Альмораві́ди, берберська династія 1056—1147, заснована проповідником Абдулою ібн Ясіном, що правила в Марокко й Іспанії в 11-12 століттях. Альморавіди прийшли із Сахари і в 11 столітті заклали основи імперії (Альморавідський емірат), що поширилася на всю територію Марокко і частину Алжиру; їхньою столицею було місто Марракеш. У 1086 вони на чолі із Юсуфом ібн Ташфіном перемогли Альфонса VI Кастильського і зайняли частину Іспанії. Пізніше були скинуті Альмохадами.
Держава Альморавідів склалася на руїнах Кордовського халіфату і включала територію сучасних Марокко, Алжиру та Андалузії (Піренейський півострів). Альморавіди жорстоко утискували підкорені народи, визискували населення. Династія Альморавідів знищена народним повстанням.
Назва Ім'я «Альморавід» змінено кастильцями арабське слово «аль-Мурабит» () через зміну літери «b» у слові «аль-Мурабіт» на літеру «v» у слові almorávide є прикладом бетацизмуФонетичне явище, при якому в результаті фонетичної еволюції або іншомовного впливу — субстрату, суперстрату або адстрату носії мови перестають розрізняти звуки «б» і «в» в іспанській мові"Definition of Almoravid". Lexico Dictionaries | English. Archived from the original on 16 October 2019. Retrieved 15 October 2019..
Арабською мовою «аль-Мурабит» буквально перекладається як «той, хто зв'язує», але образно означає «той, хто готовий до битви у фортеці». Термін пов'язаний з поняттям рибат , магрибського прикордонного монастиря-фортеці, через корінь р-б-т ( «рабат»: зв'язувати, об'єднувати або «раабат»: таборувати)Nehemia Levtzion, "Abd Allah b. Yasin and the Almoravids", in: John Ralph Willis, Studies in West African Islamic History, p. 54P. F. de Moraes Farias, "The Almoravids: Some Questions Concerning the Character of the Movement", Bulletin de l'IFAN, series B, 29: 3–4 (794–878), 1967.
«Альморавід» була пов'язана зі малікійським мазгабом під назвою «Дар аль-Мурабітин», заснованою в Сус-аль-Акса вченим на ім'я Ваггаг ібн Заллу аль-Ламті. Останній відправив свого учня Абдаллаха ібн Ясіна проповідувати малікітський іслам берберам-санхаджа з Адрара. Тому назва Альморавідів походить від послідовників Дар аль-Мурабітин, «дім тих, хто був об'єднаний у справі Бога»Messier, Ronald A. (2010). The Almoravids and the Meanings of Jihad. Praeger/ABC-CLIO. p. 118. ISBN 978-0-313-38590-2.
Точно невідомо, коли і чому Альморавіди отримали цю назву. Припускають, що це було обрано Абдаллахом ібн Ясіном на ранньому етапі, оскільки, зіткнувшись з опором серед берберів-гудала з Адрара своєму вченню, він взяв жменьку послідовників, щоб збудувати імпровізований рибат на прибережному острові Тідра в затоці АргуїнIbn Abi Zar's account is translated in N. Levtzion and J. F. P. Hopkins, eds (2000), Corpus of Early Arabic Sources for West African History, University of Ghana, pp. 239ff. For tentative identification of the ribat, see Moraes Farias (1967). Ібн Ідарі писав, що цю назву запропонував Ібн Ясін у сенсі «наполегливість у битві», щоб підняти моральний дух. Назва може бути пов'язана з рибатом Ваггага ібн Заллу в селі Аглу (поблизу сучасного Тізніту), де майбутній духовний лідер Альморавідів Абдаллах ібн Ясін отримав свою початкову підготовку.
Історія Передумови Близько 1040 року Ях'я ібн Ібрагім, шейх (вождь) племені гудала, здійснив хадж до Мекки. Після повернення він зупинився в Кайруані в Іфрікії, де зустрівся з Абу Імраном аль-Фасі, вченим малікітського мазгаба. Ях'я висловив своє розчарування відсутністю релігійної освіти та нехтуванням ісламським правом серед свого санхаджа. За рекомендацією Абу Імрана Ях'я ібн Ібрагім вирушив до рибату Ваггага ібн Заллу, який призначив йому одного зі своїх учнів Абдаллаха ібн ЯсінаLevtzion, Nehemia (1976). "The early states of the Western Sudan to 1500". In Ajayi, A.J. (ed.). History of West Africa (2nd. ed.). New York: Columbia University Press, p.122.
Десь у 1040-х роках після смерті Ях'ї ібн Ібрагіма бербери-гудала вигнала зі своїх земель Абдаллаха ібн Ясіна, який знайшов підтримку у Ях'ї ібн Умара, шейха берберів-ламтунаShillington, Kevin (2005). History of Africa. New York: Palgrave Macmillan. p. 88. ISBN 978-0-333-59957-0.. Для ламтуни ця нова ідеологія відповідала їхньому давньому бажанню відновити союз санхаджа та повернути втрачені володіння. На початку 1050-х років ламтуни під спільним керівництвом Ях'ї ібн Умара та Абдаллаха ібн Ясіна, які невдовзі назвали себе аль-Мурабитинами (Альморавідами), вирушили в похід, щоб залучити своїх сусідів до своєї справиLevtzion, Nehemia (1976). "The early states of the Western Sudan to 1500". In Ajayi, A.J. (ed.). History of West Africa (2nd. ed.). New York: Columbia University Press, p. 123.
Утворення держави На початку 1050-х років виник своєрідний тріумвірат, який очолив рух Альморавідів, включаючи Абдаллаха ібн Ясіна, Ях'ю ібн Умара та його брата Абу Бакра ібн УмараBennison, Amira K. (2016). The Almoravid and Almohad Empires. Edinburgh University Press, p. 28. Протягом 1050-х років Альморавіди розпочали завоювання берберських племен СахариBennison 2016, p. 336. Їхніми першими головними цілями були два стратегічні міста, розташовані на північному та південному краях пустелі: Сіджильмаса на півночі та Авдагуст на півдні. Захоплення цих міст у 1054 і 1055 роках і повалення Хазрунідів в Сіджильмаському еміраті дозволив Альморавідам контролювати транссахарські торговельні шляхиBennison 2016, pp. 30, 336. Але невдовзі проти Альморавідів повстали племена гудала і маґрава, у боротьбі з якими до 1057 року загинув Ях'я ібн УмарShillington, Kevin (2005). History of Africa. New York: Palgrave Macmillan, p. 90. Абу Бакр ібн Умар придушив повстання, а потім захопив місто Тарудант і долину СусMessier, Ronald A. (2010). The Almoravids and the Meanings of Jihad. Praeger/ABC-CLIO, pp. 17–19. У 1058 році Альморавіди перетнули Високий Атлас і завоювали Агмат, процвітаюче торговельне місто біля підніжжя гір, і зробили його своєю столицею. В результаті вони вступили у військове протистояння з конфедерацією БерегватаBennison 2016, p. 32. У війні з ними захопив Абдаллах ібн Ясін, але 1060 року підкорив Берегвата, дійшовши до Мекнеса. Невдовзі заснував військовий табір біля річки Тенсіфт (згодом тут виникло місто Марракеш). Цим було створено державу АльморавідівAbun-Nasr, Jamil (1987). A history of the Maghrib in the Islamic period. Cambridge: Cambridge University Press, p. 81Deverdun, Gaston (1959). Marrakech: Des origines à 1912. Rabat: Éditions Techniques Nord-Africaines, p. 61.
Піднесення Абу Бакр був змушений повернутися на південь до Сахари, щоб придушити повстання гуддали та їхніх союзників, яке загрожувало торговим шляхам у пустелі. Перед від'їздом Абу Бакр призначив Юсуфа ібн Ташфіна своїм заступником, відповідальним за нові території Альморавідів на півночі. 1070 року приборкав повстання на чолі з берберським племен гуддала, дійшовши зрештою до річки Сенегал. 1072 року повернувся на північ, де намагався змусити Юсуфа зректися своєї влади. Зрештою обидва очільники поділили володіння Альморавідів при номінальній першості Абу Бакра ібн УмараMessier, Ronald A. (2009). "Almoravids". In Fleet, Kate; Krämer, Gudrun; Matringe, Denis; Nawas, John; Rowson, Everett (eds.). Encyclopaedia of Islam, Three. Brill. ISBN 978-9004181304. ISSN 1873-9830. 1076 року Абу Бакр знову рушив на південь, здійснивши успішний похід на імперію Ваґаду, яку підкоривBennison 2016, p. 2, знищив ібадитське панування в оазі ТадмеккаThe Cambridge History of Africa, Volume 3: From c. 1050 to c. 1600, але зрештою загинув 1087 року під час повстання підкорених народів. Внаслідок цього усі захоплення Альморавідами землі в цьому регіоні було втраченоP. Semonin (1964) "The Almoravid Movement in the Western Sudan: A review of the evidence" Transactions of the Historical Society of Ghana, v. 7: p. 58.
Водночас фактичний розвиток держави з 1076 року опинився в руках Юсуфа ібн ТашфінаAbun-Nasr 1987, pp. 81–82, що визнав номінальну владу Аббасидів, провів військову і податкову реформи, чим було зміцнено владу Альморавідів в Магрибі. 1073 року зайнято місто Мекнес, 1075 року — Фес, 1079 року — Танжер, 1080 року — Тлемсен, 1083 року — Сеута, Алжир, Тенес, Оран, розширивши межі держави до міста Беджая. Після цього заснував місто Марракеш, яке стало столицею Альморавідів.Le Tourneau, Roger; Terrasse, Henri (2012). "Fās". In Bearman, P.; Bianquis, Th.; Bosworth, C.E.; van Donzel, E.; Heinrichs, W.P. (eds.). Encyclopaedia of Islam, Second Edition. BrillBennison 2016, pp. 39, 337Abun-Nasr 1987, p. 82.
Водночас еміри тайф Аль-Андалуса звернулися до Ібн Ташфіна по допомогу проти християнських королівств. Після захоплення Сеути 1084 року правитель Альморавідів відправив свої війська до Іберійського півостроваMessier 2010, pp. 66–67. Перші загони прибули на Піренеї у 1085 році. 23 жовтня 1086 року 23 жовтня альморавідо-андалуська армія розбила у великій битві при Саграхасі сили леон-кастильського короля Альфонсо VIKennedy 1996, pp. 162–163. Скориставшись цим успіхом Юсуф вирішив підкорити усі Піренеї. До 1094 року було захоплено тайфи Майорка, Гранада, Севілья, Альмерія, Бадахос, Мурсія, ЛісабонKennedy 1996, p. 164Messier 2010, p. 112. Проте тривалий час з 1093 року не вдавалося захопити Валенсію, де створив власну державу Сід КампеадорKennedy 1996, p. 165Messier 2010, p. 116—117. Лише після загибелі Сіда й під час шостої військової кампанії Альморавідам у 1102 року вдалося захопити Валенсію, а 1103 року розширити володіння до річки ЕброMessier 2010, pp. 117–118Kennedy 1996, p. 166. Невдовзі було укладено союз з сарагоським еміром Ахмадом IIKennedy 1996, pp. 171–172.
Разом з тим 1102 року було втрачено центральний Магриб на користь держави Хаммадідів, з султаном якої Аль-Мансуром було укладено мирний договірIdris, H.R. (1960–2007). "Ḥammādids". In Bearman, P.; Bianquis, Th.; Bosworth, C.E.; van Donzel, E.; Heinrichs, W.P. (eds.). Encyclopaedia of Islam (2nd ed.). Brill. ISBN 978-9004161214. 1104 року захоплено Альбаррасінську тайфу, 1105 року вдалося без бою зайняти Тлемсен і Оран, скориставшись боротьбою за владу між Хаммадідами.
Наступний володар Алі на початку намагався продовжити політику з підкорення Піренеїв. 1107 року він захопив частину Барселонського графства. 1108 року у битві при Уклесі було завдано поразки кастильському військ, після чого було зайнято низку важливих міст Толедського королівства, але 1109 року Толедо вистояло під час альморавідської облогиKennedy 1996, pp. 172–173. 1110 року за підтримки місцевої знаті та духовенства вдалося захопити Сарагоську тайфуKennedy 1996, p. 174. У 1111 році завдано поразки Португальському графству, землі якого було сплюндровано до річки Дору. У 1114 році Альморавіди завдали поразки кастильцям у битві при Кольменар-де-Ореха, після цього знову взяли в облогу Толедо, але знову невдало. Того ж року барселонський граф Рамон Баранґе III погодився сплачувати щорічну данину у 12 тис. динарів. 1115 року не вдалося захопити Барселони, облога якої тривала 27 діб. У 1116 році вимушений був відбивати напад об'єднаного флоту Пізанської та Генуезької республік, Барселонського графства на Балеарські острови. Втім флоту Альморавідів не вдалося запобігти пограбуванню Майорки та Ібіци. 1117 року вдалося захопити і пограбувати Коїмбру, але Альморавіди вже не мали сил її утримати за собоюKennedy 1996, pp. 172, 174.
Занепад