Портре́т або портре́тний жанр () — мальоване, скульптурне або фотографічне зображення людини або групи людей, а також відповідний жанр образотворчого мистецтва. Багато портретів створено і в гравюрі.
Історичні дані
Портрет Стародавнього Єгипту
В сучасному термінологічному розумінні портрет виник в Стародавньому Єгипті. Перші портрети зображають фараонів і пов'язані з культом мертвих, що існував в державі. Портрет виникає на фігурках двійника померлого. Чим більш схожим був двійник, тим більше він вважався втіленням небіжчика. Але обожнення фараона запровадило появу портретних скульптур великого розміру ще за життя особи.
Фараона подавали на троні, а його фігура зберігала силует прямокутного каменю, з якого виробляли скульптуру. Рухи в скульптурі ще не вміли відтворювати (див. фараон Хафра на троні). Спостереження за релігійними церемоніями запровадило новий тип портрета. Фараон постає на повний зріст, а з боків його підтримують жіночі богині. Жінки мов близнюки, подібні одна до одної, тут годі й шукати індивідуальне. Лише за коронами на головах можна розпізнати, хто є хто. А обличчя фараона вже намагаються зробити індивідуальним (див. фараон Мікерин та богині Нома і Хатхор). Відтворюють і деяких важливих вельмож (статуя вельможі Ранофера). Поряд з каменем використовують і дерево для створення невеличких фігур (царевич Каапер) або портретів будівничіх пірамід (дерев'яний рельєф з портретом будівничого Хесира). В Єгипті виникає дивний різновид портрета — портрет писаря (писар Каї, писар Хапі). Поступово портрет переносять на дерев'яну труну, що слугувала для збереження мумій (портрет жінки Тую на дерев'яному саркофазі). Натрунні портрети розфарбовували і додавали написи з ім'ям особи і титулами. З'явився і портрет-рельєф. Виготовляти його було легше і швидше. Рельєфні портрети (і рельєфи взагалі) широко використовувалися в мистецтві Стародавнього Єгипту.
Скульптори Єгипту робили і гігантські зображення фараонів, бо його особа обожнювалася. Зразками гігантських портретів фараона слугують величезні статуї Рамзеса II в храмі Абу-Сімбел (XIII століття до н. е.).
Фаюмський портрет
Технологія енкавстики віднайдена в Стародавній Греції ще в V століття до н.е. Збережено свідоцтво давньоримського письменника Плінія Старшого про працю в Римі, жінки-художниці з Греції Іая з Кізіка, котра створювала портрети в техніці енкавстики. Був серед її творів і автопортрет.
Для створення так званих фаюмських портретів використовували тонкі дощечки з деревини своєї місцевості (платан, смоква, тис) або закордонних (сосна, ялина, ліванський кедр, кипарис, дуб). Використовували фарби різної густоти (від загуслих до рідких). Мазки на обличчях шліфували, але залишали світлові бліки (пробіли). Волосся виписували рідкими фарбами і не затирали мазків. Це справляло враження достовірних зачісок, відомих і на скульптурах того часу. Відповіді моди надали можливість датувати знайдені фаюмські портрети. Вінки були звичайним атрибутом грецьких поховань. Тому на головах фаюмських портретів вінки, серед котрих і золоті. Для них використовували сусальне золото (дуже тонкі пластівці золота). Іноді золотом викладали і тло портретів, що робило їх розкішними і схожими на тло ікон.
Пізніше використовували так звану воскову темперу (фарби з воском і домішками яєчного жовтка). Поверхня цих портретів тьмяна і не така блискуча, як на портретах суто енкавстичних.
Написи на трунах грецькі, як і імена померлих (Titus, Artemidoris, Demetrius та ін). Місцевих мешканців-єгиптян новоприбулі греки витісняли у стан ремісників, торгівців, слуг і рабів. Їх поховання не були розкішними і не мали портретів.
Серед фаюмських портретів — подані люди різного віку (від дітей до старих). Але майстерність виконання портретів, розкриття характерів зробили їх уславленим надбанням світового мистецтва. До нашого часу дійшло обмаль античних фресок та стінописів. Частково цей дефіцит заповнюють енкавстичні портрети Фаюма та інших оаз Єгипту. Вони були знайдені не тільки в Фаюмі, а й в некрополях Філадельфії (Ер-Рубайят і Керке), Мемфіса (Саккара), Антинополі, Арсиної (Хавара), Мрина-аль-Аламейна та в ін. Але за місцем перших знахідок всі їх називають Фаюмськими. За припущеннями технікою енкавстики користувались не тільки в містах нижнього Єгипту, а й в інших давньогрецьких містах. Але лише посушливий клімат Єгипту сприяв збереженню натрунних портретів в некрополях на століття. На початок XXI ст. знайдено близько 750 фаюмських портретів різної художньої вартості від ремісничих виробів до справжніх шедеврів.
Мармуровий портрет Стародавнього Риму Докладніше: Римський скульптурний портрет, Римський скульптурний портрет III ст.
Особливу роль в мистецтві Римської імперії відігравав портрет. Мармурові портрети Давнього Риму йдуть від традиції шанування предків і померлих. Робили маски померлого з воску. Самі маски зберігали в особливих шафах в атріумі. До воску додавали фарби, і вони зображали не стільки відбиток обличчя покійного, скільки його живий образ. Майстерність виготовлювачів масок з часом зростала.
Маски відігравали певну роль у ритуалі похорону. Їх одягали живі актори відповідного зросту і статури, як у покійного. Актори сідали навколо покійника у крісла, а син або родич говорили поховальну промову, уславлюючи переваги та діяльність небіжчика. Після похорону маски складали у шафу родини.
Про зміни ставлення до портретів згадано в творі Плінія (I століття н. е.): «Інакше було у наших предків. В їхніх атріях були виставлені не твори іноземців, не бронза і мармур, а маски з воску, щоби слугувати у похованні людини, що належала до роду». Отже, з часом відбулись зміни. Віск замінили на мідь, бронзу, мармур. А до виготовлення портретів долучили й іноземних майстрів. Почали вшановувати й жінок, особливо з магнатських родин. Особливу роль відіграв і культ імператорів, що прийшов на зміну Риму доби республіки. Погруддя та статуї імператорів Риму робили за життя першої особи в державі, а їх копії розвозили по римським провінціям. Тому їх знаходять не тільки в Італії, а й у колишніх римських провінціях на Балканах, у Франції, північній Африці тощо. Ці погруддя стали предметом колекціонування вже в добу Відродження. Їх можна побачити в багатьох музеях світу.
Давньоримський портрет орієнтувався на реальну особу. Тому зберігав натуралістичний характер і не робив ідеалізації. На обличчях римлян вражають глибокі зморшки, подвійні підборіддя, стара шкіра, зайва маса тіла (погруддя імператора Вітеллія та ін.)
Почали карбувати і монети з портретами римських імператорів.
Портрет Середньовіччя в Європі Портрет доби Середньовіччя пройшов декілька етапів становлення. Головним була відмова від багатьох рис, притаманних портретам античності, Давнього Риму тощо. Портрет, як різновид мистецтва, пережив кризу і набув нових рис: площинності, схематизму, відповідності християнським чеснотам. Замовниками портретів виключно стають можновладці. У ранньому Середньовіччі змінилися й матеріали, що слугували для портретів. Виготовлення фресок було значно дешевше, ніж вироби з бронзи, мозаїки чи мармуру. Поширення фресок в християнських храмах почало слугувати і для увічнення королів чи володарів земель. Тому в деяких місцинах збереглися лише портрети на фресках (Софія Київська, церкви Болгарії, Сербії та ін.) В цих портретах підкреслені християнські чесноти володаря, попри розкішні шати портретованого, а в руку вкладено хрест. З'явився і портрет володаря з макетом храму в образі донатора.
В столиці Візантії з'явилися портрети імператорів та їх дружин у мозаїках. Але надзвичайна ціна матеріалу не сприяла поширенню портретів в мозаїці.
Продовжували карбувати портрети володарів і на монетах. Порівняння ранньосередньовічних монет з монетами античності вказує на великі втрати. Обличчя постає як спрощена графічна схема. Такий портрет без відповідного напису дуже важко пов'язати з конкретною особою. Лише дорогий матеріал — вказівка на порфірородну особу з столиці.
Портрети пізнього Середньовіччя
Велике поширення в Середньовіччі мали зображення святих. Але численні образи святих не можуть вважатися суто портретами, незважаючи на притаманну їм деяку портретність. Святих малювали за канонами і розпізнавали за написами та відповідними атрибутами. У випадках, коли написи не збереглися, важко, а іноді зовсім неможливо встановити, хто саме на фресці чи мініатюрі. Так, не збереглося портретів перших римських пап. Їх образи відтворювали за канонами. Римського папу Климента, якого вшановують і православні, подавали в стилістиці православних канонів і вважали одним з покровителів слов'ян. Але це зовсім не портрет Климента.
Пізнє Середньовіччя повернулося до портрета в скульптурі. Доба готики у Франції та Німеччині подарувала мистецтву справжні шедеври в портретах. У Франції собори будувалися століттями, і майстри мали змогу працювати на одному місці довгі роки.
Робленням портретів в готичних соборах Німеччини займалися особливі мандрівні бригади скульпторів. Дослідники виявили твори одної такої бригади в соборах Майнца, Наумбурга, Мейсена. Особливо вдалими стали портретні скульптури фундаторів Наумбурзького собору — маркграфів Екехарда і Германа з родини Веттінів та їх дружин — Ути фон Баллєнштед та Реглінди.
Доколумбовий портрет Америки
Розвиток археології в XX столітті дозволив зробити відкриття в Латинській Америці: в доколумбову добу тут існував портрет, самостійний, не пов'язаний з європейською традицією. Звичайно, це не портрети олійними фарбами, а портрети в кераміці. Різноманітні горщики індіанців мочика (сучасне Перу), наче панафінейські амфори, всмоктали риси місцевої культури, яка поки що мало відома науковцям. Дивно, що горщики зберегли зовнішні риси людей того часу. Характерні подробиці дають змогу розпізнати представників еліти, вояків, навіть ремісників. Вибір кераміки як матеріалу для портретів цілком виправданий її розповсюдженням та широким використанням і для посуду, і для створення анімалістичних фігурок, і навіть домовин для померлих.
Середньовічний портрет в Китаї
Фахівці вважають, що портрети в Китаї робили ще в I тисячолітті до н. е. Але найдавніші зі збережених портретів відносяться до 1.000 року н. е. (тобто XI століття). Портретний живопис Китаю пов'язують з культом предків. В період Хань (початок нашої ери у європейців) виник звичай вивішувати портрети військових та світських високопосадовців в залах імператорського палацу. Значне підживлення мав китайський портрет і від поширення ворожіння за рисами обличчя (фізіогноміка). Тим не менше портрет Китаю оминув канонічність, застиглість.
Портретисти в Китаї теж обслуговували імператорський двір, тому портретів імператорів збереглося найбільше. Матеріалами для портретів слугували шовк і папір, фарби — водорозчинні. Поступово замовниками портретів стають інші верстви населення (бюрократія, буддійські ченці).
Російський археолог П. К. Козлов вивчав руїни покинутого середньовічного міста Китаю І-Цзинь (відомішого за монгольською назвою Хара-Хото). Найважливіші для науки знахідки були зроблені в надгробковій башті-субургані. Там знайшли замуровані і збережені сотні сувоїв — серед них китайські та тибетські ікони і портрети на папері. Один паперовий сувій з портретом невідомого посадовця датують XII століттям. На сірому порожньому тлі — чоловіча постать в чорному одязі в повний зріст. Похмуру гаму фарб різноманітять червоний пояс та білі черевики. Літня людина дивиться втомленим, підсліпуватим поглядом. Жодних компліментів, ідеалізації — нічого, крім суворої правди. Але художні якості портрета — надзвичайні і не ідуть ні в яке порівняння з портретами Західної Європи тієї ж доби (зберігається в Ермітажі, Петербург).
Італійський портрет зламу XV—XVI ст
Дожі Венеції