Га́лицько-Воли́нська держава () у деяких європейських джерелах ХІІІ—XV ст. використовувалася латинська назва Regnum Rusiæ ()Ісаєвич Я. Д. Королівство Русь // (Regnum Rusie, S. 263, «C. XXVI. De alia divisione Scithie» (nach Paulinus Minorita, De mapa mundi (1320). Ms. Biblioteca Apostolica Vaticana lat. 1960 fol. 16v) / Anna Dorothee von den Brincken. «… ut describeretur universus orbis». Zur Universalkartographie des Mittelalters, S. 249—278 in: Albert Zimmermann (Hrsg.), Methoden in Wissenschaft und Kunst des Mittelalters / Mediävistentagung, vom Thomas-Institut der Universität Köln veranstaltet im Jahre 1968 (Miscellanea Mediaevalia, Tom 7), De Gruyter, Berlin, 1970. — 358 S.) — середньовічна монархічна держава у Центрально-Східній Європі, що існувала в 1199—1349 роках. Правителями були князі й королі з династій Рюриковичів, П'ястів і Гедиміновичів. Утворене волинським князем Романом Мстиславичем унаслідок приєднання Галицького князівства 1199 року. Після коронації Данила Романовича 1253 року в деяких іноземних джерелах стало іменуватись Королівством Руським. З 1302 року у держави була своя церква (Галицька митрополія), що була частиною Константинопольського патріархату.

В історії українського народу Галицько-Волинська держава відіграла надзвичайно велику роль, ставши після занепаду Києва новим центром політичного та економічного життя. Територіально та політично воно об'єднало велику частину етнічних українських земель, зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства, сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності.

Вдале географічне розташування, насамперед близькість до західноєвропейських торговельних шляхів, зумовило економічне зростання та зміцнення даної території. А енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславовича та Данила Романовича Галицького сприяла політичному піднесенню князівства, перетворенню його на активного політичного гравця на міжнародній арені. Понад сто років позиція Галицько-Волинського князівства суттєво впливала на політичні процеси тогочасної Центральної Європи.

Одне з найбільших князівств періоду територіальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицька, Перемишльська, Звенигородська, Теребовльська, Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська та Берестейська землі, Пониззя (пізніше Поділля), а також територія між Східними Карпатами, Дністром і Дунаєм — Шипинська та Берладська землі, на яких згодом виникло Молдавське князівство.

Проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Головними ворогами (конкурентами) були Польща, Угорщина, з середини XIII століття — Золота Орда і Литва. Для протидії сусідам неодноразово укладались союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.

Занепало внаслідок династичної кризи та через надмірно сильні позиції боярської шляхти у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства Юрія Болеслава Тройденовича, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році королівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця: Галичина була поглинута сусіднім Польським королівством, а Волинь поступово інкорпорована Гедиміновичами до Великого князівства Литовського після смерті останнього руського короля та волинського князя Любарта. Угорщина не визнала зайняття Галицької землі Польщею у 1387 році. Після смерті Казимира Великого у 1370 році Галичина, як і всі землі Корони Польської, була успадкована Людовиком Великим. У 1434 році на території Галичини було створено Руське, а в 1462 — Белзьке воєводство.

Назва Королівство Руське () — офіційна назва з 1254 року; відома у джерелах ХІІІ—XV століть. Князівства Руської землі — Галичини та Волині (перша половина XIV століття)М. Грушевський подає короткий опис грамот князів Андрія та Лева: З 9 серпня 1316 р. маємо грамоту видану вже самими Юриєвичами, що називають в нїй себе Dei gracia duces tocius terre Russie — Galicie et Lademirie, й відновляють союз з пруськими лицарями. […] Потім, з 1320 р. ми маємо дві грамоти самого Андрія, видані в Володимирі, і він зве себе dux ladimirie et dominus Russie (в другій — dux ladomiriensis et dominus terre Russie), отже Галичини в титулї нема, як в грамотї братів 1316 р.; з сього б найбільше простий був вивід, що Андрій як старший дістав Волинь, а Лев — Галичину. Див.: М. Грушевський. Історія України-Руси. Том III. Розділ I. Королівство Галичини та Волині () — угорська назва.

Кабінетні терміни Галицько-Волинське князівство — назва, що походить від імені австрійського Королівства Галіції і Лодомерії нового часу. Закріпилася у сучасній західній та російській історіографії, всупереч назвам, що зустрічаються у джерелах ХІІІ—XV століть, а також титулатурі руських князів і королів. Галицько-Волинська держава — в українській історіографії для уникнення термінів «князівство» або «королівство». Держава РомановичівРусь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького / Авт. кол.: В. М. Горобець, М. М. Волощук, А. Г. Плахонін, Б. В. Черкас, К. Ю. Галушко. ‒ Х., 2016. ‒ 352 с..

Символіка

Герб та прапор

Найдавніші відомості про державно-династичні герби Держави Романовичів походять від середини ХІІІ століття. При цьому треба розрізняти родові символи та територіальні, останні з яких і можна трактувати саме як державний герб. За свідченням літописця, на кам'яній вежі, що знаходилась поблизу міста Холм, де мав резиденцією Данило Романович, був вирізьблений орел («стоить же столпъ поприща. ѿ город̑ каменъ. а на нѣмь ѡрелъ каменъ. изваӕнъ»)Однороженко О. Майстерня геральдики // IASH. Не виключено, що цим знаком, у вигляді двоголового орла, користувався ще батько Данила Роман Мстиславич, який на думку деяких дослідників був одружений з дочкою візантійського імператора. У писемних джерелах наявні звістки про печатки «з зубом», які були при грамотах князя ЛеваКниш Я. Sigillum Leonis // Княжа доба: історія і культура. — Львів, 2010. — Вип. 3. — С. 260.. У геральдичній поемі Конрада фон Муре «Clipearium Teutonicorum» вміщено опис герба одного з руських правителів — «Червоний повстяний капелюх у білому полі Руського короля, народ якого проживає далеко від Рейну»Однороженко О. Майстерня геральдики // IASH. Варіанти зображення цього герба бачимо у Цюрихському гербовнику. В науковій літературі поширена думка про те, що «знак у вигляді зуба», «повстяний капелюх» являють собою переосмислення зображення тризубоподібного знакуДив.: Гречило А. Становлення символів Руського королівства (друга половина ХІІІ — початок XIV ст.): версії, міфи й традиція // Доба короля Данила в науці, мистецтві, літературі. Львів, 2008. С. 272—274; Однороженко О. «Clipearium Teutonicorum» і «Zuricher Wappenrolle» та їх значення для вивчення Руської державної геральдики другої половини ХІІІ — початку XIV ст. / О. Однороженко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 25-26..

Король Юрій Львович використовував печатку, на лицевій стороні якої зображений король на троні, на зворотній — озброєний вершник, що тримає щит із зображенням лева, який ніби спинається на скелю. Ймовірно, з іменем короля Юрія пов'язана поява державного герба з зображенням хреста. Син Юрія, Лев, використовував печатку, на лицевій стороні якої зображений володар, обабіч якого — півмісяць і хрест, а на зворотній стороні — лев. На портолані Анджеліно Дульсерта, датованому 1339 роком, над Львовом намальований зелений прапор з червоним хрестом і півмісяцем. Схожий прапор бачимо у списках «Книги знань про всі королівства землі і володіння, які є у світі»Libro del conocimiento de todos los reinos, tierras y señoríos… [Manuscrito (entre 1401 y 1500?) Biblioteca Nacional de España.]. У XIV столітті один з руських володарів карбував монети, на аверсі яких зображений хрест, на реверсі — левКниш Я. Монети Галицько-Волинської держави / Я. Книш // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — 2013. — Вип. 23. — С. 101—113.. Зображення срібного хреста на червоному полі згодом виконуватиме роль земельного герба Волині.

У деяких публікаціях зображення вершника з печатки Юрія Львовича трактується як знак Володимирського князівстваНаприклад: Крип'якевич І. Галицько-Волинське князівство. — Львів, 1999. — С. 154. На думку ряду дослідників, така інтерпретація є безпідставною, оскільки печатка короля Юрія виконана відповідно до тогочасної практики європейських володарських маєстатових печаток, на одній стороні яких був зображений король або князь на троні, на звороті — володар або воїн на коні (іноді — у турнірному обладунку), а династичний чи територіальний герб фігурував на щиті лицаря (іноді — ще й на попоні коня)Pastoreau M. Heraldry: Its origin and meaning. — London, 1997. — P. 20; Oswald G. Lexikon der Heraldik. — Leipzig, 1984.  S. 330; Ströhl H. G. Heraldischer Atlas. — Stuttgart, 1899. — Taf. LXII; Гречило А. Українська територіальна геральдика. — Львів, 2010. — С. 31.

Андрій Гречило вважає, що стабілізація постійного територіального знаку Держави Романовичів мала б пов'язуватися ще з фактом коронації Данила Романовича та прийняттям ним королівських атрибутівGrechylo A. Eagle and Lion in the heraldry of the Galician-Volhynian State (13th–14th centuries) // L'aigle et le lion dans le blason médiéval et moderne: Actes du IXe colloque international d'héraldique, Cracovie, 4–8 septembre 1995. — Warszawa, 1997. — P. 125. Хоча виявити королівську печатку чи інші свідчення про тогочасні знаки досі не вдалося, проте, як політична сторона цього факту, так і пізніша апеляція Данилових нащадків до королівської традиції, повинні були сприяти утвердженню єдиного знака Галицько-Волинської держави.

На думку О. Однороженка, від початку XIV століття в основі гербів столичних міст Володимира і Львова перебували сюжети похідні від державних гербів. На печатці Львова бачимо лева в міській брамі, на печатці Володимира — озброєного вершника з німбом (постать святого Юрія на коні), що проколює списом крилатого змія. Зображення постаті святого Юрія на коні згодом фігуруватиме як династичний герб руських князів під назвою «Погоня руська».

Джерела та історіографія

Джерела

Основними джерелами для вивчення історії Галицько-Волинської держави є місцеві та іноземні літописи, описи подорожей, нечисленні грамоти, дані археологічних розкопок.

Початковий період історії Галичини і Волині в період перших Ростиславичів висвітлює «Повість минулих літ», а події 1117—1199 років розкриває Київський літопис. Добу 1205—1292 років охоплює Галицько-Волинський літопис, що умовно поділяється на дві частини — правління Данила Романовича і княжіння Володимира Васильковича.

До основних джерел іноземного походження, що висвітлюють історію Галичини і Волині, належать: польські хроніки Галла XII століття, Вінцентія Кадлубека XIII століття, Яна Длугоша XV століття; «Chronica Boemorum» Козьми Празького 1125 року; німецька хроніка Тітмара Мерзебурзького ХІ століття; угорські хроніки Яноша Туроці XV століття, «Chronicon Pictum». Про останні роки Галицько-Волинської держави дають відомості польські літописи Янка з Чарнкова, Траска, Малопольський літопис, чеські хроніки Франтішека з Праги, угорська Дубницька хроніка.

Цінними є грамоти Володимира Васильковича 1287 року і Мстислава Даниловича 1289, що вписані до Галицько-Волинського літопису, та оригінали грамот Андрія і Льва Юрійовичів (1316—1325) та Юрія II (1325—1339).Крип'якевич 1984: 9—10.

Історіографія Перші дослідження, присвячені історії Галичини і Волині, з'явилися наприкінці XVIII століття (роботи австрійських істориків Гебгарда, Гоппе та Енґеля). На початку XIX століття польський історик Сярчинський видав праці з історії князівств Перемиського і Белзького, Михайло Гарасевич скомпілював матеріали з історії Церкви в Галичині.