Сантандер

Сантандер () — портове місто і столиця автономної спільноти Кантабрія на півночі Іспанії. Населення міста на 2023 рік становило 172 726 жителів (дані Національного інституту статистики Іспанії) або третину населення Кантабрії. Крім того, це столиця столичного району Сантандер, агломерації з більш ніж 300 000 жителів, яка простягається навколо затоки Сантандер (). Це також столиця найпівнічнішого автономного співтовариства в Іспанії та одне з найважливіших міст на півночі країни. Муніципалітет обмежується на півночі Кантабрійським морем (Біскайська затока), на сході — однойменною затокою, яка також оточує його на півдні, з муніципалітетом Камарго, а на заході — з муніципалітетом Санта-Крус-де-Бесана. Його максимальна висота, розташована в Пеньякастільйо (), становить 139 м над рівнем моря, п. м. і його мінімальний рівень знаходиться на рівні моря.

Назва За часів Римської імперії місто було відоме як Portus Victoriae Iuliobrigensium («Порт на честь перемоги Юлія над націями»). Сучасна ж назва міста походить від імені Святого Еметерія (SantEmter, Santenter, Santander). Статус міста отримано у 1755 році.

Географія Місто розташоване на відстаніФізичні відстані розраховані за координатами муніципалітетів близько 340 км на північ від Мадрида.

Муніципалітет Муніципалітет Сантандер включає, відповідно до інформаційного бюлетеня INE, місто Сантандер та міста Куето, Монте, Пеньякастільйо і Сан-Роман, 23 населених пункти, які колись були містами, але станом на 2022 рік асимільовані міським центром. Зараз Куето, Монте і Пеньякастільйо є міськими кварталами, а Сан-Роман став житловим районом односімейних будинків.

Більшість населення проживає у міському центрі Сантандера, хоча це одна з територій, де природний приріст знижується найбільше через старіння населення та високу вартість житла, що спричиняє переміщення молодого населення до периферичних районів. Його околиці: Кабільдо де Арріба, Сентро, Куатро Камінос і Пуерточіко.

У Сантандері є кілька районів, які не організовані адміністративно або мають певні обмеження, але деякі з них мають певну індивідуальність, яка відрізняє їх від інших районів міста. Це Ель-Сардінеро, Кастілья-Ерміда, Ель-Алісаль, Касонья, Енторно-Куето-Лас-Ямас і Сан-Роман-де-ла-Янійя. Ель-Сардінеро () Це найбільш туристичний район Сантандера, і там живе заможне населення. Там є стадіон іспанського футбольного клубу Расінг. У районі є пляжі Сардінеро, Ля-Конча, Маталеньяс, Ель-Камейо та Ля-Магдалена. Тут також розташований Королівський палац Ля-Магдалена (), а також кілька будинків часів Прекрасної епохи. Сантандер (міський центр) Більшість населення проживає там, хоча це одна з територій, де природний приріст знижується найбільше через старіння населення та високу вартість житла, що спричиняє переміщення молодого населення до районів периферії. Його безпосередні райони: Кабільдо де Арріба, Сентро, Куатро Камінос і Пуерточіко. Кастілья-Ерміда () Незважаючи на те, що це не центр міста, він знаходиться досить близько до нього та має розвинене сполучення. Колись рибальський і робітничий район, сьогодні він інтегрований у місто. Ель-Алісаль Це досить новий район із найкращими послугами в місті (торговий центр, багатонаціональні компанії, ресторани як регіонального, так і міжнародного значення). Тут розташований Науково-технологічний парк, де є кампус Європейського Атлантичного університету (). У районі багато молодого населення. Касонья Назва Касонья можливо походить від імені Карасонья. Вивчення топоніміки околиць Пеньякастільйо показало, що є фонтан Корсено, який тече саме на горі Касонья. Район створений в 1973 році як перший спальний в Сантандері. Майже через 40 років мешканці його обмежуються тут відпочинком і сном, а обирають центр міста для свого громадського життя. Інфраструктура района містить кілька шкіл і дитячих садків, інститут, кілька торгових закладів, лікарню та медичний центр здоров'я, протестантський цвинтар і численні парки. Район вирізняється хорошими комунікаціями, відкритими просторами та спокоєм. Куето-Лас-Льямас Цей район розташований навколо великого Атлантичного парку Лас-Льямас () площею 11 гектарів, який вирішено збільшити до 35 га. Він розташований від проспекту Конститусьйон, включаючи зону розширення Вальденоха, до проспекту Лос-Кастрос. Околиці: Ла-Переда, Вальденоха, Фуморіл. Монте () Цей район межує з Куето, і після буму нерухомості він був асимільований містом у районі, який межує з Ла-Вагуада-де-лас-Ямас. Його постачання є базовим, хоча покращилося із встановленням мереж швидкого харчування та супермаркетів. Околиці: Корбанера, Авіче, Боладо та Сан-Мігель.

Пеньякастільйо () Місто (нині район Сантандера) розташоване навколо однойменної гори, яка знаходиться всередині міста. З неї відкривається прекрасний вид на все місто. У центрі міста можна побачити старі будинки сільського типу, що створює значний контраст із новими великими будівлями в його околицях. Околиці: Нуево Парке, Прімера де Майо, Нуева Монтанья, Охаїс, Адарсо, Камарреаль, Юха, Ель-Емпальме, Ля-Лентеха, Кампогіро-Ля-Ремонта. Сан-Роман-де-ля-Лянілья () Це район шале та напівквартирних будинків, який розташований на межі між містом і сільською місцевістю. Околиці: Ляторре, Сомонте, Корбан, Ель Сомо, Ля Лянілья, Ель Масо, Канда Ландабуру, Лявапієс, Ля Глорія, Ля Сієрра, Ля Кандія, Корсеньо, Ля Куевона, Пінторес Монтан'єс, Ля Гаріта, Ля Канал, Ель Кампісо, Ля Сота, Ля Регата і Ля Кавадука (мікрорайони, які існували до 1986 року, коли було переплановано вулиці, усунені одні та змінені назви інших).

Історія Встановити походження перших людських поселень у сучасному Сантандері складно, враховуючи невелику кількість письмових та археологічних даних. Північна сторона затоки, однак, здається цілком підходящим місцем; захищений і безпечний від кантабрійських штормів і вітрів, на північному схилі мису Соморростро і на березі старого лиману Беседо. З іншого боку, води затоки, куди з півдня течуть широкі лимани, служать джерелом їжі для тих, хто там оселився, а хороша видимість з пагорба для виявлення можливих нападників робить це місце ідеальним для заснування міста, де воно зрештою розвивалося протягом середньовіччя.

З римських часів, коли з'являються перші відомості, стародавній Portus Victoriae Iuliobrigensium, про який говорять римські джерела, археологічні залишки були знайдені на півострові Магдалини (залишки будівлі з мозаїчною підлогою, бронзовий Гермес і різноманітні грошові та керамічні матеріали); на мисі Сан-Мартін (вілла I-го століття ери із залишками ванн і різними срібними монетами, а також амфорою того ж періоду) і особливо в районі пагорба Соморростро, де проводилися систематичні розкопки та були знайдені залишки церков раннього середньовіччя та споруд римських часів під нинішнім собором — гіпокауст, який належав до приміщень для термальних цілей, підпірних стін та інших будівель, сестерцієм часів імператора Траяна, іншими монетами Костянтина Великого тощо, що свідчить про те, що римляни здійснювали гірничодобувну та комерційну діяльність із портом як базою. Відомо також, що вторгнення нордичних мореплавців були частими, і, згідно з тим, що зрозуміло з «Хроніки єпископа Гідаціо» (V ст.), між 455 і 459 роками населення, ймовірно, постраждало від пограбувань герулів.

Хоча це вперше згадується в 1068 році в документі, складеному королем Санчо II, у IX столітті Альфонсо II, заснував абатство Святих Тіл () у раніше існуючому скиті на пагорбі Соморростро, на релікварії Сан-Еметеріо і Сан-Челедоніо та місці похованні інших невідомих мучеників, через що вона й отримала назву Церква Святих Тіл. Згідно з легендою, голови Сан-Еметеріо та Сан-Челедоніо, мучеників, обезголовлених у Калагоррі за те, що вони не зреклися своєї католицької віри у III столітті, були перевезені в кам'яному човні, щоб захистити їх від мусульман, що наступали. Вони були поміщені в печері під первісною церквою Серро-де-Сан-Педро (Соморостро). Існуючий тут монастир взяв Сан-Еметеріо і Сан-Челедоніо за покровителів, а їхні останки були розміщені на гербі церкви, а згодом і міста.

Філологи вважають, що сучасна назва Сантандера походить від назви , San Emeterio еволюцією: Sancti Emetherii > Sancti Emderii > Sanct Endere > San Andero > Santendere > Santanderio > Сантандер. Це загальновизнана послідовність, хоча запропоновані фонетичні стрибки не дуже зрозумілі та викликають більше сумнівів. На багатьох картах і документах, починаючи з XIII століття, Сантандер згадується як Сан-Андрес, Сан-Андре, Сант-Андер і Сант-Андеро. Король Альфонсо X назвав місто Сант-Андер у 1255 році, коли він надав право призначати мерів і присяжних своєму братові дону Санчо, а в 1522 році — моряк Хуан де Сантандер, уродженець Куето, який сів на корабель «Вікторія» під командуванням Хуана Себастьяна Елькано 1314 року, був відомий як Хуан де Сан-Андрес. Це спонукає повірити в другу теорію, згідно з якою назва міста походить від імені Святого Андреса, але відсутність цього святого в подальшому розвитку міста кидає сумнівів у його автентичності, хоча відомо, що не всі міста з іменем святого поклонялися саме цьому святому у своїх соборах.

11 липня 1187 року король Кастилії Альфонсо VIII призначив абата Сан-Еметеріо власником і володарем міста та надав місту хартію (подібну до хартії Саагуна), яка сприяла морським перевезенням, рибальству та торгівлі, за рахунок чого абатство отримувало свої податки, а також виготовляло соління і вина на підпорядкованих фермах.

Протягом XII—XIII-го століть населення проживало всередині огородженої стіни, яку мало кожне місто, де розташовано було два різних міста. Найстаріше Пуебла-В'єха, на пагорбі Соморростро, який домінував над містом, виходило на затоку, включало замок, абатство Святих Тіл, монастир і кладовище. З іншого боку були верфі та порт. Місто мало три ряди будинків, розділених вулицею Карніцеріас і вулицею Майора, де були помешкання видатних мешканців міста, таких як абат, каноніки та старші родини того часу. Друге місто Пуебла-Нуева містило монастир Санта-Клара та монастир Сан-Франциско, уже за воротами, які дали назву одній з головних вулиць. Обидва міста були з'єднані мостом через гирло Беседо, який розділяв їх і доходив до верфей, які наказав побудувати король, щоб використовувати деревину з кантабрійських лісів для будівництва кораблів. Місто зобов'язане було надавати монархії один корабель на рік.

У 1217 році розпочалося будівництво головної церкви міста, після численних перетворень воно тривало й донині. У 1318 році почалося формування клуатра.

У 1248 році Сантандер брав участь разом з іншими кантабрійськими містами в битві за завоювання Севільї, отримавши в нагороду герб із зображеннями Торре-дель-Оро і річки Гвадалквівір.

4 травня 1296 року кантабрійські прибережні міста сформували Братство міст Військово-морського флоту Кастилії з Віторією або Братством боліт, яке об'єднало Сантандер, Кастро-Урдіалес, Ларедо, Віторію, Гетарію, Сан-Себастьян, Бермео та Фунтеррабію. Його метою було зміцнити комерційні позиції по відношенню до конкуренції на іншому березі Біскайської затоки, особливо в торгівлі вовною та борошном із містами Фландрії та Англії.

У 1296 і 1311 роках місто Сант-Еметеріо було спустошено двома пожежами, від яких абатство було врятовано. Через таку катастрофу король Кастилії Фернандо IV звільнив місто від «десятини всієї їжі, що надходила з-за меж мого королівства».

У XIV столітті Кастильська книга Меріндадес () підтвердила цю умову для міста, тобто вона визначила його як залежне лише від монархії, не пов'язане з жодним іншим феодалом. Однак через століття, 25 січня 1466 року, король Енріке IV поступився містом маркізу де Сантільяні, що спровокувало повстання жителів, які домоглися скасування королівського наказу 8 травня 1467 року.