Ленінгра́дська о́бласть () — суб'єкт Російської Федерації, розташований на північному заході європейської частини країни. Входить до складу Північно-Західного федерального округу й Північно-Західного економічного району. Площа — 83 908 км² Населення — 2 059 479 осіб (2025) Утворена в результаті адміністративно-територіальної реформи 1 серпня 1927 року. Історично їй передувала Інгерманландська (пізніше — Санкт-Петербурзька, Петроградська, Ленінградська) губернія, утворена Петром І в 1708 році. Місце розташування вищих органів державної влади — місто Гатчина.
Географія
Розташування Ленінградська область межує: на півночі — з Республікою Карелія на сході — з Вологодською областю на південному сході — з Новгородською областю на півдні — із Псковською областю на південному заході — з Естонією на заході — із Санкт-Петербургом на північному заході — з Фінляндією Із заходу територія області обмивається водами Фінської затоки. Рельєф
Область цілком розташована на території Східноєвропейської рівнини. Цим зумовлюється рівнинний характер рельєфу з незначними абсолютними висотами (переважно 50—150 метрів над рівнем моря). Територія Карельського перешийка (а особливо його північно-західної частини) відрізняється пересіченим рельєфом і численними скельними виходами.
Низовини переважно розташовані по берегах Фінської затоки й Ладозького озера, а також у долинах великих річок. Основними з них є Виборзька, Приозерська, Приладозька, Предглінтова (Приморська), Плюська, Лузька, Волховська, Свірська й Тихвинська.
Найбільшими височинами є Лемболовська, Іжорська, Лодейнопольська, Вепсовська височини й Тихвинська гряда. Найвища точка області — гора Гапсельга (291 метр над рівнем моря) — перебуває на Вепсовській височині. Цікавим географічним об'єктом є Балтійсько-Ладозький уступ (Глінт) — високий (до 40—60 метрів) обрив, що простягнувся більш ніж на 200 км із заходу на схід області. Він є берегом древнього Літоринового моря.
Геологічна будова й корисні копалини Територія області перебуває на стику двох найбільших тектонічних структур.
Північний захід області розташований на Балтійському кристалічному щиті, де виходять на поверхню архейські й ранньопротерозойські породи. Вони утворювалися більше 600 мільйонів років тому в результаті потужних вулканічних вивержень. Тому на цій території основними корисними копалинами є граніт, лицювальний камінь і піщано-гравійний матеріал.
На південних берегах Фінської затоки й Ладозького озера в кембрійський період (близько 500 мільйонів років тому) сформувалися потужні товщі осадових порід (синіх глин із прошарками пісковиків).
Приблизно 400 мільйонів років тому, в ордовицький період, відбулося утворення оболових пісковиків, що містять родовища фосфоритів і горючих сланців (захід області). На півдні області на поверхню виходять породи девонського періоду.
У східній частині області близько до поверхні перебувають породи, що утворювалися в кам'яновугільний період. Там присутні родовища бокситів, вапняків і доломітів.
Остаточно рельєф області сформувався в четвертинний період у результаті чотирьох льодовикових періодів і міжльодовикових епох, які послідовно змінювали їх. Тому на більшій частині області присутні родовища торфу, глини й піску. +Таблиця корисних копалин Ленінградської областіРодовищезапаси (тис тонн) Кінгісеппське родовище фосфатних руд225 357 Ленінградське родовище горючих сланців (місто Сланці)152 573 Радинський бокситовий рудник (видобуток припинений)2 135 Залізно-марганцеві конкреції в акваторії Фінські затокируда — 2 411марганець — 188 576 Пікалевське родовище флюсових вапняків300 000 Сланцевське родовище вапняківпонад 9 000, з родовищем «Боровня» — понад 45 000 Алмазні трубкипромисловий видобуток не ведеться Радонові джерела у селища Лопухинка і Воронино— Мінеральні термальні води під Лугой— Ленінградська термальна аномалія (родовище термальних підземних вод)—
Клімат Клімат області помірно-континентальний. Морські повітряні маси сприяють порівняно м'якій зимі з частими відлигами й помірно-тепле, іноді прохолодне літо. Середня температура січня −8…-11 °C, липня +16…+18 °C. Абсолютний максимум температури +36 °C, абсолютний мінімум −52 °C. Найхолоднішими є східні райони, найтеплішими — південно-західні.
Кількість опадів за рік 600—700 мм. Найбільша кількість опадів випадає на височинах, максимум — на Лемболовській. Мінімальна кількість опадів випадає на прибережних низинах. Найбільша кількість опадів випадає влітку й восени.
У зимовий період опади випадають переважно у вигляді снігу. Постійний сніжний покрив з'являється в другій половині листопада — перший половині грудня. Сходить сніг у другій половині квітня.
Гідрографія Територія області, за винятком невеликої південно-східної частини, належить до басейну Балтійського моря й має густу, добре розвинену річкову мережу. Загальна довжина всіх річок у Ленінградській області близько 50 тис. км. Також в області розташовано 1800 озер, у тому числі Ладозьке — найбільше в Європі. Значна частина області заболочена.
Річки
Назва річкиДовжина, кмПлоща басейна, км² Луга35313 200 Оять2665 200Сясь2607 300 Паша2426 700Волхов22480 200 Свір22484 000 Оредеж1923 200Вуокса15668 700 Нарва7756 200Нева74281 000
Озера Назва озера Площа, км²Найбільша глибина, м Ладозьке17700 225 Онезьке 9890 110 Вуокса 95,6 24 Отрадне 66 27 Суходольське 44,3 17 Вял'є 35,8 9 Самро 40,4 5 Глубоке 37,9 12 Комсомольське 24,6 20 Балахановське 15,7 12 Череменецьке 15 32 Врево 12 44 Кавголовське 5,4 5
Ґрунти Основним типом ґрунтів в області є підзолисті, бідні перегноєм і також відрізняються значною кислотністю. При цьому на суглинках, у низьких місцях з підвищеним нагромадженням вологи, головним чином у ялинових лісах, утворюються сильнопідзолисті ґрунти з потужним верхнім шаром. У більш високих місцях, менш сприятливих для нагромадження вологи, утворюються середнепідзолисті ґрунти. На супісках і пісках, що погано втримують вологу, у сосняках зустрічаються слабопідзолисті ґрунти. Там, де переважає трав'яна рослинність, — на лісових вирубках, у рідких змішаних або листяних лісах — утворювалися дерено-підзолисті ґрунти.
На території Іжорської височини, на породах, що містять вапно, яке нейтралізує кислотність і охороняє верхній шар ґрунту від вимивання, сформувалися дерено-карбонатні ґрунти. Це найкращі серед ґрунтів області: вони багатші за інших перегноєм і мінеральними речовинами, мають добре виражену грудкувату структуру. Їх також називають «північними чорноземами».
У низинах і на плоских ділянках місцевості, при слабкому стоці (поганому дренажі) атмосферних вод, що викликає їхній застій на поверхні, а іноді при високому рівні стояння ґрунтових вод утворюються торф'янисті й болотисті ґрунти. Вони поширені в центральній частині області, на сході Карельського перешийка, на узбережжі Фінської затоки, у Приладож'ї.
У деяких місцях на лугових терасах (по річках Волхову, Лузі й інших), що заливаються водою в повіддя, з річкових наносів утворюються багаті перегноєм алювіальні ґрунти. Їхня площа невелика.
Основними ґрунтоутворюючими породами є глини, суглинки, піски й торф. Сільськогосподарське використання ґрунтів області вимагає їхнього штучного поліпшення.
Рослинність
Територія області розташована в зоні тайги, а саме, у її середній і південній підзонах. Відзначається перехід від хвойних лісів до змішаних на півдні області. Ліси займають 55,5 % території області. Лісові ресурси сильно виснажені. Корінні соснові й, особливо, ялинові ліси збереглися подекуди на північному заході й сході області, але переважно вони заміщені малоцінними й малопродуктивними похідними дрібнолистими лісами й дрібноліссями (береза, осика, вільха сіра). Території, що прилягають до Санкт-Петербурга, зайняті під сільське господарство. У лісах області виростають лікарські рослини і ягоди: конвалія травнева, мучниця, чорниця, брусниця, журавлина, малина, багно, яловець, безсмертник піщаний, перстач.
Тваринний світ Ссавці. В області живуть переважно лісові тварини, серед яких 68 видів ссавців. Основними з них є вивірка лісова, тхір лісовий, куниця лісова, кріт європейський, заєць білий, заєць сірий, різні гризуни (миша польова й мишак уральський, пацюк чорний та інші). Рідше зустрічаються вовк, свиня дика, сарна європейська, лисиця руда, лось, ведмідь бурий, рись євразійська, ласка, видра річкова, нерпа, бобер європейський, тюлень, норка європейська; інтродуковані олень плямистий, ондатра, єнот уссурійський.
Птахи. В області живе близько 300 видів птахів, основними є глухар, куріпка біла, куріпка сіра, рябчик, тетерук, різні види качок, гуси, кулики. Деякі лісові птахи (дятел, дрізд, синиця, зозуля, шпак, мухоловка) приносять користь, винищуючи шкідливих комах. Зимують в області лише крук, горобець, синиця, снігур, дятел; більшість же залишає області, починаючи з кінця серпня.
Риби. У водах області водиться близько 80 видів риб. З морських риб частіше зустрічаються салака, балтійська (ревельська) кілька, тріска, морська щука. Із прохідних риб зустрічаються корюшка, лосось, кумжа, вугор. Серед прісноводних риб найбільше значення має сиг, також зустрічаються окунь, судак, лящ, плітка, снеток.
До Червоної книги занесені такі види тварин, як: балтійська кільчаста нерпа, нерпа ладозька, сірий тюлень, беркут, змієїд, сапсан, скопа, орлан-білохвіст.
Історія
На території сучасної Ленінградської області найдавніше поселення з'явилося в IX—VIII тис. до н. е. після відступу льодовика. До середини I тис. н. е. тут уже існували осілі фіно-угорські племена. Найдавніше місто — Ладога (давньоск. Aldeigjuborg), яке з'явилося у VIII ст. і було першою князівською резиденцією скандинавської династії Рюриковичів. В ХІ—XV ст. Лагода слугувала фортечним пунктом і торговельно-ремісничий центром Новгородської Боярської республіки. В ті часи через територію нинішньої області пролягав Волзький торговий шлях, яким прямували варяги до персів. В XIII—XIV ст. територія була місцем численних сутичок поміж новгородцями з одного боку та лівонськими лицарями і шведськими феодалами з іншого. В 1478 році новгородські землі були окуповані Московським князівством. На початку XVII ст. Північно-Західні території колишньої Новгородської держави відійшли до Шведського королівства. На початку наступного ст. в результаті Північної війни (1700—1721) територія області була приєднана до Московського царства, а у 1703 році поруч зі шведським містом Нієн (швед. Nyen) було закладене нове місто — Санкт-Петербург. В 1708 році була утворена Інґерманландська губернія, яка в 1710 році була перейменована на Санкт-Петербурзьку. У 1712 році Санкт-Петербург став столицею Московського царства, а з 1721 — Російської імперії. З самого початку Санкт-Петербург був заселений здебільшого росіянами, інші національності підлягали русифікації.
На початку Першої світової війни, у 1914 році, Санкт-Петербурзьку губернію було перейменовано на Петербурзьку.
Після російської революції, в 1918 році, столицю було перенесено з Петрограда в Москву, далі від кордонів держави. У 1919 р., під час громадянської війни, біла армія на чолі з М. Юденичем, що наступала з Естонії, намагалася захопити Петроград і навіть зуміла дістатися до його південної околиці, але атака проти більшовиків на чолі з Л. Троцьким не вдалася, і Юденич відступив назад. Влітку 1919 року за підтримки фінів була спроба утворення незалежної від радянської Росії республіки Північна Інґрія (фін. Pohjois-Inkeri tasavalta). Після укладення у 1920 році Тартуського мирного договору було встановлено кордон поміж державами, Інґрія була повернута до складу РРФСР. У 1924 році Петроградську губернію було перейменовано на Ленінградську, а в 1927—1929 рр. губернії були скасовані. З 5 губерній (Ленінградська, Мурманська, Новгородська, Псковська й Череповецька) була утворена Ленінградська область, центром якої став Ленінград. Невдовзі, із частини Ленінградської області були утворені нові області.