Га́й Ю́лій Це́зар Октавіа́н А́вгуст (), ім'я при народженні — Га́й Окта́вій Турі́н (; 23 вересня 63 до н. е. — 19 серпня 14 н. е.) — видатний давньоримський державний, політичний та військовий діяч, полководець, реформатор, триумвір Римської республіки (43–32 роки до н. е.), багаторазовий консул (33, 31—23, 5 і 2 роки до н. е.), засновник і перший правитель Римської імперії (27 рік до н. е. — 14 рік н. е.), родоначальник династії Юліїв-Клавдіїв. На час його правління припало на народження Ісуса Христа.
Октавіан — двоюрідний онук, прийомний син і прямий спадкоємець Гая Юлія Цезаря.
Вступив у боротьбу за владу одразу після смерті свого опікуна у 44 році до н. е. Заручившись підтримкою сенаторів, впливових патриціїв і полководців, 19-річний юнак разом із Марком Антонієм та Марком Емілієм Лепідом сформував у 43 році до н. е. другий тріумвірат. Після цього вони розпочали спільну боротьбу з убивцями Цезаря і в 42 році до н. е. здобули вирішальну перемогу при Філіппах над військами Марка Юнія Брута та Гая Кассія Лонгіна, завершивши громадянську війну.
Проте невдовзі тріумвірат почав розпадатися: спочатку Октавіан у 36 році до н. е. усунув від влади Лепіда, а згодом суперництво між ним і Марком Антонієм переросло у нову громадянську війну, яка тривала з 32 по 30 роки до н. е. У 31 році до н. е. флотоводці Марк Віпсаній Агріппа та Луцій Аррунцій здобули морську перемогу при Акції, після чого Марк Антоній та його союзниця Клеопатра покінчили життя самогубством, а Єгипет перетворився на римську провінцію.
Зосередивши у своїх руках диктаторські повноваження та, здавалося б, зберігши традиційні республіканські установи, Октавіан започаткував нову форму суспільного устрою (принципат), здобувши когномен «Август» (що дослівно перекладається як «звеличений богами»), який водночас слугував для нього й титулом на позначення абсолютної влади.
Під час правління Октавіана держава пережила період свого найбільшого піднесення, стабільності та процвітання. Август провів масштабні адміністративні та військові реформи: створив постійну професійну армію, реформував податкову систему, упорядкував управління провінціями та започаткував преторіанську гвардію. Активно розбудовував Рим (в історію увійшла його знаменита фраза: «Я прийняв місто з цегли, а залишаю — з мармуру»).
Також період правління Октавіана вважається золотою епохою римської літератури і мистецтва (завдяки активній підтримці Мецената та самого ж імператора творили Вергілій, Горацій, Овідій, Тіт Лівій та ін.).
До правління Октавіана словом «август» називали лише те, що мало божественне походження. Привласнивши собі цей титул, Октавіан фактично прирівняв свою владу до божественної. Пізніше на його честь названо восьмий місяць року, а з латині це позначення увійшло й у деякі інші мови.
Походження Деякі дослідники виводять його походження від відомого давньоримського роду Октавіїв, серед представників якого були сенатори й консули, інші вчені висловлюють сумніви щодо цього і вважають, що Октавій сам оголосив про свою спорідненість з ними аби його родовід вважався більш древнім і шанованим.
Утім, відомо, що найбільшим досягненням його сімейства за попередні півтора століття була посада військового трибуна, яку здобув прапрадід Октавія. Дід обіймав посаду в провінційних магістратурах вольського міста Велітри і набув великих статків. Батько Гай Октавій († 58 рік до н. е.) став першим у сім'ї, хто став сенатором — у 61 році до н. е. він був претором і успішно керував Македонією, брав участь в придушенні повстання Спартака — імовірно, саме перемога над рабами-втікачами біля містечка Турії стала нагодою додати до імені сина прізвисько Турін (Thurinus).
У період боротьби за владу Марк Антоній намагався очорнити конкурента, стверджуючи, що дід був міняйлом, а прадід — вільновідпущеним, але, наскільки відомо, це не відповідає дійсності, як і численні улесливі перекази про походження імператора від богів та чудесні знамення, що провіщали майбутню велич, і котрі були поширені під час його правління.
Дитинство та юність
Гай Октавій Турін народився в Римі 23 вересня 63 року до н. е. Він отримав належне знатному римлянинові виховання: серед його вчителів згадуються раб-педагог Сфер і грецький філософ Арій родом з Александрії. Грецької мови майбутнього імператора навчав Аполлодор із Пергама, тому він добре орієнтувався в грецькій поезії і захоплювався древньою комедією. Латинській риториці Октавій навчався в Марка Епідія.
Мати Октавія, Атія, була дочкою Юлії, сестри Юлія Цезаря. Цей родинний зв'язок обумовив блискучу кар'єру майбутнього імператора. У 12 років, відповідно до римських звичаїв, Октавій вимовив публічну похвально-поминальну промову до кончини своєї бабусі Юлії (51 рік до н. е.). У цьому виступі підкреслювалися родинні зв'язки з могутніми Юліями, і насамперед із самим Цезарем. 18 жовтня 48 року до н. е., у віці 15 років, Октавій одягнув на себе чоловічу тогу, тобто був визнаний повнолітнім.
Цезар виділяв юного Октавія з-поміж своїх родичів, покладаючи на нього особливі надії. Він був включений до колегії жерців-понтифіків, яких очолював сам Цезар; це дало Октавію змогу із самого початку ввійти до верхніх ешелонів влади Римської держави, стати патрицієм. З доручення Цезаря керував Грецькими іграми (це закінчилося для нього тяжкою хворобою), а в 47 році до н. е. був префектом міста під час Латинських ігор. Сімнадцятирічний Гай Октавій Фурін був серед відзначених під час тріумфу Цезаря в серпні 46 року до н. е. за перемогу в африканській кампанії. Цезар також брав його в іспанську кампанію 45 року до н. е. У 44 році до н. е. Октавій перебував в Аполлонії (Епір, сучасна Албанія), де, ймовірно, узяв участь у підготовці походів проти даків та парфян або македонців.
Із заповіту вбитого 15 березня 44 року до н. е. Юлія Цезаря стало відомо, що Октавій оголошується названим сином і спадкоємцем трьох чвертей майна. Заповіт Цезаря був розрахований на природний хід подій, тому загибель імператора під ножами змовників відкрила перед Римом перспективу не тільки державного заколоту, а й громадянської війни. Октавій став перед вибором: прийняти спадщину вбитого диктатора і вступити в боротьбу за владу або відмовитися від неї і назавжди залишити політику.
Сходження до влади Повернувшись до Італії, Октавій вирішив домагатися одержання небезпечної спадщини, попри те що позиції 18-річного юнака були дуже слабкі. У той час у Римі боролися дві партії: республіканська, що скинула Цезаря, і партія Марка Антонія і Марка Емілія Лепіда, що, під приводом помсти за смерть Цезаря прагнула лише захопити владу у власні руки. Боротьба скінчилася перемогою цієї партії, провідник котрої, консул Марк Антоній, користувався майже необмеженою владою. Республіканська партія поставилася до Октавія з природною підозрою, а Марк Антоній, захопивши гроші й архів Цезаря, відповів йому відмовою.
Маючи у своєму активі тільки факт усиновлення, Октавій вирушив до Брундизія (де тоді перебувало військо і куди надходило спорядження і гроші для війни у Македонії), де прибрав собі ім'я Гай Юлій Цезар Октавіан (сам він ніколи не додавав Октавіан, але тільки цим ім'ям його називали супротивники і під ним він увійшов до історії, щоб уникнути плутанини). Цей демарш мав свідчити, що він приймає заповіт. Октавіан почав збирати прихильників і в першу чергу намагався здобути прихильність Цицерона, який наївно вважав, що має можливість скористатися юнаком як засобом у боротьбі з Антонієм, а потім скинути його з рахунків.
Наприкінці квітня Октавіан з'явився у Римі як приватна особа, з невеликим почтом, де 9 травня оголосив на народних зборах, що приймає спадщину Цезаря. Після цього, відповідно до заповіту, роздав римлянам належні гроші по 300 сестерціїв, причому з власної кишені, і улаштував своїм коштом ludi Victoriae Caesaris (ігри на честь перемог Цезаря). Марк Антоній тим часом силою провів через сенат аграрний закон та закон про обмін провінціями, що мали підсилити його владу. Боротьба між Октавіаном та Марком Антонієм почала непокоїти партію цезаріанців, і вони двічі робили урочисті демонстративні примирення, які завершувалися нічим. Коли у вересні назрів розрив між Марком Антонієм і сенатом, де гору взяв Цицерон та партія республіканців, Октавіан нелегально зібрав військо з трьох тисяч ветеранів армії його названого батька, а також зумів переманити на свій бік два легіони Марка Антонія, пообіцявши вп'ятеро більшу платню і уклав угоду з Децімом Юнієм Брутом, одним з убивць Цезаря (який через Марка Антонія втратив провінцію Галлію).
Оголосивши війну Марку Антонію, сенат на пропозицію Цицерона визначив офіційний статус Октавіана, зробивши його сенатором в ранзі квестора і оголосивши претором надали повноту військової влади; при цьому сенат також зобов'язав його допомагати у веденні війни двом консулам, обраним у 43 році до н. е. У битвах 14 та 21 квітня Марк Антоній двічі був розбитий біля Мутини (див. Мутинська війна), де Октавіан бився як звичайний легіонер. Марк Антоній утік до Галлії, обидва консули загинули, і в такий спосіб Октавіан виявився командувачем усієї переможної армії. У Римі республіканське угруповання святкувало перемогу, Цицерон оголосив Марка Антонія ворогом батьківщини. При цьому тріумф дістався Деціму Юнію Бруту, а Октавіану лише овація. Сенат намагався відсторонити Октавіана від активної військово-політичної діяльності і постановив передати владу над морем Сексту Помпею, Марку Бруту — Македонію, а Кассію — Сирію. Октавіан негайно зажадав собі консульства і, коли сенат став заперечувати, рушив маршем на Рим. Війська в місті стали на його бік і неминучого пограбування міста вдалося уникнути.
Октавіан був обраний консулом 19 серпня 43 року до н. е., у віці 20 років, разом зі своїм дядьком Квінтом Педієм, і виконав свій перший обов'язок перед названим батьком тим, що вів закон про проскрипції щодо його вбивць. Тепер спадкоємець Цезаря міг вести переговори на своїх умовах з Марком Антонієм, котрий об'єднав у Галлії сили з Марком Емілієм Лепідом. Утрьох вони зустрілися в Бононії (суч. Болонья) і уклали угоду про розділення між собою верховної влади і були проголошені тріумвірами з вищими повноваженнями на термін з 27 листопада 43 року до н. е. по 31 грудня 38 року до н. е. Лідером тріумвірату став Марк Антоній, старший за віком і становищем. З метою залякати опозицію і забезпечити себе потрібними коштами тріумвіри піддали проскрипціям (списки осіб, що підлягали знищенню) триста сенаторів і дві тисячі осіб зі стану вершників. По всій Італії почалося полювання за людьми; під час втечі загинув Цицерон. Проскрипції створили в Римі атмосферу терору і змусили надовго замовкнути всіх уцілілих опозиціонерів. Однак боротьба за владу ще не була закінчена.
Марк Антоній і Октавіан вирушили в Македонію, щоб розбити Марка Юнія Брута і Гая Кассія (убивць Цезаря). Після перемоги при Філіппах (42 рік до н. е.) Марк Антоній прийняв під своє керування східні провінції, а Октавіан повернувся до Італії, де, провівши безжалісні конфіскації, забезпечив ветеранів земельними наділами. У 41 році до н. е. він був змушений вести війну в Перузії (суч. Перуджа), придушуючи заколот, піднятий братом Марка Антонія Луцієм Антонієм, якого підтримувала Фульвія, дружина Марка Антонія. Антоній болісно сприйняв дії Октавіана, однак у 40 році до н. е. в Брундизії між ними було досягнуте примирення, відповідно до якого Марку Антонію відходили всі східні, а Октавіану — усі західні провінції, за винятком Африки, що залишилася за Лепідом. Для підкріплення союзу Антоній оженився з Октавією, сестрою Октавіана (на той час Фульвія померла). У наступному році в Мизені, біля Неаполітанської затоки, був підписаний пакт із Секстом Помпеєм, у якому тріумвіри визнавали його владу над Сицилією, Сардинією і Корсикою. Потім Антоній повернувся на Схід. Секст незабаром денонсував Мізенський пакт, а між Октавіаном і Антонієм знову виникли тертя. Однак стараннями, що доклав Октавіан, у 37 році до н. е. в Таренті було знов досягнуте примирення.