Лабораторія космічних досліджень Фізичного факультету Ужгородського національного університету (ЛКД УжНУ) — науково-дослідницька організація яка володіє двома пунктами спостереження (астрономічні обсерваторії) на території України: в місті Ужгород і його околиці. Була заснована в зв'язку з початком космічної ери (4 жовтня 1957 року). Є колективним членом Української астрономічної асоціації.
Керівники лабораторії 1957—2001 рр — Братійчук Мотря Василівна (1927—2001) — засновник лабораторії, професор, член Міжнародного астрономічного союзу (МАС); з 2001 року — по цей день — Єпішев Віталій Петрович — член МАС, доцент.
Історія лабораторії Історія лабораторії починається з спостережень першого штучного супутника Землі, які були проведені 6 жовтня 1957 року. Спостереження проводились з нанесенням траси ШСЗ на карту зоряного неба. Засновником лабораторії стала Братійчук Мотря Василівна. Вона була керівником лабораторії протягом 44 років. Успіхи молодого колективу помітили в Москві. В 60-ті роки Ужгородську станцію спостережень декілька разів відвідали академіки М. Келдиш і Л. Арцимович. Після чого постановою при Раді Міністрів СРСР вона була розширена до ведучої лабораторії і ввійшла організаційно в склад Проблемної науково-дослідної лабораторії фізичної електроніки (ПНДЛ ФЕ) УжДУ. Основною тематикою лабораторії є розв'язок задач пов'язаних з спостереженнями спостереженнями ШСЗ. З 1969 року в Ужгородському університеті, на базі лабораторії, відкривають спеціалізацію і аспірантуру по астрофізиці, по навчанню кадрів для ЛКД і інших наукових та освітніх закладів України. В 1972 році співробітниками ЛКД було виготовлено, з допомогою одеських астрофізиків, спеціалізований супутниковий електрофотометр для наземної фотометрії штучних об'єктів. З допомогою ЦКБ «Астрофізика» (Москва) в 1982 році був задіяний другий двохканальний електрофотометр.Згодом на ньому почали проводити колориметричні і поляризаційні спостереження ШСЗ, що стало початком ще кількох наукових напрямків досліджень в ЛКД — застосування розв'язку обернених задач для ідентифікації космічних об'єктів, вивчення впливу на ШСЗ збурень з боку навколишнього космічного середовища. . Встановлення потужної фотокамери СБГ і своєчасні розробки спеціальних методик, дозволили колективу ЛКД понад 15 років, практично до 2002 року, залишатись на передових позиціях в мережі спостережень геостаціонарних супутників (ГСС), яка існувала на території СРСР і СНД. Створення апаратурного комплексу дозволило колективу лабораторії проводити дослідження ще в одному напрямку — фотографічні і фотометричні спостереження малих тіл Сонячної системи і явищ покриття зір Місяцем, планетами й астероїдами. . У лабораторії виконані багаторічні дослідження впливу земної атмосфери на проходження світлового променя й світіння нічного неба над двома пунктами спостережень.
Проблеми, які постали перед українською наукою після розпаду СРСР, не обійшли і колектив ЛКД. Різке зменшення фінансування на наукові дослідження і зміна їх пріоритетів, в тому числі і в області наукових досліджень навколоземного космічного простору, привели до скорочення штату ЛКД більш ніж наполовину. Практично припинився приток молодих кадрів. Нема ніякого прогресу в закупівлі нового обладнання. Майже повністю вичерпані накопичені раніше астрофотоматеріали, необхідні для спостережень штучних і природних небесних об'єктів на наявному в ЛКД обладнанні.
З кінця 90-х років з території ЛКД почалися GPS-спостереження в рамках Української Державної служби єдиного часу.
З кінця 2006 року проект ISON (ПулКОН) налагоджує активну взаємодію з лабораторією космічних досліджень УжНУ. Наприкінці 2010 року відбулося встановлення та введення в експлуатацію нового обладнання, в рамках співпраці з проектом ISON.
Інструменти пунктів спостережень лабораторії Перший пункт спостереження (код MPC «061»):
Супутникова фотографічна камера СБГ (SBG) системи Шмідта (D = 425/530 мм, f = 760 мм, встановлена в 1973 році, Carl Zeiss AG, Німецька Демократична Республіка) Автоматизована супутникова фотокамера АФУ-75 (D= 210 мм, f = 736 мм, встановлена в 1965-ому році) — для позиційних спостережень низькоорбітальних ШСЗ Двохканальний електрофотометр на базі телеоб'єктива МТО-1000 (D=100 мм F=1000 мм) системи Максутова, для спостереження низькоорбітальних супутників, працюючий в аналоговому режимі. Прилад введений в дію на власному монтуванні в 1971 році. В 1974 році перевстановлений на монтування камери АФУ-75. 1982 року введено в дію новий швидкісний двохканальний електрофотометр-колориметр з цифровою реєстрацією сигналу. телескоп-рефрактор АВР-2 (D=20см, F=280см) (встановлений в 1963-му році) лазерний дальномір ЛД-2 (встановлений на початку 1980-х років)
Другий пункт спостереження (с. Деренівка 15 км на пд. сх. від Ужгорода): Телескоп ТПЛ-1М лазерного дальноміра (D = 1 м, f = 11.6 м)Технические характеристики ТПЛ-1М встановлено в 2000 році, на базі якого з 2004 року діє одноканальний цифровий електрофотометр. На телескопі ТПЛ-1М встановлено ТВ-ПЗЗ матрицю яка використовується для спостереження низькоорбітальних супутників в рамках співпраці в мережі УМОС. Наприкінці липня 2010 року встановлено телескоп Takahashi BRC-250M: системи Бейкер-Річі-Кретьєн, D=250 мм, F=1268 мм (за програмою «ПулКОН») з ПЗЗ-камерою Alta-U9 з чипом KAF-6303E, 3072х2048 пікселів по 9 микрон. Телескоп встановлено на монтування WS-180Начинаем подготовку к работе в Ужгороде У червні 2014 року за сприяння проекту ISON встановлено телескоп ЧВ-400 з ПЗЗ-камерою Fli ProLine PL9000 (3056x3056 пікселів, 12 піксель). Телескоп встановлено на монтуванні WS-240
Напрямок досліджень Позиційні спостереження низькоорбітальних і геостаціонарних ШСЗ Супутникові системи навігації, космічна геодезія, геодинаміка Лазерна локація ШСЗ Вивчення астроклімату Дослідження впливу атмосфери Землі на результати оптичних, фотографічних, лазерних і радіодалекомірних спостережень ШСЗ. Комети (з 1968 по 1991 роки активно спостерігались) Астероїди (з 1975 по 1978 роки) Покриття зірок Місяцем, планетами і астероїдами GPS-спостереження (початі з 90-х років XX століття) Розв'язок зворотної задачі: визначення параметрів навколоземного простору на основі спостережень збурень ШСЗ (в тому числі і в результаті діяльності Сонячної активності) Розпізнавання й ототожнення штучних космічних об'єктів на базі фотометричних, колориметричних і поляризаційних спостережень
Малі тіла Сонячної системи Перші спостереження природних малих тіл Сонячної системи, які зафіксовані в Центрі малих планет, датуються 28 березня 1968 року — саме цю дату можна вважати початком астрометричних спостережень комет. За три роки спостережень астероїдів (1975—1978 рр) було відправлено всього 35 астрометричних вимірів малих планет. Надалі подібні спостереження астероїдів не проводились.Астрометрические наблюдения астероидов В наступні роки основна увага обсерваторії була спрямована на комети. Починаючи з осені 1985 року обсерваторія приєдналась до радянської програми по вивченню комети Галлея (СоПроГ). По даній програмі за 9 місяців активних астрометричних спостережень було опубліковано близько 100 вимірів. В 1990 році було опубліковано 63 астрометричних виміри комет, опинившись таким чином десятою по активності обсерваторією у світі! Але це був останній рік спостережень природних тіл Сонячної системи. У зв'язку з розпадом СРСР в лабораторію перестали надходити фотопластинки, а без них було призупинено всі спостереження. Основну частину спостережень комет проводили на астрономо-геодезичній камері СБГ (D=425 мм). Всього за 20 років спостережень було опубліковано більше 200 астрометричних вимірів комет.
ШСЗ Додавши до астрометричних спостережень фотометричні і колориметричні спостереження, колектив ЛКД УжНУ зайняв провідні позиції в області ідентифікації невідомих об'єктів. В 90-ті роки в лабораторії закладені два пункти GPS-спостережень ШСЗ — с. Деренівка (UZHD) і дах корпуса ЛКД (UZHL). Станція UZHL регулярно спостерігає ШСЗ системи «НАВСТАР» в рамках Української Державної служби єдиного часу і з метою вирішення геодинамічних і прикладних задач. Вона є кандидатом в Українську Державну мережу моніторингу глобальних навігаційних супутникових систем GPS / ГЛОНАСС /EGNOS / Galileo для інформаційного забезпечення управління рухомими об'єктами. Участь у Світовій програмі супутникової триангуляції В спостереженнях ГСО в західній зоні співпрацювала з НМОЗ (наземна мережа оптичних засобів) до середини 90-х років XX ст.
Основні досягненняНАБЛЮДЕНИЯ ИСЗ В УЖГОРОДЕ: 50 ЛЕТ ПОИСКА И РЕШЕНИЙ, В. П. Епишев, С. И. Игнатович, К. А. Кудак, И. И. Мотрунич, Я. М. Мотрунич, С. С. Поп Зафіксували першу точку 1-го ШСЗ, та проклали його трасу на карті зоряного неба Фотографічні спостереження спеціальних ШСЗ в міжнародних проектах «Стандартная Земля 1, 2, 3» дозволили визначити положення 1-го пункта спостережень з найвищою на той час точністю ± 6 м (в 1960-х роках). На основі комплексних оптичних спостережень штучних супутників Землі і аналізу результатів цих спостережень, особливо аналізу кривих блиску ШСЗ, вдалося вирішити задачі розпізнавання об'єктів. Основна увага приділяється позиційним спостереженням геостаціонарних і низькоорбітальних об'єктів, та електрофотометрії низькоорбітальних супутників. Перше в СРСР підключення лазерних спостережень для вирішення геодезичних, геодинамічних і прикладних задач було почато в 1972 році в межах радянсько-французького експерименту. В результаті точність визначення координат 1-го пункту зросла до ±30 см. Наземні поляризаційні спостереження ШСЗ, проведені в Ужгороді в 1978 році, були першими в СРСР. 1990 року 1-й пункт спостережень опублікував 63 астрометричних виміри комет, опинившись десятим по активності у світі! За 15 років (1987—2002 рр) роботи було визначено близько 15000 положень геостаціонарних об'єктів За 25 років в каталог ЛКД включено 2416 кривих блиску 163 ШСЗ Для більш ніж 50-ти об'єктів встановлені динамічні і поверхневі характеристики Близько 30 раніше невідомих ШСЗ, повністю ідентифіковані На початку створення Глобальної системи визначення розташування (GPS) в ЛКД, за участю московських спеціалістів, в 1984 році проведені одні з перших доплерівських спостережень навігаційних ШСЗ. З часом точність положення двох пунктів GPS-спостережень були визначені з точність 3-5 мм За неповні 40 років роботи лабораторії спеціалізацію по астрофізиці закінчили близько 400 випускників фізичного факультету УжНУ В серпні-вересні 2010 року на основі фотометричних спостережень з різних українських пунктів в ЛКД проведений всебічний аналіз поведінки на орбіті ШСЗ "EgyptSat" в позаштатній ситуації. Як зазначило керівництво "КБ "Південне" допомога з боку ЛКД "мала велике значення в умовах відсутності інших джерел інформації" В листопаді 2011 року на низькій перехідній орбіті вийшов з ладу російський КА "Фобос-ґрунт". Як зазначило керівництво ОКБ ім.Лавочкіна кваліфікована технічна допомога з боку ЛКД УжНУ допомогла провести аналіз поведінки КА на орбіті і визначитися з причиною його дестабілізації
Відомі випускники та співробітники Випускники Фізичного факультету Ужгородського національного університету за спеціальністю «Астрофізика»: Балега Юрій Юрійович — директор Спеціальної астрофізичної обсерваторії Російської академії наук, член-кореспондент РАН. Р. У. Костик — завідувач відділу «фізики Сонця» ГАО НАНУ, член-кореспондент НАНУ Й. І. Романюк — завідувач групи досліджень зоряного магнетизму САО РАН
Адреси 1-й пункт спостережень (код Центру малих планет «061» і GPS-код «UZHL»): Україна, 88000 Ужгород, вул. Далека, 2а 2-й пункт спостережень розташований за 15 км на пд. схід від міста, в с. Деренівка (GPS-код «UZHD»)
Цікаві факти В 1957 році на території Радянського Союзу було відкрито декілька десятків станцій оптичних спостережень за ШСЗ. Але тільки три із них (Ризька, й Ужгородська) виросли в потужні науково-дослідницькі підрозділи астрономічного напрямку з тематикою, якою до них не займався жоден астрономічний колектив світу.