Рома́н Йо́сипович Григорчу́к ( 22 березня 1965, Королівка, Коломийський район, Івано-Франківська область, Українська РСР, СРСР) — український футболіст, нападник. Насамперед відомий виступами у складі таких футбольних клубів, як українські «Прикарпаття» з Івано-Франківська та «Кривбас» із Кривого Рогу, а також російський «Сатурн» з міста Раменське та латвійський «Дінабург» з Даугавпілса. У склад цих клубів Григорчук став срібним призером 1-ї зони другої ліги чемпіонату СРСР 1991 року, найкращим бомбардиром першої ліги чемпіонату України сезону 1992–1993 років та золотим призером першої ліги чемпіонату України сезону 1993–1994 років.
Нині — український футбольний тренер. Тренерську діяльність Роман Йосипович розпочав у даугавпілському «Дінабурзі», де п'ять років поспіль разом із клубом займав четверте місце в місцевій вірслізі. Згодом тренер перейшов до одного з грандів тодішнього латвійського футболу — футбольного клубу «Вентспілс». Разом із цією командою тренер три роки поспіль ставав золотим призером вищого дивізіону чемпіонату Латвії — у 2006, 2007 та 2008 роках. Також «Вентспілс» під керівництвом Григорчука двічі вигравав кубок країни, у 2005 та 2007 роках, ставав срібним призером низки неофіційних турнірів (Кубок Співдружності та Балтійська ліга), а також тричі став найкращим тренером Латвії. У 2009 році Роман Йосипович повернувся до України. Наприкінці того ж року тренер очолив тренерський штаб запорізького «Металурга», де близько місяця працював до завершення сезону 2009–2010 років. Згодом, наприкінці 2010 року, тренер очолив інший український футбольний клуб — одеський «Чорноморець», що тоді виступав у першій лізі чемпіонату України. По завершенні сезону тренер повернув команду до елітного дивізіону. У сезоні 2012–2013 років клуб під керівництвом Григорчука вийшов у фінал кубка України, що дозволило йому наступного сезону взяти участь у міжнародному змаганні — Лізі Європи УЄФА. 18 грудня 2014 стало відомо про призначення Григорчука головним тренером азербайджанського клубу «Габала» з однойменного міста«Габала» об'явила про призначення Григорчука . . Найкращий тренер Азербайджану 2015 року. 29 травня 2017 покинув «Габалу», а вже 1 червня оголосили, що він очолив чемпіона Казахстану — «Астану». З 1 січня 2022 року по травень 2024-го — головний тренер одеського «Чорноморця». Головний тренер «Нефтчі» (Баку) з 26 червня 2024 до 7 жовтня 2024 року.З 14 січня 2026 року почав тренувати Одеський «Чорноморець»
Клубна кар'єра Роман Йосипович Григорчук народився 22 березня 1965 року в українському селі Корнич Коломийського району, Івано-Франківської області, за сім кілометрів від Коломиї.
На початку кар'єри захищав кольори коломийських клубів «Сільмаш» та «Електрооснастка». Виступав в аматорських змаганнях серед колективів фізкультури у складі команд «Нива» з Бережан і «Темп» із Шепетівки.
Наприкінці 1980-х років Роман розпочав футбольну кар'єру у команді майстрів футбольного клубу «Прикарпаття» з Івано-Франківська, що грала тоді в 1-й зоні другої ліги чемпіонату СРСР. У першому своєму сезоні 1988 року футболіст відіграв 34 матчі й забив два голи. Наступні два сезони Григорчук не виступав в основному складі команди, а повернувшись в останньому сезоні чемпіонату СРСР 1991 року, Роман забив 26 м'ячів у 46 матчах чемпіонату, ставши найкращим бомбардиром клубу за сезон. На той час у складі іванофранківців виступали також Роман Максимюк, Михайло Савка, Андрій Хомин тощо. У сезоні 1992–1993 років став найкращим бомбардиром першої ліги чемпіонату України, наступного сезону, як лідер команди, Григорчук допоміг івано-франківцям здобути перемогу в турнірі першої ліги та забезпечити перехід до елітного дивізіону чемпіонату України. Загалом у футболці західноукраїнського клубу Григорчук провів 152 гри та забив 66 м'ячів у чемпіонатах і провів 10 ігор та забив 6 голів у кубках.
1994 року Григорчук вирішив переїхати до Австрії, куди його запросили в місцеву команду «Санкт-Пельтен». Однак для того, щоб виїхати за кордон разом зі своєю дівчиною, Аліною, вони мусили одружитися. Того ж року з Івано-Франківська, де молодята побралися, поїхали до Санкт-Пельтену . Крім варіанту із австрійським клубом, у Григорчука була також можливість переїхати до Дніпропетровська (його запросив відомий український тренер Євген Кучеревський грати у місцевому «Дніпрі»), проте 29-річний футболіст вирішив переїхати за кордон. На той час, окрім Романа, серед легіонерів з колишнього СРСР у Санкт-Пельтені також грав відомий латвійський футболіст . До нового гравця в австрійському клубі поставилися доброзичливо. За словами самого футболіста, він намагався працювати так, щоб до нього не було претензій. Щоправда, в Австрії Григорчук грав недовго, відігравши всього три матчі у чемпіонаті, і наступного року переїхав до Польщі, де виступав за плоцьку «Петрохімію» (нині «Вісла»). У польському клубі Роман відіграв 14 ігор та забив три м'ячі. Сезон 1995–1996 років футболіст провів знову в Україні, захищаючи кольори криворізького «Кривбасу», який тоді тренував Мирон Маркевич. Команда грала тоді у вищій лізі українського чемпіонату, де футболіст провів всього лише один сезон, зігравши у 27-ми матчах та забивши 10 голів.
У 1996 році Григорчук переїхав до Росії, де почав виступати у першоліговому «Сатурні» з міста Раменське Московської області. У російському чемпіонаті український нападник провів два сезони, та років, зігравши 29 матчів та забивши 9 голів у чемпіонаті, і 2 матчі у кубку, де забив один м'яч.
1998 року Роман Йосипович переїхав до Латвії, де став граючим тренером футбольного клубу «Дінабург». До латвійського клубу Григорчука запросив головний тренер команди Віктор Нестеренко, з яким від познайомився ще в Івано-Франківську, коли той очолював тренерський штаб «Прикарпаття». У складі «Дінабурга» Роман відіграв нападником майже три сезони — 1998, 1999 та 2000 років. За цей час Григорчук зіграв у 63-х матчах чемпіонату, забивши 30 голів. Найяскравішим був сезон 1998 року, коли український спортсмен зіграв 27 матчів та забив за цей час 20 голів.
Тренерська кар'єра
«Дінабург» Ще до початку продовження своєї кар'єри у сфері футболу на посаді тренера Григорчук, будучи футболістом, почав вести щоденники, куди занотовував усі важливі дані про тренерську діяльність. Зокрема, плани тренувань, вправи та відчуття футболіста після їх виконання. Молодий, 35-річний, тренер багато цікавився роботою своїх колег, спілкувався з іншими тренерами, а також не пропускав тренування інших команд й збірних, що приїжджали до Риги. Також Григорчук часто багато їздив на стажування, зокрема до Німеччини. Згодом, Роман Йосипович почав слідкувати не за всіма тренерами, а лише за кількома, продивляючись матчі їх команд він намагався зрозуміти тенденції сучасного футболу й навчитися тренувати на високому рівні. Ще коли Григорчук був гравцем, він мріяв бути тренером саме українського футбольного клубу.
Григорчук розпочав тренерську кар'єру 1998 року у латвійському «Дінабурзі», де працював до того граючим тренером. 2000 року колишній український футболіст обійняв посаду головного тренера латвійської команди. Наступного ж сезону, у 2001 році, даугавпілський клуб вийшов до фіналу кубку Латвії, де «Дінамбург» програв з рахунком 2:0 одному з грандів латвійського чемпіонату, «Сконто». Того ж року команда під керівництвом Григорчука зіграла два матчі у Кубку УЄФА сезону 2001–2002 років проти хорватського футбольного клубу «Осієк» з однойменного міста. За два перших матчів рахунок між клубами став нічийним, 2:2, однак, за правилом голу, забитого на чужому полі, латвійці вибули зі змагання. Очоливши тренерський штаб клубу Григорчук шукав молодих талановитих футболістів віком від 13 до 15 років, які могли б поборотися за єврокубкові місця у чемпіонаті Латвії.
Український фахівець працював у «Динамбурзі» близько п'яти років, однак жодного сезону команда не могла піднятися вище четвертого місця у турнірній таблиці чемпіонату, йдучи після латвійських грандів. Так клуб під керівництвом Григорчука п'ять разів підряд посідав четверту сходинку й не проходив далі 1/4 фіналу у розіграші кубка країни, окрім як у 2001 році. Також під час роботи Григорчука у даугавпілському клубі клуб неодноразово брав участь у єврокубкових змаганнях, зокрема Кубку УЄФА та Кубку Інтертото. Роман Йосипович знаходився у структурі цього клубу вісім років й тренер, за його словами, зрозумів, що у клубі нічого не зміниться, а четверте місце — це його максимум, і це при тому, що матеріальні можливості «Дінамбурга» були доволі скромні. Тренер вирішив вийти на вищий рівень і саме тому на початку 2005 року Григорчук покинув клуб.
«Вентспілс»
Український фахівець мав кілька пропозицій з російської Прем'єр-ліги, однак відхилив їх. 1 липня 2005 року Григорчук очолив посаду головного тренера одного з лідерів латвійської першості — клубу «Вентспілс» з однойменного міста. Він змінив на цій посаді латвійського футбольного тренера , що очолив посаду головного тренера на початку сезону, однак через погані результати був звільнений. Очоливши команду посеред сезону тренер почав працювати над здобуттям якнайкращого результату для «жовто-синіх». На той час у команді було багато новачків, які, однак, вже не перший рік виступали в команді, зокрема, , тощо. Серед досвідчених футболістів можна відзначити , Каспарса Ґоркшса, тощо. Разом зі своїм тренером зі складу «Дінамбурга» до складу «чемпіонів» перейшов воротар . Ще до призначення Григорчука на цю посаду клуб займав третю сходинку у лізі, відігравши тринадцять турів де здобув 24 очка, а також здобувши у них сім перемог, три нічиї та стільки ж поразок, маючи різницю забитих та пропущених м'ячів 18 до 11 відповідно. На тій же сходинці команда разом із українським тренером завершила чемпіонат, у розіграші кубку країни 2005 року спочатку у півфіналі виграла срібного призера чемпіонату того сезону та найтитулованіший клуб Латвії, ризький «Сконто» з рахунком 1:0. А у фіналі «жовто-сині» у додатковий час виграли золотого призера чемпіонату того сезону лієпайський «Металургс» з рахунком 2:1.
Протягом п'яти років, проведених у клубі, тричі приводив команду до золотих медалей чемпіонату та двічі до перемоги у Кубку країни, а також виходив з командою до фіналу кубку Співдружності та Балтійської ліги. Однак, після глобальної фінансової кризи 2008 року справи у клубі пішли погано у фінансовому плані, як і взагалі у Латвії. Саме через це фахівець мусив піти з клубу, адже керівництво вирішило суттєво скоротити бюджет. 11 серпня 2009 року Григорчук покинув посаду головного тренера латвійського гранда за попередньою домовленістю. Його замінив італійський футбольний тренер .
«Металург» По завершенні кар'єри у Латвії, Роману Йосиповичу пропонували роботу в Азербайджані, Казахстані та Росії. Однак, він вже багато років мріяв повернутися в Україну й почати тренувати місцеву команду. Саме тому у жовтні 2009 року Роман Йосипович повернувся до України, де йому запропонували очолити команду української Прем'єр-ліги — запорізький «Металург». Перед початком роботи у складі команди «козаків» Григорчук поставив одну умову: він може працювати лише в умовах, коли усі рішення приймаються лише головним тренером. Однак, у перший раз керівництво клубу та тренер не змогли плідно пропрацювати хоча б більше місця, тому 8 листопада тренер залишив команду. А вже 8 грудня знову колишній футболіст повернувся до керма запорізького «Металурга». На той час у клубі грало багацько талановитих футболістів. Зокрема, Володимир Аржанов, Дмитро Безотосний, Максим Коваль, Євген Опанасенко, Сергій Рудика тощо. До речі, саме за часів головування Григорчуком команди у стартовому складі дебютував Максим Коваль, якому тоді було 16 років, що для воротаря вважається дуже молодим віком, однак, Максим заграв як досвідчений голкіпер. У першому для себе українському клубі Григорчук пробув до кінця сезону 2009–2010 років, за підсумками якого команда посіла 9 місце. Контракт між клубом та тренером закінчився після гри останнього, 30-го, 9 травня 2010 року.
«Чорноморець» (2010–2014)