Ра́домишль (прибл. до XV століття — Мичеськ; до 1946 року — Радомисль) — місто в Україні, на лівому березі річки Тетерів, центр Радомишльської міської громади Житомирської області. Населення — 13679 осіб (2024)info.
Назва Радомишль — одне із стародавніх міст Полісся і України. Свою сучасну назву Радомишль отримав не відразу. Вперше Радомишль згадується у літописі 1150 року під назвою Мичеськ, пізніше — Микгород. Старовинна назва древлянського міста походить від назви річки Мика, а та — від загальнослов'янського дієслова «микати», що означає «робити швидкі й різкі рухи». Така назва може свідчити, що в старі часи річка Мика могла мати стрімку течію. Нині Микгородом називається сучасний район Радомишля, де понад сто років працює відома пивоварня.
За княжої доби Мик-город мав вигідні стратегічні умови для розташування укріплення і побудови городища, адже його із обох сторін омивали річки Тетерів і Мика. Як свідчать перекази і як згадує у своїх працях Михайло Грушевський, на сучасному Микгороді було поставлено град.
1390 — у грамоті київського князя Володимира Ольгердовича місто згадане під назвою Мицько при Тетереві.Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область. — К., 1973, с. 585
Приблизно у 1-й половині XVI ст. з'явилася нова назва міста. Після чергової татарської навали його з Микгорода перенесли на стратегічно вигідніше місце — стрімкий лівий берег річки Тетерів. За народною етимологією, «радісна мисль» про переселення і дала нову назву поселення — Радомисль. За іншою версією, вона походить від імені людини (аналогія: Земомисл, Осмомисл). Деякі автори припускають, що Радомисль або Радомисл означало людину, названу або вшановану як промисел чи знаряддя промислуРусский энциклопедический словарь. — СПб, 1875, т. 13, с. 34. Перша писемна згадка назви «Радомисль» належить до 1569 рокуЗоря Полісся. — 1997, 10 вересня. З 1946 року вживається сучасна назва «Радомишль»Походження назви міста // Радомишльська районна державна адміністрація.
Назву «Радомисл» або «Радомисль», найімовірніше, могли принести переселенці з Волині або Червоної Русі, де й досі збереглися містечка саме з такою назвою.
Історія
Давні часи Територія міста заселена близько 30 тисяч років тому, про що свідчить досліджене на околиці міста пізньопалеолітичне поселення — Радомишльська стоянка.Нариси стародавньої історії УРСР. — К., 1959, с. 16, карта 2, 23. Також поблизу міста знайдено поховання мідної доби (IV тис. до н. е)Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область. — К., 1973, с. 584Памятники истории и культуры УССР — К., 1987, с. 177.
На самій території міста виявлено ранньослов'янське поселення VI—VII ст. ст.Костриця М. Ю. Географія Житомирської області. — Ж., 1993, с. 130, а також залишки давньоруського городища Мичеська (Микгорода) (кінець IX — поч. X ст.). Через Мичеськ приблизно з X–XI ст. ст. пролягав шлях з Києва на Волинь та в ПольщуГрушевський М. Історія України-Руси. — К., 1992, т. 11, с. 278. Вперше Мичеськ письмово згаданий у ІпатіївськомуПолное сочинение русских летописей. — СПб, 1843, т. 2, с. 55-56 та Троїцькому літописахПриселков М. Д. Троицкая летопись. — М-Л., 1950, с. 231.
Литовсько-польська доба
В 1320-х рр. великий князь литовський Гедимін зайняв Древлянську землюКрип'якевич І. П. Історія України. — Л., 1990, с. 113 і 1362 року Мичеськ потрапив до складу Великого Князівства Литовського і належав йому 207 років. У 1399, 1416 та 1462 рр. місто зазнало руйнувань під час нападів татар. Напади татар тривали й пізніше. Через це в XVI ст. місто занепало й перейшло у власність Києво-Печерського монастиря.
1569 — внаслідок Люблінської унії в місті встановилася влада Польщі і протрималася протягом 224 років.
У цей час мешканці міста й околиць жили переважно з рільництва (хмелярство, льонарство), лісового господарства (корабельний ліс), збирання грибів, заготівлі сіна, бортництва, рибальства, мисливства, бобрового господарства, млинарства, корчмарства. Розводили корів, овець, коней, свиней. Розвивалися промисли: виробництво деревного вугілля, дьогтю, чинбарство, гончарство, ковальство, ткацтво килимів тощо.
Чималу роль у розвитку міста відіграв архімандрит Києво-Печерського монастиря Єлисей Плетенецький. З його іменем пов'язаний початок книгодрукування в КиєвіУкраїнський історичний журнал. — № 9, 1990, с. 98. 1606 року для потреб лаврської друкарні він збудував у місті папірню, яка стала першим на території сучасної України підприємством з виготовлення паперуОчерки истории Киево-Печерской Лавры и заповедника. — К., 1992, с. 53.
Під час Хмельниччини в місті й околицях спалахнуло повстання, змусивши шляхту й орендарів втікати на захід.
Після Андрусівського перемир'я 1667, за умовами якого Україну розділили між Московією та Польщею, українське населення Радомисля зазнавало утисків з боку польської шляхти. У 1702–1704 рр. мешканці міста підтримали повстання під проводом Семена Палія, завдяки якому на якийсь час польська влада змінилася на владу лівобережного гетьмана Івана Мазепи.
5 березня 1729 року у володіння Радомислем вступив номінат і адміністратор Київської греко-католицької митрополії єпископ Анастасій Шептицький, який того ж року став митрополитом Київським, Галицьким і всієї Руси. Значення міста зросло з 1746 р., коли воно стало резиденцією греко-католицьких митрополитів. У цей час збудовано Радомишльський замок, оточений ровом і валом, де містилася резиденція зі скарбницею. 1763 року в центрі міста на місці згорілої церкви збудовано церкву Святої Трійці і, можливо, легендарні підземні ходи.
1750 — на Радомисльщині діяв відомий гайдамацький ватажок Іван Подоляка. Під час Коліївщини (1768) тут діяв загін одного зі сподвижників Максима Залізняка — Івана Бондаренка.
Під владою Російської імперії Після 3-го поділу Польщі греко-католицька митрополія та її резиденція в Радомислі були ліквідованіАрхив Юго-Западной России. — К., 1890, ч. 5, т. 2, с. 64, 69, 85, 115, 149, 201., а саме місто у складі Правобережної України було приєднане до Російської імперії.
1794 — Радомисль увійшов до складу Ізяславського намісництва. Із власності греко-католицьких митрополитів він переходить у державну власність.
1795 — Радомисль стає повітовим містом Волинського намісництва.
1796 — затверджено герб Радомисля. У верхній частині гербового щита на жовтому тлі був зображений чорний двоголовий орел (символ Російської імперії) з древнім гербом Волині (чотирикінцевим хрестом) на грудях — ознака належності міста до Волинського намісництва. В нижній частині герба на синьому тлі зображені три срібні голуби у стрімкому леті з палаючими смолоскипами.
1797 — Радомисльський повіт передано до складу Київської губернії. Створено магістрат, суд, засновано посаду городничого.
Громадсько-політичне життя Жителі міста брали активну участь у франко-російській війні 1812 року. За наказом фельдмаршала М. І. Кутузова, генерал-майор К. К. Сіверс, командир Новоросійського драгунського полку, розквартированого в місті, формував тут козацькі полки.
У Радомислі знайшов відгук і рух декабристів. У місті стояв Алексопільський піхотний полк, командиром якого був декабрист полковник І. С. Повало-Швейковський. У період підготовки повстання Чернігівського полку до міста приїздив один із його керівників М. П. Бестужев-Рюмін.
18 жовтня 1905 року у місті відбулася революційна демонстрація.
1914 року в місті сталися погроми та виступи мобілізованих солдат.
Міське самоуправління і господарство
Кінець XVIII століття приніс зміни в життя міста, воно підпадає під владу Російської імперії. Створюються міські органи влади. В 1799 році заснована міська поліція, призначено квартального наглядача.
Місцеві органи влади розташовувалися в різних будівлях. Магістрат, дума і суд займали один дерев'яний будинок, один цегляний будинок займала міська поліція з городничим. Всі адміністративні будівлі знаходилися в центрі міста. В 1844 році представлений проект на побудову нової лікарні в місті, будівництво якої було завершено в 1851 році.
У 30—40-х рр. велася запекла боротьба між православними міщанами і євреями за посаду голови міста.
Найскладнішими проблемами міського господарства першої половини XIX століття були боротьба з пожежами і замощення вулиць. Вже в 1840 році створюється пожежна команда із солдатів строкової службиЦентральний державний історичний архів ф.442 оп.47 спр.67 лл.26..
Після реформи 1861 року було проведено ряд інших реформ, одна з них — реформа міського самоуправління. Міська реформа 1870 року змінила структуру міського самоуправління. Згідно з положенням 1870 року повноваження міської думи були досить обмеженими і зводилися головним чином до турбот про благоустрій міста, торгівлю, освіту, утримання поліції, тюрми, пожежної командиВелика Волинь: минуле і сучасне. — Ж., 1993, с.82..
У Радомислі діяла телеграфна лінія і станція, поштова контора з відділенням, яка згадується з 1883 рокуМатеріали краєзнавчого музею м. Радомишля..
У 1899 та 1901 роках були прийняті нові плани забудови міста, які включали у міську зону ПапірнюЦентральний державний історичний архів ф.442 оп.652 спр.176; ф.442 оп.654 спр.119 лл.1—20..
На початку XX століття особливо швидко почалося покращення стану доріг, їх замощення і прибирання. В 1911 році відкрито водонапірну башту висотою 40 метрів. На мостах через р. Мику, р. Тетерів і р. Сухарку міська влада утримувала сторожа для очищення мостів та їх охорони. Увечері місто освітлювалося газовими ліхтарями, а майже перед самою революцією 1917 року споруджено електростанцію, що забезпечила місто струмомІсторія міст і сіл УРСР. Жит.обл. — К., 1973, с.587..
Населення Згідно з переписом населення 1797 року в Радомислі нараховувалося 1829 жителів, з них 1424 євреї. А вже 1801 році в місті проживало 14 християн-купців, 6 єврейських купців, 939 християн-міщан, 1474 єврейських міщанЕврейская энциклопедия. — С-П., 1910, т.13, с.271.. Частка єврейського населення в Радомислі поступово збільшувалася, хоча для євреїв в умовах царату це були тяжкі часи. В 1827 році в місті нараховувалося 3713 чоловік. З розвитком промисловості і торгівлі соціальний і національний склад населення міста змінюється. Починає зростати і кількість німецьких колоністів, особливо у другій половині XIX століття. Вони проживали в передмісті Радомисля, а пізніше і в самому місті. В 1870 році на Папірні налічувалося 17 дворів німецьких колоністів, де проживало 83 чоловікаЦентральний державний історичний архів ф.533 оп. 2 од.214 лл.57..
Наприкінці XIX століття площа міста швидко зростає. 28 січня 1897 року проведено загальний перепис населення Російської імперії, за яким в місті проживало 10906 осіб та 1167 осіб у передмісті Рудня — загалом 12073 осібЦентральний державний історичний архів ф.533 оп. 2 од.1096..
Серед них налічувалося 3139 православних, 7502 юдеї, 209 римо-католиків, 46 протестантів, 5 старообрядців та 4 мусульман. Українська мова була рідною для 2463 мешканців, російська для 778, польська для 136, єврейська — для 7468 мешканців.
На початку XX століття динаміка приросту населення міста була зумовлена економічним зростанням промисловості. В 1913 році населення міста становило 15165 чоловікЦентральний державний історичний архів ф.533 оп. 1 спр.141 лл. I—II..
1808 рік. Перепис євреїв Радомисльського повіту орендарів закладів з продажу акцизних напоїв.
Промисловість