РКК «Енергія», Відкрите акціонерне товариство «Ракетно-космічна корпорація (РКК) „Енергія“ ім. С. П. Корольова» — одне з провідних підприємств російської ракетно-космічної промисловості. Головна організація корпорації розташована в місті Корольові (колишній Калінінград Московської області, перейменований у 1996-му році на честь засновника підприємства), філія — на космодромі Байконур (Казахстан). Створена в 1946-му році як ОКБ-1 (Окреме конструкторське бюро № 1) — розробник і виробник першого штучного супутника Землі, автоматичних міжпланетних станцій до Місяця, Венери, Марса, і орбітальних станцій, розробник космічних пілотованих кораблів «Союз», вантажних апаратів «Прогрес» і супутників зв'язку «Ямал».

Після розпаду Радянського Союзу залучена до міжнародних супутникових пускових компаній «Морський старт» й «International Launch Services» для яких РКК «Енергія» постачала верхній ступінь «Блок-ДМ» для виведення корисного навантаження на геостаціонарну орбіту.Компанія «Енергія» на сайті Britannica Money

Компанія забезпечує функціонування Міжнародної космічної станції та проведення експериментів екіпажами, організовує ротацію екіпажів і забезпечення МКС матеріальними засобами пілотованими космічними кораблями «Союз ТМА» і безпілотними вантажними апаратами «Прогрес М».

15 липня 2025-го року український безпілотник спричинив значну пожежу на заводі РКК «Енергія» з виробництва акумуляторів у Єльці, РФ.Зникнення радянської слави — російський космічний гігант на межі краху

27 серпня 2025-го року керівник РКК «Енергія» Ігор Мальцев на внутрішній корпоративній платформі опублікував повідомлення про сімдесяту річницю компанії, в якому визнав критичні невдачі в реалізації проєктів, зростаючий борг і відсутність інституційної відповідальності. Інформація пізніше просочилися в російську пропаганду.

Історія

3 травня 1946-го року Постановою Уряду СРСР створені групи НДІ, КБ, випробувальних організацій, заводів із розробки, виготовлення й випробування балістичних ракет дальньої дії. Для керування розробкою ракет великої дальності створено НДІ-88 (науково-дослідницький інститут № 88) у підмосковному Калінінграді. На чолі відділу №  3, призначили Корольова, який раніше вивчав авіаційну техніку під керівництвом авіаконструктора Туполєва і на початку тридцятих років розробляв перші в Радянському Союзі рідинні ракети.

«Р-1» Спочатку відділ Корольова створював удосконалені версії німецької ракети «Фау-2» (V-2).

18 жовтня 1947-го року — перший у Радянському Союзі успішний запуск ракети «А-4», зібраної з вузлів і агрегатів німецької ракети «Фау-2». Цього ж року закінчено льотні випробування цієї ракети.

7 вересня 1948-го року — перший запуск першої радянської балістичної ракети «Р-1». Ракета майже пролетіла вираховану дальність, але зі значним відхиленням від траси через ненормальну роботу системи управління.

10 жовтня 1948-го року — перший успішний запуск першої радянської балістичної ракети «Р-1». Цього ж року закінчено льотні випробування першої серії ракет «Р-1».

1950-го року — ракетний комплекс з ракетою «Р-1» прийнято на озброєння.

«Р-2» і «Р-5М» На початку 1950-их років почато розробку власних балістичних ракет «Р-2» (кодове найменування Міністерства оборони США SS-2) і «Р-5М» (SS-3).

Зміни структури У 1950-му році відділ перетворено на окреме конструкторське бюро (ОКБ), а в 1956-му році офіційно відокремлено від НДІ-88 як незалежне ОКБ-1.

«Р-7» 1956—1957 — спроєктовано ракету «Р-7», першу в світі міжконтинентальну балістичну ракету, успішно запущену в серпні 1957-го року. 4 жовтня 1957-го року модифікована «Р-7» вивела на навколоземну орбіту перший штучний супутник.

Космічна гонка Корольов переконав радянське керівництво фінансувати космічні зусилля. Протягом наступного десятиліття його конструкторське бюро відповідало за встановлення лідерства СССР у космічній гонці зі Сполученими Штатами. Його успіхи включали запуски перших зондів, «Луни-2» і «Луни-3», для досягнення Місяця в 1959-му році; космічного корабля «Восток» з першою людиною у космосі у 1961-му році, першої жінки у 1963-му році; космічний корабель «Восход», на якому Комаров, Феоктистов і Єгоров виконали перший багатомісний космічний політ в 1964-му році і з якого Леонов здійснив перший вихід у космос в 1965-му році; і перший космічний апарат — «Венера-3», який досяг іншої планети (Венера) в 1965-му році.

«Н1-Л3» Найдорожчим космічним проєктом організації в 1960-их роках була секретна програма «Н1-Л3», розроблена для висадки людей на Місяць у конкуренції з США. Після чотирьох послідовних невдач велетенської багатоступеневої ракети радянський уряд скасував програму в 1974-му році.

Орбітальні станції У 1971-му році побудовано і запущено першу в світі космічну станцію «Салют». 1977-го року запущено станцію «Салют-6», 1982-го року — «Салют-7». Станції другого покоління мали два стикувальні порти, завдяки чому значно збільшилась тривалість перебування екіпажу на станції, оскільки пілотований корабель «Союз» можна було замінити під час польоту, а також доставляти вантажі і паливо кораблями постачання «Прогрес». Загалом 26 екіпажів, зокрема кілька міжнародних, відвідали дві станції, встановивши послідовні рекорди витривалості в космосі.

НВО «Енергія» У 1974-му році уряд створив НВО «Енергія» (Науково-виробниче об'єднання «Енергія»), з колишнім «ОКБ-1» на чолі, щоб грати провідну роль в радянській пілотованій космічній програмі.

«Енергія-Буран» З 1976-го року «Енергія» була головним підрядником з розробки космічної системи «Енергія-Буран», комбінації ракети-носія надважкого класу «Енергія» і крилатого орбітального апарата «Буран», аналогічних американському космічному човнику. Після двох успішних запусків у 1987-му і 1988-му роках фінансування програми скасовано 1993-го року через значні фінансові проблеми після розпаду Радянського Союзу.

Орбітальна станція «Мир» У 1986-му році запущено основний модуль космічної станції «Мир», який згодом доповнили наукові і сервісні модулі. Протягом 10 років, з 1989-го по 1999-ий рік, на станції постійно перебували екіпажі.

Міжнародна космічна станція Спираючись на досвід роботи з «Миром», 1993-го року «Енергія» підписала контракт як головний підрядник російської частини МКС. Її роль поступово зменшувалася, частково внаслідок жорсткої конкуренції з боку іншої російської компанії, Хрунічева, яка взяла на себе відповідальність за проєктування та виготовлення кількох модулів МКС.

РКК «Енергія» У квітні 1994 року президент Росії Борис Єльцин підписав указ про перейменування фірми на РКК «Енергія» (Ракетно-космічна корпорація «Енергія») і часткову приватизацію компанії.

Розробки Балістичні ракети У дужках вказано роки перебування на озброєнні. «Р-1» (1950—1952) «Р-2» (1951—1960) «Р-5» (1956—1968) «Р-11» (1956—1978) «Р-13» (1961—1972) «РТ-1» скасовано

Міжконтинентальні балістичні ракети У дужках вказано роки перебування на озброєнні. «Р-7» (1960—1968) «Р-7А» (1960—1968) «Р-9» (1964–1976) «РТ-2» (1968—1976)

Ракети-носії У дужках вказано роки запусків «Супутник» (1957) «Супутник-3» (1958) «Луна» (1958—1960) «Восток» (1960—1964) «Восток-Л» (1960) «Восток-К» (1960—1964) «Молнія» (1960—1967) «Восток-2» (1962—1967) «Польот» (1963—1964) «Восход» (1963—1976) «Восток-2М» (1964—1991) «Молнія-М» (1965—2010) «Союз/Восток» (1965—1966) «Союз» (1966—1976) «Н1» (1969—1972) «Союз-Л» (1970—1971) «Союз-М» (1971—1976) «Союз-У» (1973—2017) «Союз-У2» (1982—1995) «Енергія» (1987—1988) «Союз-ФГ» (2001—2019) «Союз-2» (2004—)

Супутники У дужках вказано роки запусків «Супутник» (1957—1963) «Зеніт» (1961—1994) «Універсальна космічна платформа» (1999—2017)

Міжпланетні станції У дужках вказано роки запусків «Луна» (1958—1976) «Венера» (1961—1983) «Марс» (1962—1973) «Зонд» (1964—1970)

Космічні кораблі У дужках вказано роки запусків «Восток» (1960—1963) «Восход» (1964—1965) «Союз» (1966—) «Союз 7К-ОК» (1966—1971) «Союз 7К-ОКС» (1971) «Союз 7K-T» (1973—1981) «Союз 7K-TM» (1974—1976) «Союз T» (1976—1986) «Союз TM» (1986—2003) «Союз TMA» (2003—2011) «Союз ТМА-М» (2010—2016) «Союз МС» (2016—) «Прогрес» (1978—) «Прогрес» (1978–1990) «Прогрес M» (1989–2009) «Прогрес M-ВДУ» (1992–1998) «Прогрес M1» (2000–2004) «Прогрес М-01М» (2008-2015) «Прогрес М-ГКМ» (2001, 2009) «Прогрес МС» (2015-)

Орбітальні станції У дужках вказано роки польотів Програма «Салют»: «Салют-1 (ДОС-1)» (1971) «ДОС-2» (1972) «Космос-557 (ДОС-3)» (1973) «Салют-4 (ДОС-4)» (1974—1977) «Салют-6 (ДОС-5)» (1977—1982) «Салют-7 (ДОС-6)» (1982—1991)

«Мир»: «Мир (ДОС-7)» (1986—2001) «Стикувальний модуль» (1995—2001)

Міжнародна космічна станція: «Звєзда (ДОС-8)» (2000—) «Пірс» (2001—2021) «Поіск» (2009—) «Рассвєт» (2010—) «Прічал» (2021—)

Розгінні блоки У дужках вказано роки запусків «Блок Д» (1967—1976) «Блок Д-1» (1978—1989) «Блок Д-2» (1988—1996) «Блок ДМ» (1974—1990) «Блок ДМ-2» (1982—2012) «Блок ДМ-2М» (1994—2005) «Блок ДМ-5» (1997—2002) «Блок ДМ1» (1996) «Блок ДМ2» (1997—2002) «Блок ДМ3» (1996—2006) «Блок ДМ4» (1997) «Блок ДМ-SL» (1999—2014) для програми «Морський старт» «Блок ДМ-SLB» (2008—2013) для програми «Наземний старт» «Блок ДМ-03» (2010—) «Блок Персей» (2021—)

Примітки