Сербія (), офіційна назва Респу́бліка Се́рбія () — країна в центральній частині Балканського півострова, має в своєму складі Косово і Воєводину. Столиця Белград, 9,66 млн мешканців (1990), за національністю в основному серби (близько 6,7 млн, у всьому світі понад 9 млн), далі албанці, угорці, румуни, словаки, українці (близько 45 000) тощо. Розмовна й літературна мова сербів: сербська мова. Найпоширеніша релігія: православ'я.
У 2007 році Національна асамблея Сербії проголосила озброєний нейтралітет.
1 березня 2012 року Сербія офіційно набула статусу кандидата в члени Євросоюзу.
Природа
Сербія розташована у центральній частині Балканського півострова, водночас займаючи проміжне положення між Південно-Східною та Центральною Європою. Географічні координати країни — приблизно 41°—47° північної широти та 18°—23° східної довготи — зумовлюють її належність до помірного кліматичного поясу з чітко вираженою сезонністю.
Таке положення робить Сербію своєрідним географічним вузлом, у якому перехрещуються природні, кліматичні та біогеографічні впливи різних регіонів Європи. З півночі на країну впливають рівнинні простори Паннонської низовини, зі сходу — Карпати та Балканські гори, із заходу — Динарські Альпи, а з півдня — гірські масиви Македонії та внутрішні Балкани.
Сербія межує з вісьмома державами, що додатково підкреслює її центральне положення в регіоні. Країна межує: на півночі — з Угорщиною, на північному сході — з Румунією, на сході — з Болгарією, на півдні — з Північною Македонією, на південному заході — з Косовом (тільки де-факто, де-юре з Албанією) та Чорногорією, на заході — з Хорватією і з Боснією та Герцеговиною. Площа — км².
Хоча Сербія не має виходу до моря, її територія інтегрована у кілька великих природних систем, зокрема Дунайського басейну, який охоплює майже всю країну і забезпечує зв'язок із Чорним морем, Балканські гори, що визначають рельєф, кліматичні контрасти та біорізноманіття, Паннонську низовину — частину Центральноєвропейської рівнини. Саме завдяки цьому Сербія відіграє важливу роль у формуванні екологічних коридорів, міграційних шляхів тварин і поширенні рослинних видів між різними частинами Європи.
Геологія
Геологія Сербії — це складна мозаїка тектонічних блоків і геологічних структур, що виникали протягом сотень мільйонів років у результаті взаємодії літосферних плит, орогенезу і ерозійних процесів. Територія країни знаходиться на периферії Євразійської плити і є частиною великого орогенічного поясу, який включає Альпи, Динариди, Карпати та Балкани — ці структури відображають тектонічну складність регіону.
Північ Сербії — Паннонська низовина — має переважно осадову геологічну будову — тут переважають молоді, м'які відклади неогенового й четвертинного віку, що формувалися в межах давнього Паннонського моря. Ці осадові породи складають підґрунтя більшості рівнин у долинах Дунаю й Тиси.
На заході та у центральних частинах розташовані складніші тектонічні елементи — Динарські Альпи і Вардальський масив. Ці структури сформувалися внаслідок зіткнення плит і містять стародавні метаморфічні, магматичні й осадові породи, у тому числі офіоліти — фрагменти древньої океанічної кори, що зазвичай виступають у вигляді гірських блоків. Схід Сербії належить до Карпато-Балканського арку, де поширені вапняки та доломіти, часто розвинуті у вигляді карстових форм рельєфу: печер, проваль, підземних водотоків.
Слід також зазначити, що Сербія має певну сейсмічну активність через наявність розломів і зон тектонічних напружень, що може призводити до помірних землетрусів, особливо в центральних і східних районах.
Рельєф
Рельєф Сербії відзначається великою варіативністю — від широких рівнин півночі до складних гірських хребтів на півдні й заході. Ця різноманітність форм є результатом довготривалої тектонічної та ерозійної діяльності, яка у поєднанні з кліматичними факторами створює характерні природні ландшафти країни.
На півночі домінує Тисо-Дунайська низовина — частина великої Центральноєвропейської рівнинної системи. Її поверхня майже плоска або слабко хвиляста, з низькими підвищеннями, які сформувалися під впливом осадових процесів та алювіальних відкладів Дунаю та інших річок. Це один із найбільш широких рівнинних масивів у Європі.
У центральній частині Сербії рельєф переходить у горбисто-височинний, із низькими схилами, пагорбами і невеликими горами. Ці форми з'явилися на межі впливу Паннонської низовини та гірських структур Балканського регіону. Тут розташовані такі природні регіони як Шумадія з помірними висотами й плавними схилами, що створюють мальовничі пейзажі між річковими долинами.
Захід і південний захід Сербії відзначаються видовженими гірськими хребтами системи Динарських Альп, з масивами, які інколи перевищують 1500—1800 м над рівнем моря. Це складні структурні форми, що складаються з метаморфічних і магматичних порід, широко розчленовані долинами річок та ущелинами. На сході домінують Сербські Карпати та Балкани, включно з горами типу Ртянь та частинами Старої Планини. Ці масиви також відзначаються крутизною схилів, карстовими формами та різкими перепадами висот.
Клімат
Клімат Сербії визначається її розташуванням у помірних широтах Європи, географічною широтою, орографією і впливом різних повітряних мас. Країна розташована між Атлантичним океаном і Середземним морем, що створює перехідні кліматичні умови з яскраво вираженою сезонністю.
У північних рівнинних районах переважає помірно-континентальний клімат. Тут зими холодні, часто з тривалими періодами морозів і снігом, а літа теплі або спекотні з середніми літніми температурами понад +20 °C. Такі умови сприяють формуванню чітких сезонних циклів у вегетації і визначають тривалість аграрного сезону.
У центральній частині країни клімат залишається континентальним, але з більш помірними коливаннями температур завдяки опосередкованому впливу гір. Зими помірно холодні, літо тепле, а кількість опадів розподіляється рівномірно протягом року. У горах температура знижується з підйомом у височину, а хуртовини й сніг на вершинах можуть тривати значно довше, ніж у низинах.
У південних і східних гірських районах клімат стає альпійським та гірським, де зима сувора з тривалим сніговим покривом, а літо коротке і прохолодне. Висота над рівнем моря визначає кількість опадів: найвища денсивація опадів спостерігається на схилах гір, які зустрічають вологі повітряні маси.
Кількість опадів у Сербії коливається у широкому діапазоні — від приблизно 500 мм на рік у північних степових районах до понад 1500 мм у горах. Опади найбільш інтенсивні в теплу половину року, з максимумами в травні–червні.
Внутрішні води
Територія Сербії характеризується розвиненою гідрографічною мережею, яка тісно пов'язана з особливостями рельєфу, клімату та розташуванням країни на перетині декількох великих басейнів водних потоків. Більша частина країни входить до басейну Дунаю — головної водної артерії країни. Сербія не має морського узбережжя, але завдяки потужній мережі річок і численних водосховищ внутрішні води відіграють важливу роль у формуванні природних умов, економіці, судноплавстві та культурному житті.
Гідрографічну мережу Сербії складають сотні річок, що належать до басейнів Чорного, Адріатичного і Егейського морів. Проте понад 90 % території країни дренується в басейн Дунаю, а решта вод стікає до суміжних басейнів через притоки, що перетинають гірські хребти.
Найбільш значущою річкою є Дунай, який перетинає Сербію із заходу на схід приблизно на 588 км, а надалі впадає в Чорне море. Він формує природні умови для судноплавства, торгівлі та розвиток низки міст, зокрема столиці — Белграда. До системи Дунаю також належать кілька великих приток: Сава — одна з головних річок Сербії, що впадає в Дунай у Белграді; річка є важливим шляхом для транспорту та зрошення північних рівнинних районів; Морава — найбільша річка, яка повністю протікає сербською територією, утворюючись із злиття кількох приток і також впадаючи в Дунай; вона відіграє ключову роль у зрошуванні, а її долина слугує важливим транспортним коридором; Тиса — велика права притока Дунаю, що проходить через північні частини країни (Воєводина), забезпечуючи водні ресурси для сільського господарства й екосистем; Дрина — річка, що частково формує природну кордонну лінію із Боснією і Герцеговиною; використовується для гідроенергетики та водопостачання; Нера, Тара, Рзав та інші середні й малі річки доповнюють загальну водну мережу Сербії.
Сербія не має природних великих озер. Наявні тільки значні водойми штучного походження. Найбільші з них: Джердап та Джердап II — великі штучні водосховища на Дунаї, що виконують гідроенергетичну, судноплавну та водозабірну функцію;
Озеро Власина — частково природне і частково регульоване водосховище на однойменній річці в гірській частині Сербії; Перугацьке озеро — водосховище на Дрині, важливе для гідроенергетики та рекреації; Ечка — великий рибний став/система озер у Воєводині, значимий як для аквакультури, так і для збереження водних екосистем.
Крім того, на теренах Сербії є кілька природних боліт та невеликих заплавних озер, що формуються в заплавах річок під час повеней і сприяють біорізноманіттю. Важливо, що Сербія має не лише природні, а й штучні канали та водні системи для управління водними ресурсами, особливо у низовинних районах Воєводини, де для зрошення і запобігання повеням створено мережу каналів.
Ґрунти
Ґрунти Сербії відрізняються помітною різноманітністю завдяки варіативному рельєфу, клімату, материнським породам та унікальному розподілу рослинності. У Паннонській низовині домінують родючі чорноземи та темно-каштанові ґрунти, що утворилися на глибоких алювіальних та еолових відкладах. Ці ґрунти мають хороший гумусовий горизонт і сприятливі для вирощування зернових, технічних та інших сільськогосподарських культур.
У перехідних зонах між рівнинами та пагорбами поширені переважно сірі лісові ґрунти з помірним гранулометричним складом, які також досить родючі та активно використовуються у сільському господарстві або для пасовищ.
У гірських районах поширені бурі лісові ґрунти, кам'янисті дернові та карбонатні ґрунти, що сформовані на основі вапняних і метаморфічних порід. Такі ґрунти мають меншу продуктивність для сільського господарства, проте вони важливі для підтримки місцевих лісових екосистем. Локальні різновиди ґрунтів утворюються на чорноземних, алювіальних та болотних відкладах у долинах річок і низинах, де умови водності та клімату сприяють їхній специфічній структурі.
Рослинний світ
Флора
Завдяки перетину балканського, середземноморського та паннонського кліматичних впливів, флора Сербії налічує близько 3600 видів судинних рослин, у тому числі: покритонасінних — близько 3400 видів, голонасінних — 25 видів; папоротеподібних — 70 видів; мохоподібних — понад 600 видів.
Ендеміки представлені рамондою сербською (Ramonda serbica) та рамондою Наталії (Ramonda nathaliae) — відомими «воскресаючими» рослинами, волошкою Дервента (Centaurea derventana), тюльпаном сербським (Tulipa serbica) та водозбором Панчича (Aquilegia pancicii).
Серед реліктових видів треба відмітити смеричку сербську (Picea omorika) — третинного релікта, що зберігся в каньйоні річки Дрина; діоскорею балканську (Dioscorea balcanica) та ліщину ведмежу (Corylus colurna).
До рідкісних видів рослин належать горицвіт весняний (Adonis vernalis), півонія вузьколиста (Paeonia tenuifolia), шафран Кошаніна (Crocus kosaninii) тощо.
Рослинність
Основними типами рослинності в Сербії є: Листяні ліси (дубові та букові). Вкривають значну частину низовин і передгір'їв. Тут домінують дуб густий (Quercus frainetto), дуб бурґундський (Quercus cerris), дуб пухнастий (Quercus pubescens) та бук східний (Fagus sylvatica subsp. moesiaca). Гірські хвойні ліси. Поширені в масивах Тара, Златибор та Копаоник. Головні домінанти — ялиця біла (Abies alba), ялина європейська (Picea abies) та сосна чорна (Pinus nigra).