Партійна номенклатура, скор. партноменклатура — у вузькому формально-правовому значенні — назва керівних посад у політичній партії (зазвичай передусім мається на увазі комуністичній партії), адміністрації, економіці та суспільстві. У більш поширеному, соціально-політичному тлумаченні та вживанні — привілейована правляча верства, еліта або «політичний клас», відносно закрита соціальна каста «соціалістичного» суспільства — у країнах, що еволюційно перебувають у перехідному етапі від традиційного до індустріального суспільства, коли відсутнє громадянське суспільство та нерозвинена політична традиція та культура.
У науковий обіг термін «партноменклатура» ввів відомий югославській політичний діяч, письменник та дисидент Мілован Джилас (1911—1995). У політичній лексиці в СРСР та країнах соціалізму в ХХ столітті часто вживалося поняття «номенклатура»Стаття «Nomenklatura», in: Everhard Holtmann (Hg.): Politik-Lexikon, 3. Auflage München/Wien 2000, S. 422..
Етимологія Поняття радянської номенклатури має два значення: у вузькому сенсі — це «звільнені» працівники комітетів партії і в широкому — усі відповідальні працівники, призначення на посаду яких гласно або негласно вироблялося секретаріатами правлячої партії (зокрема голови колгоспів, ректори інститутів, редактори газет, аж до вищої ієрархії релігійних організацій). Найчастіше допускалося навіть формальне голосування при виборі на посаду, але установка на потрібного кандидата виходила з партії. Друге (широке) значення і дало основу поняття «номенклатури» — тобто переліку осіб, що підлягають призначенням.https://web.archive.org/web/20121120123948/http://www.rosnom.narod.ru/T700.htm Михаил Восленский НОМЕНКЛАТУРА
Чисельність номенклатури До номенклатури належав порівняно невеликий клас населення Радянського Союзу і країн Східного блоку, який обіймав різні адміністративні посади в усіх сферах діяльності в цих країнах: уряд, промисловість, сільське господарство, освіта і т. д. Зазвичай, вони були членами комуністичної партії, але є і винятки, наприклад Патріарх Московський і всієї Русі, який належав до номенклатури Секретаріату ЦК КПРС.
Кількість чиновників у радянській Росії спочатку було невелике — 300 тис. радслужбовців при Леніні. При Сталіні їхнє число досягло 1,837 млн.
Михайло Восленський в роботі «Номенклатура» оцінював кількість номенклатури у 1959 році на рівні близько трьох мільйонів чоловік (як самі члени номенклатури, так і їхні родини)Наше завдання полягає не в тому, щоб назвати точну цифру номенклатури: для цього немає матеріалів. Завдання в тому, аби встановити, якого порядку ця цифра. Першу частину відповіді можна вже сформулювати. Після названих поправок чисельність вищої ланки номенклатурників в СРСР складе цифру близько 100 000 чоловік.
Тепер треба додати нижчу ланку. За переписом налічувалося в 1959 році: 61 728 + 90 890 = 152 618 і в 1970 році: 74 934 + 70 314 = 145 248 чоловік. Тут ми помічаємо ту ж тенденцію до скорочення чисельності номенклатури.
І в цьому разі треба буде внести ті ж корективи — з тією, однак, різницею, що частка неноменклатурних працівників серед керівників низових підрозділів державних та громадських організаціях виявиться більшою, ніж у попередньому випадку. Але вона і тут буде, ймовірно, переважуватися числом апаратних номенклатурників, що додається. Отже, ми ненабагато помилимося, якщо приймемо чисельність нижчої ланки номенклатурників за 150 000 чоловік.
Отже, політичне панування класу номенклатури здійснює в СРСР група приблизно в 250 000 чоловік — одна тисячна частка населення країни. Ця група не обирається і не може бути змінена населенням Радянського Союзу, однак розпоряджається їхніми долями і дає їм політичні директиви.
Але питання про чисельність класу номенклатури в цілому ще не вичерпаний.
Понад 300 000 чоловік складають керівники підприємств промисловості, будівництва, транспорту, зв'язку, сільського господарства, понад 150 000 — керівники наукових установ і навчальних закладів. Це збільшує число номенклатурних працівників до цифри близько 750 000.
Коли говорять про клас, то мають на увазі не тільки тих, хто сам виступає в процесі виробництва, а й членів їхніх родин. До дворянського класу належить не тільки граф, але і його дружина — графиня, і їхні діти. Не забудемо і ми номенклатурних дам і номенклатурних діток.
Візьмемо за основу поширене поняття статистичної сім'ї з 4 осіб: чоловік, дружина і двоє дітей. Звичайно, в реальному житті в одній номенклатурній сім'ї будуть ще теща і тесть, проте в іншій родині дружина сама буде теж номенклатурним чином, а в третій не буде дітей, — так що загалом, взявши за основу статистичну сім'ю, ми не дуже помилимось.
Помножити 750 000 на 4, отримуємо три мільйони. Це і є обчислена на основі статистичних матеріалів наближена чисельність правлячого класу номенклатури в СРСР. Клас цей, включаючи чад і домочадців, становить менше півтора відсотка населення країни. Ось ці-то півтора відсотка і оголосили себе керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, розумом, честю, совістю нашої епохи, творцем і організатором всіх перемог радянського народу. Ці півтора відсотка і галасять на авансцені, виступаючи від імені 290-мільйонного народу і навіть «всього прогресивного людства»..
Історія виникнення
Після Жовтневого перевороту відбулися серйозні зміни в державному апараті країни. Старе чиновництво було розігнано, бо згідно з комуністичною ідеологією, старий апарат придушення трудящих повинен був зникнути, і на його місце мала прийти нова пролетарська держава. У роботі «Чи втримають більшовики державну владу?» (1917) Ленін таким чином визначав основні завдання нового апарату:
Найголовніше тепер — розпрощатися з тим буржуазним забобоном інтелігентським, ніби керувати державою можуть тільки особливі чиновники, цілком залежні від капіталу по всьому своєму суспільному становищу.
Найголовніше — покласти край такому стану речей, коли управляти намагаються по-старому буржуа, чиновники і «соціалістичні» міністри, але керувати не можуть, і після семи місяців отримують в селянській країні селянське повстання!!
Найголовніше — вселити пригніченим, і працівникам довіру в свої сили, показати їм на практиці, що вони можуть і повинні взятися самі за правильний, суворо впорядкований, організований розподіл хліба, з всякої їжі, молока, одягу, квартир і т. д. в інтересах бідноти.
Однак у цій же роботі він відзначає:
Ми не утопісти. Ми знаємо, що будь-який чорнороб і будь-яка куховарка не здатні зараз же вступити в управління державою. В цьому ми згодні і з кадетами, і з Брешковською, і з Церетелі.
Новий бюрократичний апарат спочатку формувався з представників професійних революціонерів (так званої «ленінської гвардії») із залученням робочого класу, а також окремих «буржуазних» фахівців, необхідних для управління галузями економіки. Вони були першими представниками класу радянських бюрократів, т. з. «номенклатури».Актуальность исследования советской бюрократии как нового класса Институт российской истории РАННЕПОЗНАННЫЙ КЛАСС: ЛЕВ ТРОЦКИЙ О СОВЕТСКОЙ БЮРОКРАТИИ МГУ
Проте Ленін визнавав, що багато в чому дореволюційний держапарат, який, згідно з марксистським положенням (озвученим Леніном у роботі «Держава і революція»), необхідно «розбити і знищити» зберігся в недоторканності. У роботі «Як нам реорганізувати Робсільінспекції» Ленін писав:
Наш держапарат, за винятком Наркомзакордонсправ, найбільшою мірою являє собою пережиток старого, в найменшій мірі підданого бодай якимось серйозним змінам. Він тільки трішечки згори підфарбований, а в інших відношеннях є самим типовим найстарішим з нашого старого держапарату … Я передбачаю одне заперечення, що виходить або прямо, або побічно з тих сфер, які роблять наш апарат старим, тобто від прихильників збереження нашого апарату в тому ж до неможливості, до непристойності дореволюційному вигляді, в якому він залишився і дотепер.
З приходом до влади Сталіна представники старої гвардії революціонерів-більшовиків були поступово витіснені і замінені новими людьми, відданими новому керівництву. Звертає на себе увагу низький освітній рівень нових управлінців. Так, у складі першого РНК лише Ленін і Луначарський мали закінчену вищу освіту, причому перший — заочно. І надалі серед осіб, які займали вищі посади в уряді СРСР, практично не було професіоналів. Типовий приклад — голова Держплану СРСР Куйбишев, котрий не провчився в університеті й одного року, причому на медичному факультеті, не кажучи вже про кравця Кагановича, слюсаря Ворошилова та інших. Не дивно, що рішення таких спеціалістів відрізнялися наївністю, яка межувала з абсурдом. Поступово формувався і вдосконалювався новий механізм відбору управлінських кадрів. Була введена так звана номенклатура посад в державному і партійному апараті, кандидати на які затверджувалися партійними комітетами відповідних рівнів.
Сталін визначав вимоги до номенклатури такими словами: «Люди, які вміють здійснювати директиви, що можуть зрозуміти директиви, що можуть прийняти директиви, як свої рідні, і вміють проводити їх в життя». Також відома його фраза, що стала крилатою: «Кадри вирішують все. Ці кадри можуть бути зміщені лише за допомогою громадянської війни». Підбір та фільтрація кадрів приймала форму чисток, які досягли свого піку в 1937 році. Таким чином влада перейшла до обмеженого кола осіб, які втратили свою первісний зв'язок з робітничим класом і стали особливою «кастою». Багато дослідників стверджують, що хоча формально встановлений у країні лад називався соціалізмом і декларувалося, що власність належить трудящим, насправді номенклатура являла собою особливий клас, який отримав так звану народну власність у своє повне розпорядження.
Вдивімося в риси радянської людини — звичайно, того, який будує життя, а не зім'ятий під ногами, на дні колгоспів і фабрик, в межі концтаборів. Він дуже міцний, фізично і душевно, дуже цілісний і простий, цінує практичний досвід і знання. Він відданий влади, яка підняла його з грязі і зробила відповідальним господарем над життям співгромадян. Він дуже честолюбний і досить черствий до страждань ближнього — необхідна умова радянської кар'єри. Але він готовий заморити себе за роботою, і його вище честолюбство — віддати своє життя за колектив: партію або батьківщину, залежно від часу. Не дізнаємося ми у всьому цьому служивої людини XVI століття? (Не XVII, коли вже починається декаданс). Напрошуються й інші історичні аналогії: служака часів Миколи I, але без гуманності християнського та європейського виховання; сподвижнік Петра, але без фанатичного західництва, без національного самозречення. Він ближче до московина своєю гордою національною свідомістю, його країна єдино православна, єдино соціалістична — перша у світі: третій Рим. Він з презирством дивиться на решту, тобто західний світ, і не боїться його, не любить і боїться його. І, як у давнину, душа його відкрита Сходу. Численні «орди», вперше долучаються до цивілізації, вливаються в ряди російського культурного шару, вдруге піддаючи його орієнтиалізації.Г. П. Федотов Россия и свобода Впервые напечатано в «Новом журнале», Нью-Йорк, 1945, № 10.
Радянська номенклатура ґрунтувалася передусім на партійних структурах, які фактично керували країною. Підбір кадрів до Рад усіх рівнів також проводився партійними органами, оскільки саме вони призначали єдину кандидатуру на кожне депутатське місце, яка потім виставлялася на голосування. Вищий щабель в номенклатурі займала номенклатура ЦК, яка в 1980 році складалася приблизно з 22.5 тис. працівників. Партійну номенклатуру доповнювала номенклатура господарська. Підбір кадрів номенклатурних проводився за особистим знайомством, причому основну роль відігравало те, що це були люди вірні тому чи іншому керівникові. Компетентність кадрів при цьому не грала визначальної ролі. Часто, якщо той чи інший керівник не міг впоратись з займаною ним посадою, його переводили на іншу керівну роботу. Таким чином, опинившись у номенклатурній касті, людина часто гарантувала собі довічне в ній перебування, однак потрапити до касти було складно.