Свірсько-Петрозаводська операція (21 червня — 9 серпня 1944 р.) — наступальна операція військ лівого крила Карельського фронту в Південній Карелії під час третьої радянсько-фінської війни (1941—1944).
Передумови У висліді операції радянські війська — ліве крило Карельського фронту, Ладозька та Онезька військові флотилії змогли просунутися у західному та південно-західному напрямі на 110—250 кілометрів та вийти до довоєнного фінсько-радянського кордону, чим зумовили передумови для виходу Фінляндії з війниРадянська військова енциклопедія.
Після поразки німецьких військ під Ленінградом на початку 1944 року становище Фінляндії вельми ускладнилося, що примусило фінське керівництво у кінці лютого приступити до перемовин з керівництвом СРСР про перемир'я. Попередніми умовами з радянської сторони були вимоги: розірвати відносини з Третім Рейхом, вигнати військові сили вермахту з фінської території та відновлення радянсько-фінського кордону згідно договору 1940 року. Фінське керівництво порахувало вимоги за надто жорсткі, але висловило бажання перемовини продовжитиБлокада Ленінграду та Фінляндія.
У цьому часі Ставка Верховного Головнокомандування дає наказ новому командуючому Карельським фронтом К. Мерецкову почати підготовку операції на північному відтинку фронту проти нацистських військ у Лапландії. За планом Мерецкова, представленого у кінці лютого, основний удар мав провадитися на Кандалакшу. Подальшим планом передбачалося пройти фінською територією до Ботнічної затоки, відтинаючи основні фінські сили від німецького угрупування в Лапландії. У подальшому планувалося в разі потреби продовжити наступ на південь та до центральної Фінляндії; разом з тим планувався допоміжний удар у бік МурманськаХрєнов А. Ф., «Шлях до перемоги».
19 квітня фінське керівництво вирішило відмовитися від радянських вимог, про що й було поінформовано СРСР. Після цього радянська військова Ставка переглядає раніше затверджений план наступу проти Фінляндії. Олексій Антонов, перший заступник керівника Генштабу, пропонує спочатку провести наступальну операцію з метою виведення Фінляндії із війни, лише потім почати наступ на німецьку лапландську групу. По затвердженні цього плану Йосип Сталін наказав продовжувати створювати видимість підготовки наступу на Петсамо та КандалакшуШтеменко С. М, «Генеральний штаб в роки війни».
Плани наступу 30 травня Мерецков викликаний до Ставки ВГК де йому доведено до відома нове завдання — розбити фінські сили в Південній Карелії, при цьому датою початку наступу було визначено 25 червняМерецков К. А., «На службі народу». Оскільки в такі надзвичайно стислі терміни було необхідно підготувати новий план операції та провести ґрунтовне перегрупування сил з кандалакшського та мурманського напрямів на петрозаводський, Мерецков відстоює думку щодо проведення наступу по первісному плану, але його аргументація була відкинута. Сталін наказує завдати головного удару з району біля Лодєйного Поля, мотивуючи це думкою, що при виході радянських військ до станції Лоймола Фінляндія вийде із війни.
Відповідно до складеного плану в наступі мали брати участь 7-ма (генерал О. Крутіков) та 32-га армії. На 7-му армію передбачалося покласти основну роль у наступі, її сили мали форсувати річку Свір та розвинути наступ між Онезьким та Ладозьким озерами в напрямі радянсько-фінського кордону. 32-га армія (генерал Пилип Гореленко) мала наступати північніше Онезького озера, маючи за мету розбити фінську групу біля Медвеж'єгорська та вийти до державного кордону побіля Куолісми. Разом з тим частина 7-ї армії у взаємодії з 32-ю армією та Онезькою флотилією завдати допоміжного удару й заволодіти Петрозаводськом для відновлення контролю над Кіровською залізницею. 14-та, 19-та та 26-та армії Карельського фронту мали перебувати в резерві на випадок перекидання нацистських військ з Лапландії в Південну Карелію та у цьому разі почати наступ від Кандалакші та КестеньгиРадянська військова енциклопедія. Свірсько-Петрозаводська операція .
Сили СРСР перед операцією До середини червня 1944 року 7-ма армія зосереджувалася поміж Ладозьким та Онезьким озерами по березі річки Свір та навколо фінського плацдарму на південному березі річки. Перед початком наступу армія була посилена за рахунок фронтових резервів та резервів ставки ВГК; під Лодєйним полем зосереджувався 4-й стрілецький корпус (генерал Петро Гнедін), у складі корпусу були 114-та та 272-га стрілецькі дивізії, і 37-й гвардійський стрілецький корпус (генерал Павло Миронов) — 98-ма, 99-та й 100-та гвардійські стрілецькі дивізії. На схід займав позиції 99-й стрілецький корпус (генерал Семен Микульський) — 18-та, 65-та та 310-та дивізії; біля Вознесенья в Ленінградській області тримала позиції 368-ма стрілецька дивізія.
До другого ешелону входили 94-й стрілецький корпус — 135-та стрілецька дивізія, 221-ша стрілецька дивізія та 327-ма стрілецькі дивізії; 127-й легкий гірськострілецький корпус (генерал Зіновій Алєксєєв) — 30-та, 32-га та 33-тя лижні бригади, також 69-та морська стрілецька бригада, 150-й та 162-й укріпрайони. Додатково було приділено для безпосередньої підтримки піхоти при форсуванні Свірі 92-й окремий полк плавучих танків — мав у складі 40 танків Т-37А, також 275-й окремий моторизований батальйон особливого призначення та 284-й окремий моторизований батальйон особливого призначення — загалом 200 амфібій Ford GPA.
У складі 7-ї армії також були танкові бригади — 7-ма гвардійська важка танкова бригада — загалом 65 танків Т-34 та «Валентайн» й шість самохідно-артилерійських полків, що загалом нараховували по 63 одиниці ІСУ-152 та СУ-76, 7-ма гвардійська артилерійська дивізія і також значна кількість окремих артилерійських, інженерно-саперних й мінометних частин.
Наступати північніше Онезького озера мали 176-та, 289-та та 313-та стрілецькі дивізії 32-ї армії.
4-му корпусу придано 89-й окремий танковий полк — 35 танків Т-34 (діяв в боях біля Піткяранти, не зміг прорвати фінську оборону на Тулемайокі)Перелік частин .
З травня 1944 року тримала оборону між селами Ругозеро і Реболи 27-ма стрілецька дивізія. Для посилення наступальної складової планованої операції на цій ділянці було додатково виділено 90-й окремий танковий полк — Т-26, Т-28, Т-38, Т-40, Т-60 — загальним числом 30 одиниць; і ще ряд частин.
Ладозька військова флотилія (контр-адмірала В. Черокова) мала вогнем корабельної артилерії сприяти 7-й армії при форсуванні Свірі, надалі підтримувати частини, що наступатимуть уздовж узбережжя.
Також за допомогою флотилії в міжріччі Відліци і Тулокси висадити десант — 3-тя морська бригада та 70-та морська стрілецька бригада — із складу 4-го стрілецького корпусу — з метою перетнути важливі у стратегічному значенні залізницю та автомобільну дороги.
Онезькій військовій флотилії (каперанг Неон Антонов) було наказано активно сприяти наступу в напрямі Петрозаводська. У її складі після зимівлі в Череповці нараховувалося 44 бойові кораблі, з них 14 сторожових кораблів та тральників, 12 мінних катерів (Торпедні катери типу «Г-5», 9 бронекатерів, 4 канонерські кораблі, 2 сторожовики, 2 плавбатареї, великий мисливець «Марсовий», катамарани, плаваючі майстерні, водолазний бот. 31-й батальйон морської піхоти нараховував понад 1000 чоловік. На початку травня флотилія після лодоходу рушає на Витегру по Маріїнській системі, в ході перебазування 8 травня фіни здійснили авіанальоти, проте радянськими льотчиками на «Аерокобрах» було збито 3 їх літаки і пересування продовжилося. Флотилія знаходилася у підпорядкуванні командуючого 368-ю стрілецькою армією полковника Василя Сопенка.
Станом на початок операції в 7-й повітряній армії (генерал авіації І. Соколов) — забезпечувала авіаційну складову Карельського фронту — нараховувалося 875 літаків, серед них Ла-5. Для посилення наступу 7-ї та 32-ї армій приділяється ще понад 580 літаківВ небі Заполяр'я та Карелії, Іноземцев І. Г., 1987 . Окрім того, для посилення повітряного захисту при форсуванні Свірі приділяється частина 13-ї повітряної армії Ленінградського фронту«Північні війни Росії», Широкорад А. Б., 2001 (дії авіації мав координувати маршал О. Новіков).
Загальна кількість радянських військ, виділених директивами для наступу, нараховувала 184 000 чоловік (в інших даних наводиться число 202300), близько 4000 гармат та мінометів, 223 танки та САУ.
Чисельність фінських сил Починаючи осінню 1941 року фінські військові почали на територіях, окупованих в Карелії, створювати глибоко ешелоновану систему оборонних укріплень. Перший рубіж оборони між Ладозьким та Онезьким озерами проходив по березі річки Свір та навколо плацдарму на її південному березі від Ошти до Свірстрою. Посилена оборонна лінія була наладована по лінії Лодєйне Поле — Олонець — Піткяранта, тут було збудовано три оборонні смуги, з яких найпотужнішою рахувалася від Мегрозера до Обжі. Глибинні оборонні спорудження знаходилися побіля річок Відліца і Тулемайокі, а також по рубежу Піткяранта — Лоймола.
На лінії фронту по Свірі тримали оборону фінські війська групи «Олонець» (генерал Пааво Талвела) — 5-й та 6-й армійські корпуси.
Плацдарм на південному березі Свірі утримували 7-ма й 11-та піхотні дивізії, від Подпорож'я до Ладозького озера — 5-та і 8-ма піхотні дивізії та 15-та бригада.
Окрім того в складі оперативної групи перебували 20-та піхотна бригада, що знаходилася в резерві, Ладозька бригада берегової охорони та певні окремі підрозділи.
На перешийку між Онезьким озером та Сегозером фіни спорудили дві лінії оборони та ряд проміжних оборонних у глибині. Перша лінія оборони проходила по лінії Повенець — Біломорсько-Балтійський канал — Хижозеро — Масельська — Велика Губа. Другий оборонний рубіж проходив тут по лінії Піндуші — Медвеж'єгорськ — Чебіно — Кумса. На цьому відтинку тримала оборону фінська «Масельська» група військ (2-й корпус генерала Ейнара Мякінена) — 1-ша, 6-та та 21-ша піхотні бригади, також три окремих піхотних батальйони і Онезька бригада берегової оборони. На Свірській ділянці оборона армійської групи «Олонець» нараховувала 7450 дерев'яно-земляних дзотів, понад 1100 залізобетонних дотів, у тому числі й триповерхові форти з гарматами та гавбицями, 1090 бронековпаківФронт на Свірі. Білі плями..
Згідно радянських даних, 7-й армії протистояло 76 000 фінських солдатів та офіцерів, 32-й армії — 54 000. На цьому відтинку фінські вояки мали таке озброєння — близько 1000 гармат та мінометів та приблизно 30 танків і бронеавтомобілів.
З повітря фінські та німецькі війська у Карелії та Заполяр'ї прикривало близько 200 літаків із складу 5-го флоту люфтваффе. Приблизно половина з них базувалися на карельських напрямах. Серед фінських літаків — Брюстер, Кертіс, Брістоль Бленхнейм, Моран-Солньє.
Перед початком операції 9 — 10 червня переходять в наступ сили Ленінградського фронту (Виборзька операція). При розгортанні наступу радянським військам вдалося досягти значних успіхів, тому фінські війська спішно перекидаються на Карельский перешийок майже усіх фронтових резервів, у тому числі і з території Фінляндії. З огляду на загрозливу ситуацію Маннергейм розмірковував над можливістю повністю відмовитися від оборони в Карелії — задля вивільнення сил, необхідних в обороні Карельського перешийку.
12 червня передові частини фінської передислоковуються на Карельський перешийок, потім 17-та піхотна дивізія та 20-та піхотна бригада, згодом — 6-та та 11-та дивізії, переїздить і штаб 5-го армійського корпусу. Після цього та, врахувавши дані розвідки про можливий наступ радянських військ в Карелії, Маннергейм віддає наказ приховано відвести війська на ділянці Онезьке озеро — Свірстрой за річку Свір, а частини, що тримали фронт біля Медвеж'єгорська — на другу оборонну лінію«Мемуари», Карл Густав Маннергейм.
В ніч на 18 червня фіни евакуюють війська з плацдармів — від Ошти до Подпорожья, та під селом Горка біля Лодєйного Поля.
Протягом 18 — 20 червня радянська авіація бомбардує та руйнує греблі Нижньосвірської ГЕС — задля зменшення рівня води у Свірі та унеможливлення затоплення місцевості противником в нижній течії річки.