Античні часи З VIII ст. до н. е. починається переселення на Британські острови кельтських племен з Континентальної Європи. Останнє з таких переселень було здійснене белгами у I ст. до н. е., про що згадував Юлій ЦезарJulius Caesar, Commentarii de Bello Gallico 2.4, 5.2. Кельти започаткували використання на островах заліза. Кельтське і кельтизоване населення островів отримало загальну назву «брити», звідки й походить назва «Британія».
Британські кельти дійшли в своєму розвитку до останнього періоду первіснообщинного ладу — патріархату. Серед них існувало рабство, з'являлись ознаки класового розділу, виникла родова та військова аристократія. Брити займались землеробством і тваринництвом, використовували колісний плуг, ручний млин, гончарний круг, обробляли шкіру, виробляли тканину, видобували руду, торгували з континентальними племенами. Іноді брити створювали племені союзи, що очолювали «Королі бритів». Найвідоміші бритські племенні поселення згодом перетворились на римські та існують сьогодні: Камулодун, Еборак, Лондініум.
У 55 та 54 рр. до н. е. Юлій Цезар під час військової кампанії у Галлії вторгся у Британію, виграв декілька битв, але не зміг вийти за межі Гартфордширу та заснувати римську провінцію. Однак, його вторгнення стало поворотним моментом в історії Британії. Контроль торгівлі, потоку ресурсів та престижного краму стає ще більш важливим для еліт Південної Британії. Як джерело відносно безкінечного багатства та міці Рим поступово стає найбільшим гравцем у регіоні. Повномасштабне вторгнення та приєднання Британії до Римської імперії стає невідворотнимGuy de la Bedoyere, Roman Britain: A New History, 2010.
Перша серйозна спроба підкорення острова була здійснена римлянами у 43 році під час правління імператора Клавдія. Очолював кампанію Авл Плавцій. Римляни висадилися у Кенті та розгромили у битвах при Медвеї та Темзі дві армії катувеллаунів, які очолювали королі Каратак та Тогодумн. Останній був вбитий, а Каратак втік до Уельсу. Після цього римляни зупинилися, бо Авл Плавцій запросив листом імператора прибути до Британії та власноруч завершити переможну кампанію. Клавдій очолив похід римлян на столицю катувеллаунів Камулодун, повернувшись до Риму тріумфатором. Попри перемогу римлян, катувеллауни утримували південно-східний кут майбутньої Англії, їм скорилися 11 місцевих ватажків, було засновано декілька клієнтських королівств, але столиця залишалась у римлян.
Наступні чотири роки римляни під керівництвом Веспасіану вели наступ на бритів. 54 року кордон римських земель був відсунутий до Северну та Тренту, почались кампанії підкорення Північної Англії та Уельсу. Але у 60 році вже підкорені племена повстали під проводом королеви іценів Боудіки. Брити спалили Камулодун, Лондініум та Веруламіум. Другий Августів легіон, що був у Ексетері, відмовився йти на приборкання бритів, побоюючись повстань у тилу. Губернатор провінції Гай Светоній Паулін згорнув свою кампанію в Уельсі, щоб вступити у бій з армією Боудіки. Римляни перемогли та надовго замирили Британію.
Наступні 20 років кордони Римської Британії змінювались несуттєво. За часів правління губернатора Агріколи були завойовані останні незалежні території в Уельсі та Північній Англії. Агрікола також очолив похід до Шотландії, але був відкликаний імператором Доміціаном. Кордон на півночі римських володінь стабілізувався та був укріплений Валом Адріана у 138 році.
Римляни володіли південною частиною Британії близько 350 років, суттєво вплинувши на місцевий ландшафт та культуру. Їх влада завершилась у V ст. з вторгненням на острів англів та саксів.
Середньовіччя
Раннє Середньовіччя
Англосаксонське вторгнення та Гептархія Внаслідок занепаду римської влади у Британії з середини IV ст. на острів активно починають переселятись германські племена. Загалом знані як англосакси, вони складались з трьох груп — англів і саксів, що жили на території сучасного Шлезвіг-Гольштейну, та ютів, що жили на півострові, що носить їх ім'я.
Саксонські найманці були відомі на острові ще за часів римлян. але їх вплив значно посилився після V ст. Достеменно причини їх вторгнень не відомі через брак історичних свідчень та археологічних знахідок.
Чернець з бритів Гільда Премудрий у своєму творі De Excidio et Conquestu Britanniae пише, що коли римляни у IV ст. залишили острів, місцеві британці пережили вторгнення піктів з півночі та скотів — з Ірландії. Тоді брити запросили саксів, щоб ті допомогли під час наступних вторгнень. Після перемоги над піктами і скотами сакси повернули зброю проти самих бритів.
Сім королівств, що з'явились згодом, пов'язують саме з саксами. На півдні острову було чотири королівства: Кент, Вессекс, Сассекс та Ессекс. У середній частині Англії домінували Мерсія та Східна Англія. На півночі виникла Нортумбрія, яка об'єднала у собі дві попередні держави: Берніцію та Дейру.
У VII ст. серед усіх королівств найбільш домінуючими були Мерсія та Нортумбрія, особливо на півночі Англії. Останнє з королівств поширило свою владу на територію Шотландії та Уельсу. На деякий час Нортумбрія навіть підкорила Мерсію, коли у 655 році король Освіу вбив короля Мерсії Пенду. Але вже у 679 році нортумбрійці зазнали поразки від Мерсії у Битві при Тренті, та у 685 році — від піктів, і відтоді почався занепад цієї держави. 664 року Британськими островами прокотилася епідемія, ймовірно чуми, яка була першою епідемією в Англії, відзначеною в англійській історії. Епідемія завдала великих людських та економічних збитків королівствам того часу.
У VIII ст. домінуюче положення серед королівств зайняла Мерсія. Спочатку король Етельбальд, а з 757 року його наступник Оффа намагались підкорити найбільшого конкурента — Вессекс. Саме Оффа з усіх англійських володарів до Альфреда найбільше наблизився до об'єднання Англії під єдиною владою, одержав декілька перемог над Вессексом, закріпив свою владу династичним шлюбом, і навіть проголосив себе Королем Англії, але історики зауважують, що сам Оффа не вважав об'єднання країни своєю метою, піклуючись більше про власний престиж. Він навіть домігся визнання своєї влади над південною Британією від Карла Великого.
Після смерті Оффи у 796 році у Мерсії почалась війна за владу над королівством. Ця війна закінчилась у 825 році перемогою короля Вессекса Егберта над Беорнвульфом у Битві при Елландуні. Егберт підкорив Мерсію своїй владі, а ще до того — територію Корнуола. Чотири роки потому Егберт отримав данину та визнання своєї підпорядкованності Вессексу від короля Нортумбрії Енреда. Загалом, період Гептархії завершується саме домінуванням Вессекса майже над всією територією Англії.
Рейди норманів Першим зафіксованим випадком висадки норманів в Англії став епізод у 787 році у Дорсетширі. Першим агресивним рейдом став напад на монастир Ліндісфарн у 793 році, про що згадується у Англосаксонському часописі. 794 року нормани здійснили напад на острів Йона. На той час вікінги вже майже обжились на Оркнейських та Шетландських островах на північ від Британії, та мали можливість здійснювати у Англії численні напади, які не були зафіксовані.
Поява норманів (переважно Великої язичницької армії) зруйнувала політичне й громадське життя, яке існувало на той час у Британії та Ірландії. 867 року Нортумбрія підкорилась данам, у 869 році — Східна Англія. 871 року військо Уессекса перемогло норманів у Битві при Ешдоні, але вже через три місяці король Етельберт I помирає. Йому наслідує молодий Альфред, який був вимушений відкупитись від норманів, щоб виграти час. 874 року нормани завойовують Мерсію. 876 року один з ватажків норманів Хальфдан Рагнарссон, згідно легенд, повертаючись з успішного походу на піктів, вирішив розподілити землі колишньої Нортумбрії серед своїх воїнів, щоб «вони орали землю та підтримували самі себе». З цього моменту починаються історія осілого життя норманів в Англії та формування Данелагу.
У 878 році хиткий мир між Вессексом і данами був порушений. Військо Альфреда виграло вирішальну Битву при Едінгтоні, після чого дани підписали Ведморський мир, за яким Англія була розділена між данами та саксами. Наступні роки миру Альфред намагався відновити економіку Вессексу та колишніх земель Мерсії, що відійшли під його руку. Сакси в очікуванні майбутніх воєн з данами зміцнювали оборону держави та побудували флот з 60 суден.
Повернення решти Англії під владу саксів продовжилось за правління нащадків Альфреда. Його син Едуард переміг данів у 910, 911 та 917 роках, приєднавши до Вессексу решту земель Мерсії та землі королівства Східної Англії, зміцнивши кордони з Нортумбрією та отримавши омаж від деяких інших володарів, зокрема Гвінеду. Син Едуарда Етельстан продовжив завойовницьку політику Вессексу, приєднавши Йорк та організувавши походи у Шотландію. Саме за часів правління Етельстану поширюється титул Король Англії.
Рейди норманів на Англію поновились за часів правління короля Етельреда. Король Данії Гаральд I Синьозубий здійснив декілька руйнівних походів у Англію. Після серії поразок Етельред вирішив відкупитись від данів. Майже 20 років він відправляв вікінгам величезні суми, намагаючись утримати їх від рейдів. Ця данина зруйнувала економіку королівства і підірвала владу короля. 1002 року Етельред наказує саксам нападати на осілих в Англії данів та вбивати їх. Дізнавшись про це, син Гаральда Свен I Вилобородий мститься жорстокими атаками на береги Англії. Війна триває більше десяти років, до вікінгів приєднується данське населення північної Англії. Дани врешті-решт захоплюють у 1013 році Лондон, Оксфорд та Вінчестер. Етельред тікає в Нормандію, а Свен проголошує себе королем Англії на додачу до титулів короля Данії і Норвегії. Після раптової смерті Свена Етельстан повертається до Англії, але стикається з сином Свена Канутом. Етельред помирає у 1016 році, Канут перемагає повстання саксів і стає повноправним королем Англії, Данії та Норвегії.
Влада данів та нормандське завоювання
Ставши королем трьох держав, Канут робить Лондон центром своєї Північноморської імперії. Після смерті Канута у 1035 році йому наслідують його сини, але вже у 1042 році королем стає Едуард Сповідник, останній представник Вессекської династії. Намагаючись втримати владу у боротьбі з власним тестем Годвіном Вессекським та скандинавськими нащадками Канута, король шукав допомоги у Нормандії. Едуард не мав синів, тому після його смерті у 1066 році про претензію на англійську корону заявили одразу декілька претендентів: син Годвіна Гарольд, Свейн II Данський та Вільгельм Нормандський. Владу Гарольда підтримав Вітан (збори саксонської знаті), але це не спинило інших претендентів.
У вересні 1066 року 300 кораблів з 15 тисячами норвезьких воїнів під командуванням Гаральда III Суворого та брата саксонського короля Тостіга Годвінсона висадились у Північній Англії. Сакси розбили вікінгів у Битві при Стемфорд Брідж, де загинули обидва ватажки скандинавів. Але вже 28 вересня нормандське військо Вільгельма висадилось на південному березі королівства — почалось Нормандське завоювання Англії. 14 жовтня, пройшовши шлях від Йорку, виснажене військо Гарольда зустрілось з норманами біля Гастінгсу. У битві сам король загинув, а сакси були розбиті. Ще одним претендентом на трон став Едгар Етелінг, але цей спротив тривав недовго — вже на Різдво 1066 року Вільгельм був проголошений королем Англії. У подальші п'ять років король зіткнувся з численними повстаннями та кволими рейдами данців, але спромігся подолати спротив та встановити міцну владу на території усієї держави.
Християнізація англосаксів