«Портрет Біндо Альтовіті» () — портрет пензля італійського живописця Рафаеля Санті пізнього етапу творчості. Один з найкращих портретів доби Високого Відродження Італії та мистецтва портрета взагалі.
Портрети Рафаеля Рафаель намалював небагато станкових портретів. Значно більше їх лише на фресках в Ватикані. Здається, він брався за їх створення не дуже охоче, хоча їх добре оплачували. Майже всі вони поясні. Як правило, модель зручно розміщувалася в кріслі (Анджело Доні, дружина Доні-Маддалена, Донна Велата, кардинали, делла Ровере). Ранішніх портретів мало, серед них і його автопортрет у 16—17 років.
Престижна праця в Ватикані та наближеність до папи римського обумовили і коло його замовників. Це вибагливі кардинали, римські аристократи, можновладці, дипломати. Як правило, це впливові особи з високою освітою чи люди, що вершать політику або дуже наближені до неї.
Рано позбавлений батьківської любові і опіки, Рафаель штучно уникав драматичних сцен, людських трагедій, невдоволення страшною дійсністю зламу 15—16 століть. Навіть про його ранній автопортрет в Римі неможливо нічого розповісти (молодий і цнотливий), настільки все приховане. Але в цю бездоганність не віриш, бо вона маска.
Ніхто на його портретах не здатен на активні рухи. Деяка скутість, малорухомість взагалі характерна для всіх його портретів. Винятком став автопортрет зі вчителем фехтування (Лувр, Париж), але і тут прихованість існує перш за все.
Біндо Альтовіті
Інколи сама модель давала підстави розкрити душу більше, на грані дозволеного. Так виник портрет Біндо Альтовіті. Він син багатих батьків і сам банкір. Як ніхто, родина Альтовіті знає вагу золота і утаємничених знань, страшні таємниці римських вельможних родин, підкупи, їх розпусту, цинізм і показову шляхетність. Модно одягнений, з довгим волоссям молодик дивиться тривожно і допитливо. Навіть заможна родина і великі гроші не позбавили особу від тривог, невдоволення дійсністю, розчарування у багатому, але небезпечному оточенні Риму, де нікому не можна довіряти.
Біндо Альтовіті переживе смерть Рафаеля, ганебне Пограбування Риму, народження маньєризму в Італії. Буде спілкуватися з деякими майстрами маньєризму. Серед них художник Джироламо да Карпі, що теж портретував Альтовіті. У похилому віці він замовить бронзове погруддя Бенвенуто Челліні, зараз в музеї Гарднер, Бостон.
Див. також
Відродження Тондо Лучано да Лаурана Донато Браманте Меценат Донна Велата Мадонни Рафаеля Сикстинська Мадонна Фреска Пантеон Кардинал Бернардо Довіці да Бібієна
Джерела і рекомендована література Долі шедеврів. — Київ: Веселка, 1988, — 206 с. Рафаэль Санти. Альбом. Вступит. ст. А. Габричевского, М., 1956. Pierluigi De Vecchi, Raffaello, Rizzoli, Milano 1975. A. Pagnani, Storia di Sassoferrato, Fabriano 1975 Pierluigi De Vecchi, Raffaello: la pittura, Firenze 1981 J. Beck, Raffaello, Milano 1982 K. Oberhuber, Raffaello, Milano 1982 John Pope-Hennessy, Raffaello, Torino 1983 M. Tafuri, C. L. Frommel, S. Ray, Raffaello architetto, Milano 1984 A. Zuccari, Raffaello e le dimore del Rinascimento, Firenze 1986 N. Dacos Crifò, Le Logge di Raffaello, Roma 1986 V. Labella, Una stagione di giganti. Michelangelo, Leonardo, Raffaello, Cinisello Balsamo 1991 AA.VV., Raffaello, Milano 1994 W. Lotz, Architettura in Italia 1500—1600, a cura di D. Howard, Milano, Rizzoli 1995. Pasquale Sabbatino, Raffaello Sanzio e Baldassare Castiglione, in La bellezza di Elena. L'imitazione nella letteratura e nelle arti figurative del Rinascimento, Firenze, Olschki, 1997, pp. 35—40, ISBN 88-222-4503-2 Pierluigi De Vecchi ed Elda Cerchiari, I tempi dell'arte, volume 2, Bompiani, Milano 1999. ISBN 88-451-7212-0 Bruno Santi, Raffaello, in I protagonisti dell'arte italiana, Scala Group, Firenze 2001. ISBN 88-8117-091-4