Єзу́піль (до 2003 року — Жовтень) — селище в Україні, адміністративний центр Єзупільської селищної громадиІвано-Франківського району Івано-Франківської області. Розташоване на злитті річки Бистриця у Дністер. Єзупіль визнано одним із найдавніших поселень Галицького Придністров'я.
Історія
Чешибіси Власником села Чешибісів був шляхтич Ян Розумек з Клечова, який разом з дружиною Анною продали у 1435 році маєток шляхтичу, краківському хорунжому Павлу з Вроцімович гербу Півкозич, від якого маєток у 1437 році набув Міхал БучацькийCzołowski A. Z przeszłości Jezupola i okolicy… — S. 7..
7 листопада 1435 року — перша відома письмова згадка про село (), яке тоді називалося Чешибісами (Чешибіш), у записі № 32 «Найдавніших записів галицьких судів 1435—1475 років»Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej: z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. T. 12, Najdawniejsze zapiski sądów halickich 1435-1475 . — Lwów: skł. gł. w księg. Seyfartha i Czajkowskiego, 1887. — t. 12. — № 32. — S. 3.
У часи власности Бучацьких сільце стало, за свідченням історика Яна Длуґоша, містечкомCzołowski A. Z przeszłości Jezupola i okolicy… — S. 14. Чешибіси були укріплені дерев'яно-земляною фортецею (неподалік — переправа через стратегічно важливий Дністер).
Після одруження Анни з Бучацьких, дочки Пйотра, внучки Міхала, село як посаг перейшло до Яна Каменецького. Від нього маєтність успадкував син Миколай ( 1519 — наприкінці червня 1513 року призначений на праві «доживоття» буським старостою; помер бездітним), потім — найстарша дочка краківського воєводи Миколая Каменецького Анна, дружина лелювського старости Станіслава Спинка з БондкуваBoniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — T. 2. — S. 217 ; мешкала тут постійноCzołowski A. Z przeszłości Jezupola i okolicy… — S. 23—24). Овдовівши, близько 1530 року, вдруге вийшла за графа Яна Тенчинського. Єзупільські маєтності успадкували також її сини від першого чоловіка.
Згодом власником Чешибісів став Мартин Зборовський. Невідомо, як він придбав маєток, власником якого перед ним був граф Анджей Тенчинський. Одна з перших відомостей про посідання М. Зборовським маєтку в Чешибісах — 1550 рік. Анджей Тенчинський тривалий час робив напади на маєтки Мартина Зборовського, викрадав його підданих, нищив посіви. У 1558 році разом з озброєними шляхтичами та слугами на возах зробив напад на містечко в час відсутності дідича, пограбував міщан, знищив посіви, плоти, токи. Конфлікти тривали до смерті М. Зборовського (1565). Маєток посів його син Кшиштоф (місто, села Ганусівці, Побережжя, Ястребець, Сілець, Старе Село, Богородчани), який осів тут, повернувшись з-за кордону.
20 січня 1591 року король Сигізмунд III Ваза у Варшаві видав привілей, яким підтвердив, що зняття баніції з шляхтича Кшиштофа Зборовського не означає втрату Якубом Потоцьким прав власності на ЧешибісиAkta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej : z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. T. 10, Spis oblat zawartych w aktach grodu i ziemstwa lwowskiego . — Lwów: skł. gł. w księg. Seyfartha i Czajkowskiego, 1884. — t. 10. — S. 162 .
У Чешибісах був дерев'яний замок, у якому власник Якуб Потоцький оборонявся від татарМіхал Балінський, Тимотеуш Ліпінський. Старожитня Польща… — Варшава, 1845. — Т. ІІ, ч. 2. — С. 720 .
У 1594 році татари спалили місто під час нападу на Галичину через прорахунки коронного командуванняСергій Леп'явко Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994. — 560 с. — С. 61. — ISBN 5-203-01639-9.
Єзупіль За народним переказом, під час нападу татар, польський шляхтич Якуб Потоцький втікав від них на своєму коні-румакові. Він переплив Дністер, але кінь ніяк не міг вскочити на стрімкий берег. Воєвода вигукнув: «Єзус-Марія!» — кінь виніс його на суходіл. На подяку Богові воєвода дав обітницю заснувати на обох берегах Дністра містаВалентин Стецюк (упорядник). Культурні ґрона Дністра. Мультинаціональна культурна спадщина Наддністрянщини. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001.
У 1597 році містечко перейменували (стараннями власника Якуба Потоцького) на Єзупіль.
16 червня 1608 року Стефан Потоцький, молодший брат Якуба Потоцького, видав дарчу грамоту домініканцям, за якою вони отримали місце (ґрунт) на побудову костелу та кляштора (монастиря) в Золотому ПотоціT. H. Skrzypecki Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole: Solpress, 2010. — S. 20. — ISBN 978-83-927244-4-5 .
Власником (дідичем) Єзуполя був Миколай Потоцький — син Якуба Потоцького, тому в деяких документах підписувався «Миколай на Єзуполі Потоцький»Akta grodzkie i ziemskie: z archiwum ziemskiego we Lwowie w dalszym ciągu wydawnictwa fundacyi Al. hr. Stadnickiego. T. 24, Lauda sejmikowe halickie 1575—1695 . — Lwów: Tow. Naukowe: z zasiłkiem Funduszu Kultury Narodowej, 1931. — t. 24. — S. 296, 517 , був похований у домініканському костелі містечка.
У 1671 році Ульріх фон Вердум подав такий опис міста:
19 вересня 1676 року — завойоване турецько-татарськими військами під час Польсько-турецької війни 1672—1676 роківT. H. Skrzypecki Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole: Solpress, 2010. — S. 66. — ISBN 978-83-927244-4-5 .
Пізніше, у XVI—XVII століттях, в Єзуполі зведено замок. Нині на його місці стоїть колишній домініканський костел. Є дані, що тут був також оборонний домініканський монастир, заснований дідичем Якубом Потоцьким, у якому той був похованийZaucha T. Kościoł parafialny p. w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pierwszego męczenika w Potoku Złotym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków: Antykwa, drukarnia Skleniarz, 2010. — Cz. I, tom 18. — S. 193.— ISBN 978-83-89273-79-6 . У будівництві мурованого замку (на місці дерев'яного) та костелу, ймовірно, брав участь львівський зодчий Павло РимлянинВ. Вуйцик. Зодчий Павло Римлянин // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 46.
За однією з версій в селищі народився Памво Беринда.
У XIX столітті Єзупіль був містечком Станиславівського повіту. На той час воно мало власну печатку зі складним символом: бича голова, під якою — колісний плуг; обабіч плуга — сокира й ціп, нижче — перехрещені граблі й коса.
Під час Першої світової війни містечко опинилося на театрі військових дій. 23 липня 1917 року було остаточно звільнене з російської окупації. Після окупації Західноукраїнської Народної Республіки поляками у 1919 році в містечку був адміністративний центр ґміни Єзуполь та відділку поліції.
Жовтень З кінця вересня 1939 року по грудень 1991 року Єзупіль — у складі Радянського Союзу. 17 січня 1940 року Станіславський повіт було розділено на 5 районів. До Жовтневого району відійшли села ґмін Єзупіль, Деліїв і Маріямпіль. Тоді Єзупіль перейменовано на Жовтень.
6 червня 1957 р. ліквідовано 5 районів області, між якими і Жовтневий, територію якого розділили між Галицьким і Більшівцівським районами. Жовтень передано до складу Галицького району.
9 листопада 1962 р. Станіславську область перейменовано на Івано-Франківську.
14 січня 1972 р. Жовтневу селищну раду передано до складу Івано-Франківського району.
Тисменицький район утворено Указом Президії Верховної Ради УРСР 11 березня 1982 року з Івано-Франківського району шляхом перенесення районного центру з села Угорники Івано-Франківської міської ради до м. Тисмениця. Жовтень передано до складу Тисменицького району.
Єзупіль Рішенням Верховної Ради України від 9 липня 2003 року селищу офіційно відновлена історична назва (де-факто раніше).
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Тисменицького району, селище увійшло до складу новоутвореного Івано-Франківського району.
З 26 січня 2024 року, в ході де радянізації, селище міського типу Єзупіль набуло статусу селища.
Злочини НКВС У 1944—1956 роках в селищі була в'язниця Жовтневого районного відділу НКВС. Тут, неподалік лікарні, була знайдена вже друге масове поховання жертв сталінських репресій. Вперше 46 скелетів було виявлено на початку 1990-х років. Закопували закатованих людей у рові. Тіла складали один на одного, інколи навіть у шість шарів. Їх пересипали вапном, щоб скоріше розклалися і не було чути трупного запаху. В окремих черепах виявлено кульові отвори та знайдено біля кісткових залишків гільзи від куль.
Другу могилу виявлено у 2014 році. Ідентифіковано 225 скелетів, у тому числі 54 дитячих. Розкопки ще не завершено, оскільки на похованнях нині розташовані гаражі лікарні, а інша частина залишків закатованих — під дорогою. Відповідно до норм міжнародного та українського законодавства на такі «особливо небезпечні злочини проти миру та безпеки людства» не поширюється термін давності їх скоєння.
Населення +Зміна чисельності містечка195919701979198920013 371 3 447 3 545 3 407 3 07420032004200520062007 3 032 3 027 3 040 3 047 3 02920082009201020112012 2 998 2 989 2 985 2 978 2 94420132014201520162017 2 920 2 881 2 863 2 845 2 83320182019202020212022 2 812 2 807 2 803 2 792 2 753
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська300999,44 %російська140,46 %угорська10,04 %польська10,03 %румунська10,03 %Всього3026100 %
Архітектура Єзупільські історико-архітектурні пам'ятки: Палац Войцеха Дідушицького (1848—1909), тепер санаторій Колишній домініканський костел Греко-католицька церква Святого Миколая (1882) Дзвіниця
Пам'ятники
В селищі встановлено десять пам'ятників та погрудь видатних діячів України (Тараса Шевченка, Івана Франка — обидва 2000, Памва Беринди — 2008), меморіалів воїнів ОУН-УПА, єзупільчан, що загинули у Другій світовій війні, жертв НКВС, скульптура «Скорботної матері».
Видатна роль у встановленні єзупільських пам'ятників належить єзупільчанину, меценатові Володимиру Семеновичу Войцюку (1930—2010, виїхав, працював у США). Його заходами, коштом в Єзуполі були встановлені пам'ятники видатним українцям, 2005 року єзупільці встановили пам'ятник меценату.
Відомі особи Уродженці селища: Войцех Дідушицький — австрійський граф, польський політичний діяч, археолог, письменник, публіцист, мистецтвознавець, драматург, містик-спіритуаліст українського (русинського) походження. Войцюк Володимир Семенович — меценат, член Спілки краєзнавців Прикарпаття (1930—2010). Галібей Михайло Павлович — український громадський, кооперативний діяч, підприємець. Кавка Євген Антонович — український живописець і графік. Михайло Шиндак (псевдо «Козак»; 1924) — провідник ОУН, похований на цвинтарі в селі Іваниківці. Овчар Антон Степанович — столяр-червонодеревник, лауреат Шевченківської премії. Петрушевич Іван — український письменник, сценарист, перекладач, громадсько-культурний діяч української діаспори в Америці (псевдонім: Е. Van Pedroe-Savidge). Пов'язані з селищем: Марія — нешлюбна дружина князя Володимира Ярославича, не розлучена з чоловіком-попом.Бірчак Володимир Проти закону // Великий неспокій. — К.: Україна, 1992. — 431 с. — С. 19—25. — ISBN 5-319-01070-2. Ян II Казимир — король, перебував під час похорону гетьмана Миколая Потоцького. Поховані в селищі: Миколай Потоцький-«ведмежа лапа» — коронний гетьман, ворог Богдана Хмельницького. Якуб Потоцький (після 1631—1671) — син попереднього, стражник коронний, писар польний коронний, похований 4 січня 1672.W. Majewski. Potocki Jakub h. Pilawa (ok. 1554—1613) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk-Łódź, 1984. — t. XXVIII/1, zeszyt 116. — 178 s. — S. 22 .
Примітки
Джерела Aleksander Czołowski Z przeszłości Jezupola i okolicy . — Lwów, 1890. — 163 s.
Посилання