Запоро́зька Сі́ч або Запорі́зька Сі́чЗапорізька (не Запорозька) Січ // Пономарів О. Д. Культура слова: мовностилістичні поради / Навч. посібник. 2-ге вид., стереотип. — К.: Либідь, 2001. — 240 с. — С. 24–25.Сечь ист. Січ, -і; Запорожская /~чь Запорізька Січ // Російсько-український словник : [в 3 т.] / АН УССР, Ин-т языковедения им. А. А. Потебни; редкол.: И. К. Белодед (председатель) [и др.]. - Киев : Наук. думка, 1969. – Т. 3: Про-Я / ред. тома: С. И. Головащук [и др.]. – 1969. – 727 c. – C. 270.Запорі́зька Січ, Запорозька Січ // Українська радянська енциклопедія: в 12-ти т. / гол. ред. М. П. Бажан; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Т. 4: Електрод — Кантаридин. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1979. — 558 с. — С. 206—209. — укріплений осередок нереєстрового Війська Запорозького Низового другої половини XVI — кінця XVIII століття, що був розташований за порогами Дніпра. Збереглися відомості про вісім Запорозьких Січей, які наслідували одна одну. Першим відомим кошовим отаманом Війська Запорізького був Остафій Дашкевич (поч. XVI ст.).Маркевич Н. История Малой России. Период вторый. — Глава II.
У сучасності термін Запорозька Січ також іноді вживається для позначення усієї території та устрою Війська Запорозького.
Устрій
Запорозька Січ була обведена високими валами з палісадом і зрубами, на які ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені — казарми, де мешкали запорожці. Козацька залога на Січі, що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді її чисельність доходила до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа, господарські та військові споруди. Січова церква Покрови Пресвятої Богородиці і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірської архімандрії. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя Запорозької Січі, де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці з власними товарами.
Січовики продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва. На Запоріжжі панував не феодальний примус, а принцип найму. Панівну верству Запорозької Січі становили не феодали як привілейований стан, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства — власники великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок тощо.
Цим багатіям протистояла голота — безліч бідняків, позбавлених засобів виробництва і власного житла. Між цими двома протилежними класовими групами, перебував прошарок дрібних власників. Із середовища багатого козацтва виходила керівна верхівка — старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася коштами. Вона представляла Запорозьку Січ у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво. Однак, попри це, заможна верхівка в більшості випадків добивалася вигідних для себе ухвал козацької ради. Відзначаючи специфічні риси політичної організації запорозького козацтва, Січ називають «козацькою республікою». Запорозькі козаки становили товариство — громаду, яка поділялася на курені. Найвищим органом влади на Січі була військова козацька рада, в якій брали участь усі козаки. Рада обирала кошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання. На Запорозькій Січі діяв козацький військовий суд, який нещадно карав за вбивство товариша, крадіжки у побратимів. Каралися також приведення на Січ жінок, пияцтво під час походів, кривда жінки, зухвалість до начальства тощо. На Запоріжжі при церквах діяли школи, де діти козаків навчалися письма, церковного читання, співу та музики. Ще одним показником розвитку культури на Січі було шанобливе ставлення запоріжців до книжок. Звичайно, купувати та дарувати книжки, могли дозволити собі лише заможні козаки.
Сухопутні і морські походи Запорозької Січі
Запорозька Січ здійснювала сухопутні і морські походи на поляків, османів і татар, московитів.
У сухопутних походах, які здійснювали в основному навесні, переважала кіннота.
Для морських походів обирали головно осінній час і здійснювали їх на морських суднах — чайках, що вміщували від 50 до 70 козаків. Крім чайок інколи використовували й більші кораблі. Попереду йшло судно Кошового отамана, на якому майорів отаманський стяг.Д. І. Яворницький Історія запорізьких козаків. Львів. 1990.
Кожен козак був добре озброєний: шабля, дві рушниці, шість фунтів пороху, достатня кількість куль, ядра для фальконетів, один нюрнберзький квадрант (для орієнтування).
Історія
Доісторичний час У доісторичний час січ чи багато січей існували як мужеський дім для словʼянського чи тюркського населення Дикого поля. Таку теорію обґрунтовують антропологи (Салига П.), українські історики (М. ГрушевськийПочатки громадянства : (ґенетична соціольоґія) / Мих. Грушевський; Institut Sociologique Ukrainien. — [Відень]: [Укр. Соціол. Ін-т], 1921. — 328 c. — С.316, Н. ЯковенкоНаталія Яковенко Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. Четверте видання, - К.: Критика, 2009. - 584 с.: Іл. - Бібліогр.: c. 531-537. ISBN 978-966-8978-31-9, В. ГрибовськийГрибовский, В. В. Социальная типология казачьих сообществ / В. В. Грибовский // Казачество в тюркском и славянском мирах: колл. монография / отв. ред. В. В. Грибовский, В. В. Трепавлов; Ин-т археологии им. А. Х. Халикова АН РТ. — Казань, 2018. — С. 94-172.) і закордонні (Г. Штекль Stökl, Günther. Die Entstehung des Kosakentums. München: Isar Verlag, 1953. (Veröffentlichungen des Osteuropa-Institutes München, Bd. 3).), посилаючись на те, що уклад козаків запорожців збігається у багатьох характеристиках з мужеськими союзами народів та племен, що були описані антропологами у різних частинах світу.
Перші згадки Першою літописною Січчю є Томаківська — саме про цей острів, на якому на той час ще розміщувався лише уход, писав Марцін Бельський:
Достовірний опис Томаківки вже з укріпленням та козацькою радою початку 80-х років XVI ст. подав Бартош Папроцький, котрий розповів про поїздку на Запорожжя польського шляхтича Самуеля (Самійла) Зборовського. Першої половини 80-х, стосуються й перші згадки про дерев'яні січові укріплення — засіки, що їх будували козаки. Секретар папського нунція в Польщі Карло Гамберіні 1584 р. сповіщав:
Хортицька теорія Частина істориків вказувала як на засновника, нібито «першої Хортицької січі» — Дмитра Вишневецького. Доводи проти цієї точки зору наступні: Історичні джерела засвідчують будову не «січі», а «замку» Вишневецький був одноосібним володарем, а не обраним отаманом Тогочасні літописці серед вояків Байди — козаків майже не згадують Один з листів Сигізмунда II Августа до Вишневецького свідчить у тому числі про антикозацьку спрямованість фортеці
Хронологія
Протягом існування Війська Низового, його осередками у різний час були 8 Запорозьких січей: Хортицька — 1556—1557 роки Томаківська — 1540(?)—1593 роки Базавлуцька — 1593—1638 роки Микитинська — 1639—1652 роки Чортомлицька — 1652—1709 роки Кам'янська — 1709—1711, 1730—1734 роки Олешківська — 1711—1728 роки Нова (Підпільненська) Січ — 1734—1775 роки.
Знищення Запорозької Січі (1709)
Уряд царя Петра І розглядав Запорозьку Січ як один з осередків визвольної боротьби українського народу. Після переходу на бік шведів гетьмана Івана Мазепи та частини запорозької старшини й козаків під проводом кошового отамана Костя Гордієнка, царський уряд звинуватив усе запорозьке козацтво в зраді.
За наказом царського уряду 14 (25) травня 1709 р. Запорозьку Січ було зруйновано військами під орудою полковника Яковлева. Кошовий отаман Степаненко у листі гетьману Скоропадському писав:
Після поразки шведської армії та українських козаків під командуванням гетьмана Мазепи під Полтавою, деякі запорожці пішли на південь й 1710 року заснували нову Січ, при впаданні в Дніпро річки Кам'янки (на Херсонщині). Однак за наказом Петра вона була зруйнована військами гетьмана Скоропадського й генерала Бутурліна. Запорожці відійшли ще далі й заснували Олешківську Січ у межах Османської імперії.
Частина запорожців, у тому числі кошовий Кость Гордієнко, брали участь у невдалому поході Пилипа Орлика на Правобережжя задля боротьби проти московської влади.
Відповідно до Прутської мирної угоди (1711) та Адріанопольської угоди (1713) Московська держава відмовлялась від зазіхань на Правобережну Україну і Запоріжжя та визнавала юрисдикцію Османської імперії над Запорозькою Січчю. Запорозькі козаки (Олешківська Січ) знаходились під владою Османської імперії до 1734 року.
Почавши підготовку до війни з Кримським ханством і Османською імперією, царський уряд знову запросив козаків повернутися на Запоріжжя. В березні 1734 року, запорожці заснували на річці Підпільній (рукаві Дніпра), поблизу колишньої Старої Січі, так звану Нову Січ. Влітку 1734 року був підписаний Лубенський договір, що закріплював владу Російської імперії на території Війська Запорозького Низового.
Ліквідація Запорозької Січі (1775)
Останній період (1734–1775 рр.) в історії Запорозької Січі позначився з одного боку, помітним економічним піднесенням Запоріжжя, з другого — поступовим занепадом автономії Запорозької Січі і тих порядків, які були властиві їй у ранній період. Посилення феодально-кріпосницького і національного гніту в центральних районах України і відносний спокій на російсько-кримських кордонах сприяли народній колонізації Запоріжжя. В 70-х роках 18 ст. населення Запоріжжя становило, ймовірно, 100 тис. чоловік. У зв'язку з цим ускладнилося й управління краєм. Саме тоді склався адміністративно-територіальний поділ Запоріжжя на 8 паланок (округів). Відбулися зміни і в економіці Запорозької Січі, що полягали насамперед у розширенні землеробства, якого раніше майже не було, в подальшому розвитку скотарства і промислів. У сільському господарстві значне місце посідали зимівники, де успішно розвивалося скотарство, конярство, вівчарство та землеробство. Робочу силу великих зимівників становили наймити. Основна кількість населення зосереджувалася, однак, не в зимівниках, а в слободах. Земля вважалася власністю всього війська і Кіш відводив її власникам зимівників і слобідським громадам. Населення слобід виконувало різні повинності. Головною повинністю козака, була військова служба на власний кошт. Посполитих звільняли від військової служби, але натомість вони відбували багато інших повинностей на користь війська і сплачували грошові податки. Найману працю широко застосовували і на промислах — рибних, соляних, у чумацтві тощо. Заможне козацтво всіляко обмежувало повноваження військової ради, прагнуло замінити її Радою старшини і «значного товариства». За Нової Січі, козацтво почало відокремлюватися від посполитих, перетворюватися на верству, головним обов'язком якої було відбування військової служби, а привілеєм (для більшості в основному тільки формальним) — участь у самоврядуванні, передусім у військовій раді.