Мадри́д () — столиця та найбільше місто Іспанії, адміністративний центр автономної спільноти Мадрид. Розташоване в центральній частині Піренейського півострова. Великий Мадрид є найбільшою міською агломерацією Південної Європи із площею 1,2 тисячі км². Безпосередньо місто розташоване на території завбільшки 607 км² та включає 21 адміністративний район. Головна окраса столиці — Мадридський собор. Населення міста — 3 273 049 мешканців (2010 рік), а включаючи передмістя — понад 7 млн.
Історія назви та міста За легендою, Мадрид заснував античний герой Окній, син Тиберина (бога річки Тибр) та віщунки Манто. На березі річки Мансанарес була заснована фортеця Мантуя Карпетанська. Існує версія, що назва Мадрид походить від кельтського Маджерит — «великий міст» (що після арабського завоювання Іспанії перетворився на Маджерит). Однак історія того, що має назву «Вілья» (за аналогією Сіті у Лондоні), бере початок лише у 852 році, коли маври побудували тут фортецю Маджеріт (або Матріт), яка слугувала захистом для найбільшого міста півострова — Толедо. В перекладі з арабської слово «Маджеріт» означало «джерело води» (через значні водні ресурси цього району). У X столітті у маленькому Мадриді народився Маслама-аль-Майріті, найвідоміший астроном Кордовського халіфату і засновник математичної школи. У 1085 році фортецю захопили християни, але протягом ще п'яти століть архітектурний та національний склад міста майже не змінювалися. Християни, маври та євреї мирно співіснували до кінця XV століття. Увесь цей період Мадрид був лише супутником Толедо, що у добу Раннього Середньовіччя був процвітаючим центром Кастильського королівства.
Сучасний Мадрид, зберіг релікти початкової арабської фортеці. Це руїни стін фортеці – «Арабська стіна», сторожової вежі (паркінг під Plaza de Oriente), фундаменти головної мечеті тощо. В межах колишнього арабського міста археологи знаходять господарські підземелля перших його мешканців. Арабський стиль – мудехар міцно увійшов до іспанської архітектури. Деякі старовинні храми Мадрида, зокрема королівський костел св. Петра (San Pedro el Real/San Pedro el Viejo), імовірно XV ст., за традицією побудований на місці конвертованої після завоювання Мадрида на костел мечеті.
Місто процвітало й дістало звання «вілья» у 1123 році. 1188 року представники Мадрида вперше взяли участь у засіданні Парламенту (Кортесів) Кастилії. Влада у місті належала Раді, що обиралася народом. Так було до 1346 року, аж поки король Альфонсо XI не запровадив систему регентства, коли лише представники місцевої олігархії мали право керувати містом.
Мадрид був місцем тимчасового перебування кастильських королів: Пабло I і Енріке II. Останній на початку XV століття наказав переробити місцеву цитадель (Алькасар) у палац, а також розпочати будівництво палацу, що мав слугувати літньою резиденцією. Мадрид часто ставав місцем коротких зупинок іншого кастильського монарха Карлоса I. Його приваблювали сусідні ліси, що славилися великою кількістю дичини. Через це Карлос I наказав побудувати мисливський павільйон на сусідніх землях Ель-Пардо.
Під час правління католицьких королів Мадрид активно розвивався — насамперед завдяки звільненню населення від податків та наданню різноманітних привілеїв. Наприкінці XV століття місто налічувало 3400 жителів, які мешкали у середньовічному кварталі, який починався в Алькасарі, уздовж Пагорба Сліпих, Вістільї, брами Маврів, Кавас, Зачиненої брами, Печери Сан Мігеля до площі Каньйос дель Перраль. Найвідомішою спорудою міста був Алькасар, який входив до складу нових фортифікацій - християнських стін, які колом оточували місто.
У червні 1561 року, коли «вілья» налічувала вже 30 тисяч жителів, король династії Габсбургів Феліпе II переніс двір з Толедо до Мадрида, розмістивши його у стародавньому Алькасарі. Причина такого кроку була цілком прагматичною: необхідно було зменшити вплив могутнього архієпископа Толедо на Двір короля. Окрім того, молодій дружині короля не подобався Толедо, і вона благала чоловіка знайти нове місце для Королівського Двору. Мадрид з його мікрокліматом, оточений лісами і розташований на річці Мансанарес, став доречною кандидатурою. Відтоді «вілья де Мадрид» став столицею динамічно зростаючого Іспанського королівства (за винятком періоду 1601—1606 років, коли столицею тимчасово був Вальядолід, та періоду Громадянської війни, коли функції столиці у різний час виконували Валенсія і Барселона).
Маленьке місто у центрі країни за один день перетворилося на столицю найпотужнішої світової імперії. У 1625 році Феліпе IV наказав зруйнувати стіни міста і побудувати нове фортифікаційне коло, яке проіснувало аж до XIX століття. Уряд засідав у Королівському Алькасарі, Королівському Палаці і Східному Палаці (Plaza de Oriente). Одночасно будувався ще один палац на іншому боці міста. Він був оточений садами і отримав назву Палац «Буен Ретіро», де розташовувалася Тронна зала.
Зміна династії і прихід до влади Бурбонів мали для інфраструктури Мадрида дуже позитивні наслідки. Темні, брудні і вузькі вулички, будинки без належної каналізації почали відходити у минуле. Пожежа 1734 року в Королівському Алькасарі, внаслідок якої була знищена третина королівської колекції картин, змусила побудувати новий королівський палац — Palacio Real. Роботи велися до 1755 і завершилися лише при царюванні Карлоса III. Саме Карлос III отримав звання «найкращого мера Мадрида». При ньому були побудовані мости, лікарні, парки, фонтани, каналізаційна система. В оновленні іспанської столиці взяли участь найвідоміші на той час архітектори і дизайнери: Франческо Сабатіні, Вентура Родрігес, Хуан де Вільянуева. Проєкт Салон Прадо, що реалізувався на околицях міста між комплексом Буен Ретіро і фортифікаційним муром, — найважливіший в історії міста середини XVIII століття. В цей час були побудовані бульвар Прадо і Реколетос, бульвар Пасео де ла Кастельяна, фонтани Нептуна, Сібелеса і Аполлона, Королівський ботанічний сад, Астрономічна обсерваторія або Кабінет природничої історії, що пізніше трансформуються у музей Прадо. У XVIII столітті в окрему адміністративну одиницю виділена провінція Мадрид.
Під час короткого перебування у Мадриді французьких загарбників Жозеф Бонапарт наказав провести реконструкцію площі Пуерта дель Соль та вулиць, що прилягали до неї. Повстання мешканців Мадрида 2 травня 1808 року стало початком війни за незалежність від французьких загарбників.
Доба XIX століття, коли Іспанія втратила майже всі свої колонії, залишила небагато слідів в архітектурі іспанської столиці. Найяскравіший слід — будівництво залізничного вокзалу Аточа. Він був закладений 1851 року, хоча будівництво основної споруди датується 1888—1982 роками. Аточа був спроєктований Альберто Паласіо, учнем славнозвісного Густава Ейфеля. Еклектична споруда була зроблена із заліза та цегли та була втіленням індустріальної архітектури, що панувала у той час в Європі. Вокзал став символом промислового росту іспанської столиці, оскільки саме через нього кілька поколінь іммігрантів-робітників прибували до Мадрида.
1860 року нарешті був зруйнований мур Феліпе IV.
У 30-х роках XX століття відкрилася Гран Віа, а 1919 року — перша станція метрополітену.
Громадянська війна 1936—1939 років залишила глибокий слід в історії Мадрида. Особливо постраждала західна частина міста. У другій половині XX століття Мадрид почав рости шаленими темпами. Площа міста зросла майже у 10 разів: з 66 км². до 607 км², поглинувши 13 сусідніх районів (Аравака, Барахас, Фуенкараль, Орталеса, Вальєкас, Вільяверде тощо). Зростання міста відбувалося неконтрольованими темпами, що спричинило появу нетрів. Під час диктатури Франко були побудовані Арка Перемоги, Міністерство навколишнього середовища (споруджене у неогрегоріанському стилі) та Будинок профспілок. План облаштування агломераційної зони Мадрида, схвалений у 1963 р., започаткував тенденцію субурбанізації, коли спальними районами стали Хетафе, Алькоркон, Фуенлабрада, Леганес, Сан Себастьян де лос Рейєс, Сан Фернандо де Енарес, Алькобендас, Кослада.
У п'ятдесяті роки був подовжений бульвар Пасео де ла Кастельяна; там почали будуватися сучасні споруди і хмарочоси найвідоміших світових компаній.
Після смерті Франко розпочалася демократична доба, коли мера Мадрида почали обирати всенародно. 1992 року був модернізований вокзал Аточа. Реставрована більшість історичних споруд міста. У 2007 на площі Карлоса I королівська пара Іспанії відкрила пам'ятник жертвам терористичної атаки у мадридській залізниці.
У XXI столітті на місто чекають нові виклики: стримування цін на нерухомість, розширення міста; перемоделювання історичного центру; інтеграція іммігрантів у життя міста, проблеми з водопостачанням.
Українці в Мадриді Одними з перших на захист Мадрида в серпні 1936 р. встигли приїхати 37 уродженців Західної України, котрі заробляли на хліб як шахтарі й металурги в Бельгії та Франції.
У 1948-50 рр. з ініціативи української греко-католицької церкви за підтримки Ватикану та Червоного хреста та при повній фінансовій допомозі іспанського уряду до Мадриду на навчання в Мадридському університеті та Політехнічному університеті прибули молоді українці – колишні вояки дивізії «Галичина», яких утримували в Ріміні, а пізніше Великій Британії. Головним меморіальним місцем української громади в Мадриді є будівля колишнього гуртожитку українських студентів по вул. C/ de Donoso Cortés, 63, на якій встановлена меморіальна дошка. Гуртожитком та студентами опікувалася спеціально створена іспанська організація «Католицька організація університетської допомоги». Українські студенти створили хор та танцювальний ансамбль, завдяки чому активно пропагували українську культуру.
У червні 1995 року було відкрито Посольство України в Мадриді, яке наразі знаходиться на вул. Ronda Abubilla, 52. Українська громада нечисленна, проте діє. Українці збираються в Мадриді при православній церкві Св. Марії Магдалени на Gran Via de Hortaleza, 48. Греко-католикам натомість служить Церква Благовіщення на Calle de la Princesa, 43.
Столичний статус Доля Мадрида була яскрава, адже за п'ять століть воно перетворилося з містечка на великий мегаполіс і ці перетворення його у велику метрополію нерозривно пов'язані з ознаменуванням Мадрида, як столиці багатогранного іспанського суспільства, починаючи з часів Великої Іспанської Імперії та закінчуючи теперішніми часами модернової Європейської країни. Саме з 1561 року постійне представництво Королівського суду розмістилося в містечку Мадрид, а юридичне визнання ролі столиці довелося чекати довше, аж до 1931 року, з появою Другої іспанської республіки, а в Конституції цей факт був закріплений у 1978 році. У 2006 році був прийнятий «закон про Столицю» і спеціальна схема розвитку Мадрида, яку затвердили муніципальні збори міста.
Як столиця держави, Мадрид є домом для державних установ Іспанії; тут розташовані Генеральний суд, міністерства, державні установи та пов'язані з ними структури, а також офіційна Резиденція королів Іспанії. На економічному рівні, Мадрид є основним діловим і фінансовим центром Іспанії, у наш час це майже 50,1 % доходів в казну країни, та більше 5000 провідних іспанських компаній. Це місце знаходження основного фондового ринку в країні, з численними національними компаніями і з кількома найбільшими світовими корпораціями. Зі світових установ в місті розташувалися: Штаб-квартира Всесвітньої туристської організації (ЮНВТО), штаб-квартира Іберо-американського Секретаріату (СЕГІБ) і штаб-квартира Організації іберо-американських держав з питань освіти, науки і культури. Крім того, проводяться великі міжнародні зібрання з представниками-країнами іспаномовними; Постійний комітет Асоціації іспаномовних академій , Штаб-квартира Іспанської королівської академії (РАЕ) і штаб-квартира Інституту Сервантеса. В Мадриді організовуються ярмарки — ФНПР, Мадрид Fusion, ARCO, SIMO ВТК, Motor і тиждень моди Cibeles Мадрид.
Географія міста
Розташування