«Дина́мо» — український футбольний клуб з міста Києва, що бере участь в українській Прем'єр-лізі. «Динамо» засновано 1927 року, це найстарший та найпопулярніший на сьогодні професійний клуб міста. Єдиний клуб, який провів усі сезони у найвищій лізі СРСР, а потім України. Найтитулованіша команда України, має в активі 17 чемпіонських титулів, 14 національних Кубків, 9 Суперкубків України, 1 Суперкубок УЄФА і 2 Кубки володарів кубків. Крім того, за радянський період історії «Динамо» завоювало 13 чемпіонських титулів, 9 Кубків СРСР, 3 Суперкубки СРСР, що робить «Динамо» найтитулованішою командою в історії радянського футболу. Перша немосковська команда, що здобула титул чемпіона СРСР, та перший представник Радянського Союзу, який завоював європейський трофей.
Також «Динамо» посіло 8-ме місце в списку найкращих клубів світу XX століття за версією журналу Kicker, 16-те місце в списку найкращих європейських клубів XX століття за версією IFFHS та 17-те місце в списку найлегендарніших клубів світу за версією журналу France Football. За даними аналітичного агентства CK, за підсумками 2011 року «Динамо» було першим в Україні та 19-м у Європі футбольним клубом за кількістю реальних прихильниківСЕГОДНЯ.ua спорт: Рейтинг количества фанов у европейских клубов .
Історія клубу
Заснування: 1927—1928 13 квітня 1927 року Президія Всеукраїнської ради пролетарських спорттовариств «Динамо» з центром у Харкові (тодішній столиці УСРР) затвердила створення свого осередку в Києві. Так була документально оформлена поява Київського пролетарського спортивного товариства «Динамо» (цей документ знайшов історик Олександр Кабанець у Державному архіві Київщини).
Рівно за місяць, 13 травня 1927 року, Міжвідомча комісія зі справ громадських організацій та союзів Київського округу офіційно зареєструвала Статут Київського пролетарського спортивного товариства «Динамо». А за день до того КПСТ «Динамо» надіслало лист до Окружної ради фізичної культури Києва (обидва документи розшукав Олександр Кабанець).
Справжнім ініціатором створення футбольної команди «Динамо» треба вважати Сергія Арсенійовича Бармінського, який із березня 1928-го обіймав посаду помічника начальника Київського окружного відділу ДПУ. Саме з подачі Бармінського в Окружну раду фізичної культури 29 березня 1928 року був надісланий лист, підписаний начальником Київського окружного відділу ДПУ, головою КПСТ «Динамо» Западним С. І. Саме в цьому листі (знайденому тим же Олександром Кабанцем) уперше виникає словосполучення «футбольна команда „Динамо“ Київ».
Друга згадка про футбольну команду «Динамо» з'явилася 5 квітня 1928 року в газеті «Вечірній Київ»:
Проте саме 1927-й, як рік заснування, зафіксований в офіційних документах і довідниках ФІФА й УЄФА. Реєстрація ПСТ «Динамо» 13 травня 1927 року, у рамках якого пізніше зародилась футбольна команда, підтверджена документами, які зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (фонд № 5, опис 3, справа 418, лист 25 і фонд № 5, опис 3, справа № 472, лист 66). Тому 13 травня 1927 року офіційно вважається днем народження клубу.
Першу офіційну гру «Динамо» провело 1 липня 1928 року в Білій Церкві проти збірної цього міста. «Динамо» вже на 5 хвилині відкрило рахунок, проте в підсумку поступилося — 1:2. 15 липня білоцерківська газета «Радянська нива» так описала цю подію:
У багатьох джерелах поєдинок 01.07.1928 досі називають «контрольним», «неофіційним», що не відповідає дійсності. У тодішньому радянському футболі фактично не було міжміських турнірів, команди обмежувалися товариськими зустрічами; крім того, матч 1 липня в Білій Церкві відбувся в рамках окружної Спартакіади — великого спортивного свята із цілком офіційним статусом.
Наступний матч був зіграний 17 липня 1928 року проти клубу «Динамо» (Одеса). Через велику спеку гра проходила в невисокому темпі. Вона закінчилася з рахунком 2:2.
Після цього кияни здійснили першу поїздку за межі республіки — до Білорусі. Там команда зіграла два матчі: зі збірною сусідньої республіки — 1:5 (29.07), зі збірною Гомельського округу — 3:2 (30.07).
1 вересня 1928 року кияни у товариській грі прийняли чемпіонів Москви — «Динамо» (Москва). Гості розгромили українців 6:2.
Також восени 1928 року в команді з'явився перший тренер-гравець — Василь Бойко (Лазар Коген приїхав з Одеси на початку 1929-го). І саме тоді (в жовтні) команда взяла участь у дебютному офіційному турнірі — першості Києва, вигравши його. Нове визнання прийшло 18 листопада після перемоги над тодішнім лідером міського футболу — «Желдором» із рахунком 1:0.
Проте селекційні методи новоутвореної команди було розкритиковано, оскільки вона переманювала до своїх лав найкращих футболістів, надаючи їм більш високооплачувану та престижну роботу в ДПУ. Це пояснюється тим, що на той момент в СРСР військові та чекістські відомства були фінансово забезпечені краще інших.
Довоєнні часи: 1929—1941 14 вересня 1929 року «Динамо» проводить свій перший міжнародний матч з робітничою командою Нижньої Австрії «Дойч Ваграм», поступившись з рахунком 3:4. 1935 року футболісти «Динамо» у складі збірної України, здійснили поїздку до Франції та Бельгії, де в товариській грі розгромили чотириразового володаря кубка Франції «Ред Стар» з рахунком 6:1. До 1936 року єдину першість Радянського Союзу не проводили. Кияни здобували досвід в іграх на першість спортивного товариства «Динамо». Там вони вигравали в «динамівців» з Одеси й Харкова. Київська команда явно була найсильнішою в УРСР, але рівня майстерності московського «Динамо» ще не досягла. Наприклад, у фіналі динамівської першості 1933 року москвичі з рахунком 2:1 перемогли саме киян.
1936 року в СРСР вирішили створити єдиний командний чемпіонат замість великої кількості різноманітних різнорівневих турнірів. Представником від України стала найсильніша на той час команда УРСР — «Динамо» (Київ). Дебют у чемпіонаті відбувся у Києві 24 травня 1936 року, коли московське «Динамо» розгромило господарів з рахунком 5:1. Єдиний гол нападника Миколи Махині став для українського клубу першим голом у чемпіонатах Радянського Союзу. Після цього «Динамо» (Київ) хоч як намагалося наздогнати москвичів, їм це не вдалося. Єдина українська команда одноколового дебютного чемпіонату СРСР завершила турнір на другому місці. Місцеві уболівальники сприйняли цей виступ як безумовний успіх.
З 1936 року аж по 1974-й адміністратором клубу був Рафаїл Фельдштейн, за цей час він працював із 22 тренерами.
У 1937 році вперше провели повноцінний двоколовий чемпіонат, у якому «Динамо» знову здобуло призове місце, пропустивши вперед лише московські «Динамо» і «Спартак». Проте надалі до Другої світової війни жодних досягнень кияни не здобули. У 1939 році, після анексії Польщі, зі захоплених регіонів до клубу перейшло багато нових гравців, зокрема найвідомішими стали Олександр Скоцень, Михайло Матіас, Казімеж Гурський та Олег Лаєвський.
Також у цей період «Динамо» брало участь у розіграшах Кубка Української РСР, здобувши цей трофей у 1936, 1937 та 1938 роках.
У 1937—1941 роках попід Черепановою горою споруджувався новий Республіканський стадіон. Відкриття цього спортивного комплексу, в будівництві якого методом «суботників» брав участь увесь Київ, призначалося на 22 червня 1941 року. Саме тоді на цьому стадіоні мав відбутися футбольний матч чемпіонату між командами київського «Динамо» та московського ЦДКА. Але того дня розпочалася німецько-радянська війна і матч скасували.
Футбол в окупованому Києві: 1942—1943
22 червня 1941 року Німеччина напала на СРСР. З початком війни більшість гравців призвали до лав Червоної армії, народного ополчення і винищувальних батальйонів. 1 липня почалася евакуація з Києва. Але футболісти «Динамо», що підлягали призову, залишалися в місті. Тренер команди Михайло Бутусов і колишній капітан команди Костянтин Щегоцький намагалися умовити начальника київського НКВС Льва Варнавського (справжнє прізвище Ворновицький) відправити у тил не тільки новачків-футболістів із Західної України, але і всіх інших членів команди. Варнавський побачив у цьому боягузтво і відмовився допомогти з евакуацією.
У початковий період війни німецьке командування звільняло з полону українців. Так, повернулися з полону Михайло Свиридовський, Федір Тютчев, Михайло Путистін, Микола Коротких, Микола Голімбієвський, Лев Гундарев, Іван Кузьменко, Олексій Клименко, Павло Комаров, Юрій Чернега, Олександр Ткаченко та Михайло Мельник. Крім того, на початку війни в народне ополчення записався Микола Трусевич, воював батальйонним розвідником, проте був поранений і не зміг вийти з оточення, тому також повернувся в окупований Київ.
За умов окупаційного режиму, що запанував у Києві, кожен футболіст мусив стати до праці, щоб передусім вижити та не бути звинуваченим у саботажі. Коротких працював кухарем у їдальні, Путистін влаштувався туди ж майстром. Василь Сухарєв працював на залізниці. Чернега пішов працювати в охорону Міськуправа, в поліцію подалися Гундарев, Голімбієвський, Олександр Ткаченко та Георгій Тимофєєв. Директор київського хлібозаводу Йозеф Кордик — чех, з військовополонених колишньої австро-угорської армії часів Першої світової війни — опікувався спортом з особистої прихильності. Саме він дав роботу на хлібозаводі № 1 відомим довоєнним українським спортсменам: тут працювали боксери Трофімов, Туровцев, Червінський, гімнасти Ганін, Еме, Шинкаренко, плавці Михайленко, Салопін. Сюди ж він запросив на роботу і футболіста М. Трусевича, за яким прийшли ще сім динамівців: Свиридівський, Кузьменко, Клименко, Макар Гончаренко, Путистін, Тютчев, Комаров та Володимир Балакін, який до війни грав за «Локомотив».
За ініціативою Кордика з них і була сформована команда. Окрім цих перших футболістів, згодом за команду хлібозаводу почали грати ще динамівці Мельник, Гундарєв, Коротких, Чернега, Тимофєєв та Василь Сухарєв, який до війни зіграв за «Локомотив». Команда виявилася досить досвідченою та віковою. Наймолодшому (Мельнику) було 27 років, а найстаршому (Тютчеву) — 35.
Тренування проводилися на стадіоні «Зеніт», спорудженому у 1930-ті роки по вул. Керосинній, 24. Грали у червоних футболках. Команду назвали «Старт». До її складу увійшли колишні динамівці: М. Трусевич, І. Кузьменко, О. Клименко, М. Коротких, М. Гончаренко, П. Комаров, М. Путистін, М. Свиридовський, Ф. Тютчев та колишні гравці «Локомотива» В. Балакін, М. Мельник та В. Сухарєв.
Стадіон «Динамо» почали називати Німецьким стадіоном, а Республіканський — Українським. Саме на ньому 7 червня 1942 року відбулося офіційне відкриття футбольного сезону. Грали команда «Старт» хлібозаводу № 1 та команда «Рух». Перемогли колишні досвідчені динамівці з рахунком 7:2. Такими ж переможними були й усі наступні зустрічі, що відбувалися вже на стадіоні «Зеніт»: 21 червня — з командою угорських вояків (6:2), 5 липня — з румунськими вояками (11:0), 17 липня — з німецькою командою залізничників (6:0). Проте 17 липня цю розгромну перемогу газета «Нове українське слово» повністю розкритикувала: