Англі́йська мо́ва () — мова, що належить до західногерманської підгрупи індоєвропейської мовної сім'ї, якою спочатку розмовляли жителі ранньосередньовічної Англії. Названа на честь англів, одного з давніх германських народів, які мігрували з Ангельна, півострова на Балтійському морі, пізніше — на територію Великої Британії, названу на їхню честь — Англія. Живі мови, найближчі до англійської, включають шотландську рівнинну, за нею йдуть нижньосаксонська та фризька мови. Хоча англійська мова є спорідненою з німецькою, її лексика зазнала надзвичайно великого впливу від старонормандської і латинської, а також від давньоскандинавської мов.

Англійська мова розвивалася протягом понад 1400 років. Найдавніші форми англійської мови, група західногерманських (інгвеонських) діалектів, принесених до Великої Британії англосаксонськими поселенцями у V столітті і подальших змін норськомовними поселенцями вікінгів, починаючи з VIII і IX століть, спільно називають староанглійською. Історія середньоанглійської мови почалася наприкінці 11 століття з нормандським завоюванням Англії; це був період, коли англійська поглинула багатий словниковий запас французької та латинської мов через старофранцузьку, зокрема, її діалект.Ian Short, A Companion to the Anglo-Norman World, «Language and Literature», Boydell & Brewer Ltd, 2007. (p. 193) Рання сучасна англійська мова бере свій початок наприкінці XV століття з запровадженням друкарського верстата в Лондоні, друкуванням Біблії короля Якова та початком Великого зсуву голосних.

Сучасна англійська поширюється по всьому світу з XVII століття під впливом Британської імперії та США. Через усі типи друкованих й електронних засобів масової інформації цих країн, англійська стала провідною мовою міжнародного дискурсу та lingua franca у багатьох регіонах і професійних контекстах, як-от наука, навігація та право. Сучасна англійська граматика є результатом поступової зміни від типового індоєвропейського шаблону залежно-маркування з багатою флективною морфологією та відносно вільним порядком слів до переважно аналітичного зразка з невеликою флексією та досить фіксованим підмет — присудок — прямий додаток порядком слів. Сучасна англійська мова більше покладається на допоміжні дієслова та порядок слів для вираження складних часів, аспекту та настрою, а також пасивних конструкцій, питальних і деяких заперечень.

Англійська мова є найбільш розмовною мовою у світі (якщо китайську ділити на різні варіанти) і третьою за поширеністю рідною мовою у світі після стандартної китайської та іспанської. Це найпоширеніша друга мова, яка є або офіційною, робочою мовою, або однією з офіційних мов майже в 60 суверенних державах. Людей, які вивчили англійську як другу мову, більше, ніж носіїв мови. рік, за оцінками, таких було понад 2 мільярди. Англійська є основною рідною мовою у Сполученому Королівстві, Сполучених Штатах, Канаді, Австралії, Новій Зеландії (див. Англосфера) та Республіці Ірландія, офіційною та основною мовою Сінгапуру, і широко поширена в деяких областях Карибів, Африки, Південної Азії, Південно-Східної Азії та Океанії. Вона є офіційною мовою Організації Об'єднаних Націй, Європейського Союзу та багатьох інших світових і регіональних міжнародних організацій. Це найпоширеніша германська мова, на яку припадає щонайменше 70 % носіїв цієї індоєвропейської гілки. Носіїв англійської мови називаються «англофонами». і діалектів англійської мови, які використовуються в різних країнах і регіонах, існує велика різноманітність з точки зору фонетики та фонології, а іноді також лексики, ідіом, граматики та орфографії, але зазвичай це не перешкоджає розумінню носіями інших діалектів й акцентів, хоча взаємна нерозбірливість може виникнути на крайніх кінцях діалектного континууму.

Класифікація

Англійська мова є індоєвропейською мовою і належить до західногерманської групи германських мов. Давньоанглійська мова виникла з германського племінного та мовного континууму вздовж фризького узбережжя Північного моря, мови якого поступово еволюціонували в англійькі мови на Британських островах, а також у фризькі мови та нижньонімецьку/нижньосаксонську на континенті. Фризькі мови, які разом з англійськими утворюють англо-фризькі мови, є найближчими живими родичами англійської. Нижньонімецька/нижньосаксонська також тісно споріднені, і іноді англійська, фризька мови та нижньонімецька об'єднані як інгвеонські (Північноморська германська) мови, хоча це угрупування залишається дискусійним. Староанглійська еволюціонувала в середньоанглійську, яка, своєю чергою, перетворилася на сучасну англійську. Окремі діалекти староанглійської та середньоанглійської також розвинулися в ряді інших англійських мов, включаючи шотландську та вимерлі діалекти фінгальської та діалекти форта та барґі (йола) Ірландії.

Як і ісландська та фарерська мови, розвиток англійської мови на Британських островах відокремив її від континентальних германських мов і впливів, і відтоді вони значно відрізнялись. Англійська не є взаємно зрозумілою з жодною континентально-германською мовою, розрізняючись за лексикою, синтаксисом і фонологією, хоча деякі з них, наприклад, нідерландська або фризька, виявляють сильну спорідненість з англійською, особливо з її ранніми стадіями.

На відміну від ісландської та фарерської, які були ізольованими, на розвиток англійської мови вплинула довга серія вторгнень на Британські острови інших народів і мов, зокрема давньоскандинавської та нормандської французької. Вони залишили глибокий слід у мові, тому англійська мова демонструє певну схожість у лексиці та граматиці з багатьма мовами за межами її лінгвістичних кладів, але вона також не є взаємно зрозумілою з жодною з цих мов. Деякі вчені стверджують, що англійську мову можна вважати змішаною мовою або креольською мовою — теорія, яка називається середньоанглійською креольською гіпотезою. Хоча великий вплив цих мов на словниковий запас і граматику сучасної англійської мови загальновизнано, більшість спеціалістів із мовного контакту не вважають англійську справжньою змішаною мовою.

Англійська мова класифікується як германська мова, оскільки вона поділяє інновації з іншими германськими мовами, як-от нідерландська, німецька та шведська. Ці спільні інновації показують, що мови походять від єдиного спільного предка, який називається прагерманською. Деякі спільні особливості германських мов включають поділ дієслів на сильні та слабкі класи, використання модальних дієслів і звукові зміни, що впливають на праіндоєвропейські приголосні, відомі як закони Ґрімма та Вернера. Англійська мова класифікується як англо-фризька мова, оскільки фризька та англійська мають інші особливості, як-от палаталізація приголосних, які були велярними приголосними в прагерманській мові.

Історія

Традиційно вважають, що англійська мова пройшла через чотири стадії протягом останніх півтори тисячі років: давньоанглійська, чи англосаксонська (500—1050), корені якої відносять до діалектів поселенців (ютів, саксів, англів і фризів), що захопили територію сучасної Англії; середньоанглійська (1050—1550), що перебувала під впливом норманської французької мови (після завоювання в 1066 році) та церковної латини; рання сучасна англійська (1550—1700), що стандартизувала широкі зміни середньоанглійської; пізня сучасна англійська (починаючи з 1700) містить часткові зміни при поширенні сучасної англійської мови.

Давньоанглійський період (V—XI) У давньоанглійський період формування мови англійської народності (V—XI ст.) на території Британії внаслідок розвитку діалектів північно-германських племен (англів, саксів і ютів), що переселилися в V ст. до Британії та злилися з кельтським населенням, виникає староанглійська мова. В Англії зароджуються феодальні відносини, виникають окремі королівства та формуються місцеві діалекти. Найдавніші писемні пам'ятки (рунічні написи на Рутвельському хресті, поема «Беовульф» та ін.) вчені датують 7—8 ст. Зі проникненням до Англії християнства (VI ст.) латинський алфавіт заміняє руни. Староанглійська мова характеризується розвиненою системою голосних, дифтонгів, палаталізацією приголосних, флективною будовою, вільним порядком слів, морфологічною диференціацією частин мови, добре розвиненою системою словотворчих афіксів, продуктивним словоскладанням. Лексичний склад — в основному давньо-германський, із незначними кельтськими та латинськими запозиченнями. Після завоювання Англії Данією (1017) англійська мова поповнюється скандинавськими географічними назвами, військовими термінами, суспільно-побутовою лексикою.

Середньоанглійський період (XI—XIV ст.) Середньоанглійський період розвитку мови англійської народності триває з X по XIV ст. Наприкінці 11 і на початку 12 століть в Англії посилюється процес феодалізації, якому сприяє завоювання країни норманами (1066), і норманський діалект французької мови стає офіційною мовою Англії. Та народ зберігає рідну мову. Понад два століття в Англії існує двомовність, унаслідок чого лексика англійської мови значною мірою поповнюється запозиченнями зі французької.

На початку 15 століьья англійська мова витісняє французьку з основних сфер державного та політичного життя та стає панівною в країні. У цей час в Англії ще існують діалекти староанглійської мови, риси яких відбиті в писемних пам'ятках, особливо з 13 століття.

Найвизначнішою пам'яткою цього періоду є твори видатного англійського поета Джефрі Чосера, які сприяли поширенню літературної англійської мови. Її особливістю на той період був поступовий перехід від флективної до аналітичної будови.

Зв'язок між словами починає здійснюватися переважно за допомогою прийменникових конструкцій і службових слів. Відбувається ряд змін у системі голосних, скорочується кількість відмін, руйнується категорія роду, спрощується система класифікації дієслів. У системі дієвідмінювання виникають нові аналітичні форми, стає помітною тенденція до сталого порядку слів.

Період формування англійської національної мови (XV—XVI століття)

У цей період в Англії починається розклад феодальної системи й інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин. Унаслідок широкої міжнародної торгівлі Англії Лондон у 14 столітті стає центром країни, а лондонський діалект набуває все більшого значення в країні та, вбираючи окремі елементи з суміжних діалектів, стає основою національної мови. Інтенсивний процес формування нації сприяв поширенню та розвитку національної мови й усе більшому нівелюванню діалектів. Велику роль у поширенні норм національної англійської відіграв Вільям Кекстон, який запровадив книгодрукування в Англії (1476), чим сприяв закріпленню орфографії, яка вже й на той час не цілком відповідала нормам вимови. У літературномовних пам'ятках цього періоду відбилася епоха розвитку гуманізму, формування національної самосвідомості англійського народу. Мовою цього періоду позначається вплив широких міжнародних зносин Англії — починається новий потік запозичень із італійської, грецької, іспанської й інших мов. У фонетиці визначним явищем є так званий «великий зсув голосних» і низка інших особливостей, що посилили розбіжність між орфографією й орфоепією. У морфології триває процес відпадання флексій іменників, прикметників і дієслів; виникає новий, безсуфіксальний спосіб творення слів; усталюється єдина форма множини (-s); прикметники остаточно втрачають форми узгодження, спрощується категорія сильних і слабких дієслів. У синтаксисі спостерігаються основні риси сучасної англійської мови.

Новоанглійський період (XVII—XXI століття)