Асе́новград (; до 1934 року Станімака) — місто в південній частині Болгарії, у Родопах, при виході річки Чепеларська з гірської ущелини; центр общини Асеновград Пловдивської області. Асеновград є найбільшим містом в Родопах, другим за величиною в регіоні після Пловдива і є адміністративним центром общинии Асеновград. Асеновград включає квартали Горишній Воден і Долишній Воден, які до 1986 року були окремими селами. За даними НСІ станом на 31 грудня 2015 року населення міста становить 49 510 осіб, що є 19 місцем в країні.
До 1934 року Асеновград називався Станімака від грецької назви Стенімахос, Στενήμαχος. У 1934 р був перейменований на честь царя Івана Асена II в Асеновград. Над самим містом знаходяться залишки фортеці, яка була збудована імператором Іваном Асен II і стала важливим військовим постом у захисті південних кордонів Другого Болгарського царства.
Місто славиться своїми численними церквами, монастирями і каплицями і часто називається Малим Єрусалимом. Також відоме як "Місто весільних суконь" завдяки великій кількості студій і магазинів для весільних суконь і аксесуарів.
Переважна кількість жителів Асеновграда це болгари, також є представники турецької та циганської етнічних груп.
Географія
Місто Асеновград розташоване в південній частині Пловдівської області. Воно знаходиться в 19 км від Пловдива і в 165 км від Софії. Місто розташоване в ущелині річки Чая (річки Чепеларарська ріка або Асениця) на виході Родопів у Верхньофракійську низовину. Тому в Асеновградському районі існує природний зв'язок між Центральною Болгарією, Центральними Родопами та Егейським морем. Через територію до Греції проходить один з найважливіших транспортних коридорів: Пловдив — Смолян — Ксанті.
Центральне географічне розташування міста визначає його значення від античності до наших днів. Завдяки своєму розташуванню Асеновград має винятково сприятливий клімат з прохолодним літом і м'якою зимою. У Асеновграді природним явищем є "вечерник" — легкий вітер, який з'являється вночі і зникає о 10 годині ранку. Причиною його виникнення є різне нагрівання повітря між рівниною і гірськими районами (див. фен). Це є прекрасним регулятором бродіння вина і однією з причин того, що Асеновград профільований як виноградний і винний центр.
Найбільша кількість опадів спостерігається у травні та червні, найменша у вересні та жовтні. Ґрунт глинисто-піщаний і зручний в орбробці. Крім Чаї, територією муніципалітету протікає річка Юговська.
У 30 км від міста знаходиться скеля Беланташ. Інші природні пам'ятки - Заповідник Червона стіна в селі Бачково, печери Топчика, місцевість Усойката (в селі Добростан) і Лале Баїр, розташоване на південний схід від міста і є одним з небагатьох місць, де зустрічається балканський ендемік — родопський тюльпан. Болота, що займаючи площу в два гектари, були оголошені природною пам'яткою в 1977 році. Взагалі, околиці Асеновграда є легкими і доступними для туристів і в той же час дають туристам можливість побачити надзвичайно красиві та мальовничі природні пейзажі.
Історія
Назва Стара назва міста Станімака - болгарська версія його грецької назви Стенімахос. Є кілька поглядів на етимологію імені Стенімахос. Один з них полягає в тому, що воно походить від Істеомахи (Ιστιεομάχη), тому що місто було засноване після багатьох битв (грецькою «махі») поселенцями Істії. З часом назви змінилися на Стеімахи, Стенімахос, Станімахи и Станімака. Інакше кажучи, назва має середньовічне походження і походить від "стеномахос" (στενομάχος), що означає "бій в вузькому місці", так як місто знаходиться біля виходу з ущелини річки Чая; або "вузький прохід", оскільки дорога через ущелину була дуже вузькою. Відповідно до третьої теорії, назва походить від особистого імені Стенемахоса — невідомого героя 10-11 століть.
Історія міста
Первинне життя У місті не було знайдено жодного залишку доісторичного життя, але поблизу було знайдено кілька вогнищ Нового кам'яного віку. Перші дані про поселення в регіоні знаходяться поблизу села Богданиця. На річці Сушиця (притока річки Юговської) відкрили курган під назвою Тумбата. В ньому були знайдені хромелі, кам'яні сокири і глиняні горщики. Найбільш цінною знахідкою кургану є невеликий мармуровий неолітичний ідол.
Ще одна могила розташована поблизу села Руєн (Панайя або Богородичне), 5 км на захід від Асеновграда. Вона називається Курт тепе або Вовча Могила. Знахідки — кістки, глиняна статуетка і жіноча керамічна фігура, два кісткових ідола і кам'яна сокирка. Напевно, курган насиваний у пізньому неоліті.
У районі біля залізничного вокзалу в місцевості Керемидарниця в минулому піднімалися три кургани, заввишки від 4 до 7 м. У 1956 р в останньому з курганів знайшли поховання з колісницею, залишками хомутів і кіньськими кістяками. Схоже, у цьому місці був похований великий фракійський вельможа. Поховання було зроблено за фракійським звичаєм спалювання померлого. У гробниці були знайдені бронзові ойнохої (винні судини), бронзовий жертовний посуд і скляна пляшка для ароматичних олій. Вражає майстерністю бронзовий патер і бюст Сілена, прикрашений на протилежній стороні рельєфом сатира. Окрім цих предметів поза могилою, були знайдені глиняні бальзамарії, срібні та бронзові кільця, цвяхи, скляні частини.
У Національному археологічному музеї в Софії розташовані знахідки з міста - шолом, дві наколінника і спис, знайдені на півночі фортеці Ассена.
Античність Асеновград був заснований у 7 столітті до нашої ери під назвою Стенімахос 3000 грецьких колоністів з Евбея міста Істієя. Ймовірно, місто було засноване для того, щоб захистити дороги на південь і створити можливість контролювати транзитну торгівлю в долину річки Мариця, де сьогодні розташований Пловдив.
Кам'яний рельєф Юпітера і мармуровий стовп з написами були знайдені в церкві "Богородиця Балаклийка". Рельєф Юпітера показує божество, що тримає патера в одній руці, а скіпетр — в іншій. Праворуч від Юпітера знаходиться ореол, а ліворуч - чотири тварини. Ще один рельєф, присвячений Юпітеру, був знайдений у Станимакці. На ньому можна прочитати: "Єфрат, син Гіацинта, присвячує Юпітеру після насланного снобачення від божества".
Цікавими є дві кам'яні таблички, присвячені вищому єврейському богу Яхве. Одна з них, знайдений у Баделемі, розбита. Інша була відкрито в Метохі і містила наступне посвячення: "Верховному богу Яхве".
Мармурова плита 40/30 см також надходить з Асеновграда з зображенням невідомої богині, що стоїть перед вівтарем. В одній руці вона тримає патера, а в іншій - скіпетр. Існує також другий вівтар, на якому є інше (невідоме) божество.
Між Горним і Дольним Воденами, на схід від стародавнього міста, є залишки християнської церкви, побудованої в другій половині 4 століття.
Середньовіччя Середньовічна назва Асеновград - Станімака (Станімахос) вперше згадується в Статуті Бачковського монастиря, написаного його творцем - Григорієм Бакуріані.
У цьому ж документі згадуються середньовічні назви деяких місцевостей і орієнтирів навколо:
Янова - район, де був побудований монастир Аврова - село Яврово Добролонг - село Добралик Лалково - село Лилково фортеця Петричос - Асенова фортеця
Документ також свідчить про наявність у той час церков «Горишній Георгій» і «Долишній Святий Георгій», які знаходилися поблизу нинішньої церкви з ім'ям того ж святого.
Поруч з фортецею Асена була стародавня фортеця-селище Петрич, що також називалася Василікіс. Точне розташування населеного пункту було встановлено в 1960 році під час розкопок на рівні навколо дороги до Яврово.
Станімака згадується в хроніці Третього хрестового походу (1189-1191), де фортеця називається Скрибенціон. Поход очолює німецький імператор Фрідріх Барбаросса. У 1189 р він перебуває в Пловдиві і зимує там. Одночасно деякі хрестоносці розграбували сусідні поселення, серед них і Станімака.
Через кілька років після хрестового походу візантійський імператор Олексій III Ангел зробив вбивцю Ассена I - Іванко правителем Родопського краю. У 1198 році, однак, Іванко втік з Візантії і оголосив себе господарем району, у який входив Станімака. Олексій III починає війну з ним і підкорює фортецю Станімака, захоплюючи всіх болгар, які знаходяться всередині.
13 квітня 1204 р. Константинополь потрапив під владу хрестоносців четвертого хрестового походу. Область Пловдив і Асеновград знаходяться у розпорядженні Реньє де Трі. Через рік після цього цар Калоян збирає армію для захоплення Пловдівської області. Дізнавшись про це, Реньє втікає з Пловдива, лише з15 лицарями, і вмирає в фортеці Станімака. Після року облоги йому вдалося втекти, за допомогою маршала Шампані і Римонії, і літописця хрестового походу Джоффре де Вільяреала.
Фортецю міста відновив цар Іван Асен II. У період з 1259 по 1344 рік Станімака є столицею Родопської області, а місто переходить кілька разів то до Болгарії, то до у Візантії. У 1344 р. під імператором Іваном Олександром місто разом з іншими родопськими фортецями було включено в територію Болгарії. Вважається, що місто було завойовано османськими турками в 1363 році або після битви 1371 року.
Нова історія У перші століття османського панування місто було під владою султана Сулеймана Пишного.http://www.sadibayram.com/?page=makaleler&mid=52&id=3 / Під час заворушень Курджалі наприкінці XVIII - на початку XIX століття місто було спалене тричі. Близько середини 18 століття в місто прибули біженці з Касторії, керовані Алі Пашою. Емігранти були бажаними і навіть отримали гроші у цариградських властей, щоб побудувати власну церкву в 1765 році.
У першій половині 19-го століття французький геолог Амі Бує написав про Стнімак: " На півтори ліги від Філібе минаю через Станімак по єдиному кам'яному мосту з двома сводами під назвою Кемер-кюпрі. Біля входу в мост є хан і великий дім або квадратна веранда, де можна розслабитися і насолодитися прохолодою, що йде від близькості води. З цього місця поширюється найпрекрасніший вид на пролом Станімака, один з наймальовничіших у Родопах … Станімак населений болгарами і мусульманами.La Turquie d'Europe; observations sur la geographie, la géologie, l'histoire naturelle, etc. "
За свідченнями американських місіонерів 1861 в місті живуть 9 тис. греків, 100 турків і кілька болгар, а жителі особливо ворожі до протестантів.
На початку 20 - го століття Станімак залишається переважно грецьким містом з населенням близько 9000 людей. Тому, хоча в 1876 році був заснований революційний комітет, місто не брало активної участі в революційній боротьбі під час Болгарського відродження.
Станімір був звільнений з-під османського правління під час російсько-турецької визвольної війни 6 січня 1878 року. Грецьке населення міста почало емігрувати після антигрецьких повстань в Болгарії в 1906 році. Згідно з повідомленням секретаря Міністерства внутрішніх справ Томи Васильова, у червні 1907 року 1640 греків були переміщені офіційно і 170 незаконно без паспорта.Лист Міністерства внутрішніх справ до Міністерства внутрішніх справ про вигнання греків з Болгарії, Софія, 9 червня 1907 року - у: Георгієв, Величко, Стайко Трифонов. "Історія болгар в документах (1878 - 1944), том 1 (1878 - 1912), гл.1". S., 1994.
Еміграція греків посилюється після узгодженого обміну населення між Болгарією та Грецією після Першої світової війни. Тоді близько 300 грецьких сімей влаштувалися в Кілкісі
Після визволення кількість болгар у місті почала зростати переважно після заселення болгар з навколишніх поселень Фракії та Родопів. В результаті балканських воєн і Першої світової війни Асеновград прийняв велику кількість болгар, вигнаних із сучасної Північної Греції, тому населення країни та його чисельність різко змінилися.
Релігії
Релігії в місті: Християнство Православ'я Церква П'ятидесятників Євангельська Євангельська конгрегаційна церква, що входить до складу Союзу євангельських конгрегаційних церков Адвентисти Іслам (турки і болгарські мусульмани)
Політика
Мер