Решети́лівка — місто в Україні, адміністративний центр Решетилівської міської громади Полтавського району Полтавської області. Решетилівка відома із середини XVII століття. Статус міста з 2017 року. Один із найвідоміших сучасних центрів народних промислів України, що набув розквіту у XIX столітті.
Географія Місто Решетилівка розташоване на берегах річки Говтва (притоки річки Псел) при злитті річок Вільхової та Грузької Говтви, за 38 км від обласного центру та за 11 км від залізничної станції Решетилівка. На відстані до 1 км від селища розташовані села Прокопівка, Шкурупіївка, Хоружі та Сені. Через селище пролягають автошляхи міжнародного та національного значення та .
Походження назви Згідно з найвідомішою легендою, якої дотримувався український історик, статистик та етнограф XIX століття Микола Арандаренко у «Записках о Полтавской губернии составленых 1846 году», засновником Решетилівки був козак-пластун Решетило, який мав у цій місцевості пасіку та хутір. За іншою версією, назва Решетилівки походить від вислову «решетити тканину», тобто з'єднувати два шматки матерії мережками. Щоб замаскувати шви, тканину «решетили» (змережували). Згідно з цією гіпотезою, продовженням давньої мережки є сучасна вишивка білим на білому. Саме від вислову «решетити», на думку решетилівського художника Євгена Пілюгіна, і походить назва міста Решетилівка.
Історія Решетилівка та її околиці сягають корінням у сиву давнину. Свідчення цьому пам'ятки археології, найдавніший з яких датовано добою неоліту, ряд об'єктів належить до доби бронзи та раннього залізного віку.
XVII—XVIII століття Решетилівка як поселення, ймовірно, виникла наприкінці XVI — на початку XVII століття й була під володінням шляхтича Речі Посполитої, польного гетьмана коронного Станіслава Конецпольського.
Перша документальна згадка про селище Решетилівка датується 1 травня 1638 року у зв'язку із селянсько-козацьким повстанням під проводом Дмитра Гуні та Якова Острянина.
Другою за часом писемною згадкою про Решетилівку є її позначення на Загальній карті України відомого французького інженера й картографа Гійома Левассера де Боплана, надрукованій у Гданську (Данцігу) 1648 року.
Не залишилась Решетилівка осторонь визвольної війни українського народу (1648—1657 рр.), під час якої перебувала у складі Балакліївської сотні. Пізніше Решетилівка стала сотенним містечком Полтавського полку. На той час це було вже досить значне поселення, згуртоване навколо дерев'яної, з земляним валом і ровом, фортеці (Решетилівська фортеця).
Решетилівська фортеця, споруджена на початку XVII століття, розташовувалась на трикутному мисі (нинішня територія стадіону «Колос») — узвишші на правому боці річки Говтви та її притоки. У XVII столітті захисні огорожі фортеці складалися із земляного валу та рову, дерев'яних огорож та башт. Втратила своє значення у другій половині XVIII століття.
1666 року, коли гетьманом був Петро Дорошенко, Московія вела таємні від України переговори в селі Андрусові про мир з Річчю Посполитою й таким чином порушила Переяславську угоду з Богданом Хмельницьким. За так званою Андрусівською угодою 13 січня 1667 року, Річ Посполита встановлювала з Москвою перемир'я на 13 років. Лівобережна Україна залишалася під Московією, а Правобережна — під Річчю Посполитою. Київ залишався під Москвою на два роки, а Запорожжя мало перейти у спільне володіння Речі Посполитої та Московського царства. Петро Дорошенко й більшість старшин розцінили це як зраду з боку Московського царства й вирішили укласти союз із Османською імперією проти Речі Посполитої]. На раді в Чигирині у січні 1668 року було ухвалено не визнавати зверхність ані московського царя, ані польського короля, а віддатися під протекцію османського султана. Водночас султан, ведучи дипломатичну гру, пообіцяв підтримку й лівобережному гетьманові Іванові Брюховецькому, відвертому прихилькові московського царя. Очевидно, султан чекав, хто з обох гетьманів візьме гору. Брюховецького не підтримували козаки й старшина, тому коли на початку літа 1668 року Дорошенко зайняв Решетилівку й підійшов до Опішні, де стояв табором Іван Брюховецький, козаки збунтувалися проти промосковськи налаштованого гетьмана і стратили його, а Дорошенка проголосили гетьманом обох сторін Дніпра. Сталося це 8 червня й за сприятливих обставин могло змінити долю України. Проте непевність позиції татар, а також промосковська політика наказного лівобережного гетьмана Дем'яна Многогрішного, гетьмана Івана Самойловича і грабіжницькі дії союзників турків — татар на території України спричинили поразку планів Дорошенка, зречення ним булави 19 вересня 1676 року й заслання в Ярополче під Москвою. Решетилівка 1669 р. перейшла остаточно до лівобережного гетьмана Дем'яна Многогрішного.
Наприкінці 1708 — початку 1709 року решетиляни чинили опір шведським військам. 3 березня 1709 року і до початку Полтавської битви Решетилівка та її укріплена фортеця була захоплена шведами і перетворена на головний опорний пункт — командир генерал-майор Крейц. 8 липня 1709 року на полі Полтавської битви решетилівські козаки у складі Полтавського полку, під загальним командуванням Семена Палія діяли у складі московської армії. З 13 по 19 липня 1709 року московська армія на чолі з Петром І стояла табором у Решетилівці. Звідси цар розіслав низку державних указів, серед них так звані «Решетилівські статті», якими підтверджувалися привілеї козацької сторони, за нею зберігалася адміністративно-судова влада на Лівобережжі та деякі інші привілеї, але разом з тим посилювалася залежність гетьманського управління від царського уряду.
1729 року гетьман Данило Апостол пожалував Решетилівку полтавському полковникові В. В. Кочубею. 1786 року Катерина II подарувала Решетилівку, а разом з нею і кріпаків відомому державному діячеві, дійсному статському радникові В. С. Попову (1742—1822).
Окрасою решетилівського маєтку був двоповерховий палац у ранньокласичному стилі з 25 залами, а також чудовий садово-парковий ансамбль, мізерні залишки якого простежуються і зараз. Там влаштовуються гучні бали, театральні дійства, катання на човнах по водяних каналах. Було створено унікальну бібліотеку, яка налічувала 20 тис. томів російською та іноземними мовами. Серед них цінні стародруки, договори, рукописи, які потім лягли в основу університетських книгозбірень Одеси, Києва та Санкт-Петербурга. Нині на місці маєтку розташовуються стадіон, автостанція та маслозавод.
Розташоване на перехресті тодішніх державних і торгових шляхів містечко швидко розвивалося, величезних розмірів досягали ярмарки, що відбувалися шість разів на рік. На той час Решетилівка стала важливим духовним центром Полтавщини.
З 1768 року тут перебувало духовне правління (протопопія), діяло 6 церков. Остання — церква Успіння Пресвятої Богородиці — була споруджена у 1746—1749 роках коштом уродженця Решетилівки — архімандрита Арсенія Могилянського, на місці старої дерев'ної церкви, що згоріла раніше під час пожежі. 1754 року поруч з церквою споруджено чотириярусну дзвіницю. Разом церква та дзвіниця були першими кам'яними спорудами містечка. До сьогодні будівлі церков не збереглися, оскільки були зруйновані у 1920-х роках.
ХІХ століття Влітку 1845 року Решетилівку відвідав Тарас Шевченко, що вразила його великою кількість церков. Згадки про Решетилівку є в його повісті «Близнюки» — «У Решетилівці церков десять, я думаю буде». Із семи пам'яток церковної архітектури не збереглося жодної, всі вони були знищені в роки радянської влади.
У Решетилівці Тарас Шевченко як художник — член Археологічної комісії 7 і 9 липня виконав для видання «Живописна Україна» два малюнки тушшю, сепією та аквареллю «У Решетилівці».
За даними станом на 1859 рік, у власницькому та козацькому містечку, центрі Решетилівської волості Полтавського повіту Полтавської губернії, мешкало 4636 осіб (2211 чоловічої статі та 2425 — жіночої), налічувалось 891 дворове господарство, існували 6 православних церков, єврейський молитовний будинок, станова квартира, козацьке приходське училище, богодільня, економічний лазарет, волосна та сільська управа, поштова станція, фабрика та 4 заводи, відбувалось 4 ярмарки на рік та базари..
ХХ століття 1905 року була утворена ткацька майстерня, яка 1922 року перетворена на артіль. З неї, 1960 року, постала фабрика мистецьких виробів зі школою майстрів. Виробництво декоративних тканин: доріжок, скатертин, килимів, вишиваних рушників, сорочок, прикметних своєю декоративністю і яскравістю барв. З Решетилівки походить унікальний, особливо складний, тип вишивки — білим по білому. Решетилівські вироби експонуються на міжнародних виставках й експортуються головно до сателітних країн. З переходом на фабричне виробництво якість цих виробів занепала: на зміну первісній органічності народного мистецтва прийшов штамп, подекуди зумовлений пропагандивними вимогами кітчу.
Через Полтавщину і зокрема Решетилівку, здійснював свої рейди Нестор Махно, який мав опорні бази в хуторах навколо Решетилівки, постачав зброю місцевим повстанцям. Після проголошення 20 листопада 1917 року Української Народної Республіки Решетилівка увійшла до її складу. Проте у січні 1918 року, під час Україно-московської війни 1917—1918 рр., Решетилівку зайняли окупаційні московські війська групи Михайла Муравйова. 26 березня 1918 року Решетилівку звільнила Окрема Запорозька бригада Армії УНР. Цього ж дня у Решетилівці нетривалий час розташувався штаб бригади з її командиром Олександром НатієвимКоваленко С. Похід Запорожців на Донбас і Крим: рік 1918. — К.: Видавництво «Стікс», 2018.
25 листопада 1918 року, під час Протигетьманського повстання, до Решетилівки прибула кінна чота Чорних Запорожців Петра Дяченка Армії УНР і зупинилася там на ночівлю. У Решетилівці до чоти приєдналися 50 повстанців на своїх конях і чота перетворилася на сотнюКоваленко С. Чорні Запорожці: історія полку. — К.: Видавництво «Стікс», 2012.
У січні 1919 року в Решетилівці з каракулю решетилівських овець було пошито шапки для всього Кінного полку Чорних Запорожців Армії УНР. Наприкінці січня 1919 р. Решетилівку знову окупували московські війська.
15 червня 1921 року головнокомандувач військами України і Криму Михайло Фрунзе та його заступник Г. П. Ейдеман прибули на станцію . Відбулася сутичка з махновцями, в ході якої Михайла Фрунзе було поранено. На місці сутички після смерті Фрунзе встановили невеликий пам'ятний знак.
Найжахливішою сторінкою в історії українського народу, сумним наслідком сталінського тоталітаризму, стали трагедія Голодомору 1932—1933 р.р. в Україні. Пошукові загони учнів та учителів Решетилівщини, які протягом 1993—2008 р.р. збирали матеріали для «Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні» встановили імена 2679 осіб померлих від голоду.
1938 року Решетилівка отримала статус селища міського типу.
У середині вересня 1941 року Решетилівка стала одним із важливих опорних пунктів в обороні Полтави. Бої частин 81-ї, 169-ї, 212-ї, 300-ї стрілецьких, 3-ї, 14-ї — танкових бригад, інших частин Південно-Західного фронту, Козельщанського і Решетилівського винищувальних батальйонів, чисельністю близько 300 осіб тривали з 16 по 25 вересня. 22 вересня 1941 року Решетилівка була окупована німецькими військами. З перших днів окупації почалися розстріли радянських громадян, які не хотіли коритися ворогові. У гітлерівських застінках загинули активісти селища Д. П. Плужник, Я. В. Закарлюка, І. Г. Фесенко, О. Ф. Шкурупій, М. І. Черкун.
У Решетилівці, у приміщенні середньої школи, окупанти створили табір для військовополонених, де утримувалося 400—500 осіб, а колишній районний будинок культури пристосували під збірний пункт, де перебувала молодь, призначена до відправки у Німеччину. Через нього пройшло 1264 юнаків і дівчат. 15-річний школяр О. К. Василенко з Решетилівки, щоб допомогти молоді втікати зі збірного пункту, кілька разів вночі непомітно розрізав колючий дріт, яким був обнесений будинок культури. 3 червня 1943 року при черговій спробі розрізати дріт, Олексій Василенко був убитий гітлерівцями.