Лук — це один із найдавніших видів зброї метального типу, що відомий з доби мезоліту, призначений для стрільби стрілами. Стрільба відбувається за рахунок м'язової сили стрільця, яку лук накопичує як потенціальну енергію зігнутої дуги і потім, розпрямляючись, швидко перетворює в імпульс стріли.
Етимологія Слово лук походить від , пов'язаного чергуванням голосних з *lękti («гнути, кривити»), що вважається спорідненим з («лук, дуга, обруч»), lankàs («гнучкий»), («вигин, дуга»), luôks («гнучкий») і сходить до («гнути, кривити»). Однокореневими є такі слова, як лука («частина сідла», «закрут річки»), облук («елемент ярма»), каблучка, лукавий (первісне значення «непрямий»). Від дієслова *lǫčiti (ітератива *lękti) походить і лучити з численними похідними (відлучити, залучити, злучити, розлучити тощо).
Техніка стрільби Техніка стрільби з лука полягає в:
Установці стріли на дугу й упорі на тятиву, Натягуванні тятиви однієї рукою при утриманні дуги лука та підтримки стріли іншою рукою, Прицілюванні і звільненні тятиви.
Дальність польоту стріли залежить від конструкції лука, сили натягу тятиви і погоди; в середньому становить до 250 метрів для небойових стріл.
З часом лук еволюціонував в арбалет (близько IV ст. до н. е.), для стрільби з якого вже не було потрібно особливого уміння і сили. У пізнє середньовіччя він був витіснений вогнепальною зброєю, хоча тривалий час вони використовувалися одночасно.
Призначення та властивості
За давнини лук правив знаряддям полювання і зброєю, у наш час лук є здебільшого спортивним знаряддям.
Як метальна зброя лук повинен мати певні властивості. Найважливішими серед них вважають такі: пружність, еластичність, довжину між кінцями луку в стані спокою, відстань натягу тятиви, відстань між тятивою і дугою та силу натягу тятиви.
Класично всі відстані та довжини в сучасних луках зазначаються в дюймах ( або скороч. in, приблизно 2,54 см). Силу натягу зазначають у лібрах ( або скороч. lb). Вагу вказують у гранах ( або скороч. gr, приблизно 0,064798 грамів).
Всі ці значення можливо переглянути у відповідній документації до луку чи на самому луці. Згідно з вимогами FITA всі ці значення можна вказувати лише на нижній частині лука.
Види
Луки поділяються на прості і складні, але всі вони являють собою дугу з тятивою для метання стріл. Прості виготовляли з цільного шматка деревини (найчастіше використовують ясен, в'яз, тис або кизил) довжиною до 1,5 м максимальна відома довжина 2,2 м. Композитні (складові) луки були коротші і їх виготовляли з різних матеріалів: ріг (становив внутрішню частину), деревина (середню) і висушені сухожилля тварин (зовні). Завдяки цьому була необхідна пружність, еластичність і міць.
Тятиву виготовляли з волокон рослинного походження, жил вола чи дикого козла.
Окремі луки і більшість сагайдаків мали прикраси з різнокольорової шкіри та цінних металевих фігурок. Кавказькі колчани і налучі часто виготовляли з сап'яну і прикрашали цінних шиттям та металевим чорнінням і гравіюванням.
Також існує поділ луків на типи «лонгбоу» і «флетбоу»: Лонгбоу ( — «довгий лук») — округлі або D-подібні (у перетині), вузькі плечі. Флетбоу ( — «плоский лук») — плоскі, широкі плечі.
Види луків за формою Лук з дефлексом — лук, який у неспорядженому стані (без встановленої тятиви), має вигнуту назад, в сторону стрільця форму. Приклад: луки пігмеїв Африки, хадза тощо.
Прямий — лук, який у неспорядженому стані приймає форму, близьку до прямої. Приклад: англійський лонгбоу, доісторичні європейські флетбоу, деякі луки індіанців Північної Америки.
Рефлексивний — лук, що в неспорядженому стані має плечі, що вигинаються в зворотному напрямку — в сторону, протилежну стрільцю. Приклад: більшість композитних луків, як історичних, так і сучасних. Така форма дозволяє накопичувати більше енергії, у порівнянні із звичайним прямим дерев'яним луком.
Рекурсивний — лук, кінці плечей якого вигинаються в зворотному напрямку навіть у спорядженому стані. Приклад: турецький, монгольський, корейський тощо, композитні луки, сучасний олімпійський лук.
Історія
Найдавніші наконечники стріл, зроблені з каменю, віком 64 тис. років, за повідомленням групи південноафриканських вчених у серпні 2010 року, були знайдені в Печері Сібуду. Їх аналіз, проведений командою дослідників з університету Йоганнесбурга, встановив наявність слідів клею на рослинній основі для закріплення наконечника на дерев'яному держаку.Marlize Lombard and Laurel Phillipson. (2010). Indications of bow and stone-tipped arrow use 64 000 years ago in KwaZulu-Natal, South Africa. Antiquity Vol 84:325, 2010 pp 635—648 Найдавніші луки й стріли, знайдені науковцями поза межами Африки, на острові Шрі-Ланка, ймовірно мають вік близько 48 тисяч років. Лук і стріли також відомі з Свідерської культури (територія сучасних Польщі та Угорщини, 10 тисяч років тому).
До XIX століття єдиними регіонами, де люди ще не були б обізнані з такою зброєю, залишилися Австралія і Океанія. У багатьох регіонах (наприклад, в Африці південніше Сахари, в Південно-Східній Азії, здебільшого Південної Америки тощо) лук був відомий аборигенам, але (в усякому разі, за відсутності отруєних стріл) майже не мав застосування навіть на полюванні через неможливість або невміння виготовляти конструкцію з хорошою забійною силою.
Неможливо стверджувати щось конкретне про походження лука. Ймовірно, його вживання для метання стріл передувало якесь господарське застосування зігнутої палиці. Відомі знахідки, що датуються приблизно 15 тисяч років, за формою подібні дерев'яним лукам, але за якістю дерева завідомо негідні для стрільби. Можливо, вони були частиною приладу для видобутку вогню. Коли люди ближче ознайомилися з властивостями дерева, вони змогли надати палиці необхідну пружність і об'єднали цей винахід з існуючими вже тоді легкими дротиками.
Останнє використання лука у великих битвах датоване 1813 роком, коли на «Битві народів» під Лейпцигом до складу російської армії входили башкирські лучники, яких французи називали «амурами».
Давні часи
Найдавніші з відомих луків відомі із знахідок в Данії (Хольмеґаард), з датуванням 7000-8000 років до н. е. (доба мезоліту). Це прості дерев'яні луки зроблені з деревини в'яза, довжиною від 154 см до близько 170 см. Вони зроблені із стовбура невеликого діаметру, мають завужене та потовщене руків'я та плоскі широкі плечі. Такий тип луків був поширений по всій північній Європі протягом всієї кам'яної доби. Починаючи з неоліту відомі знахідки луків іншого типу, переважно зроблених з деревини тису, довжиною 160—180 см. Вони не мають вираженого руків'я, плечі в перетині округлі або D-подібні. Такі луки дуже схожі на середньовічні англійські лонгбоу.
Головною перевагою лука з точки зору мисливця були його легкість (можна носити з собою багато стріл) і можливість скритного застосування. Постріл можна було зробити з місця, причому з різних положень. Простору було потрібно зовсім небагато. Стрільця міг видати тільки скрип тятиви. Пращею ж і бумерангом можна було розпорядитися лише на відкритому просторі і стоячи.
З винаходом стріл з кам'яним наконечником проявилася і ще одна перевага лука в порівнянні з дротиком. Пробивна сила стріли завдяки досить високій швидкості польоту (близько 45-50 метрів за секунду) була досить високою. Тварину розміром з оленя, стріла могла пробити наскрізь у бокову проєкцію на дистанції 20-30 метрів, якщо тільки не потрапляла у масивні кістки скелету. Випустивши стрілу з декількох метрів в певну точку і під потрібним кутом, нею можна було вразити навіть таку велику тварину, як бізон. Лук став універсальною зброєю мисливця.
Античність та Середньовіччя
У період античності та Середньовіччя луки залишалися основним видом метальної зброї і зазнали цілий ряд істотних поліпшень. Зокрема, замість легких стріл з кам'яним і кістяним наконечником, стали застосовуватися важкі стріли з металевим наконечником, а конструкція самого лука ускладнилася, завдяки чому була досягнута велика потужність і живучість зброї.
У період Середньовіччя дерев'яні луки мали вже обмежене поширення, зберігаючись ще тільки в Європі та Північній Америці.
Наступним етапом у розвитку цього виду зброї був посилений або складний лук, відомий народностям у Сибіру, Східній Європі, Скандинавії і гунам.
Найкращу якість і найбільше поширення, однак, мали композитні луки, зроблені з сухожиль, дерева та рогу (іноді могли вживатися інші матеріали). Вони вперше з'явилися, мабуть, у Єгипті біля 2-го тисячоліття до н. е. Пізніше, в Османській імперії і Китаї конструкція лука була вдосконалена шляхом введення металевих обважнювачів дуг.
Композитний лук перекладав енергію натягу в кінетичну енергію стріли з найбільшою ефективністю, навіть без обважнювачів надаючи снаряду, при однаковому з дерев'яним луком натягу, на 30 % більшу енергію. Маючи значно більшу міцність при однаковій довжині з тисовим, композитний лук, крім того, був дуже живучий. Термін його служби обчислювався десятиліттями, а перевозитися він міг у стані боєготовності, що було для воїнів цінною якістю. Хоча, звичайно, при тривалому зберіганні тятива знімалася.
В Індії та Персії вироблялися луки ще одного типу — металеві — цілком зроблені з дамаску або булату. Втім, швидше за все вони не вживалися як військова зброя, а призначалися для спортивної стрільби, бо вимагали від стрільця великої фізичної сили і коштували дорого, але не мали особливих переваг порівняно з композитними.
Саме композитними луками користувалися більшість народів Азії та античної Європи (починаючи з критян). Але в Європі в період Середньовіччя такі луки збереглися тільки у візантійців та слов'яно-русинів.
Виготовлення
Навіть простий дерев'яний лук, насправді, був аж ніяк не простою палицею. Вирізувався лук з деревини: тису, ясена, в'яза або акації.Могли використовуватися як стовбури невеликого діаметру 5-6 см товщиною, так і більш товсті, які розколювали навпіл, або на чотири частини. Дерево висушували від декількох місяців до року, тому що пружність сухої деревини набагато вища. В деяких випадках лук вирізався таким чином, щоб більш еластична деревина заболоні залишалася на зовнішній стороні, а більш міцна сердцевинна деревина формувала внутрішню сторону лука. Особлива увага приділялася тому, щоб лук при натягуванні тятиви згинався рівномірно. Такий лук при знятій тятиві мав форму прямої палиці, але при довготривалому навантаженні міг отримувати залишкову деформацію. Тому для збереження своїх якостей прості луки зберігали зі знятою тятивою.
Складним називався лук, якщо склеювався з декількох порід дерева або якщо дерев'яна основа посилювалася роговими пластинами, або дерев'яним волокном, яке змащували риб'ячою смолою. Головною перевагою такого пристрою була складність виготовлення (термін виготовлення такого лука становив 18 місяців), вже не треба було шукати або вирощувати якесь особливе дерево (а культивацію тису під луки в Англії і Нормандії було поставлено в обов'язок селянам). Посилений лук витримував більший натяг, слугував довше, міг бути будь-якої довжини.
Бойові властивості
Прицільна точність стрільби
На змаганнях зі стрільби хороший стрілець із 90 м потрапляв у мішень, ростом з людину. Цей показник досягався, якщо мішень була нерухома, відстань була завжди одна і та ж, а стріли використовувалися спеціальні. Взагалі ж, прицільна стрільба англійськими лучниками (з дерев'яних луків) велася на 50 м, османськими і китайськими (з найкращих луків) — до 70 м.
Проблема була в тому, що лук мав кінцеву товщину, і стріла розташовувалася під кутом до площини, в якій рухалася тятива. Додатковий, збиваючий наведення, поштовх стріла отримувала, коли через рукометь лука проходило її оперення. Ці недоліки усунені в сучасних спортивних луках, але ще були навіть у найкращих конструкціях Середньовіччя. Іншими недоліками лука були крайня (за сучасними мірками) повільність снаряда, що дуже ускладнювало стрільбу по рухомій цілі. Швидкість вильоту стріли з англійського довгого лука була близько 50 метрів за секунду, але вона уповільнувалася з подоланням дистанції.