Понти́фік (, від pons, род. відм. pontis — «міст, поміст», і facere — «робити») — титул голови Католицької Церкви, Папи Римського.
Понтифік у Стародавньому Римі — член найвищої жрецької колегії (3—15 членів), які займалися загальнодержавними релігійними обрядами, складанням календаря, списку консулів тощо. Серед понтифіків відігравав головну роль Великий Понтифік (). Також існувала Колегія понтифіків, яка складалася з Великого понтифіка, Головної весталки, Священного царя (), та фламінів.
Історія Спочатку в Спочатку в Колегії було 5 понтифіків, після закону Огульнія 299 до н. е. — 9, після Сулли — 15, після Цезаря — 16. Загальним обов'язком понтифіків було збереження релігійної балансу (), тобто рівної міри шанування кожного бога. До закону Огульнія всі понтифіки були патриціями. Було також 3 молодших понтифіка (pontifices minores).
У Колегії понтифіків зосереджувалося знання і зберігання сакрального права (), вироблялися правила його тлумачення (), велися записи юридичних прецедентів і давалися компетентні юридичні поради.
Вважалося, що Понтифіки нібито побудували міст на палях, аби мати можливість приносити жертви на обох берегах Тибру, а на самому мосту творити священнодійства. В царський період Стародавньому Риму, коли склалася релігія, римський цар Нума Помпілій (715—672 до н. е.) вперше обрав чотирьох понтифіків з родів Рамнів (Ramnes) і Титіїв (Tities), до яких приєднався п'ятий, великий понтифік (Pontifex Maximus). У 300 до н. е. до них додалися ще чотири плебейських понтифіки. Римській диктатор Луцій Корнелій Сулла (138—78 до н. е.) збільшив цю колегію до 15 членів. У часи імператорів їх кількість не була постійною, оскільки монарх визначав склад колегії на власний розсуд.
Релігійні обряди Понтифіки дбали про те, щоб релігійні обряди не припинялися і відбувалися за єдиним встановленим зразком та у визначений час. Вони наглядали за жерцями та їхніми служителями, мали право призначати грошові штрафи і навіть засуджувати на смерть, але в такому разі обвинувачений мав право звертатися з апеляцією та одержати звільнення від покарання. Понтифіки опікувалися календарем і стежили, щоб священнодійства відбувалися у призначені дні й щоб свята не порушувалися виконанням певних робіт. Також, їм належала першість при вирішенні всіх справ, що стосувалися сакрального права(наприклад: освячення храмів, шлюбних справ, спадщини тощо.) Присутність понтифіків була необхідною на зборах з обрання царів або жерців, під час освячення храмів, жертовників, обітниць, молитов і добровільного приречення на смерть кого-небудь . У муніципіях та колоніях існували місцеві понтифіки.
Головні понтифіки Головна роль серед понтифіків належала великому імператору Юлію Цезарю, його було обрано в 60 до н. е., у 12 до н. е. — імператора Октавіана Августа . Відтоді титул «великий понтифік» входив до титулатури всіх римських імператорів, аж до Граціана (367—383 н. е.). З часом термін почав використовуватися у католицькій церкві. Верховним понтифіком називають Папу Римського, вкладаючи у цей титул значення «первосвященик» або «мостобудівничий» (між Землею і Небом). Владу і час правління кожного папи римського називають понтифікатом.
Див. також Папа Римський Pontifex Maximus Понтифік (Стародавній Рим)
Джерела