Ри́мська імпе́рія () — державне, військово-політичне утворення, яке зародилося на основі Римської республіки близько 27 року до н. е. Історія імперії поділяється на два великі періоди: принципат (27 до н. е. — 284 н. е.) і домінат (284—476 н. е.).

Найбільше піднесення держави припало на часи правління п'яти добрих імператорів (96–180 роки н. е.). За правління Траяна, другого з п'яти хороших імператорів, у першій чверті II ст. Римська імперія досягла найбільшої територіальної експансії.

Період постійних заворушень і громадянських війн (235—284 роки н. е.), що були спричинені боротьбою за владу солдатських імператорів, отримав назву «Криза третього століття» та призвів до значного послаблення держави. Певної стабілізації було досягнуто за правління Діоклетіана (284—305) і Костянтина Великого (306—337). Другий з них легалізував християнство й активно сприяв його поширенню.

Як єдине державне утворення Римська імперія перестала існувати 395 року після поділу імперії на Західну та Східну. Хоча формально вважалося, що імператори просто управляють різними частинами все ще однієї держави.

В останній чверті IV ст. почалося велике переселення народів, посилився зовнішній тиск варварів (германців, сарматів та ін.) і в боротьбі з ними Рим починає втрачати провінції та колишню могутність. На початку V ст. напади варварів переростають у навалу, яку вже неможливо спинити: на території кількох відвойованих провінцій вожді прибулих племен утворюють варварські королівства, які стають фактично незалежними державними утвореннями. Найдошкульніших ударів імперії завдають гуни на чолі з Аттілою. І, хоча римлянам вдається завдати гунам поразки на Каталаунських полях (451) та відбитися від них, останні десятиліття держава перебуває у повному занепаді через постійні внутрішні повстання та заворушення, боротьбу між претендентами за імператорську владу.

Кінцем римської держави вважається 476 рік, коли був усунений від влади останній імператор Західної Римської імперії. Східна (Візантійська) імперія проіснувала до 1453. Римська імперія займає важливу роль у розвитку людства, особливо Європи; її спадкоємницями проголошували себе багато середньовічних імперій.

Періодизація Римська імперія відіграла важливу роль у розвитку людства. Історію Римської імперії можна розглядати таким чином:

місто-держава Рим (Римське царство, 753 рік до н. е. — 510 рік до н. е.). Легендарне заснування Риму втікачами з іншого стародавнього міста-держави — Трої. Див. Стародавній Рим.

Римська республіка. (509 рік до н. е. — 133 рік до н. е.) Поширення впливу Риму на інші міста-держави Середземного, а потім і Чорного морів. Цікаво, що в грецьких джерелах цей період називається Ρωμαϊκή Δημοκρατία (Римська демократія). Цей період закінчується періодом громадянських війн (133 рік до н. е. — 28 рік до н. е.). Старожитня (антична) Римська імперія. Зростання впливу військових на життя і владу Римської республіки. Зміна форми управління і перетворення її на імперію, грецькою — Ρωμαϊκή Αυτοκρατορία (Римська автократія, Римське самодержавство). Завоювання і поширення впливу Римської імперії на землі, які розташовані поблизу від Середземного і Чорного морів, вихід до Атлантичного океану і досягнення Британії.

Стародавній Рим характеризується автократичною формою державного правління. В цей час цивілізація Стародавнього Риму досягла свого найбільшого розквіту та домінувала на заході Євразії. Приблизно у той же час найбільшого розквіту досягає і Китайська імперія (династія Хань).

Ще у часи республіки, задовго до проголошення першого імператора, Рим поширював свої володіння за рахунок завоювань. Проте Римська імперія зуміла об'єднати значну територію з багатьма народами, мовами та релігіями не лише як держава, а й як форма суспільства та світова ідея ( — безмежна імперія). Під час правління імператора Траяна внаслідок завоювання Дакії у 117 н. е. під владою Риму перебувала держава з територією 5 900 000 км².

Влада імператора змінила 500-літню владу Римської республіки (509 рік до н. е. — 133 рік до н. е.). Це стало можливим завдяки ослабленню держави внаслідок громадянських війн (133 рік до н. е. — 28 рік до н. е.). Існує декілька пропозицій щодо початку часового відліку імперської доби, зокрема: 44 рік до н. е. — призначення Юлія Цезаря довічним диктатором; 2 вересня 31 року до н. е.— перемога Октавіана у битві при Акції та кінець громадянських воєн; 16 січня 27 року до н. е.— присвоєння Октавіану титулу Авґуст () Римським сенатом і, таким чином, становлення першого Римського імператора. Кінцем імперської доби стародавнього Риму прийнято вважати 4 вересня 476 року, коли Західну Римську імперію завойовують германці. Вирізняють також два періоди імперської доби: принципат і домінат. Принципат (27 рік до н. е. — 283 рік н. е.). Період, коли імператор був першим — принцепсом, принцом, серед рівних йому римських старшин — сенаторів. Домінат. (284 рік н. е. — 394 рік н. е.). Період, коли імператор був господарем і богом у Римі, — dominus et deus (господь і бог). Цей період почався правлінням імператора Діоклетіана. Перенесення столиці імперії до нового Риму — Константинополя, і розпад її на дві частини — західну і східну. Костянтин Великий переносить столицю до Константинополя (Царгорода), запроваджує на державному рівні нове віровчення — християнство. Онуки Костянтина Великого ділять імперію на три частини, з яких дві потім об'єднуються. Занепад західної частини імперії і піднесення східної частини імперії (Візантії) — див. Візантійська імперія. Занепад східної частини Римської імперії 1453 року й утворення на її основі Османської імперії (один з титулів османських султанів — імператор римський).

Донині відчувається вплив того часу в культурі, правознавстві, технології, мистецтві, мові, релігії, державному устрої, військовій справі, архітектурі західних цивілізацій.

Історія

Римське Царство Докладніше: Римське Царство

Царський період Стародавнього Риму, Римське царство (лат. Regnum Romanum) — найдавніший період історії Стародавнього Риму, в якому існувала виборна монархія на чолі з римськими царями. Традиційна хронологія — з 753 року до н. е. (заснування Рима) до повалення останнього царя Тарквінія Гордого і встановлення Римської республіки в 509 році до н. е. Історичні джерела про царський період написані вже в епоху Республіки та Римської імперії і значною мірою мають характер легенд.

Римська республіка Докладніше: Римська республіка

Респу́бліка — історична епоха Стародавнього Риму, що відрізнялася аристократично-олігархічною формою правління, в якій вища влада головним чином зосереджувалася у сенаті та в руках консулів. 340—268 рр. до н. е. — завоювання Італії 264—146 рр. до н. е. — Пунічні війни 215—168 рр. до н. е. — Македонські війни 30-20-х рр. 2 ст. до н. е. — епоха реформ 107—100 рр. до н. е. — Марій і Сулла 91-83 рр. до н. е. — внутрішні війни 83-80 рр. до н. е. — диктатура Сулли 58-51 рр. до н. е. — завоювання Галлії Цезарем 49 р. до н. е. — диктатура Гая Юлія Цезаря 15 березня 44 до н. е. — вбивство Цезаря

Другий тріумвірат і загибель Республіки

Наступного дня після вбивства Цезаря сенат на засіданні залишив без змін усі його розпорядження, бо вони відповідали інтересам аристократії. Міський плебс, приваблений милостями Цезаря, розгнівано шукав заколотників, яким довелося тікати з Риму. Великого впливу набув вірний помічник Цезаря — Марк Антоній, який тепер став консулом. Зовсім невчасно для Антонія в Римі з'явився Гай Октавіан, юнак із патриціїв, якого Цезар усиновив кілька років тому. Октавіан мав право на свою частку в спадщині Цезаря, але Антоній не зважив на нього, бо сам майже все загарбав. Спалахнула сварка, але необхідність здолати республіканців — убивць Цезаря — змусила Марка Антонія і Гая Октавіана триматися разом.

У 43 р. до н. е. Марк Антоній, Октавіан Август і Марк Емілій Лепід для боротьби за владу з республіканцями утворили новий політичний союз (Другий тріумвірат). Того ж року в битві під Філіппами (Македонія) республіканську армію було розбито, змовники Брут і Кассій загинули.

Несподівано на історичній арені знову з'явився Секст Помпей, який переховувався в піратів після поразки коло Мунда. Він зібрав на Сицилії значну армію й прагнув здобути владу над країнами Середземномор'я.

На Сицилії висадилась армія на чолі з Октавіаном і Лепідом. Секст Помпей зазнав поразки і втік до Малої Азії, де його вбили за наказом Октавіана. Протягом року загинули всі, хто брав участь у заколоті проти Цезаря.

Ставши володарями Рима, тріумвіри розпочали проскрипції проти своїх ворогів, за прикладом колишнього диктатора Сулли. До списків потрапили тільки ватажки заколоту, насправді ж, як і за часів Сулли, було страчено набагато більше. Загинуло 2,5 тис. сенаторів, вершників, державних діячів, багатих людей. Чимало заможних громадян за прихильність до республіканського ладу втратили майно, як, наприклад, славетний римський поет Вергілій.

Невдовзі тріумвірат розпався. Марка Емілія Лепіда усунули від влади. Октавіан і Антоній поділили Римську державу між собою. Октавіан узяв правління в західній провінції, а Антоній обрав східні території, одружився з Клеопатрою, облаштувавшись у Єгипті.

Проте обидва правителі бажали для себе тільки цілковитої влади. Між Антонієм та Октавіаном розпочалася війна. У морській битві біля мису Акція, що на сході Греції, у 31 р. до н. е. Октавіан завдав поразки об'єднаному флотові Антонія та Клеопатри.

Наступного року Октавіан з військами висадився в Єгипті. Антоній почав збирати армію для боротьби, але воїни вже не довіряли йому. Легіони Антонія перейшли на бік Октавіана. Антоній сам заподіяв собі смерть, те ж саме вчинила й Клеопатра, яка не бажала бути бранкою в кайданах у тріумфальній процесії Октавіана.

Єгипет було перетворено на римську провінцію. Октавіан став цілковитим володарем величезної держави, яка охопила своїми кордонами всі береги Середземного моря. Республіканському ладу було покладено край. Настали часи імперії.

Принципат Октавіана Августа

З правлінням Октавіана громадянські війни припинилися. Сенат, що був захисником Республіки, тепер радісно вітав одноосібного володаря, руйнівника республіканського ладу. Сенатори навперейми дарували Октавіанові почесні звання й титули.

У 29 р. до н. е. Октавіан відсвяткував тріумф за перемогу в Єгипті й отримав від сенату та коміцій почесний титул імператора довічно. Усунувши із сенату прибічників Марка Антонія, він роздав легіонерам землі з конфіскованих маєтків політичних ворогів. У 27 р. до н. е. Октавіан удавано забажав відмовитися від влади. Та сенат догідливо наказав йому залишитися володарем і дарував на все життя титул Августа.Так, з 13 січня 27 р. до н. е. до самої смерті в серпні 14 р. н. є. Октавіан Август правив Римською державою згідно з постановою сенату. Офіційна посада Августа — принцепс сенату — надала назву формі його правління — принципат. Насправді саме Октавіан став першим римським імператором, бо за його правління Римська держава перетворилася на імперію.

Перебуваючи при владі, Октавіан Август прагнув зміцнити рабовласницький лад. Усіх рабів за його наказом було повернено до їхніх господарів. За правом принцепса Август першим висловлював свою думку в сенаті. Призначення на посади залежали від власного розсуду та особистих симпатій принцепса. Головнокомандувач збройних сил Август тримав у руках усю військову й політичну владу в Римі. Октавіан Август дуже боявся повторити долю Юлія Цезаря, тому всіляко маскував своє справжнє становище в державі. Він прагнув не відрізнятися від аристократів одягом, під тогою завжди носив панцир і меч, бо остерігався замаху. Для своєї охорони він створив гвардію імператора — преторіанців.

Щоб дати можливість заробляти плебсу, Август, за прикладом Цезаря, розпочав по всій Італії будівництво шляхів, акведуків. Рим прикрасився новими храмами, базиліками, цирками, він перетворився на справжню столицю великої імперії.