Митрополит Антоній (в миру Олексій Павлович Храповицький; 17 (29) березня 1863, село Ватагіно, Крестецький повіт, Новгородська губернія — 10 серпня 1936, Белград, Югославія)  — митрополит РПЦ. Єпископ (1902–1906), архієпископ Волинський (1906), Житомирський (1914), священоархимандрит Почаївської лаври; архієпископ (1914–1918) Харківський і Охтирський, з 30 травня 1918 р. митрополит Київський і Галицький. З 9 листопада 1920 - 10 листопад 1936 - був митрополитом у Російській православній церкві закордоном.

Відомий гострими виступами проти українського національного руху, 1917—1918 років активно боровся з прихильниками української автокефалії. Після Громадянської війни першоієрарх, перший за часом голова Архієрейського синоду Російської Православної Церкви за кордоном. Богослов, філософ, монархіст.

Біографія

Дитинство і юність Народився в Новгородській губернії. Батько — Павєл Павлович Храповицький — новгородський поміщик, генерал, належав до роду московських дворян Храповицьких (згадуються з 1676 року). Мати — Наталія Пєтровна Вєріґіна — дочка поміщика Харківської губернії. Сім'я мала 4-х синів; Олексій був третім.

Після переїзду родини в Санкт-Петербург почав брати участь в архієрейських богослужіннях (жезлоносець, книготримач). В дев'ять років, всупереч бажанню вчитися в духовному училищі, віддали в 5-у Санкт-Петербурзьку гімназію на набережній Єкатєрінинського каналу, яка мала репутацію однієї з найсуворіших у столиці.

Гімназійні роки припали на кінець царювання Олександра II. Глибоке враження на юного Храповицького справила промова Івана Аксакова після вбивства імператора на передсмертні слова його: «Додому, додому!». У промові містилося засудження Санкт-Петербурга, всієї постпетровської Росії; Іван Аксаков закликав російських государів повернутися до споконвічної столиці.

Відвідував лекції Владіміра Соловйова, публічні виступи Фьодора Достоєвського, яким захоплювався як знавцем людської душі. Пізніше в Росії і російській еміграції була поширена думка, що Альоша Карамазов у романі Ф.Достоєвського був написаний з юного А.Храповицького; за твердженням останнього<ref>Про те, що сам митрополит Антоній заперечував своє знайомство з Достоєвським, писав професор М. Е. Поснов у книзі, що вийшла в 1929 році і пізніше передрукованій в офіційному органі Архієрейського Синоду (див.: М. Е. Поснов. Митрополитъ Антоній, как православный богословъ-догматистъ. // «Церковные ведомости. (архієрейського синоду, Королівство С. Х. С.). 1 (14) — 15 (28) червня 1930 р., № 11 і 12 (198—199), с 7.)</ref>, вони не були особисто знайомі.

У 5-му класі гімназії написав службу святим Кирилу і Мефодію (1887 року була схвалена Синодом для богослужбового вжитку, увійшла до складу додаткової мінеї).

З дитинства був гарячим поборником відновлення патріаршества в Російській Церкві, глибоко шанував Патріарха Нікона, вважаючи його „найбільшим людиною російської історії за останні 200—300 років… і всієї російської історії“.

1881 року після закінчення гімназії витримав вступні іспити в Санкт-Петербурзьку духовну академію; вступ сина дворянина, що закінчив гімназію, в Духовну академію було тоді кроком дуже незвичайним (йшли переважно випускники семінарій — діти духовенства).

На IV-му курсі інспектором Академії був призначений архимандрит Антоній (Вадковський). Найближчими друзями А.Храповицького були Михайло Грибановський (згодом єпископ Таврійський), студент Іван Страгородський (з 1943 року Патріарх Московський і всієї Русі).

Чернецтво; початок служіння 1885 р. закінчив Санкт-Петербурзьку духовну академію. Через 4 дні після закінчення курсу 18 травня 1885, 22-х років, прийняв постриг в академічній церкві; був наречений Антонієм на честь прп. Антонія Римлянина, Новгородського чудотворця (пам'ять — 3 серпня). Рукоположений у сан ієромонаха. Після закінчення Академії 1885 року був залишений при ній професорським стипендіатом.

1886 — викладач гомілетики, літургії, каноніки в Холмській духовній семінарії. 1887 — доцент Петербурзької Духовної Академії (кафедра Святого Письма Старого Завіту). 1888 р.: присвоєно ступінь магістра богослов'я після захисту дисертації на тему: «Психологічні дані на користь свободи волі та моральної відповідальності»; затверджений в званні доцента Академії. 1889 р. призначений інспектором Петербурзької Духовної Академії 1890 р. зведений в сан архімандрита. 1890 р. ректор Московської духовної академії. 1894 р. ректор Казанської духовної академії (до 1900 р.).

Єпископське служіння до революції 1917 року

7 вересня 1897 р. хіротонізований на єпископа Чебоксарського — вікарія Казанської єпархії. 1 березня 1899 р., у зв'язку відкриттям в Казані другого вікаріату, призначено єпископом Чистопольським — першим вікарієм Казанської єпархії, із збереженням посади ректора. 14 липня 1900 р. Височайше затверджена доповідь Синоду про буття йому єпископом Уфимським і Мензелінським (самостійна єпархіальна кафедра в Уфі)„Церковний вісник“, 1900, № 30, стб. 966.; 17 серпня обраний почесним членом Казанської духовної академії. 27 квітня 1902 р. переведений на Волинську кафедру (єпархіальний центр в Житомирі) єпископом Волинським і Житомирським, священноархимандритом Почаївської Успенської лаври.

1905 р. один з організаторів Союзу російського народу; очолював його Волинське відділення. Під час перших єврейських погромів виступив з украй різким засудженням насильства (в прочитаній у Житомирі проповіді, присвяченій кишинівському погрому, порівняв його учасників з Юдою, дикунами-канібаламиОмельянчук І. Вєсті чорносотенного руху на території Україні (1904—1914) — Київ, 2000.

Був почесним членом „Казанського Товариства Тверезості“, Казанського відділу Російського собранія (зборів). Перший архієрей — член Російського собранія (зборів).

22 квітня 1906 р. обраний членом Держради від чорного духовенства, перебував у групі правих. 13 січня 1907 р. склав із себе повноваження члена Держради. У березні — грудні 1906 року був членом Передсоборної присутності при Святішому Синоді (головував у VI відділі „У справах віри: про єдиновір'я, старообрядництво та інші питання віри“).

6 травня 1906 р. був зведений в сан архієпископа.

У березні — квітні 1908 р. керував Височайше призначеною ревізією Київської Духовної Академії, що призвела до звільнення її ректора — єпископа Платона (Рождественського), що зумовило згодом неприязні відносини двох ієрархів в еміграції. За пізнішою думкою протоієрея Георгія Флоровського, ревізія „не була неупередженою, особливо в Київській академії“Лев Толстой як яблуко розбрату церковного» У липні 1908 р. головував на 4-му Всеросійському місіонерському з'їзді в Києві. 1911 р.: видав 2-е зібрання своїх праць; 14 червня радою Казанської академії був удостоєний ступеня доктора богослов'я (затверджений в званні Святійшим Синодом 15 липня). Нагороджений діамантовим хрестом для носіння на клобуку. 1912 р.: головував на 1-му Всеросійському єдиновірському з'їзді, виступав із засудженням імяславія як єресі; призначений членом Святійшого Синоду із залишенням на Волинській кафедрі; обер-прокурор В. К. Саблер запропонував його кандидатуру на заміщення Санкт-Петербурзької кафедри (пропозиція не була прийнята імператором).

1912—1913 років брав участь у роботі Предсоборної наради. У лютому 1913 р. знаходився в Петербурзі, брав участь в святкуванні 300-річчя Дому Романових, зокрема, 21 лютого співслужив Антиохійському Патріарху Григорію IV, який очолив урочисту літургію в Казанському соборі«Урядовий вісник», 23 лютого (8 березня) 1913, № 44, стор 2. (Архієпископ Антоній був ініціатором запрошення Патріарха Григорія на урочистості). За кілька днів до початку ювілейних урочистостей, за його дорученням, з дозволу імператораАрхієпископ Никон [Рклицький]. Митрополит Антоній [Храповицький] і його час 1863—1936. (Перевидання книги:Життєпис блаженнійшого Антонія, митрополита Київського і Галицького. Т. 1 — 7. — Нью-Йорк, 1956—1961), Книга 1-а, Н.-Новгород, 2003, стор 644., в Петербург з Житомира була привезена Почаївська ікона Божої Матері (знаходилася тимчасово в Житомирі через загрозу війни)

14 травня 1914 р. призначений архієпископом Харківським і Охтирським.

Під час окупації російською армією Східної Галичини відвідував край для насадження московського варіанту православ'я (вересень 1914 — червень 1915 рр.).

1 травня 1917 року, після падіння монархії, звільнений на спокій через невдоволення ним з боку нової влади, частини духовенства єпархії, з призначенням місця проживання в Валаамському монастирі, де написав твір Догмат спокутування, що викликав згодом гостру критику богословського характеру. Був обраний на Всеросійський Помісний Собор (відкрився 15 серпня) від ченців (брав участь як єпархіальний архієрей, оскільки в серпні був знову обраний на єпархіальних зборах у Харкові на колишню кафедру, обрання затверджено 16 серпня).

Період 1917–1920 років З серпня 1917 р. учасник Помісного собору 1917—1918 років, пізніше член Ради Помісного собору, перший (за кількістю голосів: отримав 101 голос) з трьох кандидатів на патріарший престол. 18 жовтня 1917 р. виголосив на Соборі промову на користь відновлення патріаршества в Російській Церкві, яка справила велике враження.

5 листопада 1917 р., відразу після обрання на патріарший престол через жеребкування митрополита Московського Тихона (Белавіна), прибув з іншими архієреями — членами Собору в Троїцьке подвір'я (резиденцію Московського митрополита), привітав останнього від імені Собору. У відповідь наречений Патріарх подякував всім архієреям, звернувся особисто до архієпископа Антонія, сказав, зокрема: «Пригадаймо, як у роки нашого навчання в академії блаженної пам'яті наставники наші преосвященні Антоній та Михайло і Ви, нині живий владика Антоній, в бесідах, і часто після вечірньої молитви говорили студентам про відновлення патріаршества. Владика Антоній паче інших потрудився в цім ділі і ми свідки цього. Проспіваємо йому многая літа.»Листи блаженнійшого митрополита Антонія (Храповицького).-Джорданвіль, Нью-Йорк, 1988, стор 68.

28 листопада 1917 р. митрополит Харківський. Відомий гострими виступами проти українського національного руху.

19 (30) травня 1918 р. обраний митрополитом Київським і Галицьким, вибори відбулися всупереч бажанню гетьмана Павла Скоропадського, його уряду. 21 червня 1918 р. гетьман Павло Скоропадський офіційно визнав обрання Антонія (Храповицького) главою Київської митрополії. В липні обраний головою Всеукраїнського церковного собору. У спогадах гетьмана України Павла Скоропадського описаний випадок з життя митрополита Антонія, коли останній пропонував гетьману помазання на царство, а Україна могла стати європейською монархієюРепортаж: "Грядет 17-й год...". В Чернигове (Украина) по инициативе Леснинского Богородицкого монастыря (Франция) прошла научная конференция, посвященная памяти основателя РПЦЗ Митрополита Антония (Храповицкого), 23 ноября 2016 http://www.portal-credo.ru/site/?act=news&id=123007 .

У грудні 1918 р. Директорія УНР усунула митрополита з єпархії за антиукраїнську діяльність. Був вивезений до Підволочиська, потім — Бучацького монастиря оо. Василіян (міг бути розстріляний офіцером УГА, за нього вступився ігумен Бучацького монастиря о. Никола (Микола) Лиско зі словами: «Прошу повідомити нашу владу, що мій монастир не є тюрмою»о. Й. Жан ЧСВВ. Уривки з діярія… — С. 87.). Митрополит вважав, що його арешт — інтриги владики Андрея Шептицького.Там само. — С. 89 (прим.)

Після окупації ЗУНР поляками був перевезений до тюрми у Львові. Митрополит Андрей Шептицький подав прохання владі — А. Храповицького та Є. Георгієвського перевезли до митрополичих палат біля Собору святого Юра.Там само. — С. 88. Потім митрополит потрапив у католицький монастир (кляштор) в Белянах під Краковом; звільнили через півроку представники французької місії.

Після захоплення Києва більшовиками владика Антоній оселився в Катеринодарі; прийняв нове призначення — з травня 1919 р. фактично очолював Вище Церковне Управління Півдня Росії на територіях, підконтрольних білому руху.

В еміграції