборода... Романс “Стояла я і слухала весну”, на вірші Лесі Українки, заспівала солістка національної опери Марія Стеф’юк. Також було прослухано декілька фортепіанних творів. Після прослуховання, Георгій Іларионович висловив своє позитивне враження і надав творчі поради. Успішно склавши вступні іспити, Олександр Осадчий був зарахований відразу на II курс композиторського факультету Київської державної консерваторії. Композиторську майстерність опановував у класі видатного симфоніста, професора Левка Миколайовича Колодуба.

Іще під час навчання в консерваторії, почав працювати на посаді музичного керівника Концертного ансамблю “Рапсодія” Київської державної філармонії. Ансамбль акомпанував під час гастрольних концертів видатним українським співакам Анатолію Солов’яненку, Дмитру Гнатюку, Миколі Кондратюку, Діані Петриненко, Марії Стеф’юк, Юрію Гуляєву, Юрію Богатікову. Спільна багаторічна творча робота та живе людське спілкування із майстрами вокалу, принесли неоціненний досвід для створення подальших вокальних творів.

Пісні композитора виконували відомі українські естрадні співаки та хорові колективи: Василь Зінкевич, Софія Ротару, Артем Пивоваров, Віталій та Світлана Білоножки, Лідія Михайленко, Алла Кудлай, Раїса Кириченко, Костянтин Огнєвий, Лідія Сандулеса, Назарій Яремчук, Віктор Шпортько, Олександр Гаркавий, Іван Мацялко, Юрій Богатиков, Віктор Тіткін та інші. Поліський академічний ансамбль пісні і танцю "Льонок", художній керівник Іван Сльота. Ансамбль пісні і танцю Прикордонних військ України. Український народний хор – КНУКіМ, художній керівник Станіслав Павлюченко. Великий дитячий хор Українського Радіо, художня керівниця Тетяна Копилова, Дитячий вокально-хореографічний ансамбль “Лелеченьки” Міжнародного фонду “Чорнобиль”, художня керівниця Людмила Снєжина.

Працював із поетами: Юрієм Рибчинським, Вадимом Крищенком, Михайлом Ткачем, Миколою Сингаївським, Леонідом Татаренком, Дмитром Луценком, Володимиром Гаптарем, Олександром Вратарьовим, Володимиром Шовкошитним, Борисом Чіпом, Олександром Матійком, Андрієм Дмитруком, Олегом Орачем, Олексієм Кононенком та іншими.

Був членом Національної спілки композиторів.

Родина Дружина - Снєжина Людмила Михайлівна, Київське хореографічне училище (1967), артистка балету Театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка (1967-1988)

Донька - Осадча Ольга Олександрівна (1976 р. нар.)

Син - Осадчий Пилип Олександрович (1983 р. нар.)

В 1992 році, разом із родиною, переїхав на постійне проживання до Німеччини. Живе у Штутгарті. ТВОРЧІ АКЦЕНТИ Олександр Пилипович Осадчий, відомий в Україні композитор-пісняр, автор багатьох популярних хітів. Його музика насичена самобутнім українським мелосом, проникливістю почуттів, яскравою емоційною палітрою. Основний сегмент творчого доробку становлять лірико - патріотичні, лірико - драматичні, ліричні пісенні твори широкого змістового контенту, а також дитячі пісні та музика до мультфільмів.

Уникнення професійних штампів шляхом інноваційного пошуку оригінальних мелоінтонацій, актуальних ритмів, сміливих акордових послідовностей, насичили партитури його творів довершеним стильовим мелодизмом як проявом індівідуальності авторського письма.

Характерною ознакою плідної професійної діяльності О. Осадчого, є його вчасний мистецький відгук на доленосні національно - суспільні події, що відбувалися

в Україні впродовж певного історичного періоду становлення Української Незалежності. А також на трагічні сторінки історії України:

Голодомор-геноцид українського народу 1932-1933 рр., 1946-1947 рр.,

Чорнобильська техногенна цивілізаційна катастрофа-1986 р. Всеукраїнський референдум щодо незалежності України 1991 року.

Емпатія до цих подій стала потужним поштовхом до написання знакових лірико - патріотичних пісенних творів, відомих та популярних у пісенному просторі України.

Втілення їх музично - поетичної концепції відбулось через креативне використання різних пісенно-жанрових форм:

пісня - Молитва “Боже, дай Україні Волю”,

пісня - Дороговказ “Шлях до Тараса”,

пісня - Клич “Земле моя”,

пісня - Плач “Пісня про Чорнобиль”,

вокально-хоровий триптих “Ви наша Молитва, мамо”.

Органічні вкраплення лейтмотивів стрілецьких, козацьких, народних пісень, які були цензуровані в радянські часи через ідеологічне табу, як тo:

“Ой у лузі червона калина”, “Ой на горі тай женці жнуть”, “Думи мої”,

з філігранною професійною майстерністю були введені до основної мелодійної лінії.

Творчо прочитана та філософськи усвідомлена алегорія, закладена в поетичних текстах, обумовила професійне кредо “Плекаймо Шевченкове слово!”. Це надихнуло до написання лірико-патріотичних пісенних творів “Стоїть тополя” та “Давайте разом заспіваєм-браття”, які можна віднести до жанру пісня-Гасло.