Терміноло́гія (походить від «межа» або «розмежування» та «доктрина») — сукупність термінів якоїсь галузі науки, техніки, мистецтва або всіх термінів даної мови, та система короткого визначення понять, явищ, предметів певної області знань і дослідженьАйунц Л. Р. Гімнастика. (Коротко про головне) Методичні матеріали до теоретичної підготовки студентів факультету фізичного виховання і спорту. — Житомир: Вид-во ЖДУ, 2008. — 62 с.. Терміни — спеціальні наукові чи професійні слова, які відрізняються точністю семантичних меж (краще визначені з точки зору семантики), здебільшого функціонують у науковому стилі. Вони відрізняються від інших слів особливостями значення і сферою вживання. Формально, тобто за своїм вираженням терміни від інших слів не відрізняються. Слово термінологія використовується як технічний термін.
Поняття термінологія стосується:
Сукупності всіх термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Термінологія — це фахова лексика. Академічної дисципліни (термінологія як наука; термінознавство, термінологія). Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.
Термінологія є невід'ємним і важливим складником лексичної мовної системи, відіграє важливу роль у розвитку науки й техніки та здатна певною мірою визначати напрям для подальшого розроблення їхніх теоретичних положень. Термінологія також є засобом вираження, зберігання й передавання спеціальних науково-технічних понять, забезпечує формулювання проблем і наступність наукових знань. Будь-яка галузь науки й техніки розвивається, спираючись на визначену й зафіксовану в термінах систему понять. У терміні відбиваються міцні зв'язки науки й мови: він є засобом організації, упорядкування й передавання знаньТоміленко Л. М. Термінологічна лексика в сучасній тлумачній лексикографії української літературної мови: [монографія] / Л. М. Томіленко. — Івано-Франківськ: Фоліант, 2015. — 160 c. ISBN 978-966-2988-74-1.
Фіксація нових термінів, способи відтворення в національній мові, їх кодифікація є ключовими проблемами сучасного термінознавства.
Терміносистема Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають множинам термінів системного характеру: Логічними зв'язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв'язки — а вони є в кожній науці, — то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними). Мовними зв'язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а, відповідно, їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів — синонімічні, антонімічні, словотвірні, граматичні тощо).
Термінологізація Основні способи творення термінів:
зміна значення слова звичайної мови; творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов; запозичення з іноземних мов (етранжизми). Переважання перших двох способів пов'язане з тенденцією до пуризму. Для практичних цілей термінологія укладається в галузевих термінологічних словниках.
Перший історичний текст пов'язаний із термінологією До середини XIX ст. першим у Київській Русі текстом, пов'язаним із термінологією, був перекладений у Болгарії «Ізборник Святослава» (1073 р.), де є пояснення незрозумілих слів Святого Письма і статей Георгія Херобоска «О образЂх», що докладно тлумачить церковно-слов'янські назви, головним чином кальки з грецької, 27 літературних фігур і тропів («инословие», «прЂвод», «поругание», тобто алегорія, метафора, іронія тощо).
Термінологія в Україні. Історія Пізніше Іван Величковський у збірнику «Млеко» (1691 р.) подав пояснення термінів фігурного віршування («ехо», «рак літеральний», «вірш жартовний» та ін.) з прикладами. «Руська Правда» і грамоти відбивають своєрідну і високорозвинену юридичну, а літописи також військову термінологію. З кінця XVI ст. зберігся уривок фармакотерапевтичного трактату з відповідною термінологією, а з 1636 року дійшов «Люцідарій» із природничою термінологією, «Адельфотес» (1591 р.) систематично подає в тексті грецьку граматичну та літературно-стилістичну термінологію з церковно-слов'янськими (в українській редакції) відповідниками-кальками з грецької мови. Ця церковно-слов'янська термінологія стала взірцем для термінології, якої вживали у своїх граматиках Лаврентій Зизаній Тустановський (1596 р.) та Мелетій Смотрицький (1619 р.); його термінологія ближча до церковно-слов'янської, тоді як термінологія його попередників має більше українських елементів.
1850—1914 роки Українське національне відродження та розвиток науки і техніки в XIX—XX ст. викликали потребу створення української термінолігії, брак якої (або опрацювання якої) був спричинений колоніальним становищем України, рядом заборон українського слова і зокрема тим, що інженерно-технічні навчальні заклади були російсько-, польсько- або німецько-мовними. Спроби поставити ширше проблему української термінології почалися з середини XIX ст. М. Левченко писав в «Основі» (VII, 1861 р.), що наукові терміни треба укладати в дусі народної мови, і подав словничок своїх перекладів кількох десятків інтернаціональних термінів. У відгуку на статтю М. Левченка П. Єфименко додав ще низку термінів (там само, VIII, 1862 р.).
В Австро-Угорщині, де обмежень було менше, українська секція урядової комісії для укладання слов'янської юридичної термінології (Я. Головацький, М. Шашкевич, Ю. Вислобоцький) видала «Juridisch-politische Т. für die slav: Sprachen Österreichs … Deutsch-ruthenische Separatausgabe» (1851 р.); новішу термінологію цієї області подав Кость Левицький у «Німецько-руському словарі висловів правничих і адміністраційних» (НТШ, 1893 р.; друге видання 1920 р.), де німецьку термінологію перекладено то чисто народними словами, то укладеними автором, то запозиченими ним з інших слов'янських мов.
Видатне місце в природничій термінології мають «Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної» Івана Верхратського (6 випусків, 1864—1879 рр.) і його пізніші розвідки з термінології (до 1909 р.). У 1894 р. надруковано в «Зорі» (ч. 2) заклик НТШ збирати термінологію, вживану «в реміслах, домашнім промислі, господарці, торгівлі, народній медицині», бо «вчені… густо-часто суть приневолені позичати (терміни) з інших слов'янських язиків або творити їх не раз … дуже невдало і проти духа нашої мови». У 1890-х pp. і пізніше у низці випусків Збірника Математично-Природописно-Лікарської Секції друковано матеріали до української термінології та номенклятури з математики, фізики й хімії В. Левицького, з географії С. Рибницького, з ботаніки Миколи Мельника. На Східній і Центральній Україні вийшов «Опыт толкового словаря народной технической терминологии по Полтавской губернии» Віктора Василенка (1902 р.), а після 1905 р. у кожному томі УНТК подавано показники термінології до друкованих там розвідок. Багато працювали над виписуванням літератури та збиранням народних матеріалів термінологічні гуртки-комісії українських студентських організацій при Київському Політехнічному Інституті і Московському Інституті та Товариства ім. Квітки-Основ'яненка в Харкові. У 1913 р. у Києві відбулася нелеґальна нарада представників гуртків, і Українське Наукове Товариство в Києві стало організаційним осередком: всі матеріали — кілька тисяч карток з записами сільсько-господарскої, природничої, технічної термінології — гуртки передали УНТК.
1917—1932 роки Війна 1914 р. перервала цю роботу, але вже в ч. від 7 січня 1917 р. московського «Променя» Олександр Яната передбачав недалеке виникнення рідної школи і вказував на потребу вибирати термінологію «з гущі народної мови», далі — зібрати літературні матеріали, а тоді науковець зможе доповнювати цю народну наукову мову «власними штучними термінами». М. Грушевський виступив у березні 1917 р. проти крайнього етнографізму й закликав до використання вже приготованого в роботі над шкільною і популярною літературою. За це й узялося київське Товариство шкільної освіти у згоді з УНТК, що мало матеріали з галицьких підручників, і ще в 1917 р. вийшли брошурки-проекти термінології з географії, граматики, аритметики, геометрії та алгебри, тоді як різні установи та товариства в кількох інших мовах видали не менше 12 словників термінів. Найголовніші з них: І. Л. Жигадло, «Короткий московсько-український словник судівництва та діловодства» (1917 р.; вид. 2 доповнене 1918 р.; вид. З — 1919 р.), Л. Падалка, «Російсько-український діловодний словник» (1917 р.; вид. 2 — 1918 р.), В. Леонтович, О. Єфимов, «Московсько-український правничий словничок» (1917 р., вид. 2 — 1919 р.); інші словнички подавали термінологію з математики, фізики, хімії, медицини, природознавства, зоології, географії, метеорології, але більшість із них були невдалими аматорськими спробами.
Восени 1917 р. Генеральний Секретаріат освіти доручив Олені Курило, що тоді працювала в Термінологічній Комісії УНТК, впорядкувати матеріали до шкільної термінології; вона почала з фізичної і медичної термінології, що вийшла у 1918 р. як «Словник української фізичної термінології» (у співавторстві з Г. Холодним) та накладом «Українських Медичних Вістей» — «Російсько-український словничок медичної термінології». Тоді ж таки підготовану нею правничу термінологію використано щойно у 1926 р. для великого «Російсько-українського словника правничої мови» (ред. А. Кримський). У 1918—1919 рр. виходили ще інші словники різної якості, разом не менше 20.