Революці́йна украї́нська па́ртія (РУП) — перша активна політична партія в центрально-східній Україні, заснована 11 лютого 1900 в Харкові діячами студентських громад: Д. Антоновичем, М. Русовим, Л. Мацієвичем, Б. Камінським, П. Андрієвським, Ю. Коллардом, О. Коваленком, Д. Познанським й ін. як підпільна революційна партія. Постання РУП було завершенням попередніх спроб створення політичних організацій таких, як Братство тарасівців, соціал-демократичний гурток Івана Стешенка й Лесі Українки, Українська Національна Партія, які поривали з тогочасним українським аполітичним культурництвом й українофільством та започатковували політичну діяльність.
Програмні положення щодо забезпечення державності України
Джерела створення Спершу за програму РУП служила промова М. Міхновського, що не був членом РУП, написана ним як проєкт програми з доручення засновників РУП, виголошена на Шевченківських святкуваннях у Полтаві і в Харкові у березні 1900 і надрукована того ж року брошурою у Львові під назвою «Самостійна Україна» як «вид. Р. У. П. — ч. 1». У цій промові проголошено гасло «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ» і, як найближчу мету, поставлено вимогу «повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії». Згодом керівники РУП виступили в 1 ч. свого органу «Гасло» (1903) з критикою брошури М. Міхновського, визнали її проголошення помилковим і в проекті програми, що був складений того ж року Київ. комітетом і затверджений ЦК РУП, ухвалили «основні принципи, конечні цілі й тактику міжнародної соціал-демократії», тобто настанови так званої Ерфуртської програми. У практичній діяльності гасло самостійності України замінено вимогою національно-територіальної автономії України в межах Російської імперії. У 1902 РУП складалася з 6 комітетів, т. зв. «Вільних громад РУП» — Київ., Харківської, Чернігівської, Полтавської, Лубенської і Чорноморської (або Кубанської) — й орг. оформилася, об'єднавши ці громади, під час установчого з'їзду в грудні 1902. Обраний тоді ЦК РУП очолили Є. Голіцинський (псевд. Павловський), В. Козиненко (Граб) і Д. Антонович (Муха). До Закордонного Комітету з осідком у Львові увійшли прибулі туди 1903 В. Винниченко і Д. Антонович. З 1903 фактичним керівником РУП став М. Порш.
Одночасно з РУП 1900 постала і Українська Соціалістична Партія (УСП), провідними членами якої були Б. Ярошевський, М. Меленевський і В. Міхновський, яка в червні 1903 приєдналася до РУП і діяла в її рамках до січня 1904. Під проводом М. Міхновського з 1902 оформилася окрема Укр. Нар. Партія.
Вплив РСДРП З відходом від самостійницьких позицій РУП уже з 1903 почала набирати все більше характеру соц.-дем. партії. У серпні 1904 Є. Голіцинський брав участь у Конгресі Соц. Інтернаціоналу в Амстердамі, спершу як представник РУП, згодом, з уваги на опір Рос. СДРП проти окремішньої участі укр. соц. партії в Конгресі, як чл. рос. делегації. Під час 1 з'їзду РУП, що відбувався наприкін. 1904 і не був закінчений, РУП, унаслідок ідеологічно-програмових і тактичних розбіжностей в сер. партії, розкололася. Меншість, група М. Меленевського і О. Скорописа-Йолтуховського, пішла вже в січні 1905 на злиття з рос. соціал-демократами і пізніше діяла як автономна Укр. Спілка, в складі РСДРП, проіснувавши до 1913. Більшість, інтернаціоналістична й самостійницька за орієнтацією, під проводом М. Порша, С. Петлюри, Б. Содовського й ін., далі діяла як РУП і на 2 з'їзді в грудні 1905 прийняла назву Укр. Соціал-Дем. Роб. Партії (УСДРП), базованої на принципах Ерфуртської програми і з вимогою нац.-територіяльної автономії України.
На поч. своєї діяльності РУП схилялася до терору і збройних виступів проти царського режиму і великих землевласників, потім зосередилася на організації аграрних страйків серед селянства Полтавщини й Харківщини (1902) і на пропагандивній здебільше роботі поміж сільським і міським пролетаріатом. РУП співпрацювала з неукраїнськими соц. партіями в Україні: єврейським «Бундом», РСДРП, Поль. Партією Соц. (ППС), рос. соціал-революціонерами.
Організаційні видавництва і найвиразніші постаті Головною ділянкою діяльності РУП була пропагандивно-видавнича: газети і журнали, брошури й листівки. Органами РУП були: видаваний у 1902 — 03 у Чернівцях місячник «Гасло» (17 чч.), присвячений здебільшого справам сільського пролетаріату, друкований у Чернівцях і згодом у Львові часопис «Селянин» (1903 — 05) та газета «Праця» (1904—1905). Якийсь час (друга пол. 1903) органом міського пролетаріату РУП був колишній орган УСП «Добра Новина». Заходами і під фірмою РУП були видані програмово-пропагандивні брошури: «Самостійна Україна», «Дядько Дмитро», «Чи є тепер панщина», «Власна земля», «Страйк і бойкот», «Народна справа»; історична серія «Козаччина», автором якої був Д. Антонович та ін.; книжечки «Про херсонські та інші заробітки» М. Меленевського, «Великий хліборобський страйк у Галичині 1902 p.»; низка перекладів з чужих мов (ст. А. Бебеля, К. Лібкнехта, К. Кавтського); «Бібліотечка Селянина» (з писаннями В. Винниченка, О. Скорописа-Йолтуховського тощо). Крім. Чернівців і Львова, деякі видання РУП друкувалися в підпільних друкарнях на Центральних і Східних українських землях.
Крім вищезгаданих засновників і провідних діячів, членами РУП були: В. Дорошенко, А. Жук, А. Неделко-Жук, М. Ткаченко, А. й М. Лівицькі, Б. Матюшенко й М. Матюшенко-Гоженко, В. Чехівський, Н. Грінченко, К. Безкровний, К. Голіцинська (псевд. Лоза), П. Канівець (псевдонім Кавун), Я. Міхура (псевдоним Ф. Кучерявий), Л. Юркевич, І. Ротар, Л. Крат, В. Мазуренко, Н. Романович-Ткаченко, М. Вороний, М. Троцький, М. Шаповал та ін. Чл. РУП згодом брали провідну участь в діяльності української політичної партії, зокрема УСДРП, Союзу Визволення України 1914 — 17, урядів УНР, як також у літературі й науці.
В історії розвитку української політичної думки РУП відіграла видатну роль, об'єднавши українських молодих діячів поч. 20 ст. й вишколивши їх до політичної боротьби й активності у різних політичних таборах і пізніше в українському незалежному русі. Організаційною і пропагандистською діяльністю РУП спричинила піднесення свідомості українського селянства і сільського пролетаріату у 1900-му p., і їх боротьбу за покращення умов праці та суспільних прав. Пориваючи з українофільством і його культурницькими настановами, РУП надала українському рухові політичного спрямування і пов'язала його з соціальним рухом ін. народів. РУП підтримувала зв'язки з українськими політичними партіями й організаціями Галиччини і Буковини.
Становлення РУП
Революційна Українська Партія (Р. У. П.) була першою політичною партією на українських землях, що входили до складу Російської імперії. Час її утворення припадає на кінець XIX початок XX століття. Що до точної дати її утворення до цього часу ведеться дискусія: одні історики називають 1899 рік інші січень 1900 року. На основі РУП відбувалось організаційне та ідеологічне формування різних політичних сил. Найбільше сьогодні на спадщину РУП претендують вітчизняні соціал-демократи та націоналісти, кожен із них приводить аргументи на свою користь. Радянською історичною наукою РУП, — кваліфікувалася як «дрібнобуржуазна націоналістична партія», що вносила розкол у загальноросійську революційну боротьбу з самодержавством і гальмувало її. М.Яворський, як історик-марксист, вважав, що «РУП виросла не на пролетарській основі і не з пролетарською програмою. Це була по суті дрібнобуржуазна партія до того ж націоналістична».Яворський М. Історія України в стислому нарисі. — С.250. Д. Фрід також кваліфікував її як «дрібнобуржуазну, націоналістичну».Фрід Д. До питання про коріння КП(б)У // Більшовик України. — 1927. — № 10. — С. 47. В. Михайлов відзначав, що «склад РУП не був чисто соціалістичним».Михайлов В. История Коммунической партии Украины. — С.78.
РУП виникла на хвилі протесту активної частини української молоді, з одного боку, проти принципу «неполітичного культурництва», проголошеного громадівцями старшого покоління в добу реакції 80-х рр. XIX ст., а з іншого — проти захоплення українців російським визвольним рухом, який в останній третині століття поглинув масу українських сил, але водночас нітрохи не сприяв справі визволення власне українського народу. Як відзначав історик Петро Мірчук першим завданням нової української політичної партії було: «відтягнути українську революційну молодь від їхнього перебування в різних російських революційних партіях та організаціях і заставлення їх віддавати свої сили й свою працю українській справі. На першому етапі організації РУП треба було примкнути очі на те, що дані українські революціонери за своїми переконаннями українські націоналісти, чи соціалісти-демократи, соціалісти-революціонери, чи ще інших поглядів: усіх їх треба було насамперед вирвати з пазурів російських організацій і зв'язати з українством. А тоді вже мусіла прийти черга на оформлення політично-ідеологічних позицій нової української партії».Мірчук П. Микола Міхновський … С. 21-22.
Основою для утворення Революційної Української Партії (РУП) на межі століть був студентський рух, а провідну роль у становленні та розбудові революційної партії, котра очолила б національно-визвольний рух в Україні, відіграли Харківська студентська і Полтавська семінарська громади. Це пояснюється тим, що на цих українських землях аж до 60-80-х рр. XVIII ст. зберігалась політична автономія і звідси розпочалось українське національне відродження. Також цей регіон відзначався найвищою зосередженістю українського населення в Російській імперії. Порівняно з Києвом, Правобережжям і так званою Новоросією, півднем України, тут значно меншою була конкуренція з боку російських, польських і жидівських партій та соціалістичних організацій, що свого часу відзначав один із засновників РУП Д.Антонович (Антонович 1918). За соціальним походженням більшість провідників та ідеологів РУП належали до різних груп дворянства, значна частка (до 20 %) дітей священників серед активістів РУП, особливо на Полтавщині й Поділлі. 29 січня 1900 р. в Харкові на так званій «раді чотирьох» на якій були Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич і М. Русов — було вирішено опублікувати програмну брошуру РУП і одразу ж після неї видати «агітаційну брошуру для масового поширення».Завваги 1939, с.70 Більшість сучасних вітчизняних і зарубіжних дослідників починає історію РУП саме з дня засідання «ради чотирьох» але виступаючи з рефератом «Про український рух» на вечорі пам'яті Тараса Шевченка 26 лютого (старого стилю) 1900 р. в Харкові, Д. Антонович сказав, що перша українська політична партія в Російській імперії — РУП — нелегально заснована саме минулого року.ЦДАВОВУ. Ф. 4000. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 74 Очевидно, це твердження Д.Антоновича не позбавлене суб'єктивізму і певного перебільшення.
Це повідомлення прихильно зустріли присутні (близько 100 чол., в тому числі представники російської, польської та грузинської студентських громад, а також прибулі з Полтави колишній тарасівець І. Липа та члени семінарської громади С. Петлюра, А. Кучеренко і П. Понятенко), а харківський адвокат М. Міхновський, широко знаний в українських колах міста своїми самостійницькими поглядами, зауважив, що оголошуючи про створення нової партії треба б подати і її програму.ЦДАВОВУ. Ф. 4000. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 79-80 Д. Антонович послався на короткочасність існування РУП та її нелегальне становище і, мабуть, тоді ж запропонував М. Міхновському написати програмну брошуру для партії. Останній погодився і вже наприкінці березня передав рукопис для друку керівникам РУП, програма видана накладом 1 тис. примірників, але без зазначення автора.Доклад 1904, с.12.