Copyleft — метод використання механізмів авторського права таким чином, щоб зробити об'єкт авторського права, його модифікації та похідні вільними для розповсюдження й удосконалення. Копілефт первісно виник як метод ліцензування вільного програмного забезпечення, але може застосовуватися й до інших об'єктів авторського права.
Дія копілефту полягає в тому, що власник авторських прав дозволяє вільно використовувати, змінювати та поширювати його твір або будь-які похідні твори за умови, що умови розповсюдження залишаються незмінними. Тобто будь-яка переробка твору також поширюється на умовах копілефту.
Термін «copyleft» утворений поєднанням англійських слів «copy» та «left». Він підкреслює використання авторського права для захисту прав і свобод користувачів, на відміну від традиційного copyright'у, який обмежує ці права.
Передмова
Однією з найважливіших причин, чому розробники та автори можуть захотіти надати копілефт на свою роботу, є прагнення створити найбільш сприятливі умови для внесення іншими свого вкладу у вдосконалення чи розширення цієї роботи.
Надання копілефту має серйозний ідеологічний підтекст. Подібні ідеологічні суперечки оминули засновника одного з найуспішніших копілефт-продуктів — Лінус Торвальдс вважає, що застосування практичної сторони ліцензії GNU GPL для програмного забезпечення Linux було вирішальним для його подальшого розвитку (див. розділ Комерційна розробка копілефт-продуктів).
В інтерв’ю, опублікованому 18 серпня 2004 року в журналі «Business Week», Лінус Торвальдс зазначив, що, на його думку, відкритий код програмного забезпечення є стабільнішим і надійнішим у порівнянні з традиційним програмним забезпеченням, яке захищене копірайтом. У цьому контексті він порівняв науку з магією: у науці нові відкриття базуються на попередніх, тоді як у магії хтось завжди зберігає секрет і не дозволяє іншим осягнути його сутність та розвинути. Як свідчить історія, магія зникла, і те саме, на думку Лінуса Торвальдса, очікує традиційне програмне забезпечення.
Методи застосування копілефту
Поширеною практикою забезпечення вільного використання, копіювання і розповсюдження матеріалів є їх ліцензування, за умовами якого кожен може:
користуватися ліцензованим матеріалом без обмежень; поширювати необмежену кількість його копій; змінювати матеріал у будь-який спосіб.
Однак цього недостатньо, щоб гарантувати, що похідні матеріали, створені на основі таких робіт, також будуть поширюватися на вільних умовах. Тому умови копілефту зобов’язують власника похідних матеріалів поширювати їх на тих самих умовах ліцензії, що й оригінал.
Інші положення копілефт-ліцензій, які повністю виключають можливість обмеження вільного використання, копіювання і поширення матеріалів, передбачають:
заборону відкликати копілефт-ліцензію; вимогу зберігати матеріал і його похідні у форматі, придатному для модифікацій (наприклад, для програмного забезпечення — у вигляді вихідного коду, який можна скомпілювати без перешкод); необхідність у певній мірі документувати матеріал і його зміни (керівництва користувача, описи тощо).
Зазвичай для дієвості таких ліцензій необхідно творчо формулювати вимоги та враховувати особливості законодавства у сфері інтелектуальної власності. Наприклад, за законами про авторське право всі особи, які зробили внесок у створення копілефт-продукту, формально є співвласниками авторських прав на нього. Водночас, погоджуючись на умови ліцензії, вони добровільно відмовляються від частини цих прав — зокрема від права бути єдиними розповсюджувачами копій.
Залежно від законодавства різних країн, умови ліцензій, що реалізують копілефт, також можуть відрізнятися. Наприклад, у деяких країнах дозволяється продаж програмного забезпечення без гарантійних зобов’язань у стандартному GNU GPL-стилі (див. розділи 11 і 12 GNU GPL версії 2 ). Водночас у більшості європейських країн дистриб’ютор програмного забезпечення не може відмовитися від гарантій щодо проданого продукту, тому межі таких гарантій описані в місцевих копілефт-ліцензіях (див. ліцензію CeCILL , яка дозволяє переліцензування на умовах GNU GPL — розділ 5.3.4 — у поєднанні з обмеженою гарантією — розділ 9).
Історія виникнення та визначення терміна «копілефт»
Концепція «копілефт» виникла під час роботи Річарда Столмена над інтерпретатором Lisp. На прохання компанії «Symbolics», виробника комп’ютерів, Столмен дозволив використання свого інтерпретатора на умовах суспільного надбання. Компанія розширила й удосконалила програму, однак відмовилася надати Столмену доступ до внесених змін. Це підштовхнуло його шукати спосіб запобігти подібним випадкам у майбутньому.
Оскільки він вважав скасування авторського права нереальним у короткій перспективі, Столмен вирішив діяти в межах чинного законодавства і в 1984 році створив першу копілефт-ліцензію — «GNU General Public License» (GPL). Вона вперше дозволяла автору передавати користувачам максимально широкі права на програму, незалежно від подальших змін у коді. Це поширювалося лише на тих, хто отримав програму, а не на невизначене коло осіб, що було максимально можливим у межах існуючого законодавства. Тоді сам термін «копілефт» ще не застосовувався.
За деякими джерелами, слово «копілефт» уперше з’явилося наприкінці 1970-х у вільно поширюваній версії BASIC під назвою «Tiny BASIC». У тексті програми були написи «Всі обов’язки застережено» та «копілефт» — як пародія на звичні позначки «Всі права застережено» і «Copyright». Сам Столмен пов’язує походження терміна з Доном Хопкінсом, який у 1984 чи 1985 році надіслав йому лист із написом на конверті «Copyleft — all rights reversed» («Копілефт — всі права перекручено») , після чого Столмен почав використовувати цей термін для опису своєї концепції.
Визначення терміна «копілефт» залишається дискусійним. Спершу його вживали як жартівливу заміну слову «копірайт», а також як позначення умов ліцензії GNU General Public License, створеної Столменом у межах проєкту Free Software Foundation. Фраза «програма захищена копілефт» фактично означала «програма поширюється на умовах GPL» (GPL стала де-факто стандартом для всіх копілефт-ліцензій). Іноді слово використовується і як дієслово, наприклад «він копілефтив останню версію своєї програми», але в такому випадку воно має ширше значення й може стосуватися будь-якої подібної ліцензії.
Через особливості використання програмних бібліотек, Free Software Foundation розробила GNU Library General Public License (LGPL), яка дозволяла застосовувати бібліотеки без обов’язкового поширення копілефт-умов на весь проєкт. Пізніше назву змінили на GNU Lesser General Public License, щоб підкреслити «слабкість» її копілефт-вимог і заохотити авторів бібліотек віддавати перевагу звичайній GPL .
Типи копілефт та співвідношення з іншими ліцензіями
Суспільне надбання Роботи, розміщені у суспільному надбанні, не обмежуються авторським правом: їх можна вільно використовувати, копіювати й змінювати. Автор похідної роботи може ліцензувати власні внески на будь-яких умовах, окрім частини, що походить із суспільного надбання. У результаті похідний продукт може навіть конкурувати з оригіналом. Тому матеріали з громадського домену за визначенням не підпадають під повний копілефт.
Копілефт і не-копілефт у відкритому програмному забезпеченні Копілефт є ознакою окремих типів ліцензій на відкритий код програмного забезпечення. Він став центральним пунктом ідеологічних суперечок між прибічниками відкритого коду та рухом за вільне програмне забезпечення. Копілефт — це юридичний механізм, який забезпечує відкритість як оригінальних, так і модифікованих версій робіт. Якщо ліцензіат поширює похідну версію без дотримання цих умов, ліцензія може бути припинена, що позбавляє його права на подальше використання й розповсюдження.
Багато відкритих ліцензій, зокрема для BSD, X Window System та Apache, не є копілефт-ліцензіями, оскільки не вимагають поширення змін на тих самих умовах. Дискусії про «найбільшу свободу» точаться навколо того, чиї інтереси пріоритетні: користувачів майбутніх версій (копілефт — «свобода від» обмежень) чи авторів першої похідної роботи (некопілефт — «свобода для» комерціалізації). Це можна розглядати як різницю між «свободою для користувачів» і «свободою для розробників». (Див. розділ «Ідеологічні дебати».)
Суворий і слабкий копілефт «Суворим» називають копілефт, який поширюється на всі похідні роботи й має ефективні засоби правозастосування. «Слабкий копілефт» обмежується лише певними видами похідних робіт (наприклад, залежно від способу їх створення). Цей термін часто використовують для ліцензій, де копілефт-умови діють вибірково.
Приклади суворого копілефт: GNU General Public License, Q Public License. Приклади слабкого копілефт: GNU Lesser General Public License, Mozilla Public License. Приклади некопілефт-ліцензій: X11, BSD.
Повний і частковий копілефт Повний копілефт означає, що всі частини роботи (крім самої ліцензії) можуть бути змінені будь-ким. Частковий копілефт обмежує це право, залишаючи деякі елементи без можливості модифікації. Так, у сфері мистецьких творів повний копілефт інколи небажаний або практично неможливий.
Спадковість (share-alike) Умова спадковості означає, що будь-які свободи, які діють для оригінальної роботи, зберігаються і для похідних. Тобто всі «повні» копілефт-ліцензії містять цю вимогу, але «часткові» можуть її також передбачати. Замість традиційного гасла «всі права застережено» чи жартівливого «всі права перекручено» у таких ліцензіях часто вживають формулу «окремі права застережено».
Ідеологічні дебати
Для багатьох копілефт — це спосіб використовувати чинне законодавство у сфері інтелектуальної власності як інструмент для усунення обмежень, які те саме законодавство накладає на розповсюдження та розвиток знань, що належать людству. При такому підході метою копілефт є мінімізувати обмеження, встановлені «режимами інтелектуальної власності».
Більшість тих, хто розглядає копілефт у цьому сенсі, вбачають у Річарді Столмені не лише творця канонічної копілефт-ліцензії (GNU General Public License), а й ідеолога, який пропонує способи подолати культурні обмеження, починаючи з перевернення концепції копірайту. Водночас ідеологія, на якій базується рух за відкритий код програмного забезпечення, наприклад, сформульована Еріком Реймондом, є сучаснішою у сенсі ставлення до культури (або, принаймні, використовує менш радикальний підхід). Її виникнення призвело до неминучого зіткнення з концепцією Столмена та його Free Software Foundation наприкінці XX століття. Хоча те, що зазвичай називають спільнотою відкритого коду програмного забезпечення, зокрема Slashdot, можна розглядати як приклад більш-менш мирного співіснування прихильників суворого копілефт та носіїв подібних чи навіть протилежних ідеологій.
Попри те, що «копілефт» не є законодавчо закріпленим терміном, його розглядають ідеологи як правовий механізм. Оскільки він сформувався в результаті політичних та ідеологічних дебатів навколо проблем інтелектуальної власності, відтак виникли й певні розгалуження всередині самого руху копілефт. Дехто вбачає у ньому перший крок до скасування будь-яких форм авторського права. Проте така мета не зовсім узгоджується зі Столменом і Free Software Foundation, які радше розглядають її як повернення до суспільного надбання, без захисту на зразок копілефт, коли розробники програмного забезпечення не матимуть жодних обмежень щодо поширення й продажу бінарних файлів без відкриття їх вихідного коду. Інші ж наголошують, що у разі повного скасування копірайту потреба в захисті чи примусовому ліцензуванні зникне сама собою.
Чи можна «заразитися» копілефт?