Бату́рин () — місто в Україні, у Ніжинському районі Чернігівської області.
Батурин відіграв значну роль в історії України. У 1669—1708 та 1750—1764 роках місто було резиденцією гетьманів Лівобережної України, з ним пов'язана діяльність таких політичних лідерів часів Гетьманщини, як Дем'ян Ігнатович, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Кирило Розумовський.
У 2001 р. Батурин внесено до Списку історичних населених місць УкраїниПостанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України». Офіційний вісник України, 2001 р., № 31, ст. 1402..
На території міста розташовані пам'ятки та об'єкти культурної спадщини, що формують Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця».
Природні умови Батурин розташований у межах крайньої південно-східної частини Чернігівського Полісся, на лівому березі річки Сейму, у зоні поступового переходу від поліських до лісостепових ландшафтів, чим зумовлена різноманітність комплексу природних умов та ресурсів.
У геоструктурному відношенні територія належить до Дніпровсько-Донецької западини, виповненої потужною товщею (декілька кілометрів) осадових відкладень крейди, палеогену та четвертинних. Останні представляють інженерно-геологічний шар і мають потужність у межах міста понад 10—50 м.
Орогідрографічні умови та літологія материнських порід зумовили формування в межах міста ґрунтів: на терасах — опідзолені сірі та темно-сірі на лесовидних суглинках, на заплаві та низьких терасах — лучні та дернові глеюваті та глеєві на алювіальних відкладах, зокрема в комплексі з пісками слабо задернованими. Механічний склад ґрунтів легкий — від піщаного до глинисто-піщаного. Загалом рівень родючості ґрунтів високий.
Геоморфологічно територія являє собою низовинну моренно-зандрову слабо хвилясту рівнину з невеликими лесовими островами, розчленовану сучасною долиною р. Сейм. Абсолютні відмітки поверхні в межах міста змінюються від 115 до 125 м на заплаві до 150 м на терасах. Заплава річки бугриста, пересічена старицями, озерами та заболоченими зниженнями рельєфу. Загальний ухил поверхні спостерігається як у бік річки, так і на південь.
Гідрологічна мережа території представлена р. Сейм (ліва притока р. Десни), яка перетинає місто в напрямку з південного сходу на північний захід, та озерами.
Однією з найбільших водойм міста є озеро Шовковиця, розташоване в проточній балці в південній частині Батурина. Води озера здавна відомі цілющими властивостями у лікуванні зору людей і використовувались у XIX ст. для лікування військових. Район «Шовковиця» існував у дореволюційний період як курортна зона.
Рельєф території Батурина характеризується як рівнинний, слабо розчленований пологими балками та блюдцеподібними пониженнями. Основна територія міста розташована на плато вододілу Сейму, що являє собою височину, найвищі позначки рельєфу якої розташовано в районах Степанівської та Базарної гір. Долина Сейму та яружно-балкових урочищ складають систему просторових комплексів різного таксономічного рангу.
В південній околиці міста знаходиться гідрологічний заказник місцевого значення Білинне.
Назва Найімовірніше, назва походить від руського діалектного «батура» — башта, вежа, або від тюркського імені Батур (Патур, Петер, Петро або за іншою версію Батир — богатир), серед носіїв якого є відомі князі-мурзи часів Золотої Орди.
Назва Батурин не зустрічається в давньоруських літописах, але згадка 1625 р. «городища Батурин» в указі королівської канцелярії Речі Посполитої майже одночасно з літописними городищами Ніжин, Бахмач та ін., дозволяє припускати, що і Батурин зберіг свою первісну назву.
Історія
Давнє замешкання Археологічні розкопки на території заповідника «Гетьманська столиця», що активно ведуться з 1995 року, довели, що Батурин - місто з тисячолітньою історією.
Про давнє заселення теренів Батурина свідчать матеріали ранньої залізної доби (юхнівська культура), ранньослов'янських київської і колочинської культур, сіверянські (роменська культура) і давньоруські старожитності XII — середини XIII ст.
XVII століття У 1625 р. на «городищі Батурин» з дозволу польської коронної адміністрації поляки-колоністи заклали місто — збудували Батуринську фортецю, навколо якої з'явилися не укріплені передмістя.
Під час Національної революції 1648—1676 (на початку літа 1648) Батурин перейшов під контроль Війська Запорозького. Він став центром сотні.
У 1663 в Батурині між представниками царського уряду та гетьманом Іваном Брюховецьким підписано Батуринські статті.
Перший гетьманський період (1669—1708) У 1669—1708 місто було офіційною резиденцією гетьманів Дем'яна Ігнатовича, Івана Самойловича та Івана Мазепи. Набуття специфічних столичних функцій змінило життєвий устрій міста. Була облаштована гетьманська резиденція. Її споруди знаходилися у Малому (Цитадель Батуринської фортеці) і Великому (Фортеця) місті та на околиці (Гончарівка, заміська резиденція І. Мазепи та Обмачівський гетьманський двір). У місті розмістилася гетьманська гвардія та корпус московських стрільців. Кілька разів на рік у Батурині збиралися старшинські ради.
У часи перебування у Батурині гетьманської резиденції значно збільшилася площа міської забудови. У межах укріплень та на передмістях збудовано кілька храмів (собор Живоначальної Трійці, церкви Покрови Пресвятої Богородиці, Воскресіння Христового, Св. Миколи, Введення Пресвятої Богородиці), жоден із яких не зберігся. Місто було значним торговим центром, розвивалися ремесла та млинарство. На початку XVIII ст. чисельність населення Батурина сягнула 10 тис.
В останній чверті XVII ст. Батурин стає значним культурним центром. Осередком культури і духовності був Батуринський Миколо-Крупицький монастир, який розбудовували козацька старшина та гетьмани. Ігуменами обителі були відомі діячі православ'я Димитрій Ростовський (Туптало), Гедеон Одорський, Іларіон Мигура та ін.
2 листопада 1708, після переходу І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII, Батурин захоплений московським військом під командуванням князя Олександра Меншикова. Місто було вщент зруйновано, а більшість мешканців знищено.
За наказом Петра I гетьманську резиденцію перенесено до міста Глухова.
Міжгетьманський період (1708—1750) 1726 цариця Катерина I подарувала Батурин Олександру Меншикову. Після 1727 місто знову переведене в ранг державних. За указом цариці Анни Іоанівни 1740 р. Батурин відійшов у відання полкових командирів кінної лейб-гвардії для обслуговування кінного заводу, розміщеного у Батуринській волості.
Другий гетьманський період (1750—1803) Після обрання на гетьманство 1750 Кирило Розумовський дістає указ цариці Єлизавети Петрівни про розбудову Батурина і повернення до нього гетьманської резиденціїПовне зібрання законів Російської імперії. СПб., 1830. Т.ХІІІ. Ст. 9786.. У 2-й половині XVIII ст. місто переживало часи піднесення, інтенсивної забудови. Було споруджено кілька цегельних заводів, суконну мануфактуруГун О. Поверхностные замечания по дороге от Москвы в Малороссию в осени 1805 года / Пер. с нем. Москва, 1806. Ч. 2 . с. 22-23, 29-31; Ч. 3. с. 24., свічкову фабрикуЛазаревский О. Батуринский завод восковых свечей гетмана Разумовского // Киевская старина. 1894. №6. с. 539.. На Сеймі діяли водяні млини. Розвивалися торгівля (ярмарки, базари, лавки, шинки) та винокуріння. У Батурині було відкрито першу лікарню — стаціонар на 15 ліжокИсаенко М. Батурин, местечко Черниговской губернии // Черниговские губернские ведомости. 1860. Отд. 2. Часть неоф. №22. с. 167..
Збудовано кам'яні Покровську і Воскресенську церкви, два палацово-паркові ансамблі К. Розумовського.
Ліквідація гетьманства 1764 пригальмувала розвиток Батурина.
Тут доживав свого віку гетьман Кирило Розумовський, який помер у Батурині 9 січня 1803 р. і похований у Воскресенський церкві — усипальниці.
З ліквідацією у 1781 році Ніжинського полку Батурин став волосним центром і залишався в цьому статусі до 1918 р.
XIX століття У 1843 в Батурині побував Тарас Шевченко.
У 2-й половині XIX ст. Батурин лишився осторонь залізниць і певною запорукою його розвитку стало перебування (з 1860-х) на околиці містечка літніх таборів піхотних, артилерійських і кавалерійських військових формувань. 1873 табори відвідав російський імператор Олександр II. Загалом військові табори під Батурином, за винятком часу Першої і Другої світових воєн, функціонували до початку 2000-х.
Перша половина XX століття Під час громадянської війни в Росії поблизу Батурина велися бої між Добровольчею армією і Червоною гвардією.Сумские гусары (1651-1951). Буэнос-Айрес, 1954. с. 287-289.
Перша сільськогосподарська артіль, створена в Батурині з приходом більшовицької влади, мала назву «імені Леніна»Історія колективізації сільського господарства Української РСР. Київ, 1962, Т.1. Колгоспне будівництво на Україні. 1917-1927 рр. с. 90.. Згодом утворено колгоспи: «імені Сталіна», «імені Будьоного», «Червоний маяк», «імені Шевченка». Всі вони пройшли шлях укрупнення, а після об'єднання з колгоспом «імені Комінтерну» сусіднього села Матіївка, у Батурині залишився один колгосп — «XXI з'їзду КПРС» (скорочено — «XXI партз'їзд»). У 1991 р. він змінив назву на «Присеймів'я».
З 1932 р. в Батурині діяв пенькозавод. У 1933 р. відкрито середню загальноосвітню школу, у 1934 р. — електростанцію і кінотеатр, у 1935 — молокозавод.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 117 жителів міста.
Друга світова війна З вересня 1941 по вересень 1943 р. Батурин був окупований нацистськими військами. Під час Другої світової війни знищено 6 споруд підприємств та закладів і 35 будинків житлового фонду. На 1946 р. житлова забудова села була представлена переважно одноповерховими дерев'яними будинками під солом'яними дахами.
Радянська доба
Станом на 1946 р. в Батурині діяли: райвиконком, райком партії, районний земельний відділ, відділ технічних культур, відділ тваринництва, районний ЗАГС, районний фінансовий відділ, редакція газети «Сталінський шлях» (пізніше — «Ленінський шлях»), районний відділ комунального господарства, районний відділ шляхів, районна прокуратура, насіннєва лабораторія, контора зв'язку, банк, суд, ощадкаса, районна споживспілка, заготскот, МВС, МДБ, військкомат, радіовузол, райком ЛКСМ, сільська рада, заготзерно, школа, бібліотека, клуб, лікарня, амбулаторія, аптека, ветеринарна амбулаторія.
Великої промисловості не було. Працював пенькозавод, який згодом перепрофілювали на льонозавод. Також працювали райпромкомбінат, харчовий комбінат, маслозавод та МТС, цегельний завод. За смт було закріплено два лісництва.
У 1970 р. основними підприємствами селища були: льонозавод, молокозавод, харчокомбінат, об'єднання «Сільгосптехніка», цегельний завод.
Новітні часи
У зв'язку з розпаюванням сільськогосподарських земель у середині 1990-х на базі угідь та матеріально-технічної бази місцевого колгоспу «Присеймів'я» було створено Приватно-орендне підприємство «Присеймів'я». По ньому землі сільськогосподарського призначення брали в оренду ще кілька підприємств (ТОВ «Батуринське» та інші).
Станом на 2000 р. у Батурині перестали функціонувати льонопереробний завод, цегельний завод, молокозавод, «Сільгосптехніка» і «Сільгоспхімія», харчовий комбінат та інші виробництва.
Планувальна структура Батурина залишилася майже без змін. Багатоквартирне будівництво не проводилось з 1990 р. Сучасна забудова — одноповерхова садибна, з великими присадибними ділянками.
Масштабні будівельні роботи у Батурині розпочалися у 2003 р., після прийняття Урядом України «Комплексної програми збереження пам'яток Державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури смт Батурина». Було здійснено газифікацію міста, прокладено новий водогін. У 2007 р. завершилася реконструкція Батуринського міського будинку культури. У 2008 р. прокладено нове асфальтне покриття по вул. Гетьманська та імені В. Ющенка.