Дмитро Мартинович Кренжаловський, також відомий як Дмитро Мартинишин (Demetrius Kręzałowski vel Marcinyszyn, 2 листопада 1891, Дибще — 16 січня 1946, Бельгія) — український військовик, поручник та комендант Українських січових стрільців (УСС) з 1917 року, учасник Першої світової війни та польсько-української війни 1918—1919 років. Учасник Листопадового Чину (1918). Сотник Української Галицької армії (УГА) (1919).

З початку Першої світової війни служив у різних частинах австро-угорської крайової оборони. У 1917 році очолював легіон УСС у складі австро-угорської армії, який дислокувався на території Галичини. Брав участь у подальших подіях Української революції, служив в УГА, де командував підрозділами УСС до переходу УГА за Збруч. У часи польсько-української війни виконував окремі доручення Начальної команди, зокрема щодо організаційних питань українського війська.

У міжвоєнний період мешкав у Львові, займався громадською та журналістською діяльністю, зазнавав переслідувань польської влади. У 1944 році емігрував на Захід. Згодом проживав у Бельгії або в Австрії, де і закінчив свій земний шлях.

Життєпис

Походження Народився 2 листопада 1891 року в селі Дибще Бережанського повіту Королівства Галичини та Володимирії (нині — у складі Козівської селищної громади Тернопільського району Тернопільської області). Відомості про походження Дмитра Кренжаловського містяться в метричній книзі хрещень греко-католицької церкви святої Параскеви-П'ятниці в Дібщі. Його батьком був Мартин Кренжаловський (Мартинишин), син Івана Кренжаловського та Ірини з роду Сиротів, який походив із римо-католицької родини. Матір'ю була Параскева Гладчук — донька Лаврентія Гладчука та Анастасії з роду Дулебів. Родина проживала в будинку № 98 відповідно до австрійської конскрипційної системи нумерації.

Освіту здобув у Бережанській гімназії, де навчався з 1905 року. У списку учнів 1с класу за 1905/1906 навчальний рік зафіксований як «Krenżalowskij vel Martyniszyn Dym.». Після закінчення гімназії вчителював у Бережанському повіті.

Військова служба

Перша світова війна З початком Першої світової війни Дмитро Кренжаловський був мобілізований до австро-угорського війська. За різними даними, службу проходив у 19-му або 35-му полку крайової оборони. 1 січня 1916 року був підвищений до лейтенанта. Того року був відряджений до легіону Українських січових стрільців. У спогадах січового стрільця Михайла Горбового згадується перебування Кренжаловського в Гуцульській сотні УСС, де він служив у ранзі четаря. Автор мемуарів відзначав, що його взаємини зі стрільцями сотні складалися непросто. За словами Горбового, частина гуцульських стрільців була незадоволена вимогливим стилем командування четаря та дорікала йому недостатнім розумінням стрілецьких традицій. У спогадах також наведено епізод, коли Кренжаловський під час звернення до новобранців ужив щодо стрільців образливі характеристики, що викликало невдоволення серед особового складу. З 30 червня по серпень 1917 року після потрапляння коменданта УСС Франца Кікаля в полон у битві під Конюхами, Кренжаловський очолював легіон УСС в складі армії Австро-Угорщини, який дислокувався на ТернопільщиніЛев Шанковський. Українські збройні сили в перспективі нації // . За цей проміжок часу, очолював похід до Збруча, який пролягав із села Конюхи через Козівку, Козову, Купчинці, Бурканів, Вербовець, Звиняч, Вигнанку, Чорнокінці та Бурдяківці. Згодом у серпні був замінений Миколою Стронським.

Участь в Листопадовому Чині (1918) З початком Листопадового чину 1918 року Дмитро Кренжаловський брав участь у встановленні української влади у Львові. Його спогади під назвою «Львів в перших днях листопада 1918 року» були опубліковані в газеті «Стрілець» 1 листопада 1919 року. У вступній частині автор звертав увагу на політичні та безпекові умови, за яких здійснювалася їх публікація. Зокрема, він зазначав загрозу переслідувань родин українських старшин, що залишилися на територіях, контрольованих польською владою, через що в тексті подано лише імена тих осіб, які вже були оприлюднені у львівській пресі або чиї родини перебували в безпечному становищі. Описуючи події ночі 31 жовтня на 1 листопада 1918 року, Кренжаловський подає розгорнуту художньо-публіцистичну картину Львова напередодні Листопадового чину. Він відтворює атмосферу «мокрої осінньої ночі», густої мряки та «мертвої тиші» міста, яке, за його словами, перебувало у стані зовнішнього спокою перед вибухом подій. Водночас автор наголошує, що в цей час у будинку «Народного дому» поблизу старої площі Castrum відбувалися наради українських військових і представників інтелігенції, які обговорювали реалізацію «споконвічної мрії» українського державотворення. У спогадах підкреслюється, що учасники подій усвідомлювали історичну вагу моменту та відповідальність за подальшу долю українського населення Галичини.

Одним із перших практичних завдань, до виконання яких долучився Дмитро Кренжаловський після Листопадового чину 1918 року, стало створення військової авіації Української Галицької Армії (УГА)Горбовий М. І. «Гуцули у Визвольній боротьбі». На той час організатори української влади у Львові усвідомлювали необхідність формування власного літунського відділу, однак реалізувати цей задум власними силами не могли. Більшість українських льотчиків австро-угорської армії ще перебувала на фронтах Першої світової війни й не повернулася до Східної Галичини, тому бракувало як підготовлених кадрів, так і авіаційної техніки. Саме тому Дмитра Кренжаловського було направлено до Української Держави з дипломатично-військовою місією до гетьмана Павла Скоропадського. Основною метою його поїздки було отримання допомоги для організації авіаційних сил Галицької армії. Переговори завершилися успішно: гетьман погодився підтримати українців і передав у розпорядження УГА авіаційну сотню під командуванням полковника Бориса Губера. Завдяки місії Дмитра Кренжаловського вже у грудні 1918 року в Красному вдалося розгорнути авіаційну базу, ремонтні майстерні та сформувати першу летунську сотню. Попри застарілість більшості літаків, нестачу технічного обладнання й складні умови забезпечення, цей підрозділ став ядром Летунського відділу Української Галицької Армії та забезпечив її перші бойові вильоти під час польсько-української війни.

Окрім участі в організації авіаційних сил Української Галицької Армії, Кренжаловський також виконував функції в системі технічного забезпечення війська. Зокрема він обіймав посаду автомобільного референтаНачальна Команда Української Галицької Армії //  — Т. 5. — С. 1744. Начальної команди УГА та команди автоколони в Ходорові. Під його керівництвом у першій половині 1919 року автоколона УГА досягла помітного розвитку й нараховувала 36 автомобілів, 24 мотоцикли та 2 панцерні (броньовані) автомобілі. Цей транспортний підрозділ відігравав важливу роль у забезпеченні оперативного зв'язку, перевезенні особового складу та матеріального постачання частин Галицької армії в умовах активних бойових дій польсько-української війни. З весни 1919-го Кренжаловський командував підрозділом УСС в складі УГА до її переходу за ЗбручПиндус Б. Кренжаловський Дмитро… — С. 232..

Журналістська і мистецька діяльність У 1920 році оселився у Львові. Працював у Комітеті опіки над інвалідами, а також займався книготоргівлею. У міжвоєнний період неодноразово зазнавав переслідувань з боку польської влади, затримувався поліцією та відбував ув'язнення у зв'язку з підозрами в антипольській діяльності. У 1936 році став членом Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка у Львові. У 1930-х роках основну увагу приділяв журналістській діяльності та популяризації кіномистецтва серед українського населення Галичини. Для журналістської діяльності використовував такі псевдоніми та криптоніми як: Д. Дмитренко, Роман Теодорович; д.?, Дм. К., Д. К., Де-ка, Дека, К.

Дмитро Кренжаловський є автором спогадів «Львів в перших днях листопада 1918 р. З дневника УСС Дмитра Кренжаловського» (1919) та «Перший Летунський полк УГА» (1937). У періодичній пресі публікував суспільно-політичні сатиричні твори, статті з мистецької тематики, зокрема присвячені кіно й театру, а також спогади про події польсько-української війни 1918—1919 років. У 1921—1923 роках був ініціатором і відповідальним редактором львівського сатиричного часопису «Будяк». У 1921 році обіймав посаду відповідального редактора тижневика «Визволення» у Львові, а 1922 року — журналу «Українське Пасішництво», що виходив у Києві, Львові, Здолбунові, Луцьку та Рівному. Публікувався у виданнях «Будяк», «Зиз», «Кіно» та «Новий Час», що виходили у Львові, а також у часописі «Стрілець», який видавали в Борщеві, Заліщиках, Кам'янці-Подільському, Станиславові, Стрию, Тернополі та Ходорові.

У 1930—1934 роках був співредактором львівського журналу «Кіно», який писав про кінофільмову індустрію. Журнал видавався раз у два тижні. Видання було єдиним тогочасним україномовним спеціалізованим часописом такого профілю в Галичині. Його редакторкою стала Соня Куликівна — пізніша власниця кінопрокатної фірми «Соняфільм», відома діячка українського кінематографічного середовища. За однією з версій, вона була дружиною Кренжаловського, однак документального підтвердження цього не виявлено. Достеменно відомо лише, що обоє працювали в канцелярії українського адвоката Пилипа Евина, який підтримував контакти з Організацією українських націоналістів (ОУН). Журнал виходив до січня 1936 року та мав на меті розвиток української кінематографічної термінології, популяризацію кіно й висвітлення питань кінофільмової індустрії українською мовою, конкуруючи з польськомовними фаховими виданнями. Працюючи в галузі кінематографії, Дмитро Кренжаловський підтримував професійні контакти з відомими діячами світового кіно. За власними спогадами, він зустрічався з Чарлі Чапліном під час його перебування в Польщі, а також познайомився в Берліні з Ґретою Ґарбо, у якої взяв інтерв'ю.

У 1944 році, з метою уникнення переслідувань з боку органів НКВС СРСР, емігрував на Захід. Надалі мешкав у Бельгії.

Помер 16 січня 1946 року у Тімелькамі, Верхня Австрія (за іншими даними у Бельгії).

Нагороди Бронзова медаль «За хоробрість» (до 1918-го); Бронзова медаль «За військові заслуги» з мечами (27 вересня 1916). Срібна медаль «За військові заслуги» з мечами (двічі: перша — 13 січня 1917; друга — 3 жовтня 1917);

Оцінки діяльності Сучасники характеризували Кренжаловського як надзвичайно діяльну й різнобічну особистість. Зокрема, Лев Лепкий згадував, що Дмитро Кренжаловський-Мартинишин «міг узятися за кожне діло, навіть і не своє», підкреслюючи його енергійність, ініціативність і готовність братися за найрізноманітніші громадські та культурні проєкти.

Історик Роман Саган оцінює Дмитра Кренжаловського як постать, що зробила помітний внесок у розвиток українського громадського та культурного життя першої половини XX століття. На його думку, діяльність Кренжаловського охоплювала як військову службу в лавах Українських січових стрільців та Української галицької армії, так і участь у формуванні культурного простору української громади в умовах політичного тиску та окупаційних режимів. Дослідник відзначає, що Кренжаловський проявив себе також у видавничій справі та популяризації кіномистецтва як засобу культурного впливу, поєднуючи організаційну діяльність із прагненням до підтримки національної ідентичності українців у міжвоєнний період. Попри матеріальні труднощі та обмеження з боку польської влади, його ініціативи, за оцінкою автора, сприяли збереженню українського культурного середовища. Саган підкреслює, що біографія Кренжаловського залишається недостатньо дослідженою через фрагментарність джерельної бази. Значна частина документальних матеріалів є малодоступною або потребує подальшого виявлення й систематизації. У зв'язку з цим постать Кренжаловського розглядається як така, що потребує подальшого наукового опрацювання та належного місця в українській історіографії.

Праці