Саврома́ти () — кочові племена, які жили в VII—IV ст. ст. до н. е. в задонських і поволзько-уральських степах, близькі походженням, культурою і мовою до скіфів і саків.
Вперше про савроматів написав Геродот (V ст. до н. е.), який розміщував їх на схід від Танаїсу, тобто, за Доном. Північними сусідами савроматів були будини, східними — ісседони. Також Геродот відзначав високий статус жінок-воїнів у савроматському суспільстві, що відображає переказ про походження савроматів від скіфів та амазонок.
За Геродотом, савромати брали участь у передньоазіатських походах скіфів (VII ст.) та були їхніми союзниками у війні з перським царем Дарієм I (514 або 513 pp. до н. е.).Симоненко О. В. Савромати //
Нащадками савроматів вважають сіраків. Із III ст. до н. е. пам'ятки савроматів не відомі.
Тлумачення назви На думку філологів, слово «савромат» походить від давньоіранського «саоромант», що означає «оперезаний мечем» або «той, хто носить меч».
Густинський літопис (поч. XVII ст.) на с. 24 подає таку версію:
Також назву «Σαυροςτμμά» можна інтерпретувати як «підлі, лукаві».
Сармати і савромати. Історія плутанини назв
У IV—II ст. до н. е. античні автори розрізняли сарматів і савроматів, однак, вже древні римляни почали ототожнювати їх, зокрема, Пліній Старший у I ст. н. е. писав:
після чого ці дві назви надовго стають синонімами спочатку в античних джерелах, а потім і в багатьох працях новітніх істориків, зокрема, і українських. Олександр Симоненко.
Ідея савроматської археологічної суперкультури
У 20-х роках XX ст. російський історик Пауль Рау виділив савроматські пам'ятники в Нижньому Поволжі і побачив їх схожість з одночасними пам'ятниками Південного Приуралля. Цю ідею розвинув професор історії Борис Граков, який об'єднав нижньоволзькі та південноуральські пам'ятники в єдину савроматську археологічну культуру (), де, на його думку, савромати — це просто перший етап цієї культури, а сармати — наступний.Борис Граков.
Відтоді у Радянському союзі назви «сармати» і «савромати» почали вважатися тотожними і саме ця точка зору відображена у радянських енциклопедіях — її обстоювала «московська школа» істориків на чолі з Борисом Граковим.
Російська історіографія XXI ст. розвинула гіпотезу савроматської суперкультури і тепер всю величезну територію від Нижнього Дунаю до Монголії для VII—III ст. до н. е. позначає як «Скіфо-сибірський світ», ці ідеї лишаються панівними в Росії й понині.
Гіпотези за окремішність сарматів і савроматів
В 1910-1920-х роках, російський історик-емігрант, професор Михайло Ростовцев (1870—1952), опираючись на археологічні дані, висловив і далі обстоював гіпотезу, що ці назви стосувалися різних народів. Він запропонував розділити культуру Поволжя, Приуралля і Дону на два періоди: савроматську (VI—III ст. до н. е.) і сарматську (починаючи з II ст. до н. е.), які він розрізняв за поховальним обрядом: У савроматів поховання є колективними і являють собою великі квадратні могили, з дромосами-коридорами, які ведуть в могилу. Над могилами насипані кургани, самі поховання орієнтовані на захід. Натомість сарматські поховання є індивідуальними і починають з'являтися за Доном лише з II ст. до н. е. , вони являють собою вузькі ями, що є впускними могилами і орієнтовані на південь або північ.
Зрештою, ці ідеї були не прийняті в Радянському Союзі: Граков критикував Ростовцева у своїх статтях, а самого Ростовцева у 1928 виключили з Академії наук СРСР і лише у 1990 році поновили посмертно.
Розділити «савроматську археологічну культуру» пропонували радянські вчені та , щоб виокремити з неї південноуральські пам'ятки в самостійну археологічну культуру.
У 80-90-х рр. російський археолог та доктор історичних наук М. А. Очир-Горяєва, у своїх роботах наполягала, що археологічні пам'ятки Нижнього Поволжя за багатьма ознаками похоронного обряду і матеріальної культури істотно відрізняються від південноуральських і різниця між ними має фіксуватися на рівні міжкультурних відмінностей. Окрім того, дослідниця вважала за неможливе ототожнювати пам'ятники VI—IV ст. до н. е. міжріччя Дону і Волги та Нижнього Поволжя з савроматами, запропонувавши шукати їх території у безпосередній близькості до Приазов'я та Нижнього Дону.
Український доктор історичних наук Симоненко Олександр підтримує гіпотезу Ростовцева, опираючись на результати останніх археологічних досліджень: лише починаючи з II ст. до н. е. на Дону з'являються ранньосарматські довгі мечі і звіриний стиль, які, на його думку, прийшли з гористої місцевості Ордосу (Китай) в той самий час у одязі з'являються невідомі до того риси пазирицької культури, що були принесені з Алтаю При чому, за V-ІІІ ст. до н. е. подібних знахідок немає. Савроматські пам'ятки, наприклад, кераміка, у II ст. до н. е. все ще зустрічаються на Дону, але вчений пояснює це тим, що нащадків савроматів ніхто не вбивав, а вони поступово асимілювалися і розчинилися серед новоприбулих сарматів.
Писемні історичні джерела
До Геродота етнонім «савромати» не зустрічається у творах античних авторів. Його попередник, Гекатей Мілетський, у своїй книзі «Землеопис» (злам VI—V ст. до н. е.), яка дійшла до нас лише окремими цитатами у пізніших творах інших авторів, подає докладну характеристику «країни скіфів» та етнокарту племен, що мешкали «в Європі» і «біля Кавказу», з яких виділяв «скіфські»: меланхленів, міргетів, ідів, дандаріїв, типанісів, іксибатів, іамів. Фрагменти 154—168. Савромати в цьому переліку не згадуються.
Геродот «Батько історії» під час своєї мандрівки у Північному Причорномор'ї приблизно у 450 р. до н. е. першим описав землі савроматів:
Також Геродот записав легенду про походження савроматів від скіфів і амазонок:
Їх нащадків Геродот у своїй «Історії» називає савроматами (IV, 110—117).
Таким чином, Геродот генетично пов'язує савроматів зі скіфами, підкреслюючи це також зауваженням, що
Ще він відзначає високий статус жінок
та їх войовничість
Ефор
Давньогрецький історик Ефор (405—330 до н. е.), який багато подорожував, століттям пізніше теж підкреслює високе положення жінок і їх войовничість:
Римські джерела
Про появу савроматів на історичній арені пишуть ще два автори, які вже ототожнюють їх із сарматами.
Повідомлення Діодора Сицилійського (I ст. до н. е.) полягає в наступному: скіфськими царями, в результаті передньоазіатських походів, було переселено багато племен:
Схожу інформацію подає Пліній Старший (I ст. до н. е.):
Поховальні обряди Поховання савроматів є колективними і являють собою великі квадратні могили, з дромосами-коридорами, які ведуть в могилу. Над могилами насипані кургани, самі поховання орієнтовані на захід.
Масові археологічні пам'ятки савроматів не трапляються західніше Сіверського Дінця (притоку Дону). На території України лише одне поховання IV ст. до н. е. (c. Ушкалка Херсонської області) може бути визнане савроматським.
Цікаві факти У літописі Самійла Величка (XVIII ст.) сарматськими називаються два народи: «сарматійський народ польський» та «вольний, шляхетський, савроматійський, козако-руський народ»О обидах, утісненіях, і розореніях, малоросіянам, от поляков творимих; за якого короля і як давно онії начашася… // Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке. Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии войска запорожского, 1720. — Киев: Временная комиссиея для разбора древних актов, 1848—1864. — т. I—XI. Там само щодо козаків вживаються епітети: «сармато-козацькі предки», «слов'яно-козаки», «козако-руські предки»Передмова до читальника // Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991..
Примітки
Джерела та література