Коцюлим Мирослав Петрович (, село Стара Ягільниця, тепер Чортківського району Тернопільської області, Україна — ) — український актор, режисер. Чоловік Олени Коцюлим. Народний артист України (1999)Почесні звання! Указом Президента України артистові обласного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка М. П. Коцюлиму за значний особистий внесок у розвиток українського театрального мистецтва, вагомі творчі здобутки присвоєно почесне звання «Народний артист України» // Вільне життя. — 1999. — 3 квіт..
Життєпис
Закінчив середню школу в селі Білобожниці Чортківського району, театральну студію при Львівському українському академічному драматичному театрі імені Марії Заньковецької (клас О. Ріпка).
Від 1963 — у Тернопільському обласному музичному-драматичному театрі (нині академічний театр). За сумісництвом 1969–1997 — режисер і актор самодіяльного народного театру в селі Озерна Зборівського району (поставив 34 вистави).
Помер у 2005 році. Похований на Микулинецькому цвинтарі в ТернополіПомер актор Мирослав Коцюлим // Газета по-українськи. — 2005. — № 22 (2 груд.)..
Ролі Стецько («Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ'яненка), Гордій («Доки сонце зійде, роса очі виїсть» Марка Кропивницького), Омелько, Лузир («Мартин Боруля», «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого), Карагач («Таке довге, довге літо» Миколи Зарудного), Городничий («Ревізор» Миколи Гоголя), Ксьондз («Тарас Бульба» за Миколою Гоголем), професор Радев («Ця маленька земля» Г. Джагарова), Велутто («Моя професія — синьйор з вищого світу» Д. Скарніччі, Р. Тарабузі) й ін.
Премії Премія ім. Амвросія Бучми (1997)Актор Тернопільського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка М. Коцюлим став лауреатом премії ім. А. Бучми за 1997 рік // Тернопіль вечірній. — 1997. — 26 груд.; за роль Лузиря у виставі «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого), 2-га республіканська премія (1985); за роль у виставі О. Дударєва «Рядові»), 1-ша премія на фестивалі «Тернопільські театральні вечори» (1999); за роль Ромула Великого в однойменному спектаклі за п'єсою Ф. Дюрренматта, 1-ша премія у номінації «За честь, достоїнство і вірність професії» на фестивалі «Прем'єри сезону» (2004, місто Івано-Франківськ).
Вшанування 28 серпня 2016 року на Алеї зірок у Тернополі встановлена зірка Мирослава Коцюлима.Юлія Нікітіна. Тернопільська Алея зірок поповнилась новими іменами // 20 хвилин (Тернопіль). — 2016. — 28 серпня.
Примітки
Література Вацик А., Добридень Б. 35 літ у полоні Мельпомени // Тернопільська газета. — 1998. — 7 січ. Весна Х. Іншого шляху немає… // Ровесник. — 1986. — 18 жовт. — (Театр. Актор). Весна Х., Івахів Г. Коцюлим Мирослав Петрович // Демків Б. Краса чи сміх врятують світ?: [Інтерв'ю] // Тернопіль вечірній. — 1998. — 9 січ. Корнієнко О. З. Тернопільський театр ім. Т. Г. Шевченка. — К. : Мистецтво, 1980. — С. 30, 68, 70, 72, 74, 80, 86, 89. Коцюлим Мирослав Петрович // Медведик П. Літературно-мистецька та наукова Зборівщина: Словник біогр. визначних людей. — Тернопіль, 1998. — С. 143—144, портр. Леонтюк В. «До зустрічі в театрі!…» // Вільне життя. — 1986. — 21 груд. Мельничук Б. Сто сердець в одному // Вільне життя. — 1993. — 5 січ. Мирослав Коцюлим: «За час подружнього життя моїх валізок за дверима не було…»: [Інтерв'ю] / Зап. В. Боднарчук // Соломія. — 1998. — № 5 (квіт.). Приходько Л. Сто ролей, сто доль // Вільне життя. — 1976. — 21 берез. Собуцька В. Щаслива зірка і дві п'ятірки, або Ой, мамо, Коцюлим, Коцюлим: [Бенефіс М. Коцюлима] // Свобода. — 1998. — 10 січ. Сушкевич В. Мирослав Коцюлим: Людина місяця: Розм. з засл. артистом України // Русалка Дністрова. — 1993. — № 6. — (берез). Стригун Ф. Чому Коцюлима знають менше, ніж Габена : [слово відомого українського режисера, виголошене на вечорі пам'яті М. Коцюлима] / записала Г. Садовська // Вільне життя плюс. — 2011. — 25 берез. — С. 6. — (До Міжнародного дня театру). Театральна Тернопільщина: Бібліографічний покажчик. — Т., 2001. Чорна О. Зійшлися життя і театр // Ровесник. — 1999. — 15 квіт.