Пітер Зееман (; 25 травня 1865 — 9 жовтня 1943) — нідерландський фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики 1902 року (разом із Гендріком Антоном Лоренцом, «за видатні заслуги в дослідженнях впливу магнетизму на радіаційні явища»).
Біографія Народився 25 травня 1865 року в селі Зоннемайре в родині лютеранського священика.
Початкову освіту здобув у своєму селі, а середню школу закінчив у ближньому містечку Зірікзеє. Для того, аби продовжити навчання в університеті, протягом двох років вивчає латинську та грецьку мови у Делфті. У 1885 році вступає до Лейденського університету, де слухає лекції фізика-теоретика Гендріка Лоренца.
Після закінчення університету залишається на викладацькій роботі. За дослідження ефекту Керра в 1892 році отримує золоту медаль Нідерландського гаарлемського наукового товариства, а в 1893 році — докторський ступінь. Провівши семестр в Інституті Кольрауша в Страсбурзі (Франція), П. Зееман повертається до Лейденського університету, де працює приват-доцентом та продовжує дослідження взаємодії між магнетизмом і світлом.
У 1896 році робить світове відкриття: розкриває сутність явища розщеплення спектральних ліній під впливом магнітного поля (так званий ефект Зеемана). З 1897 року працює в Амстердамському університеті лектором з фізики та продовжує наукові дослідження, частину з яких проводить у Гронінгенському університеті. Перебуваючи на посаді професора з 1900 року, вчений займається науковими дослідженнями зі спектроскопії, оптики, магнітооптики.
За відкриття явища розщеплення спектральних ліній під впливом магнітного поля у 1902 році Пітер Зееман разом із Гендріком Лоренцом нагороджується Нобелівською премією з фізики. З 1908 року очолює Інститут фізики при Амстердамському університеті. Вимірював (1914—1915) швидкість світла у рухомому стрижні, у 1917 році експериментально довів із високою точністю рівність інертної та гравітаційної мас. Визначив питомий електричний заряд, розробив метод вимірювання коефіцієнта поглинання електромагнітних хвиль, досліджував броунівський рух.
Після створення в 1923 році Фізичної лабораторії (згодом лабораторії П. Зеемана) був призначений її директором. Проводить точні виміри швидкості світла в рухомих матеріальних прозорих середовищах (як-от скло та кварц). Його результати узгоджувались із тоді ще новою теорією відносності Альберта Ейнштейна. Плідно працює з багатьма європейськими фізиками завдяки знанню мов. Дотримуючись загальноприйнятих правил, у 1935 році 70-річний Пітер Зееман виходить у відставку й залишає Амстердамський університет.
Був одружений із Йоганною Елізабет Лебре (1895), мав трьох дочок і сина.
Помер 9 жовтня 1943 року.
Нагороди За своє життя Пітер Зееман, окрім Нобелівської премії, дістав інші нагороди та почесні вчені звання, включаючи почесні докторські ступені Оксфорда, Геттінгена, Страсбурга, Глазго, Брюсселя, Парижа. Він був нагороджений медаллю Румфорда Лондонського королівського товариства, премією Уайлда Французької академії наук, Австрійської академії наук, медаллю Генрі Дрейпера Американської національної академії наук.
Вшанування пам'яті 29212 Зееман — астероїд, названий на честь вченого.
Примітки